• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Біженці, вимушені переселенці та переміщені особи, трудові мігранти

Термін "біженці" з'явився в між народно-правовому вжитку після Першої світової війни, під час якої тисячі людей покидали країни (переважно їх громадянства) че­рез переслідування, надзвичайні обставини, воєнні дії чи були вислані зі своїх країн за розпорядженням військової або цивільної влади. Ще більших масштабів цей процес набув під час Другої світової війни, що змусило держали впритул зайнятися вирішенням проблем таких осіб.

У рамках ООН створюється Управління Верховною комісара у справах біженців (статут Управління схвалено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 428 (V) від 14 грудня 1950 р.). укладається Конвенція про статус біженців від 25 липня 1951 р., а згодом приймається Про­токол стосовно статусу біженців (набрав сили 4 листопада 1967 р.). Певні кроки було зроблено й на регіональному рівні (заходи в рамках ОБСЄ, Конвенція про специфічні аспекти проблем біженців у Африці 1969 р. та ін.).

Під біженцями розуміються особи, які покинули свою країну внаслідок зовнішньої агресії, окупації, іноземного панування, подій, які серйозно порушили публічний по­рядок у країні в цілому чи в її окремій частині; через стихійні лиха природного характеру (засухи, землетруси, повені і т. п.), через руйнування матеріальних основ їхнього існування; через наявність об'єктивної небезпеки переслідувань за расовою, національною ознаками, у зв'язку з належністю до певної соціальної групи чи політичними або релігійними переконаннями.

Конвенція 1951 р. закріплює за біженцями такі самі права, як і за іноземцями, якщо для них не передбачений більш сприятливий статус. Зокрема, біженцям надається національний статус у сфері деяких соціальних прав (плата за працю, початкова освіта, виїзд за межі країни, користування медичними послугами, засобами масової інформації тощо).

В Україні статус біженців визначається Конституцією, Законом "Про біженців" (1993 р.) та іншими нормативно-правовими актами. За біженцями закріплені права на освіту, охорону здоров'я, судовий захист, здійснення куль­турних і релігійних заходів, на оплату праці, пенсії та ін.

Вимушені переселенці -- порівняно нове явище в міграції населення. Поштовхом до їх появи стали події в Югославії, країнах колишнього Радянського Союзу, коли певні категорії населення покидали обжиті місця через загрозу етнічних чисток, виселення, позбавлення майно­вих чи інших законних прав.

Сучасне міжнародне право не регулює питань виму­шених переселенців. Раніше вважалося, що вони з'явля­ються, як правило, внаслідок громадянських війн, внутрішніх заворушень і конфліктів, а тому не підпада­ють під міжнародно-правове регулювання. На сьогодні проблеми вимушених переселенців набули міждержавно­го характеру, але це ще не засвідчено окремими угодами. Укладена в рамках СНД угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям (1993 р.) є першою ластівкою в цій справі. Проте в ній не беруть участі навіть деякі дер­жави цього об'єднання.

Сьогодні питання вимушених переселенців регулюють­ся в основному національними законами, в яких держави роблять спроби прирівняти статус указаних осіб до стату­су біженців. Так, закон Російської Федерації "Про виму­шених переселенців" (у редакції від і 9 лютого 1993 р. зі змінами І доповненнями від 22 листопада 1995 р.) визна­чає вимушеними переселенцями громадян Росії, які поки­нули місце проживання через насильство щодо них і членів їхніх сімей або переслідування в Іншій формі, або в результаті реальної небезпеки зазнати переслідування за ознакою расової й національної належності, віросповідан­ня, мови, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань, які стали приводом для ворожих кампаній щодо таких осіб, масових порушень громадсько­го порядку.

За цим законом Росія визнає вимушеним переселен­цем громадянина Росії, який мусив покинути з названих причин територію іноземної держави і повернутися в Росію; громадянина Росії, який з тих самих причин му­сив покинути місце проживання в одному суб'єкті феде­рації і переїхати на місце проживання в інший суб'єкт федерації; іноземця, який постійно проживав у Росії і му­сив покинути своє місце проживання (змінити його в ме­жах Росії) з таких самих підстав; громадян колишнього СРСР, які отримали в Росії спочатку статус біженця, а згодом набули її громадянства, якщо статус біженця не давав їм змогу облаштуватися в Росії.

