Функції МПП.

Функції сучасного міжнародного приватного права можна розглядати з п’яти основних взаємопов’язаних позицій:

1. соціальні функції міжнародного приватного права (стабілізації, зміцнення, забезпечення та ін. відносин між суб’єктами міжнародного приватного права);

2. власне юридичні функції (визначення прав і обов’язків суб’єктів міжнародного приватного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб’єктів, їх правосуб’єктності, зміцнення міжнародного приватного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

3. функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють в міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою та ін.);

4. функції програмування розвитку міжнародних відносин і міжнародного права (програмування їх розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки, суб’єктів міжнародного приватного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне приватне право тощо);

5. інформаційні функції (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової свідомості та ін.).

6. Історично-правові аспекти становлення міжнародного приватного права. Концепція " lex mercatoria".

Міжнародне право виникло внаслідок реальних суспільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку первісні общини і племена не існували відокремлено, а були об'єднані неписаними родовими законами. Перші звичаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява ж міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами становлення державності.

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема давньоримське, право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 p. князем Олегом і 944 p. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення — міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327— 1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюму-лен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про засто-сування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("comitas"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "comitas", підтримав Джозеф Сторі (1779—1845, США). У його "Коментарях конфліктного права" 1834 p. було вжито термін "міжнародне приватне право", який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко за-перечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Визначний внесок у розвиток доктрини міжнародного приватного права зробив Альберт Дайсі (1835—1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779—1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна найбільш тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817—1888, Голландія) вважав, що "власний" національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права займають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) — зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) — щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) — щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) — питання загальної частини вказаної галузі права.

Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К. Матвеев, Ю. Г. Матвеев, праці яких є актуальними й нині В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Загальні питання міжнародного приватного права, питання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом" та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідносини з "іноземним елементом" — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена працями О. А. Підопригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. З'явившись як засіб усвідомлення людьми (групами, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв'язку з міжнародними відносинами, що постійно змінюються, воно справляло і справляє величезний вплив на розвиток держав і народів.

З огляду на особливу значимість міжнародного права як соціального феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного права.

Доктрина міжнародного права — концептуальне теоретичне визначення поняття міжнародного права, характеристика його сучасного стану та того, яким воно має бути, тлумачення міжнародного права, що їх викладено в наукових працях. Традиційно у міжнародному праві наукова думка видатних учених — авторитетів мала велике значення і відчутно впливала на розвиток його. Визначного голландського юриста і дипломата Гроція Гуго (1583—1645), який перший систематично виклав у своєму трактаті «Про війну та мир» основи міжнародного права, називали батьком нового Міжнародного права. Роль Д. м. п. як допоміжного джерела міжнародного права закріплено в Статуті Міжнародного Суду ООН (ст. 38).

Міжнародне право — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.

Основні тенденції розвитку сучасного міжнародного приватного права:

1. Уніфікація правових норм через прийняття міжнародних договорів і типових (модельних) законів.

2. Удосконалення і кодифікація норм міжнародного приватного права на національному рівні.

3. Виникнення колізії між нормами міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права.

4. Підвищення ролі принципу “автономії волі сторін” і перехід до гнучкіших норм колізійного права.

5. Розширення сфери дії міжнародного приватного права у зв’язку з науково-технічним поступом людства (атомна енергетика, космічна діяльність, прогрес у сфері транспорту, засобів зв’язку тощо).

Приватне (міжнародне приватне) право регулює відносини, що забезпечують приватні інтереси, автономію та ініціативу приватних власників і об’єднань приватних осіб: 1) в їхній майновій діяльності; 2) в особистих стосунках. У першому випадку міжнародне приватне право є переважно договірним правом. З огляду на це до МПП належить передусім міжнародне торгове право. Ринок з властивими його учасникам егоїстичними прагненнями вимагає визнання зазначеної частини МПП. Іншими словами, ринок і МПП, що регулює майнову діяльність, — це дві сторони однієї медалі — економічна і правова. Поки існуватиме ринок, збережеться і відповідна частина МПП.

Отже, МПП, що регулює майнову діяльність, приватне право — це все те, що регулює і торговельний оборот. “Lех Mеrсаtоrіа”, за словами О. О. Мережка, — нове правове явище, яке опосередковує відносини, що виникають із зовнішньоекономічних операцій, договорів між юридично рівними учасниками (Мережко А. А. Транснациональное торговое право (Lех Mеrсаtоrіа). — К.: Таксон, 2002. — 464 с.). Саме в договорі закріплюються права та обов’язки сторін, що мають бути вільним волевиявленням.

Єдиного поняття “lex mercatoria” не сформовано до сих пір. В основному дослідники намагаються висвітлити це явище шляхом описових характеристик, наприклад, шляхом перерахування джерел lex mercatoria або визначення його через предмет регулювання.

А. А. Мережко наводить основне більш-менш визнане визначення lex mercatoria, запропоноване французьким юристом Б. Гольдманом, одним з основоположників теорії: lex mercatoria – це “автономна система права міжнародної спільноти комерсантів, спонтанно створювана учасниками міжнародних торгових відносин незалежно від національних правових систем”. Можна стверджувати, що ця правова система є “незалежною”. Більше того, вона – наднаціональна, і це наслідок глобалізації світової економіки.

Наведемо ще декілька визначень поняття lex mercatoria прибічників цієї теорії для порівняння. Так, пропонується розрізняти поняття lex mercatoria в широкому і вузькому значеннях. У широкому сенсі слова lex mercatoria – різновид міжнародного економічного права, що регулює торгові відносини і міжнародні економічні угоди, включаючи двосторонні торговельні угоди та інші міждержавні правові інструменти. У вузькому значенні lex mercatoria, обмежене комерційними і цивільними правовими аспектами, охоплює регулювання міжнародних торгових угод за допомогою конвенцій, судових і арбітражних рішень, комерційної практики.

Можливі два варіанти визначення сучасного lex mercatoria. Відповідно до першого lex mercatoria розглядається як наднаціональна правова система, яка однак, є умовною, “параюридичною” правовою системою і яка, на наше переконання, використовує мережеву організаційну структуру. Тож відповідно до цього, сучасне lex mercatoria – це мережева правова система міжнародної спільноти комерсантів, здатна до самоорганізації та незалежна від національних правових систем.

В основу другого варіанту визначення сучасного lex mercatoria покладений підхід до розуміння юридичної природи lex mercatoria як сукупності норм та принципів міжнародної торгівлі, тобто комплексу її джерел. Проте якщо lex mercatoria має мережеву побудову, то ні про які статичні “сукупність” чи “комплекс” не може йти мова. А відтак lex mercatoria може бути визначене як світова мережа правових норм, а також спільних принципів, правил, що регулюють міжнародну торгівлю.

Lex mercatoria, беручи витоки ще у стародавні часи, з самого початку було незалежне від впливу держави. Сьогодні ця теорія утворює наднаціональну мережеву правову систему з власними принципами, кодифікованими джерелами та судами, в якій міжнародна спільнота комерсантів сама вирішує як і за якими правилами здійснювати свою діяльність. Суб’єкти міжнародної торгівлі є рівними у відносинах між собою і, будучи розташованими по всьому світу, взаємодіють у правовому просторі, що не знає національних кордонів та об’єднує їх у глобальну мережу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародне приватне право в правовій системі, його принципи та функції.	\|	Загальна характеристика джерел міжнародного приватного права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.