• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Клінічна психологія дає таку класифікацію типів хворих

План

1.Типи поведінкових реакцій пацієнтів та особистістний простір.

2.Тактика медичної сестри і можливі реакції поведінки пацієнтів у критичних ситуаціях.

3.Клінічна класифікація типів пацієнтів.

4. Діяльність медичної сестри за І.Хар

В процесі багатовікової медичної практики склались особливі норми взаємовідносин між хворими та медиками завдяки особливостям професії, яка дозволяє глибоко вникати в людське життя, в його біологічні та соціальні сторони.

Для того. Щоб стати професійною медсестрою, потрібно не лише дотримуватись таких категорій, як високий професіоналізм, обов`язок, совість, любов до хворого, але і розуміти людей. Володіти достатніми знаннями в галузі психології, керувати власними психічними процесами.

«Психологія лікувального процесу полягає в тому, що при ньому проходить не лише зустріч з пацієнтом (це має місце і у ветеринарії), але і спілкування з ним, виникає бажання обох бути зрозумілими один одному» - казав відомий лікар А.Білібін.

Спілкування з хворим є могутнім засобом психологічного впливу на його стан. При захворюванні потреба у душевному, підбадьорливому спілкуванні здебільшого зростає, лише у важких випадках спілкування обтяжує хворого і він уникає його. Хворі насторожено сприймають слова і не вербальні засоби спілкування медиків. Кожне слово,жест, погляд медичної сестри по-різному тлумачиться хворим в залежності від особливостей його характеру, фізичного і психічного стану, установки і ступеня медичної обізнаності. Медичній сестрі слід дотримуватись різних стилів поведінки, адекватних реальній обстановці.

Залежно від поведінкових реакцій розрізняють такі типи пацієнтів :

1. Впевнений у собі -- не допускає собі гніву, виражає як позитивні так і негативні відчуття. Спроможний прийняти позитивну енергію від інших, робити компліменти, якщо вони заслужені.

Впевнений індивід має розслаблений, приємний вираз обличчя, розслаблене положення тіла , тон твердий і упевнений , проявляє інтерес до інших , жести адекватні , щиро проявляє свої почуття.

2. Агресивний пацієнт -- ігнорує права інших , вважаючи, що кожен повинен боротись за себе. Щоб приховати власну невпевненість і довести свою зверхність, тисне на інших. Зазвичай говорить голосно, настирливо дивиться в очі , часом нахиляється трохи вперед. Справляє враження сили і домінування.

Агресивний індивід має напружений , сердитий , пильний погляд , ходить взад і вперед, часто стоїть, коли всі інші сидять. Голос вимогливий, загрозливий, наказовий. Жести різкі, стрімкі, стиснуті кулаки. Мова звинувачувальна, атакуюча, старається принизити будь-якою ціною.

Правила поведінки медсестри з таким пацієнтом

(щоб не зірватись)

-- не сприймати їх агресивність, як особисту образу ;

-- спробувати заспокоїтись, глибоко подихати, випити води ;

-- вийти з кімнати, зробити перерву, якщо пацієнт у безпеці ;

-- знову поговорити з пацієнтом для встановлення контакту.

3. Невпевнений пацієнт -- пасивний, часто поводиться і говорить в дитячій манері, прагне замаскувати свій стан. Поводиться недовірливо, дозволяє іншим маніпулювати собою.

Невпевнений індивід -- нервовий , очі опущені вниз, положення тіла незручне, зігнутий, старається прихилитись до чогось. Голос тихий, нерозбірливий , часто тремтить. Жести нервові і стурбовані. Прагне приховати зміст слів , виправдатись, підкоритись іншій людині.

Правила поведінки з таким пацієнтом :

-- говоріть йому компліменти ;

-- хваліть кожне його зусилля -- це крок до одужання ;

-- підтримуйте всі починання пацієнта ;

-- виявляйте невербальну підтримку : посмішка, кивок голови.