Переміщені особи — населення, насильницьки вивезене з країн, окупованих гітлерівською коаліцією під час Другої світової війни, для примусових робіт на благо фашистської Німеччини і її союзників. Повоєнне міжнародне право не визнало переміщених осіб як категорію населення з особ­ливим міжнародно-правовим статусом. Найчастіше їхній статус прирівнювали до статусу біженців, що не зовсім правильно. З-поміж наявних міжнародних договорів, у яких визнається особливий характер статусу перемішених осіб, слід виділити післявоєнні угоди (в основному двосто­ронні) про повернення таких осіб на їхню батьківщину (договори репатріації) та укладені останнім часом угоди про відшкодування таким особам і їхнім спадкоємцям збитків матеріального та морального характеру.

Трудящі-мігранти. Особи, що працювали, працюють чи працюватимуть за плату в державі, громадянами якої во­ни не є, вважаються трудящими-мі грантами. На сьогодні це — одна з найбільш не захищених міжнародним правом категорій людей. Їх не бажають прирівняти до біженців чи апатридів, водночас держави не дуже охоче йдуть на на­дання їм національного режиму. Міжнародно-правову ба­зу захисту трудящих-мігрантів не можна вважати розвину­тою: дві конвенції МОП про трудящих-мігрантів (1939 р. і 1975 р.), Європейська конвенція про правове становище трудящих-мігрантів (1977 р.), у рамках ООН Конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей (1990 р.), кілька інших регіональних і двосторонніх конвенцій, що стосуються інтересів трудящих-мігран­тів, — увесь наробок у цій сфері. Але справа полягає не стільки в кількості укладених міжнародних договорів, скільки в ставленні до них держав. У приєднанні до таких договорів часто бувають не заінтересованими як держави, в яких працюють трудящі-мігранти (хоч у них вони вико­нують найважчу і низькооплачувану роботу, інколи підтримуючи цілі галузі економіки), так і держави їхнього громадянства (незважаючи на те, що для них трудящім і гранти є важливим джерелом інвалютних надходжень, надходження професійно підготовлених кадрів, крім того, завдяки їм знижуються безробіття, соціальні витрати та ін.). Тому часто вже в ході підготовки відповідних міжнародно-правових актів провідні держави заявляють, що вони їх не підпишуть. Так заявили стосовно Конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей США і ФРН, а інші, не менш впливові держави (наприклад, Росія), зайняли таку ж позицію без урочистих заяв. Чи не тому Конвенція, яка закріплює мінімум можливих прав трудящих-мігрантів, не стала дієвим міжнародно-правовим актом? І якщо сьогодні, за даними Верховного комісара у справах біженців, налічується понад 20 мли біженців, на яких сконцентрована серйозна (хоч також недостатня) увага держав (створюються відповідні інституційні ме­ханізми, виділяються кошти, передбачається гуманітарна допомога, ведеться досить активна міжнародна правотворча робота тощо), то понад 50 млн. трудящих-мігрантів такою увагою не наділені, і не випадково відсоток їхніх заяв-скарг у міжнародні судові Інституції зростає і останніми роками починає домінувати.

Читайте також:

1. Вимушені електромагнітні коливання
2. Вимушені коливання
3. Вимушені коливання
4. Виробничі операції, трудові дії, трудовий рух
5. Впізнання поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають
6. Дебітори –це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій, заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів та інших активів.
7. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
8. Законодавча основа Європейського Союзу з питань охорони праці. Трудові норми Міжнародної організації праці, конвенції та рекомендації МОП.
9. Заповіт – це розпорядження особи, зроблене у визначеній законом формі, про долю належних їй цінностей на випадок смерті.
10. ЗМ 6. Трудові та фінансові ресурси
11. Імперативний метод – застосування до особи, яка вчинила злочин санкції кримінально-правової норми.

Переглядів: 2782