• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція №17

План

Лекція № 16

Тема:

Загальна анатомія травної системи. Анатомія травного каналу

1)Порожнина рота,відділи,будова.

2)Глотка: топографія, будова, частини,сполучення.

3)Стравохід: топографія, будова, звуження

4)Шлунок: топографія, будова стінки, особливості слизової оболонки

5)Тонка кишка: відділи, будова стінки, особливості слизової оболонки

6) Товста кишка: відділи, топографія, будова стінки. Характеристика відділів

Самостійне вивчення тем:

Класифікація внутрішніх органів,загальний план будови стінки трубчастих органів.Черевна порожнина,порожнина очеревини

Зуби:будова,види.Постійні і молочні зуби.формули,терміни прорізування.

Виконайте завдання №13,14 збірника позааудиторної самостійної роботи.

Література:

Основна Л – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.412-442.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1

Методичні вказівки позааудиторної самостійної роботи.

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.

РОТОВА ПОРОЖНИНА

Ротова порожнина (cavitas oris) має дві частини:

• присінок;

• власне ротова порожнина .

Присінок ротової порожнини - це щілина, яка розташована між губами і щоками ззовні (спереду), а також зубами і яснами зсередини (ззаду). Він при закритому роті сполучається із власне ротовою порожниною простором, який розташований позаду великих кутніх зубів. Ротовий отвір обмежений верхньою та нижньою губами. Губи утворені коловим м’язом рота, який зовні вкритий шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою. Слизова оболонка, переходячи на альвеолярні відростки щелеп, утворює вуздечки верхньої і нижньої губ. В ділянці альвеолярних відростків слизова оболонка щільно зростається з окістям, утво­рюючи ясна.

У товщі щік лежить щічний м’яз і жирова клітковина. У дітей жирове тіло щік розвинуте дуже добре. Воно сприяє зменшенню тиску з боку атмосфери під час акту ссання.

Власне порожнина рота спереду і з боків обмежена зубами і яснами, а ззаду переходить у глотку та.Стінки власне порожнини рота:

• Верхню стінку порожнини утворює м’яке і тверде піднебіння,

• нижню - діафрагма рота (щелепно-під’язиковий м’яз).

На нижній поверхні ротової порожнини лежить язик, який при закритому роті майже пов­ністю заповнює її і своєю верхньою поверхнею прилягає до піднебіння. Підязиком, по боках від середньої лінії, знаходяться сосочки, на яких відкриваються протоки піднижньощелепної і під’язикової слинних залоз .

Піднебіння складається з двох частин:

• Передня його частина утворена від­ростками верхньої щелепи та піднебінної кістки і називається твердим підне­бінням.

• Задня частина - це м’яке піднебіння. Воно утворене м’язами і фіброзною тканиною. Задній край м’якого піднебіння вільно звисає вниз і має посередині виступ - язичок.

Піднебіння відділяє ротову порожнину від порожнини носа і глотки.

По боках м’яке піднебіння переходить у дужки:

• Передня з них йде до бічної поверхні язика

• задня - до бічної поверхні глотки .

Між дужками в заглибині розташовані піднебінні мигдалики.

До складу м’якого піднебіння і дужок входять м’язи, найбільшими з яких є м’яз-підіймач піднебінної завіски і м’яз-напрягач піднебінної завіски.

Ротова порожнина сполучається з глоткою за допомогою отвору, який має назву зіва. Зів обмежений :

• вгорі м’яким піднебінням,

• по боках - піднебінними дужками,

• внизу - коренем язика.

Язик

Язик - це м’язовий орган, який бере участь у механічній обробці їжі, формуванні харчової грудки, акті ковтання; він є органом смаку і мови

На язиці розрізняють :

• тіло,

• верхівку,

• корінь

Верхня поверхня його назива­ється спинкою і складається з двох частин: передня лежить в порожнині рота, а задня спрямована до глотки. На межі між ними знаходиться ямка - сліпий отвір.

На сли­зовій оболонці язика розташовані сосочки, завдяки чому він має бархатний вигляд.

Сосочки язика:

• ниткоподібні

• конусоподібні ,вони знаходяться на кінчику язика і виконують функцію больової, так­тильної і температурної чутливості,

• на межі із заднім відділом язика лежать валикоподібні,

• на кінчику, спинці і краях язика розрізняють грибоподібні і листо­подібні сосочки. Вони мають смакові ци­булини.

На корені язика і задньому відділі спинки знаходяться лімфоїдні фолікули, які формують язиковий мигдалик.

М’язи язика поділяються на скелетні та власні.

• скелетнІ - підбо­рідно-язиковий, під’язиково-язиковий та шилоязиковий м’язи, які зміщують язик в різні сторони.

