Періодика Галичини часів ЗУНР.

Проголошення та діяльність Української Народної Республіки на Наддніпрянщині, поразки австро-угорських військ активізували розв'язання українського питання у Галичині. «Діло» у березні 1918 р. повідомило, що українські депутати австрійського парламенту скликали у Львові з'їзд так званих мужів довір'я усіх галицьких політичних партій і груп з метою уконституціювання українського державного організму в складі Австрії. З'їзд, за свідченням газети, ухвалив створити з українських земель Галичини та Буковини окремий державний організм з гарантією прав національних меншин – поляків, євреїв, німців.

У Львові 18 жовтня 1918 р. зібралася Українська Національна Рада, головою якої обрали Є. Петрушевича. У ніч на 19 жовтня було створено незалежну Українську державу.

У 20-х числах жовтня українські часописи вийшли з великими «шапками», повідомляючи про проголошення на західноукраїнських землях Австро-Угорщини Української держави. Однак не встигли газети прокоментувати цю подію, як 31 жовтня з часописів галичани довідалися про приїзд до Львова польської ліквідаційної комісії, що мала прийняти від австрійського намісника владу над цілим краєм. У цій ситуації всі зрозуміли абсурдність будь-якої орієнтації на Відень, тому український політичний провід вирішив негайно взяти владу в краї, що й було зроблено у ніч на 1 листопада 1918 р. (ЗУНР).

Одразу ж після першолистопадового зриву почалося будівництво молодої держави. Це виявилося в усіх сферах громадсько-політичного життя. Всенародне піднесення позитивно позначилося і на розвиткові української преси. Якщо у Галичині до листопада 1918 р. абсолютна більшість видань виходила у Львові, то після цього зароджується українська преса у найвіддаленіших куточках краю, а видання, що виходили досі («Діло», «Слово», «Свобода» та ін.), збільшують свій наклад у 3-4 рази. Українські часописи починають видаватися майже у кожному містечку. Здебільшого нові видання – це органи повітових державних комісарів і національних, партійних організацій. Виникають приватні видавництва. Але характерною ознакою української журналістики цього періоду було те, що вона неухильно стояла на позиціях державності України. Всю систему преси періоду ЗУНР можна за сучасними ознаками назвати якісною пресою.

Спочатку з'явився «Станіславівський голос» – «урядова часопись повітової Української Національної Ради» за редакцією М. Губчака, що видавалася 2 рази на тиждень. За нею – «перша часопись на землях висвободженої української землі» – «Україна», яка побачила світ у Жовкві 6 листопада цього ж року. Відтак у Тернополі з'являється щоденник «Український голос»– орган Державного секретаріату ЗУНР, Сокалі – «Голос з-над Буга», Бережанах – «Бережанський вісник», Коломиї – «Покутський вісник», що виходив двічі-тричі на тиждень, та “Січовий Клич” – тижневик Українського Січового Союзу, у Чорткові – «Наша земля», Стрию – «Стрийський вісник», Товмачі – «Товмацькі вісті»...

У перших номерах майже всі українські часописи («Станіславівський голос», «Дрогобицький листок», «Золочівське слово») розповіли про перехід влади в Галичині до українців. Цей процес відбувся безкровно і виражав волю українців краю.

Однак уже в полудень 1 листопада з вини польських шовіністів, які хотіли силоміць встановити в Галичині свою владу, розпочалася польсько-українська війна. На часописи ЗУНР покладалися нові завдання, що випливали з необхідності захистити молоду державу. Для цього редакції використовували всі газетні жанри, намагаючись «дійти» до розуму і серця кожного читача, активно відгукнулися на заклик уряду ЗУНР про мобілізацію населення на відсіч ворогові.

На території, якою володіла ЗУНР, продовжували видаватися українські часописи. Брак паперу, відсутність кваліфікованих кадрів хоча й стояли на перепоні розвитку української періодики, все ж таки загальмувати її кількісне і якісне зростання не могли, адже окрім існуючих видань зароджувалися нові. Серед них, зокрема, щоденник «Република», що фактично став органом уряду ЗУНР (почав видаватися у Станіславові з 2 лютого 1919 р.). У Тернополі (грудень 1918 р.) було засноване бюро пропаганди з метою «поширення» ідей самостійної Української Держави словом і письмом», яке видавало численні листівки й часопис «Український голос».

