Зміна парадигми управління в період радикальних перетворень в економіці України.

Існуючі парадигми менеджменту.

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент (її нерідко називають новою управлінською парадигмою) є наступні принципові положення.

Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що виражається в переконанні, що успіх організації визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища. Найважливіша роль тут належить економічним, політичним, правовим, соціально-культурним, технологічним, екологічним, фізико-географічним факторам і змінним.

Використання в управлінні теорії систем, що полегшила задачу розгляду організації в єдності їїскладових частин, що нерозривно зв’язані з зовнішнім світом

Використання ситуаційного підходу до управління, відповідно до якого вся організація усередині підприємства є не що інше як відповідь на різні за своєю природою впливи ззовні. Його центральний момент – ситуація, тобто конкретний набір обставин, що впливають на роботу організації в даний період часу.

Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми, що працюють в організації.

Нова парадигма зажадала перегляду принципів управління, тому що старі перестають „працювати” в умовах підприємницьких структур. У 90-і роки в принципах головна увага звертається на людський чи соціальний аспект управління: менеджмент спрямований на людину, на те, щоб робити людей здатними до спільних дій, робити їхні зусилля більш ефективними; менеджмент невіддільний від культури, заснований на чесності і довірі до людей; менеджмент формує комунікації між людьми і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат; етика в бізнесі є золотим правилом менеджменту.

Нова система поглядів на управління відома в літературі як „тиха управлінська революція” і це не випадково. Адже її основні положення можуть застосовуватися, не приводячи до негайного ламання і руйнування сформованих структур, систем і методів менеджменту, а як би доповнюючи їх, поступово пристосовуючи до нових умов.

Україна як самостійна держава взяла чіткий курс на проведення ринкових реформ, які повинні забезпечити добробут, економічне відродження країни, ріст і процвітання вітчизняної економіки.

Це визначає необхідність формування нової управлінської парадигми, положення якої повинні виражати об’єктивні потреби реформованої економіки і суспільства в цілому; вона повинна виявити головні, ключові моменти, використання яких при побудові нової системи управління допоможе нашій країні прискорити перехід до ринкової економіки і здійснити його з найменшими втратами для суспільства.

Нині сформувалася наступна система поглядів на управління економікою в перехідний період, що складає нову парадигму управління.

– Гнучке поєднання методів ринкового регулювання, заснованих на зворотних зв’язках, з державним регулюванням соціально-економічних процесів

– Формування і функціонування ринкових суб’єктів, що хазяюють, як відкритих, соціально орієнтованих систем.

– Самоврядування на всіх рівнях і перехід до поліцентричної системи господарювання.

– Сполучення ринкових і адміністративних методів управління підприємствами державного сектора економіки.

Реальні процеси в діловій організації не повинні підбудовуватися під наявну структуру, створену на основі функціонального поділу. У свою чергу організація, як об’єктивна структура, не повинна бути гальмом для протікання ділових процесів (бізнесів-процесів).

Обмеженість можливостей бюрократичних структур частково переборюється за рахунок більш гнучких, наприклад, матричних структур. Інша ситуація виникає, коли організація розглядається як сукупність різних потоків робіт – бізнесів-процесів. У цьому випадку організація представляється як динамічна система зі своїми входами і виходами. Зміст основних і допоміжних бізнес-процесів визначається змістом проблем, які розв’язуються організацією, а сама організація перетворюється в систему прийняття рішень.

Структура бізнес-потоків постійно змінюється, вона не є аналогом функціональної структури.

Функціонування кожного елемента бізнес-потоку забезпечується групою фахівців, що розуміють значення своєї роботи для організації в цілому. При цьому посадакерівника не є обов’язковим атрибутом управління в групі. В деякому значенні організацію можна представити, як „асоційованого працівника”, а кожного члена організації – як персоніфіковане вираження організації, її загального управлінського початку. Процес деменеджеризації характеризується чітко вираженим організаційним градієнтом: на рівні організації в цілому й в основних бізнес-процесах він виявляється в меншій мірі і підсилюється в субпроцесах більш високого порядку.

Зміст управління бізнес-процесами полягає в ефективній реакції організації на запити зовнішнього і внутрішнього середовища в умовах повної волі від стереотипів.

Менеджеризм як одне з найбільших досягнень двадцятого століття поступово буде звільняти дорогу синергізму, управління за принципом об’єкт – суб’єкт управління буде замінятися взаємодією в організації, її саморозвитком.

Економічні передумови синергізму полягають у деперсоніфікації власності, у переході до спільного володіння власністю, а також в інтеграційних тенденціях у соціально-економічному середовищі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рівні управління. Групи менеджерів.	\|	Закони та закономірності менеджменту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.