• Власні м’язи язика представлені пуч­ками волокон, які переплітаються у взаємно перпендикулярних напрямках і при скороченні змінюють його форму.

Слинні залози:

• У слизовій оболонці порожнини рота є дрібні слинні залози, які отримали назву за місцем їх розташування(губні, щічні, піднебінні і язикові залози).

• в порожнину рота відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушної, піднижньощелепної і під’язикової .

Привушна залоза лежить на бічній поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини й заповнює занижньощелепну ямку. її вивідна протока дов­жиною 5-6 см проходить по

зовнішній поверхні жувального м’яза, пронизує щічний м’яз і відкривається в присінок рота на слизовій оболонці щоки на рівні другого верхнього великого кутнього зуба. Піднижньощелепна залоза

знаходиться в піднижньощелепному трикутнику, дещо нижче тіла нижньої щелепи. Вивідна протока відкрива­ється у власне ротову порожнину на сосочку під язиком.

Під’язикова залоза лежить в під’язиковій складці на дні порожни­ни рота. Головна вивідна протока про­ходить разом з протокою піднижньощелепної залози і відкривається по­ряд з нею або спільним отвором.

ГЛОТКА

Глотка (pharynx) - це частина травного каналу, який з’єднує порожнину рота із стравоходом, а також частина дихальної трубки, що з’єднує порожнину рота з гортанню. У порожнині глотки відбувається перехрест травного і дихального шляхів .

Глотка лежить позаду носової, ротової порожнин та гортані і попереду основної частини потиличної кістки і перших шести шийних хребців.

Глотка поділяється на три частини:

• носову (або носоглотку),

• ротову (або ротоглотку)

• гортанну (або гортаноглотку).

Порожнина глотки сполучається:

• з порожниною носа через хоани (два отвори);

• з барабанною порожниною (середнє вухо) через отвори слухових (євстахієвих) труб, які знаходяться на бічній стінці глотки(два отвори);

• з порожниною рота через зів;

• з гортанню через вхід у гортань;

У ділянці горла є скупчення лімфоїдної тканини, яка формує мигда­лики. Вони розташовуються при вході в горло й утворюють майже повне кільце, назване кільцем Пирогова-Вальдейера.

Кільце Пирогова-Вальдейера.

• глотковий (1),

• трубні (2),

• піднебінні (2)

• язиковий (1) мигдалики.

Основу стінки горла становить фіброзна пластинка, яка зверху прикріплюється до зовнішньої осно­ви черепа. Ззовні ця пластинка по­крита м’язами, а зсередини - слизо­вою оболонкою.

М’язи горла поділя­ються на поздовжні та циркулярні :

• До поздовжніх належать шило-глотковий та піднебінно-глот­ковий м’язи, які піднімають горло.

• До циркулярних належать три м’язи- стискачі: верхній, середній та ниж­ній. При їх скороченні харчова груд­ка проштовхується до стравоходу.

Ззовні м’язовий шар покритий пухкою сполучною тканиною - адвентицієюиро із с

Стравохід

Стравохід (oesophagus) - це вузька довга трубка, довжиною 25 см, яка з’єднує глотку зі шлунком . Він починається на рівні VI-VII шийних хребців і закінчується в черевній

порожнині на рівні XI грудного хребця.

В стравоході розріз­няють відділи:

• шийний,

• груд­ний

• черевний .

Стравохід має 3 анатомічні звуження:

• на його початку (VI шийний хребець);

• на рівні розгалуження трахеї (IV грудний хребець);

• при переході стравоходу через діафрагму.

На своєму шляху він утворює ряд вигинів. У шийному відділі стравохід відхиляється вліво, потім цей вигин поступово випрямляється і на рівні V грудного хребця йде по серединній лінії. Нижче стравохід знову відхиляється вліво і проходить через діафрагму.

Стінка стравоходу складається із:

• слизової оболонки, яка утворює поздовжні складки, підслизової основи,

• м’язової оболонки (із зовнішнім поздовжнім і внутрішнім циркулярним шарами). У верхній третині стравоходу м’язи посмуго­вані, а в нижній - гладкі.

• Ззовні стравохід покритий пухкою сполучною ткани­ною - адвентицією, яка дає можливість змінювати величину поперечного діаметра при проходженні харчової грудки різних розмірів

ШЛУНОК

Шлунок - розширена частина травного каналу. Він розташований у верхньому поверсі черевної порожнини - в надчеревній та лівій підреберній ділянках.

Величина шлунка залежить від індивіду­альних особливостей та його наповнення. Розміри шлунка новонародженого становлять до 5 см в довжину, а дорослого - 25 см.

В ньому розрізняють 2 стінки:

• передню

• задню стінки.