Однак у цей період тематика публікацій значно звужується, головним лейтмотивом стає тема оборони республіки. Часописи закликають до відсічі ворога, інформують про міжнародну ситуацію, про злуку українських земель, розвінчують наміри польських, і російських шовіністів, закликають до єдності («Український голос», «Золочівське слово», «Наша земля», «Голос з-над Буга», «Народ»). Серед важливих проблем, що вперше порушили українські часописи цього періоду, постало питання про повернення вивезених з України (н-д, із бібліотеки та музею Народного дому у Львові в роки першої світової війни) цінних архівних речей, багато з яких опинилися у Ростові-на-Дону. Про повернення їх «галицько-українському народові» клопотався навіть уряд УНР, на що, звичайно, отримав з Росії «гуманну» відповідь, а цінності й надалі залишалися в Росії.

Власних публікацій у газетах ЗУНР було небагато, майже всі матеріали друкувалися без підпису. Більшість публікацій становили офіційні матеріали – постанови і накази уряду ЗУНР, розпорядження командування Галицької Армії. За змістом газети ЗУНР стають подібними до військових часописів.

На окупованій території Галичини польські загарбники припинили видання всіх українських часописів – «Діла», «Свободи», «Українського слова», залишивши тільки москвофільський часопис «Прикарпатская Русь». Прохання про дозвіл на поновлення українських видань залишалися без успіху. У краї заборонили друкувати книжки українською мовою. Навіть календарі цензура конфісковувала тому, що в них у літературній та науковій частинах вміщувалися статті з історії України.

Щоправда, польська влада дозволила видавати український соціал-демократичний орган «Вперед», але висунула вимогу, щоб текст, надрукований кирилицею, був продубльований латинкою. Однак після багатьох конфіскацій 19 березня 1919 р. його заборонили, а всіх членів редакції заарештували.

Довідавшись, що до Галичини повинна приїхати комісія Антанти, польська влада дозволила видавати український часопис «Воля». До приїзду комісії вийшло три числа газети, їх окупанти показали членам комісії як доказ того, що українці «несправедливо» скаржаться на них. Однак не встигла делегація від'їхати, як різними конфіскатами й репресіями «Воля» завершила своє існування.

У цей скрутний час священик Й. Застирець, відомий галицький громадський діяч, письменник, учений вирішив за будь-яку ціну домогтися видання українського часопису. Він одержав дозвіл від директора поліції на видання газети «Нова Рада» – безпартійного політично-літературного щоденника, перший номер якого з'явився у Львові в останній день серпня 1919 р. Газета твердо стояла на ґрунті позапартійності.

Внаслідок впровадження постійних рубрик – «Новинки», «Політичний огляд», «Останні вісті», «Мандрівки по часописах» редакції вдалося виробити чітку систему оперативного висвітлення подій і в Галичині, і в Україні, і за її межами. З метою правильного розуміння міжнародної політики щодо України «Нова Рада» систематично друкувала теоретичні й пропагандистські статті, висвітлювала нелегке життя західноукраїнського населення в умовах польського окупаційного режиму, матеріали з питань освіти, культури, літературного життя краю, поетичні твори, наукові праці, проблемні редакційні статті.

Постійно дбала редакція «Нової Ради» про редагування та мовностилітичне оформлення газети, намагаючись видавати її загальноукраїнською літературною мовою.

Закономірно, що «Нова Рада» стала швидко популярною серед усіх верств галицького громадянства. Але зважаючи на постійні погрози, конфіскації окремих номерів газети, Й. Затирець, аби зберегти видання часопису, за рекомендацією митрополита А. Шептицького передав «Нову Раду» прелату Куницькому та ігуменові Галущинському із собору св. Юра – і з 26 жовтня видавцем часопису вже значився видавничий комітет до березня 1920 р.

Отже, преса ЗУНР аргументовано переконувала, що лише в єдності всіх політичних партій можлива побудова вільної держави, майбутнє якої не в орієнтації на чужі держави, а в єднанні всіх українських земель. І хоча вік цих часописів був недовгим, вони піднялися на якісно новий щабель, набувши європейського досвіду.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характер журналістської діяльності за часів правління гетьмана П. Скоропадського та Директорії.	\|	Класифікація полімерів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.