• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Напрями менеджменту

Всі ці напрями спрямовані на реалізацію основної мети менеджменту – забезпечення прибутковості діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу.

Слово «менеджмент»використовується в різних аспектах:

ü самостійний вид професійної діяльності;

ü система наукових знань, яка складає теоретичну базу практики господарського управління, пропонує відповідні наукові рекомендації;

ü організація управління;

ü прийняття управлінських рішень, реалізація, контроль за виконанням.

Менеджмент як особливий вид діяльності по керівництву людьми передбачає:

Для визначення діяльності менеджера з координації роботи людей на практиці використовують поняття:

ü «управління»;

ü «адміністрування»;

ü «керування»;

ü «менеджмент».

«Управління» - найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад: технічні системи; господарські системи; суспільні системи; державні системи тощо.

«Адміністрування» - поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

«Керування» - поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

«Менеджмент» - це надзвичайно широке і багатомірне поняття.

Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття «менеджмент». Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою. Щоб з’ясувати сутність менеджменту, на нього треба подивитись з різних точок зору:

ü з філологічної;

ü з емпіричної (практичної), тобто як виду професійної діяльності;

ü з точки зору системи знань, тобто виникнення та розвитку науки управління.

З філологічної менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. Початково - це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент ”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

З емпіричної (практичної) тобто, як виду професійної діяльності.

Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" неоднозначно, а саме:

спосіб, манера спілкування з людьми;

вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;

влада та мистецтво керування;

органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи

З точки зору системних знань відносно виникнення та розвитку науки управління:

професія, що орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;

процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;

процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

Останніми роками спостерігається певна конвергенція поглядів на менеджмент.

У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей.

У діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи, які і єпредметом вивчення курсу “Менеджмент ” як навчальної дисципліни.

Курс “менеджменту ” складається з двох основних змістовних модулів:

ü теоретичні основи менеджменту;

ü функції менеджменту.

При цьому слід зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації. “Той, хто ставить діагноз за книгою, або намагається управляти, вивчивши напам’ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху ”.

Відомо, що за всіх інших рівних умов кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. Спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, що не піддається кількісному аналізу і що прийнято називати мистецтвом управління. Проте, це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на вдачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:

ü особливостей власного характеру;

ü особливостей підлеглих;

ü особливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.

США як батьківщина менеджменту має трьохступеневу систему підготовки менеджерів:

2. Зміст управлінської діяльності

Управління - це вплив на колектив, який упевнено йде до наміченої мети з реалізацією необхідних для цього взаємозв'язаних заходів прийняттям і реалізацією рішень; розподілом ресурсів та цілеспрямованою переробкою інформації і таке інше. Все це в сукупності, в нерозривному зв'язку і взаємодії складає управління.

В зарубіжній науці управління склалися чотири найважливіших концепції, які внесли суттєвий вклад в розвиток її сучасної теорії і практики:

ü теорія наукового управління,

ü теорія адміністративного управління,

ü теорія управління з позицій психології людських відносин,

ü теорія управління з позицій науки про поведінку.

Концепція наукового управлінняодержала розвиток в США з початку XX століття. її основоположником був Ф. Тейлор, книгу якого «Принципи наукового управління» вважають початком визнання менеджменту наукою і самостійною галуззю дослідження. Завдяки розробці концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень, і було доведено, що методи, які використовуються в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практичній діяльності організації для досягнення намічених цілей.

Концепція адміністративного управління була направлена на розробку загальних проблем і принципів управління організацією в цілому. В рамках цієї концепції в 20-ті роки було сформульовано поняття організаційної структури фірми як системи взаємозв'язків, які мають певну ієрархію. З'явилося розуміння того, що організацією можна управляти систематизовано, щоб більш ефективно досягати її цілей. Ця концепція одержала також назву класичної школи управління.

Концепція управління з позиції психології і людських відносин вперше визначила менеджмент як «забезпечення виконання роботи при допомозі інших людей». Дослідження, проведені психологом А. Маслоу, показали, що мотивами вчинків людей є не економічні сили, а різні потреби, які не можуть задовольнитися грошима.

Концепція управління з позицій науки про поведінку - це сучасна теорія, яка одержала розвиток в 60-ті роки. Її основне кредо - підвищення ефективності організації в результаті підвищення ефективності її людських ресурсів.

3. Закони, закономірності та основні принципи менеджменту

При управлінні виробництвом слід враховувати дію економічних законів, законів соціології, кібернетики тощо. Так, наприклад, з метою підвищення ефективності виробництва, вирішення соціально – економічних завдань будь-який керівник повинен відслідковувати та розуміти наслідки об’єктивних економічних законів.

