Роль політики доходів і зайнятості в системі фінансової стратегії держави

У центр фінансової стратегії держави слід поставити політику доходів і зайнятості, їх головне завдання – забезпечити високий рівень індивідуальних доходів, що, з одного боку, сприятиме зростанню добробуту, а з іншого – зніме напруженість з державних фінансів. Саме політика доходів і зайнятості має стати ключовим елементом фінансової стратегії України.

Економічна доктрина країни може засновуватися на різних концептуальних підходах, які різняться між собою рівнями централізованого і децентралізованого споживання. На спадок від адміністративної системи нам дісталась переважаюча роль суспільного споживання, коли вирішальне значення мала бюджетно-податкова політика (це яскраво видно із щорічних перипетій з прийняттям Державного бюджету). Однак подальший прогрес у суспільстві на основі цієї доктрини неможливий.

Необхідно всіляко сприяти персоніфікації виробленого ВВП на основі актуалізації політики доходів. Адже, з одного боку, забезпечити потрібний рівень економічного зростання можна тільки на основі реальних стимулів, якими насамперед є доходи юридичних і фізичних осіб, а з іншого, саме підвищення рівня добробуту народу, що досягається через зростання доходів, є метою соціально-економічного розвитку.

Здійснення політики доходів і зайнятості вимагає визначення її складових і напрямів. Складові – це система оплати праці, пенсійне забезпечення, соціальні виплати тощо. Домінуюча роль має належати системі оплати праці. Напрямами політики доходів є два взаємозв'язані елементи – забезпечення можливості реалізувати гарантоване Конституцією право на працю і встановлення максимальної мотивації до праці (стимули і необхідність заробляти якомога більше).

Стратегічною концепцією політики доходів і зайнятості має стати значне зростання індивідуальних доходів громадян як за рахунок збільшення обсягів ВВП на душу населення, так і внаслідок зміни структури ВВП через підвищення в ньому питомої ваги оплати праці та зниження реального рівня його централізації в бюджеті.

Необхідно встановити високий рівень самозабезпечення громадян індивідуальними доходами, а не намагатись через бюджет вирішувати проблеми їх всеохоплюючого соціального захисту. Це дасть змогу також оптимізувати і податкову структуру, забезпечивши зростання до світових стандартів частки податків і платежів фізичних осіб.

Тактика реалізації політики доходів і зайнятості має засновуватись на визначенні її напрямів та етапів. У зв'язку з цим необхідно докорінно змінити підходи до формування державних програмних документів. Вони повинні містити максимально конкретизовані завдання та напрями, етапи і засоби їх реалізації. На початковому етапі реалізації політики доходів основу її тактики має становити визначення першочергових завдань і пріоритетів. На нашу думку, ними мають бути:

По-перше, забезпечення працездатного населення робочими місцями. Соціальний захист громадян з боку держави має здійснюватись саме через надання можливості своїм громадянам заробляти гроші на своє утримання, а не за допомогою різних пільг і бюджетних трансфертів. Це завдання повинно вирішуватися як через державну інвестиційну політику, так і через всебічне стимулювання підприємницької діяльності. Що стосується державного фінансування, то, враховуючи досвід виходу з економічної кризи 30-х років, необхідно спрямувати основні зусилля на розвиток інфраструктури, насамперед на будівництво нових і реконструкцію діючих автомобільних шляхів та залізниць.

Також слід значно активізувати інвестиційний процес, у тому числі за рахунок бюджетних коштів. З цих позицій створення державного банку реконструкції та розвитку є вкрай актуальним і необхідним. У частині стимулювання підприємницьких структур надзвичайно важливо знизити податкове навантаження на підприємницьку діяльність та підтримати нагромадження капіталу і продуктивне використання доходів. Очевидно було б доцільним рівень оподаткування ув'язувати з кількістю робочих місць.

По-друге, формування системи стимулів до зростання заробітної плати й інших доходів, тобто мотивація людей до активної праці, а підприємців – до інвестування. На даний момент дуже важливо сформувати нове ставлення до праці, стимулюючи максимальну трудовіддачу. Відповідно фінансова політика держави має бути активнішою, тобто сприяти максимальній зайнятості та створенню умов, за яких кожен громадянин зміг би реалізувати свої здібності.

По-третє, зниження рівня податкового тиску на індивідуальні доходи. Насамперед слід установити реальний неоподатковуваний доход, тобто на рівні прожиткового мінімуму. Доцільно також перейти до альтернативного (за бажанням платника) оподаткування або сукупного сімейного доходу, або доходів окремих членів сім'ї (крім усього іншого, це сприятиме зміцненню інституту сім'ї у суспільстві).

