Загальна характеристика джерел міжнародного приватного права.

Органи уніфікації міжнародно-правових норм

Органи уніфікації МПП поділяються на дві групи:

1. Ті, що виникли історично (Гаазька конференція з міжнародного приватного права, Міжнародний інститут з уніфікації приватного права);

2. Спеціально створені (спеціалізовані установи ООН).

Першим органом уніфікації була Гаазька конференція з міжнародного права, заснована урядом Нідерландів у 1893 р. У 1955 році прийнятий Статут конференції, і вона отримала статус міжурядової організації. Україна стала її членом в 2003 р. Конференцією розроблено 35 конвенції у сферах: міжнародна купівля-продаж товарів; сімейні відносини; регулювання проблем спадщини; проблеми міжнародного цивільного процесу

Другий орган – Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА) 1926). В 1940 році прийнятий Статут інституту. Україна не бере участі. Документи: Гаазька конвенція про одноманітний закон про укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1964); Міжнародна конвенція про туристичний контракт (1970); Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988, Оттава); Конвенція про міжнародний факторинг (1988).

Спеціалізовані установи ООН:Комісія ООН з права міжнародної торгівлі UNCITRAL було створено у 1966 році й одним із завданням цієї організації є те, що вона повинна сприяти прогресивній гармонізації права міжнародної торгівлі. На виконання цього зобов’язання в рамках UNCITRAL були розроблені такі конвенції: Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974, Нью-Йорк); Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (1973); Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980); Конвенція ООН про міжнародні перевідні й прості векселя (1988) – стаття 1 Конвенції: “держави-учасниці у разі ратифікації Конвенції у незмінному вигляді відтворюють цей закон у своєму законодавстві”.

Спеціалізовані установи ООН, які займаються уніфікацією у галузі МПП є UNCTAD, ІКАО, ІМО, ВОІВ, МОП та група Світового Банку.

Тема 2. Джерела міжнародного приватного права.

1. Загальна характеристика джерел міжнародного приватного права.

2. Внутрішнє законодавство як джерело міжнародного приватного права.

3. Міжнародний договір як джерело міжнародного приватного права.

4. Судова практика як джерело міжнародного приватного права.

5. Звичай як джерело міжнародного приватного права.

Джерело МПП – форми в яких знаходять вираження правова норма. Існує декілька форм юридичного офіційного буття норм в МПП:

1) внутрішнє законодавство - мається на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти.

2) міжнародні угоди - норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

3) міжнародні й торговельні звичаї - міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Торгівельні - є обов'язковими для застосування, якщо: а) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; б) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм.

4) судова та арбітражна практика - це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому.

Деякі до джерел відносять доктрину МПП. Можна вказувати на її допоміжне значення в розвитку й удосконаленні права, в правозастосувальному процесі, особливо, коли мова йде про встановлення змісту норм іноземного права. Проте у більшості правових систем вона не є джерелом МПП й усіх інших галузей права.

В доктрині широко поширено думку про «подвійну» природу джерел міжнародного приватного права, згідно якої до них відносяться як національно-правові, так і міжнародно-правові форми (міжнародні договори і міжнародно-правові звичаї)

Закон lex voluntatis означає принцип автономії волі сторін. Сторони можуть самостійно визначати, який правопорядок вони будуть застосовувати до відносин між ними. Але воля сторін відносно фактичного застосування матеріального права вибраного правопорядку не може бути змінена пізніше при виникненні суперечки. Якщо воля сторін прямо не визначена, то суд повинен визначити ту волю, яку сторони мали на увазі, підписуючи даний договір. Lex voluntatis також означає автономію волі сторін щодо вибору арбітражу на будь якій стадії судового процесу. Це так зване "арбітражне застереження".

Останнім часом в кодифікаційних актах європейських країн з питань МПП прицип Іex voluntatis застосовується до спадкових і шлюбних контрактів, а іноді навіть до деліктних правовідносин. Кодифікація, тобто систематизація, зведення норм права у певній галузі в єдину узгоджену систему (кодекс, закон або розділ певного законодавчого акта), ставить в основу закон, відводячи йому пріоритетну роль серед інших джерел права, таких, як міжнародний договір, звичай, доктрина, судова й арбітражна практика.

Цивільний кодекс Квебеку встановив правило, що у відносинах сторін може застосовуватись правопорядок, більше вигідній стороні, яка постраждала.

З Іex voluntatis пов’язана певна уніфікація в МПрП. В 1955 році була прийнята Гаазька конвенція. За цим міжнародно-правовим актом сторонам надавалось необмежене право вибору правопорядку.

Дослівний переклад словосполучення “lex mercatoria” з латинської – купецькі закони, втім, lex mercatoria ніколи не складалося з законів. Головним джерелом lex mercatoria у всі часи був звичай, але латинське словосполучення “lex mercatoria” є дуже сталим та загальновизнаним – автори з усіх країн використовують саме його, та не намагаються висловитися більш чітко та згідно із змістом явища. Розуміння lex mercatoria у широкому сенсі включають до нього не лише принципи права та звичаї, втілені у загальновизнаних типових умовах договорів, правилах міжнародних організацій та найвідоміших рішеннях арбітражів, але також міжнародні конвенції та іноді, навіть, норми національного права.

У докладі з питань прогресивного розвитку права міжнародної торгівлі 1966р., Генеральний секретар ООН визначив право міжнародної торгівлі (law of international trade) як систему норм, що регулює комерційні відносини приватноправового характеру за участю представників різних країн. До засобів формування нового права міжнародної торгівлі Генеральний секретар відніс укладання міжнародних конвенцій з питань міжнародної торгівлі, розробку типових законів, рекомендованих до прийняття всіма зацікавленими державами та визначення міжнародними організаціями змісту торгівельних звичаїв через видання неофіційних кодифікацій. Поняття права міжнародної торгівлі в цьому разі дорівнює поняттю міжнародного господарського, або «світогосподарського» права, визначеного В.Корецьким як система норм, що регулює світогосподарські відносини. До її складу В.Корецький відносив джерела міждержавного, внутрідержавного та позадержавного походження.

Отже, lex mercatoria можна розуміти як елемент інтегративного “права міжнародної торгівлі”, «світогосподарського», або «міжнародного господарського права».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції МПП.	\|	Внутрішнє законодавство як джерело міжнародного приватного права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.