Будьте чуйні і уважні до пацієнтів.

Особистісний простір – це суб’єктивне відчуття відстані навколо людини, порушення якої іншою людиною викликає негативні емоції і почуття внутрішнього протесту.

Внутрішній протест полягає у появі відчуття дискомфорту, незадоволення фамільярністю порушника сфери особистісного простору, підвищення психічної збудливості, бажання припинити спілкування або перейти на «різкіший» тон розмови. Здебільшого людина в такій ситуації підсвідомо робить крок назад і цим самим відновлює необхідну дистанцію. Порушник особистісного простору нерідко відразу ж викликає в іншої людини негативну установчу реакцію, спрямовану проти себе.

Частину просторового середовища людина природно вважає своєю власністю, якою може розпоряджатися й охороняти від чужих зазіхань. Цим персоналізованим простором, або «власною персональною територією», можуть бути житло, конкретне місце у цьому житлі, робоче місце людини, ліжко і тумбочка у гуртожитку тощо. Це так звана «первина особистісна територія».

Крім цього, психологи розпізнають «вторинну територію», якою людина «за звичкою» або «за традицією» намагається користуватись, але не контролює надто безапеляційно (місце в лекційній залі, бібліотеці, на пляжі тощо) . Персональна територія й особистісний простір необхідні для встановлення межі між «собою» та «іншими» і виконують функцію регуляції міжособистісних відносин.

Прийнято виділяти чотири види комунікативної дистанції між людьми :

1.Публічна дистанція (від 4 до 7,5м – використовується при виступах перед різноманітними аудиторіями )

2. Соціальна відстань (від 1,2 до 4м – є бажаною при спілкуванні з чужими людьми і при офіційних зверненнях ).

3. Персональна відстань ( у середньому 1м, інколи зменшується до 45см – використовується при буденному спілкуванні із знайомими людьми ).

4. Близька (інтимна) відстань ( близько 45см ).

Перебування на близькій відстані може бути ситуаційним ( поїздка в громадському транспорті, відвідування лекцій, мітингів тощо) і є нормальним явищем в умовах сімейного життя, а також при виконанні професійних обов’язків (робота перукарів, медиків, косметологів тощо). Проте навіть короткотривале перебування в стані ситуаційної близькості ( наприклад , у переповненому ліфті) викликає в людей відчуття дискомфорту. Щоб зменшити його, вони здебільшого стають боком один до одного, оберігають від контакту певні частини тіла, уникають зорового спілкування.

Межами персональної відстані є 45-120см . Вона не є строго постійною і залежить від психологічної близькості з людиною та установкою на її сприймання. Для особи, яка знаходиться з людиною в теплих і дружніх взаємостосунках, ця відстань зменшується, а для незнайомих або небажаних – збільшується. Звичайно ця відстань дорівнює довжині витягнутої руки ( приблизно 1м )

Відомо, що діти і підлітки мають менші, ніж дорослі, зони особистісного простору. Разом із тим, встановлено, що молоді організми, які ростуть в умовах надмірної скупченості, затримуються у своєму розвитку. Потомство скупчених щурів було менш активним, ніж контрольні тварини.

За одних і тих же умов індивідууми із зонами більшого особистісного простору гірше переносять скупчення, ніж люди з меншим особистісним простором.

Як відомо, деякі хворі, які лікуються стаціонарно, вимушені перебувати в багатомісних палатах, де їх особиста територія обмежена ліжком і тумбочкою, а особистісний простір часто порушують інші люди ( сусіди по палаті, їх відвідувачі, обслуговуючий медперсонал ). Тривале спільне перебування в таких умовах може викликати стресовий стан дискомфорту, ступінь якого прийнято оцінювати за п’ятибальною системою :

1.Природна цікавість до нового сусіда замінюється байдужим ставленням до нього. Людина старається не помічати сусіда.

