Лекція 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Теорія меркантилізму стверджує, що тільки завдяки запасам золота і срібла країна може досягти благополуччя. У випадку, якщо країна не володіє родовищами дорогоцінних металів, їх можна одержати за допомогою зовнішньої торгівлі, необхідно стимулювати експорт і обмежувати імпорт, перепродавати товари одних країн в інші, не дозволяти вивіз сировини.

Теорія класичної політичної економії: розрізняють французьку (фізіократизм) та англійську класичну політичну економії.

Англійська політична економія (А. Сміт), який активно обстоював свободу торгівлі й мінімальне втручання держави у функціонування національної економіки, для ефективного розвитку національної економіки вигідним є експорт та імпорт. Під абсолютними перевагами він розумів нижчі затрати на виробництво певного товару, які виражені в кількості затраченої праці, в порівнянні із затратами виробництва цього самого товару в іншій країні.

Закон порівняльних переваг(Д. Рікардо): якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

Фізіократизм (Ж. Б. Сей та Ф. Кене): провідні позиції в національній економіці повинна займати промисловість, процес виробництва і розроблено теорію трьох чинників виробництва, проведеного аналізування розподілу і споживання суспільного продукту. Сей виділив три основні фактори виробництва: капітал, землю і працю. Кене вважав, що основним джерелом збагачення нації є земельні ресурси та землеробська праця.

Марксизм:прагнули довести необхідність формування соціалістичної держави, виступали проти приватної власності, шлях демократизації суспільства вбачали в диктатурі пролетаріату.

Історична школа,основним методом дослідження вчених був історичний, використання якого давало змогу розглянути різні елементи цивілізаційного процесу, враховуючи вплив соціальних, історичних, культурних та правових аспектів.

Монетаризмвикористовують ліберальні методи управління, за допомогою фінансово-кредитних, цінових, грошових та антиінфляційних прийомів.

Неолібералізму пропагує принцип економічної свободи та невтручання держави у розвиток національного господарства.

Неокласичний синтез:увага зосереджується на проблемах економічного зростання.

Теорія міжнародного руху капіталу:для економічного розвитку країн необхідний допуск закордонних компаній і держав у національні економіки цих країн. Без залучення іноземного капіталу у національну економіку будь-якої країни, що розвивається, не можливо мобілізувати необхідну кількість внутрішнього капіталу для вирішення економічних проблем, які в свою чергу впливають на соціально-політичний стан.

Теорія добробуту розроблена А. Пігу, який розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів.

Теорія життєвого циклу продукту:будь-який продукт проходить через чотири фази життєвого циклу: впровадження; зростання; зрілості; спаду. Прихильники теорії виступають за експорт капіталу, міжнародне передавання технологій, розширення діяльності транснаціональних корпорацій.

Теорія зовнішньоекономічного мультиплікатора: на динаміку зростання національного доходу, рівень зайнятості, споживання, інвестиційну активність впливає зовнішня торгівля, передусім експорт.

Згідно теорії конкурентних переваг М. Портера країна досягає міжнародного успіху у тій чи іншій галузі завдяки взаємодії конкурентних переваг у чотирьох національних детермінантах: факторних умовах; умовах попиту; споріднених та обслуговуючих галузях; стратегії фірми, її структурі та конкуренції, – з’єднаних у динамічну систему, так званий «ромб».

Соціальні аспекти національної економіки намагалися врахувати вчені, які заснували критичний напрям досліджень міжнародного поділу праці.

Теорія інститутів вважає, що вивчення проблем розвитку національної економки є неможливим без врахування таких інститутів, як ринок, держава, корпорація, профспілки, досягнення соціології, політології, психології, окремо взяті національні господарські системи.

Починаючи з 1970-х років і до сьогоднішнього часу через швидкі темпи індустріалізації, демографічний вибух, низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій, зростання мегаполісів, виснаження невідновлюваних ресурсів, непродуманого ставлення людини до природи людство почало задумуватися над низкою глобальних проблем, від розв’язання яких залежить існування цивілізації на Землі. В зв’язку з цим в кінці ХХ на початку ХХІ століть формується теорія екологічно збалансованої національної економіки, основне завдання якої полягає у пошуку можливих шляхів збереження та поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, створення екологічно збалансованої національної економіки в якій між людиною, господарством та природою буде зберігатися паритетність відносин.

