• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та види організаційно–правових форм підприємства

Д/З

В тім варто нагадати, що не підлягає спрощеній системиі оподаткування діяльність пов'язана з торгівлею лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами.

Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою-підприємцем для здійснення діяльності.

Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, який є більш звичним і зрозумілим. Особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і у той час повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діловодства.

Проте, як свідчить практика, ця система не є досконалою. Так, далеко не кожний підприємець має регулярні грошові надходження. Однак сплата єдиного податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Видаються недостатньо обміркованими і вимоги щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес, має можливості для його подальшого розвитку, то таке обмеження заважатиме і інвестиціям, і створенню додаткових робочих місць в Україні.

Насамперед зазначимо, що господарську діяльність в залежності від правового становища її суб’єктів-громадян можна розділити на дві великі категорії:

­ індивідуальна споживацька діяльність громадян;

­ господарську діяльність громадян (фізичних осіб-підприємців) та їх колективних утворень.

Спочатку доцільно зупинитись на питанні різниці між правовим статусом громадянина і громадянина (фізичної особи)–підприємця.

Зокрема, громадянин виконує у повсякденному житті та побуті певну трудову діяльність яка не пов’язана з підприємницькою діяльністю, і не для задоволення соціально-економічних, а для особистих потреб. Наприклад, в ст.2 Закону України від 15.03.2003 р. «Про особисте селянське господарство» (надалі – ОСГ) передбачено, що таке господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи громадянином індивідуально або особами, які перебувають з ним у сімейних чи родинних відносинах і суспільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна ОСГ, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму.

Члени ОСГ мають право: самостійно господарювати; укладати угоди;реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об’єкти, а також інші властивості землі.

Вони мають право: самостійно господарювати; укладати угоди; реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об’єкти, а також інші властивості землі.

Разом з цим, діяльність пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності. Вона регулюється Конституцією України, Земельним кодексом, ЦК, Законом про ОСГ, та іншими нормативно – правовими актами, без посилання на ГК і відповідно не є предметом правового регулювання господарського права.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарювання належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб'єкта господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим. Воно, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). Це поняття є також загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак уніфіковано визначається поняття і правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Так, згідно з ч. 1 ст. 62 ГК підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

Самостійність у даному випадку полягає в тому, що прийняття господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

По-друге, підприємство — це суб'єкт господарювання. Суть визначення «суб'єкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 ГК).

Підприємство — це статутний суб'єкт господарювання. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет його діяльності, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Він також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи і є одиним з найважливіших локальних правових актів підприємства.

Підприємство має необхідне для суб'єкта господарювання майно — основні й оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридично відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні й оборотні кошти знаходяться на самостійному балансі, гроші — на поточному і рахунку підприємства в банку. Може створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємництво є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. У своєму складі не може мати інших юридичних осіб.

Види та організаційно – правові форми підприємств.

Залежно від форм власності, та відповідно з ЦК та господарським законодавством передбачених законом, в Україні можуть бути підприємства таких видів:

­ приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

­ підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності та корпоративне);

­ комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

­ державне підприємство, що діє на основі державної власності;

­ підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);

­ підприємство з іноземними інвестиціями, зокрема, якщо (в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків);

­ іноземне підприємство (в його статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарним, згідно з ч. 4 ст. 63 ГК, є підприємство, яке створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Види унітарних підприємств. Насамперед це приватне підприємство з одним засновником. Приватним підприємством, відповідно до ст. 113 ГК, визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.

Для визначення правового статусу приватного підприємства найважливішим є встановлення правової належності майна, що передається як внесок до його статутного капіталу — ним має бути саме майно, що знаходиться у приватній і, відповідно, не знаходиться у комунальній або державній власності.

Засновником приватного підприємства може бути фізична особа (фізичні особи — при заснуванні приватного підприємства з декількома засновниками) — громадянин України, іноземець або особа без громадянства або одна юридична особа, що має статус суб'єкта господарської діяльності. Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.

Приватне підприємство з одним засновником діє як на основі його праці, так і з використанням найманої праці. Законодавство не забороняє (і не примушує) засновнику самостійно займатися видами діяльності, визначених статутом приватного підприємства. У разі залучення до цієї діяльності інших осіб на умовах трудового договору, їх наймання здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України про працю.

Одним із видів приватних підприємств є фермерське господарство. Фермерське господарство – це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявляли бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробною та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм для ведення господарської діяльності.

Фермерське господарство (надалі – ФГ) як суб’єкт господарювання найповніше відображає товарно – підприємницькі засади аграрного господарювання на землях сільськогосподарського призначення є юридичною особою, яка здійснює діяльність відповідно до Земельного кодексу України( в частині права власності на землю і землевикористання), Закону України від 19.06.2003 р. «Про фермерське господарство» (надалі – Закон) та статуту.