2. Людина мимоволі починає звертати увагу на його дії, але емоційні переживання при цьому відсутні.

3. Дії сусіда викликають пильну увагу і настороженість. Якщо доводиться ввійти в його особистісний простір, виникає почуття неприємності й дратівливості.

4. Дії сусіда ( або свої у його присутності) викликають неприємне відчуття внутрішньої напруженості. Людина старається уникати зорового контакту із сусідом.

5.Важко утриматись (інколи неможливо) , щоб не зробити різкого зауваження сусіду за його некоректні дії. Надто сильне емоційне напруження, коли доводиться «вторгнутись» на особисту територію сусіда. Людина не хоче бачити сусіда і спілкуватися з ним, старається відвернутись, щось читати або зайнятись якоюсь справою, що є маскою бажання, яке можна висловити так : «Очі б мої тебе не бачили…» .

У здорових людей такий стан виникає при тривалих ситуаціях, які за впливом на нервово- психологічний стан наближаються до екстремальних ( сумісний політ космонавтів, тривалі експерименти в ізольованій камері, перебування в переповнених слідчих ізоляторах, військових казармах тощо ). У лікарнях перебувають хворі з астенізованою психікою. Ось чому в них явища обмеження особистісного простору виражені більшою мірою, ніж у здорових.

Коли хворий спілкується з медиком, величина особистісного простору змінюється в межах «медик – хворий». Сусіди по палаті є ніби зайвими у цьому суб’єктивному просторі. Хворому важко бути щирим, відкритим і природним, коли в палаті є спостерігачі. Медична сестра повинна це розуміти і створювати всі умови для спілкування в більш інтимній обстановці ( маніпуляції і процедури проводити в окремих кабінетах, при потребі попросити сторонніх вийти тощо).

Інколи молодший медичний персонал безцеремонно «наводить порядок» у тумбочках хворих з їх особистими речами, медикаментами і продуктами харчування. Це гнітюче впливає на психіку пацієнтів. Якщо дійсно необхідно допомогти хворому, потрібно зробити це тактовно. Медична сестра повинна стежити за діями молодшого медичного персоналу.

Існують певні зони спілкування :

1.Інтимна зона ( 15 – 46 см ) – для близьких людей і підзона – менше 15 см – над інтимна при фізичному контакті.

2.Особиста зона ( 46см – 1,2м ) – відстань при дружніх розмовах та спілкуванні.

3.Соціальна зона ( від 1,2м до 3,6м) – відстань між сторонніми , незнайомими людьми.

4.Суспільна зона ( більше 3,6 м ) – спілкування з великою аудиторією.

У мешканців великих міст дуже обмежена особиста зона, що часто викликає стреси. У чоловіків вона більша, ніж у жінок.

Австрійський лікар І.Харді ,спостерігаючи за діяльністю медичних сестер виділив основні їх типи.

Діяльність медичної сестри за І.Харді.

1.Сестра-рутинер.Цей тип існував тоді,коли медична сестра механічно виконувала призначення лікаря. Доручення такі медичні сестри виконують дуже точно і скрупульозно. Проте вони за лікарськими призначеннями не бачать хворого,працюють,немов автомати,а самого догляду насправді немає. Автоматично виконуючи лікарські призначення ,медичні сестри можуть здійснювати нелогічні вчинки,які межують з абсурдом. Наприклад,ретельно виконуючи призначення лікуючого лікаря ,вони здатні розбудити хворого для того,щоб він прийняв снодійний препарат. На жаль,такий тип медсестер найбільш часто зустрічається серед середніх медичних працівників.

2.Сестра,яка ”грає заучену роль”. Такі медичні сестри поводять себе із хворими , немов би актори. В їхній поведінці та вчинках відчуваються нещирість, показність і награність. Це,здебільшого,заважає формуванню належного контакту між ними і хворими. Нерідко вони настирливі, хочуть продемонструвати свою благодійність,проявляючи при цьому неабиякі ” артистичні ” здібності ,але добиваються зворотного ефекту,коли хворого стомлює або дратує надмірна настирливість.