Закон попиту. Відомо що, між ціною товару і величиною купівельного попиту існує зворотній зв'язок. Тобто при знижені ціни попит має тенденцію до зростання і при її підвищенні – до зниження. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників.

Закон пропозиціїсвідчить про те, що запропонована для продажу кількість товару залежить від ціни на нього.

Співвідношення попиту та пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробника і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг). Попит відіграє складну і вагому роль як стимул розвитку виробництва і пропозиції. Співвідношення сукупних попиту та пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб, сукупна пропозиція не обов’язково формується тільки за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції.

Ринковий попит та пропозиція формується під впливом об’єктивних факторів безпосередньо на ринку товарів, послуг, цінних паперів, робочої сили тощо. Вони визначають відповідність платоспроможної потреби в окремих видах товарів, їх наявності в обігу на ринку.

Закон економії часупередбачає раціональне розміщення елементів управління у просторі, яке забезпечувало б мінімізацію витрат часу на їх взаємодію.

Закон синергіїстверджує, що існує таке поєднання елементів управління, яке забезпечує отримання результату більшого за сумарний результату виокремленого функціонування цих елементів.

Закон синхронізаціїсвідчить про важливість злагодженої взаємодії елементів управління в часі для забезпечення його ефективності.

Закон прибутковості.Виробничо-господарська діяльність організацій повинна бути прибутковою, тобто має перевищувати витрати. Прибуток є основною перспективного розвитку організації. Свідоме використання цього закону вимагає аналізу динаміки доходу, постійних та змінних витрат.

Крім економічних законів, в управлінні використовуються ще й закони соціології та кібернетики, так як кожна людина належить одночасно до багатьох суспільних спільнот.

Наука менеджменту досліджує також закономірності поведінки індивіда і групи, що виявляються у процесі спільної діяльності людей у межах виробничо-господарської організації, на які необхідно орієнтуватися менеджерові для ефективного управління колективом, окремими працівниками.

Принципи як форма наукового пізнання виконують методологічні функції, є засобом організації пізнавального процесу. В управлінській практиці принципи дають змогу об'єднати елементи соціально-технічної системи (підприємства) в єдине ціле. Принципи менеджменту поділяються на загальні й одиничні.

Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних принципів управління можна віднести: цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принципцілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досяжною і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання. Для торговельного підприємства і його підрозділів встановлюються звичайні завдання з обсягу товарообігу. Причому завдання по цьому показнику визначаються, як правило, конкретним числом. Принцип цілеспрямованості припускає не тільки установку цілей, але і співвідношення цих цілей з необхідними ресурсами. При цьому важливе не тільки забезпечити співвідношення цих цілей з головними ресурсами, необхідними для їхнього досягнення, але й акцентувати увагу на саму слабку ланку, що може перешкодити досягненню цілей.

Принципспланованостіуправління також зв’язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об’єкта управління або, принаймні, його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень.

Принцип компетентності зв’язаний із горизонтальним поділом праці за функціями. Зростання популярності торговельної діяльності в сучасних умовах і збільшення кількості осіб, що не мають спеціальної підготовки, але фактично зайнятих у торгівлі, а також часткові випадки реалізації населенню недоброякісних товарів висувають на перший план проблему ліцензування торговельної діяльності і здійснення спеціального навчання осіб, що одержує ліцензії, з метою забезпечення необхідної компетенції.

Невід'ємним принципом управління є дисципліна, що повинна бути присутня у будь-якій системі управління на будь-якому рівні. Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов’язків, інструкцій, наказів та інших директивних документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління.

Що стосується торгівлі, роль цього принципу особливо велика, тому що специфіка галузі обумовлює підвищенні вимоги не тільки до рівня виконавської дисципліни, але і до фінансової в комерційній діяльності, і до самодисципліни всього персоналу від менеджера до продавця. Разом з тим дисципліна повинна не об’єднувати ініціативу працівників, але й залишати місце для творчого ставлення до роботи.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне – в основному на психологічному впливі на працівників. Як спонукальні мотиви, тут можуть виступати різі духовні потреби працівників: потреби в приналежності, у причетності, в успіху.

Отже, зміст принципу стимулювання було б неправильно зводити тільки до оплати праці, як це часто відбувається на практиці. Стимулювання припускає також використання і моральних стимулів і мотивацій, а також справедливе ставлення до персоналу.