ФГ базується на сімейно – родинних відносинах. Членами такого господарства можуть бути: подружжя, батьки, діти, які досягли 14 – річного віку, інші члени сім’ї та родичі. Його засновником є та або інша визначена в статуті особа, яка пройшла конкурсний відбір на право його створення ФГ у районній (міській) професійній комісії з питань створення фермерських господарств. До роботи у ФГ допускається залучення також і найманих працівників, які працюють за трудовим договором (контрактом) і не є членами господарства.

Землі ФГ, які є основою створення ведення господарства згідно ст.12 Закону можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Законом не встановлено мінімального розміру земельних ділянок ФГ, а максимальний згідно п. 13 Перехідних положень Земельного кодексу України може бути загальною площею до 100 гектарів на праві власності, хоча ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом. Розмір земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди не обмежується.

Державна реєстрація ФГ проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних адміністраціях за місцезнаходженням земельної ділянки або місцем проживання його голови.

Відповідно ст.112 він визначається законів України від 16.06.1992 р. «Про об'єднання громадян», від 05.04.2001 р. «Про політичні партії в Україні», засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань є унітарним підприємством. Це означає, що за змістом ч. 4 ст. 63 ГК воно створюється одним засновником — об'єднанням громадян, який виділяє необхідне для його діяльності майно. Наявність інших співзасновників у підприємства об'єднання громадян — громадян, юридичних осіб-суб'єктів господарської діяльності або інших об'єднань громадян тощо виключається.

Об'єднання громадян, як правило мають у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Воно набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Наприклад, право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційне-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі органи управління (загальні збори, конференції, з”їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та установчими документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян. Закон України «Про об'єднання громадян» (ст.24) дозволяє зареєстрованим об'єднанням громадян з метою виконання статутних завдань і цілей здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій зі статусом юридичної особи, а також засновувати підприємства. Проте, політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів, а також самим займатись господарською та іншою комерційною діяльністю. Фактично виступати засновниками підприємств, як повноцінних суб'єктів господарювання, можуть лише громадські організації. При цьому об'єднання громадян не відповідає за зобов'язаннями створеного підприємства, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями об'єднання громадян, крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч.2 ст.219 ГК).

Принципово важливим аспектом створення подібних підприємств є і те, що вони, як правило, провадять просвітницьку діяльність, виконують дослідження соціологічного та загальнодержавного значення, які наприклад, висвітлюють нагальні проблеми регіонального характеру. Крім цього, вони можуть займатися і суто комерційною діяльністю із виконання робіт та надання послуг стороннім фізичним та юридичним особам (з урахуванням вищевказаних обмежень стосовно політичних партій). Таким чином, підприємства, що засновані об'єднаннями громадян, не тільки матеріально підтримують своїх засновників, а і значною мірою заощаджують бюджетні кошти, беручи на себе виконання низки робіт та надаючи послуги, яких потребує суспільство.

Правовий статус підприємства, заснованих на власності релігійної організації, визначається ст. 112 ГК, а також спеціальним актом — Законом України від 23.04.1991 р. № 987-ХП «Про свободу совісті та релігійні організації». Судова практика з відповідних питань узагальнена в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Унітарним також є підприємство, засноване на власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання її статутних завдань.

Згідно зі ст. 17 цього Закону України релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Відповідне майно може використовуватися релігійною організацією на її розсуд, в тому числі як база для створення підприємства.

Підприємство, засноване на власності релігійної організації, створюється для здійснення господарської діяльності. Як і у разі з підприємствами об'єднань громадян, підприємства, засновані на власності релігійних організацій можуть бути як суб'єктами підприємницької діяльності (продавати предмети культу, надавати послуги віруючим тощо), так і некомерційними господарськими організаціями (здійснювати благодійну діяльність, розподіляти гуманітарну допомогу тощо).

Господарська діяльність, заради здійснення якої засновується підприємство релігійної організації, покликана досягти мети, передбаченої в статуті такої організації.

Згідно з ч. 4 ст. 112 ГК і ст. 19 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» такі організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права, юридичної особи. Статутними завданнями, у свою чергу, є задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Зважаючи на це, господарська діяльність заснованого релігійною організацією підприємства повинна стосуватися завдань задоволення релігійних потреб громадян. Наприклад, видавниче підприємство може випускати культову літературу, реставраційно-будівельне — проводити відновлювальні роботи тощо.

Державне унітарне підприємство. Відповідно до ст. 73 ГК воно є підприємством, що утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки і входить до сфери його управління. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство». Таке підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади до сфери управління якого воно входить.

