Поняття правочину

Загальні положення про правочин містяться в 4 розділі 1 книги ЦКУ.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну та припинення цивільних прав і обов’язків.

Правочини можуть бути одно-, дво- та багатосторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для однієї сторони, той, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох чи більше осіб.

Вимоги, необхідні для чинності правочину, наступні:

- зміст правочину не може суперечити діючому законодавству та моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчинює правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- вільне волевиявлення учасників правочину;

- правочин повинен вчинятися у формі, передбаченої законом;

- правочин має спрямовуватися на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені;

- правочин, який вчинюється батьками не може суперечити інтересам їх неповнолітніх дітей.

Правочин може вчинюватися в усній, письмовій чи нотаріально-посвідченій та державно-зареєстрованій формі. В письмовій формі вчинюються правочини, в яких хоча б одна з сторін – юридична особа, якщо сума перевищує 20 неоподаткованих мінімумів, інші.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення будь-якої з вимог, необхідних для його чинності, крім форми вчинення. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або визнана судом (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, його сторони повинні повернути або відшкодувати одна одній усе, що вони від цього правочину отримали. Якщо внаслідок недійсного правочину постраждала третя сторона, її шкода відшкодовується стороною, винною у недійсності правочину. Якщо недійсною визнана лише окрема частина правочину, інші мають бути дотримані, якщо це можливо.

Недотримання сторонами форми вчинення правочину може бути наслідком його недійсності внаслідок судового рішення. Нікчемним бути визнаний правочин – договір, якщо законом встановлена необхідність його нотаріального посвідчення, чого не було зроблено.

Правочин, вчинений недієздатною особою за межами її дієздатності, може бути визнаний нікчемним за відсутності схвалення її батьків, опікунів чи піклувальників.

Суд може визнати недійсним правочин, якщо одна з сторін помилилася чи була обманута щодо обставин правочину, які мають істотне значення.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення обумовлених ним правових наслідків.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Юридичні особи як суб’єкти правовідносин.	\|	Представництво та його види

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.