Принцип ієрархічностіпередбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів. Принцип ієрархічності випливає з закону поділу праці. Досягнення складних цілей (не достатньо індивідуальної праці людини) вимагає поділу (спеціалізації) праці. Спеціалізована праця має потребу в координації, інакше ціль не буде досягнута. Необхідність у координації спеціалізованої праці породжує ієрархію управління. Принцип ієрархічності визначає характер відносин, що виникають у процесі управління між суб’єктами різних рівнів, а також між суб’єктами й об’єктами управління. Ведуча роль принципу ієрархічності полягає в обґрунтуванні кількості рівнів поділу праці суб’єкта управління, а також ступеня його самостійності згідно обсягу роботи, яку необхідно виконати для досягнення мети. Принцип ієрархічності управління визначає властивості організації:

у складі будь-якої організації кожен елемент самостійний, що знаходить вираження в його функціональному призначені та рівні ієрархії;

самостійність – це не абсолютна, а відносна величина, оскільки призначення і рівень ієрархії кожного елемента обумовлені елементом вищестоящого рівня, тобто спостерігається визначена підпорядкованість одного елемента іншому;

елементи (чи окремі залежні організації) різних рівнів не можна зводити один з одним, що знаходить висвітлення у відповідному розподілі між ними цілей і їхніх функціональних видів діяльності.

До одиничних принципів відносять, наприклад:

Принципи раціонального управління вперше були сформульовані Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем;

Принципи взаємозалежності динамічної рівноваги та економічності.

Професор Хміль Ф.І. доповнює наступними принципами: наукової обґрунтованості практики менеджменту, ефективності, оптимальності. Окрім цього Хміль Ф.І. виділяє організаційні принципи менеджменту.

Закони, закономірності, принципи менеджменту передбачають наступні завдання:

ü Уміння контактувати з людьми - оце все і вся.

ü Щоб мати успіх у бізнесі, як і скрізь, саме основне - це вміти зосередитись і раціонально використовувати свій час.

ü Тому, хто хоче стати спеціалістом у галузі вирішення будь-яких завдань в бізнесі, необхідно насамперед навчитися визначати пріоритети.

ü Необхідно регулярно задавати декілька запитань своїм провідним працівникам:

Які завдання Ви ставите собі на найближчі три місяці?

Які Ваші плани, пріоритети, надії?

Що Ви збираєтесь зробити для їх здійснення?

ü Регулярно, раз у три місяці, кожен менеджер повинен сісти за стіл поруч із своїм безпосереднім керівником, щоб підбити підсумки зробленого і визначити цілі на наступний квартал.

ü Повинен бути порядок письмового викладу будь-якої ідеї - це перший крок до втілення її в життя.

ü Інколи необхідно піти на ризик, а потім виправляти помилки, які були допущені.

ü Найважливіші рішення в корпораціях фактично приймаються не колективними органами, не комітетами, а окремими особами.

ü Менеджери повинні не тільки вміти приймати своєчасні рішення, їм належить також роль мотиватора.

ü Єдиний спосіб настроїти людей на енергійну діяльність - це спілкуватися з ними.

ü Якщо хочете людину похвалити, зробіть це в письмовій формі, а коли хочете його висварити, краще зробіть це по телефону.

ü Не старайтеся виконувати роботу, яку повинні робити інші.

ü Головною причиною, через яку здібні люди не можуть зробити кар'єру, є те, що вони погано контактують зі своїми колегами.

ü Більшість людей не читає цілком газетні матеріали, а обмежується заголовками і підзаголовками. Звідси наслідок - ті, хто їх формулює, має великий вплив на сприйняття новин читачами.

ü Єдине, чим володіє людина, - це здатність роздумувати, це її здоровий глузд. Це її єдина реальна перевага перед мавпою.

ü Помилки роблять всі. Біда в тому, що більшість людей просто не хоче їх відкрито визнавати.

ü Якщо дійсно віриш у те, що ти робиш, варто наполегливо добиватися свого, навіть перед перешкодами, які виникають.

Модуль 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Тема 1

ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

Лекція 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Програмна анотація

Читайте також:

1. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
2. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту
3. Базові засади менеджменту
4. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.
5. Банківська система України і напрями її розвитку
6. БУДІВНИЦТВО В ПЕРСПЕКТИВІ ПРОЕКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
7. Вектори рівні, якщо вони колінеарні, мають однакові напрями і рівні модулі.
8. Види ефективності менеджменту
9. Види ефектів виробництва, пов’язаних з удосконаленням менеджменту організації
10. Види менеджменту
11. Види та принципи менеджменту.
12. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.

Переглядів: 1237