Щодо організаційної структури підприємства, то воно може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає)керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається контракт, в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення його з посади та інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування та інших організаціях, у відносинах з юридичними особами і громадянами, формує адміністрацію підприємства, вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Він може бути звільнений з посади достроково на підставах, передбачених контрактом відповідно до трудового законодавства.

Усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору або інших форм, що регулюють трудові відносини становлять його трудовий колектив. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договірних засадах. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язаньта інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною державної зовнішньоекономічної діяльності і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Державне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини державної власності. Згідно зі ст. 326 ЦК у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна. На сьогодні орієнтовний перелік об'єктів державної власності міститься у п. 2.4 Класифікації форм власності ДК 001:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 р. № 97, відповідно до якого об'єктами права державної власності є майно: державних та казенних підприємств, державних організацій, установ та закладів, що діють на основі державної власності (ст. 73 ГК); акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ст. 141 ГК); яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації; державних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (ст. 120 ГК).

Саме на базі цього майна функціонують державні підприємства; самі вони, точніше — їх майнові комплекси — теж є об'єктами права державної власності.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ч.3 ст.73 ГК). Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Частина державної власності, що входить до статутного капіталу державного унітарного підприємства, як правило, не поділяється на частки. За визначенням унітарного підприємства (ч.4 ст.63 ГК) його статутний капітал не поділяється на частки (паї) і, відповідно, статутний капітал державного унітарного підприємства.

Проте, з огляду на об'єктивне існування державної корпоративної власності, що визначається за ст. З вищевказаної Класифікації форм власності ДК 001:2004 щодо майна суб'єктів, у статутному фонді яких частка державної чи комунальної власності перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує відповідним органам державного управління право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів, правомірно казати про наявність, крім державних унітарних, державних корпоративних підприємств. Саме їх статутний фонд поділяється на частки, які можуть знаходитися, крім державної і в інших формах власності. Докладніше про такі підприємства йтиметься при розгляді господарських товариств.

Державне унітарне підприємство розпорядчим способом шляхом видання відповідним компетентним органом державної влади відповідного розпоряджого акта.

Загальні питання щодо компетенції органів державної влади в сфері управління державним майном визначаються Законом України «Про управління об’єктами державної власності», із змінами, внесеними Законом України від 21.10.2010 р. якими на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у державній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України. Відповідні органи, зокрема, приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності, затверджують їх статути (положення), контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень).

Відповідно, орган державної влади, до сфери управління якого входить державне підприємство є представником власника і виконує його функції у межах, визначених його компетенцією.

Розпорядчий порядок утворення державного підприємства означає, що такому утворенню передує видання компетентним органом державної влади відповідного акта про це.

Законодавством також визначаються види діяльності, займатися якими можуть винятково державні підприємства. Зокрема, діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

Державні унітарні підприємства можуть бути як державними комерційними підприємствами і казенними підприємствами.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, що діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання.

Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених законами.

Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Таке підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГК та іншими законами.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.

Казенні підприємства. Створюються у галузях народного господарства, в яких:

­ законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

­ основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції(робіт, послуг) виступає держава;

­ за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

­ переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

­ приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг) на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Найменування казенного підприємства повинно містити слова «казенне підприємство».

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням і розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Джерелами формування майна казенного підприємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції(робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбаченої статутом; інші джерела, не заборонені законом.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу до сфери управління якого входить підприємство несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Комунальне унітарне підприємств. Згідно зі ст. 78 ГК таке підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство)або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Комунальні підприємства виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги на визначеній території з метою забезпечення потреб інших суб'єктів господарювання та мешканців, що проживають на цій території. Це — організація будівництва, реконструкції, капітальних ремонтів житлового фонду; здійснення житлово-комунальними конторами постійного контролю за утриманням в належному стані житлових приміщень державного фонду та, на договірній основі, таких, що знаходяться у приватній власності. На комунальній власності засновано чимало підприємств із обслуговування місцевих енергетичних систем, транспорту та зв'язку, шляхового господарства, а також закладів соціального спрямування, побутового обслуговування, просвітництва, культури і охорони здоров'я.

Правовий статус комунальних підприємств визначається ст. 78 ГК, а також законами, що регулюють діяльність місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування – закони України від 21.05.1997 р «Про місцеве самоврядування в Україні», від 15.01.1999 p. «Про столицю України — місто-герой Київ», від 09.04.1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» тощо. Особливості передачі об'єктів, зокрема, підприємств з державної у комунальну власність і навпаки визначається Законом України від 03.03.1998 р «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування і належить до сфери його управління.

За змістом ст. ст. 140, 143 Конституції України мешканці, які проживають в межах того чи іншого адміністративно-територіального утворення (територіальна громада), безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ради) управляють майном, що є у комунальній власності. Як передбачено ч. 5 ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі і щодо утворення суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств).