Важливим є податкове стимулювання громадян, які забезпечують себе самостійно та інвестують тимчасово вільні кошти. З цією метою з оподатковуваного доходу слід знімати погашення кредитів і сплату процентів за ними, оплату різних платних послуг (навчання, лікування, страхові платежі тощо), придбання акцій, облігацій та інші інвестиції.

По-четверте, реформування та оптимізація системи бюджетних видатків. Необхідно не тільки забезпечити можливість заробити достатньо грошей і створити стимули до зростання доходів. Дуже важливо сформувати потребу в доходах. За бюджетного забезпечення частини життєво важливих потреб громадян така необхідність суттєво знижується, що, зрештою, відіграє негативну роль у розвитку суспільства. На нашу думку, державна соціальна допомога має охоплювати тих громадян, які об'єктивно не можуть забезпечити себе самостійно. Суть соціального захисту з боку держави повинна полягати не стільки у наданні з бюджету різного роду фінансової допомоги і безоплатних послуг, скільки у створенні своїм громадянам достатніх для самозабезпечення можливостей.

По-п'яте, широке впровадження системи споживчого кредиту. Забезпечення значної кількості потреб громадян на кредитній основі дає змогу зблизити у часі потреби і можливості, що сприяє зростанню реальних доходів громадян. З цією метою потрібно створити у бюджеті відповідний фонд коштів, котрий використовуватиметься через банки на позичковій основі.

Таким чином, у центрі фінансової стратегії має бути зміна співвідношення між суспільним та індивідуальним споживанням. Тільки на цій основі можуть бути закладені надійні підвалини економічного зростання, позитивних змін у внутрішній структурі національного продукту. Адже підвищення частки і величини індивідуальних доходів створює передумови для формування реальних стимулів до виробничої діяльності. Зростання доходів громадян також стимулюватиме виробництво на основі збільшення обсягів сукупного попиту.

У даний час економічні проблеми України насамперед пов'язані з незначними обсягами внутрішнього сукупного попиту, що певною мірою є наслідком вкрай низької купівельної спроможності населення. Насамперед саме це, а не тільки високі податки, роблять виробництво безглуздим. Крім того, зростання індивідуальних доходів, яке сприятиме збільшенню платежів громадян у бюджет і зменшенню обсягу соціальних видатків держави, дасть змогу вирішити одне з найбільш актуальних завдань перехідної економіки –зниження рівня оподаткування підприємницької діяльності.

Розуміння фактично всіма важливості цього завдання не дає сьогодні практичних результатів, оскільки необхідно фінансувати значні соціальні видатки. Зниження рівня оподаткування підприємств, у свою чергу, створить передумови для відкритого та ефективного функціонування бізнесу.

Між завданнями економічного зростання і політикою доходів існує тісний двосторонній взаємозв'язок. З одного боку, політика доходів ґрунтується на фінансових можливостях країни, які, у свою чергу, визначаються обсягами виробленого ВВП. При цьому слід ураховувати і його галузеву структуру. До речі, з позицій структурного аналізу рівень зниження ВВП на душу населення в Україні не такий уже і високий, як здається на перший погляд, адже раніше в ньому значна частина припадала на галузі військово-промислового комплексу.

Тобто це була та (і досить значна) частина, якою громадяни все одно не могли скористатися, що відбивалося в майже суцільному дефіциті товарів і послуг. З іншого боку, політика зростання доходів забезпечує всебічне сприяння розвитку економіки.

По-перше, тільки установлення відповідного рівня заробітної плати створює дійові стимули до праці та може забезпечувати надійність економічного зростання. По-друге, збільшення доходів громадян веде до розширення обсягів сукупного попиту, що є основним чинником розвитку виробництва. І, нарешті, по-третє, чим вищі доходи громадян, тим вищий і рівень заощаджень, які через фінансовий ринок інвестуються в економіку. При цьому саме заощадження громадян у сучасних умовах є основним джерелом ресурсів, що обертаються у сфері фінансового ринку.

Отже, політика економічного зростання тільки тоді доцільна і тільки тоді надійна, коли вона узгоджується з політикою доходів. Звичайно, можна зосередитися на політиці економічного зростання, ігноруючи інтереси населення. Але така стратегія не буде мати міцного фундаменту і, відповідно, соціально орієнтованої цілі. Могутня держава в бідній країні – це нонсенс, а тому про подібну фінансову стратегію не може бути й мови.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегічні орієнтири фінансової політики	\|	Ресурсне забезпечення економіки країни як складова економічного зростання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.