Розрізняють 2 краї:

• Ввігнутий край, який спрямований вправо і вгору, називається малою кривизною, опуклий край, спрямований вниз і вліво, - великою кривизною

Частинишлунка:

• Кардіальна,яка прилягає до місця входжен­ня в нього стравоходу.

• Дно шлунка ,зліва від кардіальної частини утворюється куполоподібне випинання - дно шлунка (або склепіння).

• Тіло шлунка,середня частина органа.

• Пілорична (воротарна)частинашлунка, яка переходить у дванадцятипалу кишку .

При рентгенологічному дослідженні виявляють такі форми шлунка:

• форма гачка (коли шлунок лежить майже вертикально, а його пілорична частина спрямована вгору, вправо і назад),

• форма рога (коли шлунок лежить майже горизонтально),

• форма панчохи (шлунок лежить вертикально).

Стінка шлунка має такі шари:

• слизова оболонка

• підслизова основа,

• м’язова

• серозна оболонки.

Слизова оболонка має багато складок, які розташовані в різних напрямках . На малій і великій кривизнах ці складки поздовжні. Між складками знаходяться підви­щення - шлункові поля, в яких розташовані ямки. В ямки від­криваються вивідні протоки залоз шлунка, кінцевий секре­торний відділ яких залягає у слизовій оболонці шлунка.

Розрізняють три види за­лоз шлунка:

• Власні залози шлунка розміщені у ділянці його тіла і дна. Ці залози побудовані із п’яти видів клітин, які секретують наступні продукти:ферменти Н+-іони, які створюють кисле середовище у шлунку; біологічно активні речовини

• Кардіальні залози.

• Пілоричні залози ,розміщені в однойменних ділянках шлунка. їх клітини продукують слиз та ферменти-дипептидази. До складу кардіальних та пілоричних залоз входить також значна кількість ендокринних клітин.

М’язова оболонка має три шари:

• Поздовжній

• циркулярний

• косий.

В пілоричній частині циркулярний шар м’язів потовщується і формує м’яз-стискач пілоруса, а слизова оболонка в цьому місці утворює пілоричну заслонку. Під час скорочення м’яза-стискача вона повністю відокремлює порожнину шлунка від порожнини дванадцятипалої кишки.

Зовнішнім шаром шлунка є серозна оболонка (очеревина), якою орган покритий з усіх боків, тобто лежить інтраперитонеально

Тонка кишка

Тонка кишка (intestinum tenue) починається від пілоричного відділу шлунка на рівні І поперекового хребця і, утворивши на своєму шляху ряд вигинів, закінчується в правій клубовій ямці, де переходить в сліпу кишку . Довжина тонкої кишки у трупа становить 5-7 м і перевищує довжину тіла в 4,1 раза, а у живої людини - 2,7 м ,довжина залежить від віку, статі, фізичного розвитку індивіда. Пет­лі тонкої кишки лежатьнижче шлунка і печінки, займаючи пупкову ділянку і част­ково спускаючись в порожнину малого таза.

Тонка кишка ділиться на три відділи:

• дванадцятипалу кишку (довжиною 25-30 см);

• порожню кишку

• клубову кишку.

Чіткої анатомічної межі між порожньою і клубовою кишками немає. Вважають, що приблизно 2/5 становить порожня, а 3/5 - клубова кишка.

Дванадцятипала кишка (duode­num) - це початковий відділ тонкої киш­ки, який підковоподібно огинає головку підшлункової залози . У ній розрізняють такі частини: верхню, низхідну, нижню горизонтальну і висхідну.

На рівні І-ІІ поперекових хребців зліва вона утворює різкий вигин і переходить у порожню кишку. Початковий і кінцевий відділи дванадцятипалої кишки покриті очеревиною з усіх боків, а більша частина її лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною лише спереду).

Порожню (jejunum) і клубову кишки (ileum) об’єднують під назвою брижової частини тонкої кишки, тому що вони покриті очеревиною з усіх боків і підвішені на брижі, між листками якої проходять судини, нерви і лежать лімфатичні вузли.

Слизова оболонка тонкої кишки

• має бархатний вигляд внаслідок наявності в ній численних ворсинок, що збільшують поверхню всмоктування. Вони являють собою вирости слизової оболонки, в центрі яких знаходиться лімфатичний синус, а по периферії - кровоносні капіляри й окремі гладкі м’язові клітини. У верхніх відділах тонкої кишки слизова оболонка товстіша, в ній більше ворсинок і кровоносних судин.

• На всій площині вона утворює циркулярні складки. В низ­хідній частині дванадцятипалої кишки, крім циркулярних складок, є одна поздовжня, яка закінчується великим сосочком дванадцятипалої кишки (фатерів сосочок). На цьому сосочку відкриваються загальна жовчна протока і протока підшлункової залози. Іноді є додатковий малий сосочок, на якому відкривається додаткова протока підшлункової залози.