Представницькі органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради — вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (п.31 ст.26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Зокрема, до відання виконавчих органів цих рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності. Тобто, місцеві ради вправі делегувати повноваження зі створення комунальних підприємств своїм виконавчим органам (виконавчим комітетам, управлінням, службам тощо) або місцевим державним адміністраціям.

Що ж до районних і обласних рад, то їх повноваження на розпорядження комунальним майном (в тому числі створення комунальних підприємств) має похідний від повноважень представницьких органів місцевого самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних питань названі ради діють за дорученням сільських, селищних, міських рад (п.19 ст.43 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених законодавством.

Комунальне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини комунальної власності.

Основою діяльності комунального підприємства є відокремлена частина комунальні власності до складу якої за ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», входить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів інші кошти, земля, природні ресурси тощо. Згідно з п.2.5.2 п.2.5 ст. 2 Класифікації форм власності ДК 001:2004, затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.04.2004 р. №97, об'єктами права комунальної власності є майно:

­ комунальних підприємств, організацій, установ, закладів, що діють на основі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади (ст.78 ГК);

­ акції (частки, паї) територіальної громади у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ст.24 ГК);

­ комунальних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ст.120 ГК).

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство утворюється в розпорядчому порядку. його утворенню, так як і державного, передує видання компетентним органом відповідного акту.

Правовий статус підприємств споживчої кооперації визначається ст. 111 ГК, а також Законом України від 10.04.1992 р. «Про споживчу кооперацію». Згідно з ч.8 ст.111 ГК підприємством споживчої кооперації визнається унітарне або корпоративне підприємство, утворене споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

Підприємством споживчої кооперації визнається підприємство, утворене споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств.

Відповідно до ст.5 Закону «Про споживчу кооперацію» споживчим товариством є самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Споживчі товариства, відповідно до ст.11 цього Закону, створювати для здійснення своїх статутних завдань можуть утворювати будь-які підприємства, установи, організації, які, відповідно, вважаються підприємствами споживчої кооперації.

За організаційно-правовою формою вони є унітарними або корпоративними.

Якщо підприємство створюється одним споживчим товариством (спілкою), воно вважається унітарним; якщо товариств (засновників) два і більше, підприємство визнається корпоративним.

Метою створення підприємства споживчої кооперації є здійснення статутних завдань засновників. Ці завдання в широкому розумінні викладені у ст.1 Закону про споживчу кооперацію, згідно із якою споживча кооперація має право здійснювати торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі. Настільки широкими можуть бути і повноваження підприємства споживчої кооперації; конкретний їх перелік міститься у статуті підприємства.

Як і унітарні, корпоративні підприємства характеризуються наявністю декількох видів, особливості правового статусу яких будуть нами розглянуті.

Корпоративним приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці (ст.113 ГК).

За своєю суттю приватне підприємство з декількома засновниками близьке до господарського товариства. Проте його правовий статус характеризується наявністю деяких обмежень, не притаманних господарським товариствам, які розглядаються далі. З іншого боку, діяльність корпоративних приватних підприємств менш заформалізована порівняно з господарськими товариствами — на них не поширюються вимоги Закону України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства», зокрема, щодо мінімального розміру статутного капіталу та інші.

Приватним підприємством з двома та більше засновниками визнається підприємство, засноване кількома фізичними особами.

На відміну від унітарного, засновниками корпоративного приватного підприємства можуть бути лише фізичні особи, що випливає з аналізу визначення приватного підприємства, у ст.113 ГК, згідно з якою засновником унітарного приватного підприємства може бути одна юридична особа. Як вже йшлося вище, при розгляді унітарного приватного підприємства, спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.

Приватне підприємство з двома та більше засновниками діє на основі приватної власності засновників. На відміну від господарського товариства, яке може засновуватися за участю державної (комунальної) власності, приватне підприємство створюється лише на базі приватної власності його засновників. Це, зокрема, обумовлено суб'єктним складом засновників приватного підприємства, адже фізичні особи не можуть здійснювати повноваження власника щодо державного та комунального майна.

Приватне підприємство з двома та більше засновниками може обмежуватись працею своїх засновників або використовувати найману працю. Які в господарських товариствах — «товариствах капіталів», ГК України не зобов'язує засновників корпоративного приватного підприємства брати участь в його трудовому житті. Вони можуть працювати самі на заснованому ними підприємстві — бути пов'язаними трудовими відносинами з ним, так і найняти персонал «зі сторони».

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, відповідно до ч.7 ст.63 ГК, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих.

Так, малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.

Усі інші підприємства визначаються середніми.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. IV група- показники надійності підприємства
3. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. WEB - сайт підприємства в Інтернет
6. А/. Поняття про судовий процес.
7. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
8. Автопідприємства вантажних автомобілів
9. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
10. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
11. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства
12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Переглядів: 794