3.”Чоловікоподібна” медична сестра. Відрізняється сильною волею. Для неї характерні рішучість у словах і діях,наполегливість,пунктуальність,обурення з приводу найменшого безладу. Стиль її поведінки визначається глибоким переконанням ,що хворий існує для підтримання порядку у відділенні ,а не порядок у лікарні для того,щоб допомогти хворому. Така рішуча особистість здатна стати прекрасним організатором,хорошим педагогом (виконувати обов’язки старшої зміни,старшої або головної сестри). Про цих медичних сестер нерідко говорять:”Строга,але справедлива”. Проте при нестачі культури й освіти або низькому рівні розвитку така медична сестра є надто ригідною,прямолінійною,може бути брутальною і навіть агресивною стосовно хворих.

4.Тип “спеціаліста “. Ці медичні сестри виконують спеціальну роботу завдяки особливим властивостям особистості. Вони є прекрасними масажистками ,лаборантками,друкарками тощо. Нерідко ці особи є акцентуйовані за епілептоїдними або шизоїдними типом.Вони можуть бути фанатиками своєї вузької діяльності.

5.Медичні сестри “ материнського типу “. Вони проявляють найбільшу душевність при догляді за хворими ,є дуже рухливими,лагідними і легко налагоджують емпатичні взаємовідносини з ними. До пацієнтів ставляться ,як до рідних дітей. Турбота про хворих для таких медсестер – невід’ємна умова життя. Вона є щирою,без тіні награності, що моментально вловлюється хворими. Ці медичні сестри практично ніколи не вступають у конфлікти,одна їх поява нерідко згладжує напружену обстановку. В медицину вони йдуть за покликанням душі.

6.”Нервова сестра”. Це емоційно лабільна особистість,схильна до невротичних реакцій. Вона часто перебуває у стані надмірного психічного напруження ,яке проявляється роздратованістю,брутальністю,запальністю,що шкідливо впливають на хворих. Нерідко її міміка,погляд і голос відображають похмурий настрій,образу на всіх. Інколи така медична сестра відрізняється підвищеною помисливістю з тривожністю і схильністю до іпохондрії. Вона боїться заразитись від хворих інфекційними захворюваннями,екземою тощо. Свою роботу не любить,нерідко зловживає бюлетенями непрацездатності. Такій медичній сестрі небажано працювати з хворими. Для неї більше підходить робота в архіві,дієтсестри,лаборанта тощо.

Вищеописані типи медичних сестер є,здебільшого ,орієнтувальними. У реальному житті частіше зустрічаються змішані типи,які включають риси різних типів сестер. Переважно негативні риси можна відкорегувати,що залежить від вихователів медичних сестер(викладачів,завідувача відділу,лікуючих лікарів,старшої медичної сестри). Будь-яка робота формує не лише професійні знання й уміння,але й всю особистість в цілому. Хороша медична сестра відчуває постійну потребу не тільки у постійному поповненні своїх знань,але й у розвитку своєї особистості.

В процесі професійної діяльності медичній сестрі доведеться працювати з різними типами хворих. Дуже важливо знати їх особливості і виробити власну тактику поведінки з ними.

1. Тривожний - вічно хвилюється. Стиль поведінки характеризується підвищеною тривожністю. Дуже часто тривожні хворі мають тривожний тип особистості. У спілкуванні з медичними працівниками відрізаються боязкістю, покірністю, невпевненістю в собі. Надмірна боязливість часто виражається у соматизації страху: у них легко виникають вегето-судинні реакції (непритомність) при проведенні діагностичних та лікувальних процедур. При роботі з ними необхідно провести підготовчу психокорекцію, у складних випадках необхідно звернутись до медичного психолога.