Неможливо не відзначити вклад українських вчених у розвиток теорій національної економіки. Зокрема М. Туган-Барановський у своїй праці «Принципи політичної економії» розглянув відмінності та взаємозв’язок між одноосібним та народним господарством, найголовніші складові системи народного господарства, такі як виробництво, обмін та розподіл, та створив цілісну систему національної економіки. Його спадщина пронизана духом інституціоналізму, інвестиційності й інноваційності.

До наукових новаторств М.І. Туган-Барановського, що збагатили світову економічну науку і практику, належать його теорія криз і вибудувана на її основі теорія економічної кон’юктури, у якій чільне місце посідає інвестологія. Інституційно-інвестиційна теорія вченого, що трансформувалася внаслідок його дослідження промислових криз і економічної кон’юктури, чітко окреслює рух основного капіталу, його економічні імпульси, цінові індикатори, тісний зв'язок із процесом відтворення, розвитком ринкової економіки, національними особливостями внутрішньої і зовнішньої політики. Усім цим своїм наповненням інвестиційно-циклічна теорія М.І. Туган-Барановського є вагомим внеском в інвестологію і практику розміщення капіталу на сучасному етапі цивілізаційного розвитку.

Інституційно-інвестиційні процеси завжди тією чи іншою мірою пов’язані з монетарною політикою, а остання так чи інакше визначається теорією грошей. Із цією метою вчений насамперед розглянув теорії цінності грошей, зокрема товарну й кількісну. Спираючись на власну теорію промислових циклів, Туган-Барановський пов’язував із ними зміни цінності грошей. Вчений довів корисність іноземних позик.ю якщо вони спрямовувалися у сферу виробництва, на підприємства, які потребують модернізації. Кредитів і позик, що призначаються для покриття дефіциту платіжного балансу, він не виправдовував. Ці міркування Туган-Баорановського не лише не втратили свого наукового і прикладного значення, а й особливо актуальні для проведення ефективної інвестиційної політики в Україні, яка розбудовує національну економіку і тим самим потребує відповідних капіталовкладень, її належного грошового й інституційного забезпечення.

Вчені київської школи М. Бунге та Д. Піхно були представниками маржиналістського підходу, згідно якого суспільне виробництво розглядалося як арифметична сума окремих індивідуальних господарств. Тому основний акцент в їхніх дослідженнях полягав у аналізуванні поведінки окремих господарств.

О. Миклашевський під предметом політичної економії розумів господарське життя.

В. Левитський наголошував, що без здобутків окремих економічних шкіл не було б сучасних знань про політичну економію.

М. Балудянський був послідовником А. Сміта і вважав, що розподіл праці має великий вплив на вдосконалення виробничих сил.

І. Вернадський провів класифікацію потреб, об’єднавши їх у три великі групи – індивідуальні, регіональні та національні, виступав за ліквідацію кріпосного права в Росії та індустріалізацію, відстоював принцип економічного лібералізму.

Є. Слуцький запровадив системний аналіз для дослідження національної економіки та її компонент, математично обґрунтував ефекти доходу та заміщення, використав математичний апарат при розгляді теорії збалансованого бюджету споживача.

Проголошення незалежності України в 1991 р. та її перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки зумовили потребу у розробці теорій ринкової трансформації національної економіки. Слід відзначити ґрунтовні дослідження вітчизняних вчених: О. Алимова (пріоритети промислового потенціалу), Р. Бесчасного (наукомісткість національної економіки), В. Геєця (прогнозування макроекономічної динаміки), В. Голікова (реформування управлінських структур), С. Єрохіна (структурна трансформація національної економіки), Б. Кваснюка (оптимізація нагромаджень у відтворювальному процесі), І. Лукінова (стратегія економічних трансформацій), С. Злупко (дослідження економіки України), А. Чухно (теорія перехідної економіки), О. Якубовського (галузеві аспекти структурної перебудови), які опираючись на здобутки різноманітних економічних шкіл, досліджували перехідну українську економіку і обґрунтували необхідність переходу України до інвестиційно-іноваційної моделі національної економіки з огляду на теорію інститутів, адже національна економіка не може розглядатися без врахування впливу на неї політики, громадських установ, права, релігії, освіти, науково-технічного прогресу, менталітету нації, ідейних переконань характерних для певної епохи.