2. Підозрілий хворий. Стиль поведінки таких хворих відрізняється настороженістю і підозрілістю стосовно медичного персоналу і лікування загалом. Якщо з'ясовується, що таким же чином ці люди реагують у повсякденному житті, то можливо це є виявом психопатії. В таких випадках перед тим, як починати лікування необхідно побороти бар'єр недовіри і відчуженості хворого. При необхідності потрібно звернутись до медичного психолога.

S. Демонстративний хворий - намагається справити враження на оточуючих, відчуває постійну потребу у визнанні, в тому числі і у „визнанні в хворобі". Він насолоджується своїми стражданнями, відчуває „нестерпні муки" і вимагає до себе підвищеної уваги. Про його перебування в лікувальному закладі знає весь медперсонал. Демонстративний характер поведінки такого хворого, перебільшений опис скарг, самовихваляння можуть викликати негативне ставлення до нього оточуючих, їх бажання довести, що він „далеко невмираючий". При роботі з таким пацієнтом не варто „викривати" його, краще апелювати до „героїзму" і стійкості його характеру. Нехай пацієнт одержать від вас необхідну частку визнання.

4. Іпохондричний хворий - надмірно уважний до свого здоров'я, цікавиться - аналізамиjBcix_ лабораторних досліджень, необгрунтовано припускає наявність у себе найрізноманітніших захворювань, уважно читає спеціальну літературу. Медпрацівнику варто пам'ятати, що іпохондрія - поняття збірне:

- іпохондрична реакція, як надмірна занепокоєність своїм здоров'ям;

- іпохондричний синдром невротичного походження. У цьому випадку фізичні скарги є симптомами неврозу і не мають органічної основи, висловлюючи „страждання душі на мові органа";

- ятрогенна іпохондрія обумовлена медичною неделікатністю, коли хворий перекручено витлумачує сказане медперсоналом або медичний працівник дійсно був необережний у розмові з хворим про важкий діагноз його захворювання і викликав при цьому нездорову фіксацію уваги хворого на своїх відчуттях.

5. Депресивний хворий - пригнічений, ізольований від оточуючих, відмовляється від розмов з іншими пацієнтами і персоналом, неконтактний. Настроєний вкрай песимістично, тому що втратив віру в успіх лікування і видужання. Часто може бути пов'язана поведінка з невиліковною хворобою, хоча можуть бути і інші причини, що лежать поза захворюванням. В роботі з такими пацієнтами бере участь медичний психолог. Значну роль відіграє і весь медичний персонал. Оптимізм медиків, віра у видужання пацієнта мають для нього дуже велике значення. Дуже корисними є стимуляція активності хворого, залучення його до догляду за іншими хворими, виконання нескладних доручень.

Типи неадекватного ставлення пацієнта до своєї хвороби:

1. Негативне - ігнорування факту хвороби, впливу факторів ризику, стану передхвороби.

2. Зверхнє - недооцінка важкості хвороби, факторів ризику, передхвороби.

3. Поринання в хворобу і перед хворобу - повне занурення у хворобливий стан.

4. Іпохондричне ставлення - безпідставний страх за здоров'я і життя (при неврозах).

5. Утилітарне ставлення — одержання певної вигоди від хвороби, матеріальної чи моральної.

Таким пацієнтам необхідна правильна психологічна корекція поведінки з боку медпрацівників

Читайте також:

1. Аналітична психологія К. Юнга.
2. Аналітична психологія Юнга
3. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга
4. Антична психологія
5. Базові поняття про класифікацію медичної техніки
6. Бальна оцінка стану хворих на муковісцидоз
7. Вивчення типів речень за метою висловлювання й за інтонацією
8. Види і структура внутрішніх правовідносин у приватних аграрних підприємствах кооперативного і корпоративного типів.
9. Види, фактори і ступінь порушення типів місцевості.
10. Визначення типів нервової системи тварин і людини.
11. Годування тяжкохворих.
12. Гуманістична психологія

Переглядів: 4875