Інституції – це «сукупність традицій та звичок, формальних та неформальних норм і правил, які керують економічним і соціальним обміном, та ефективність, з якою вони реалізуються.

Важливість інституцій для економічного розвитку розглядав у своїх працях ще А. Сміт, але новий поштовх для розвитку ця теорія отримала після присудження у 1993 р. Нобелівської премії Д. Норсу за розробку причин існування відмінностей у інституційній структурі різних країн, каналів впливу інституцій на економічну систему та кількісну оцінку цих зв’язків.

За визначенням Д. Норса, інституції – це «правила гри» для суспільства, тобто сукупність традицій та звичок, формальних та неформальних норм і правил, які керують економічним і соціальним обміном, та ефективність, з якою вони реалізуються.

У вузькому розумінні інституції – це сукупність специфічних організацій, механізмів та регуляторних структур.

Під базовими інституціями національної економіки будемо розуміти основні елементи економічної системи: владу, власність, управління, працю.

Головна ідея інституційної теорії полягає в тому, що слабкі інституції ведуть до нерівності в суспільстві, надають можливості виникнення диктаторського устрою, дозволяють економічній та політичній еліті експлуатувати суспільство, і завдяки цьому уповільнюється економічний розвиток країни. Тому в умовах трансформаційної економіки України особлива увага приділяється таким базовим інституціям як демократія і свобода.

В економічній підсистемі виділяють також таку категорію як економічна демократія, яка полягає у втіленні демократичних принципів у виробничо-господарську діяльність суспільства.

Таким чином, будь-яка національна економіка володіє практично однаковим набором базових інститутів, однак у кожній із них, залежно від щаблю розвитку суспільства, є різні форми та прояви їх розвитку. Інституції захищають права власності економічних агентів, надають гарантії виконання економічних контрактів, виконують роль регулятора конкуренції на ринку.

Існуючий тип інституційної структури має великий вплив на рівень економічного розвитку країни. Так, наявність в країні низькоякісних базових інститутів посилює негативні наслідки прорахунків у політиці та підвищує вразливість економіки до зовнішніх шоків, наслідком чого стає посилення волатильності макроекономічних змінних та темпів економічного зростання, що веде до консервації несприятливого інвестиційного клімату та виснаження природних ресурсів.

Перехід України від командно-адміністративної до ринкової економіки ще не завершився, тому дуже важливим завданням на сьогоднішньому етапі для вітчизняної національної економіки є швидка та якісна її перебудова на засадах демократичного суспільного устрою. Україна повинна створити такі базові інститути, які будуть:

надійно захищати права власності завдяки обов’язковому для всіх громадян виконанню законів;
ефективно регулювати ринки праці, капіталу і товарів з метою нейтралізації притаманних ринку вільної конкуренції недоліків;
підтримувати макроекономічну стабільність, у тому числі стабільність національної грошової одиниці і фінансової сфери;
узгоджувати економічні та соціальні інтереси в суспільстві, забезпечувати ефективну систему соціального захисту, запобігати або ефективно врегульовувати соціальні конфлікти.

Певна інституційна структура країни – це результат синергії специфічного шляху історичного розвитку країни, її географічного положення, політичного й культурного устрою тощо. Тому формальне перенесення правил західної економіки на вітчизняну економіку не буде успішним без врахування впливу формальних та неформальних норм і традицій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА:ЗАГАЛЬНЕ ТА ОСОБЛИВЕ	\|	Лекція 3. ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНОРИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.