• Слизова містить також залози, які виділяють кишковий сік, а в дванадцятипалій кишці знаходяться більш складно побудовані дванадцятипалі (бруннерові) залози.

• Лімфоїдна тканина слизової оболонки формує поодинокі та групові (пейєрові бляшки) фолікули. Останні зустрічаються лише в клубовій кишці в кількості 20-30.

М’язова оболонка складається із зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного шарів гладкихм’язових клітин.

Серозною оболонкою порожня та клубова кишки покриті інтраперитонеально

ТОВСТА КИШКА

Товста кишка (intestinum crassum) є безпосереднім продовженням тонкої кишки, довжина її становить 1,5-2 м.

Відділи кишки:

• починається сліпою кишкою, яка знаходиться в правій клубовій ямці. Від сліпої кишки відходить червоподібнийвідросток - апендикс.

• продовжується в ободову кишку, яка має :висхідний, попе­речний ,низхідний відділи

• Сигмоподібна кишка.

• Пряма кишка, яка відкривається назовні анальним отвором.

Характерними ознака­ми товстої кишки є

• більший, порівняно з тонкою, діаметр,

• наявність трьох стрічок, що утворені поздовжніми волокнами м’язової оболонки

• Внаслідок того, що довжина кишки більша за довжину стрічок, на ній утворю­ються випинання, які називаються гаустрами.

• Протягом усієї товстої кишки є відростки серозної оболонки, що містять жир. Ці ознаки відсутні у прямій кишці.

Слизова оболонка товстої кишки

• має півмісяцеві складки

• не має ворсинок.

• Лімфоїдна тканина утворює лише поодинокі лімфоїдні фолікули.

М’язова оболонка

побудована з двох шарів: внутрішній циркулярний і зовніш­ній поздовжній, який утворює три стрічки.

Сліпа кишка (caecum) - це ділянка товстої кишки, яка розташована нижче місця впадання в неї тонкої кишки в правій клубовій ямці. її довжина становить близько 6 см. Від внутрішньозадньої по­верхні сліпої кишки відходить червоподіб­ний відросток - апендикс .

Апендикс може займати різне положення:

• низ­хідне, при якому кінець його досягає входу в порожнину малого таза;

• латеральне, коли відросток відхилений латерально;

• висхідне, коли відросток розташований позаду сліпої кишки паралельно до неї і піднімається вгору.

Просвіт червоподібного відростка може частково або повністю заростати. Його отвір прикритий складкою слизової оболонки - заслонкою червоподібного відростка. Слизова оболонка апендикса містить багато лімфоїдної тканини, тому його називають мигдаликом черевної порожнини. Очеревиною він покритий з усіх сторін і має брижу.

Перехід тонкої кишки в товсту має назву клубово-сліпокишкового (ілеоце- кального кута). В цьому місці на слизовій оболонці утворюється клапан (Баугінієва заслонка), яка перешкоджає поверненню вмісту товстої кишки в тонку.

Висхідна ободова кишка (colon ascendens) є продовженням сліпої. Вона піднімається вгору до нижньої поверхні печінки, де утворює згин (правий згин) і переходить у поперечну ободову киш­ку . Висхідна ободова кишка покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.

Поперечна ободова кишка (colon transversum) має брижу і лежить інтраперитонеально, тягнеться від пра­вого згину до нижнього кінця селезінки, де робить лівий згин і переходить у низ­хідну ободову кишку.

Низхідна ободова кишка (colon descendens) прямує унизі на рівні гре­беня клубової кістки переходить у сиг­моподібну кишку. Покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.

Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) тягнеться до рівня III крижового хребця, де переходить у пряму кишку. Очеревиною покрита з усіх боків (лежить інтраперитонеально) і має брижу.

Пряма кишка (rectum) є кінцевим відділом товстої кишки. Вона знахо­диться в порожнині малого таза й утво­рює два згини: крижовий та промежинний. Кінцевий її відділ пронизує тазове дно і закінчується анальним отвором.

У верхньому відділі прямої кишки знаходиться розширення - ампула .У цьому місці слизова оболонка утворює три поперечні складки, які відповідають згинам кишки. Нижній відділ кишки звужений і називається анальним каналом. Тут знаходяться поздовжні складки - анальні стовпи, між якими розташовані анальні пазухи. Простір між пазухами і анальним отво­ром має назву гемороїдальної зони, де скупчені венозні сплетення.

М’язова оболонка прямої кишки складається з поздовжнього і попереч­ного шарів. Останній у ділянці аналь­ного отвору потовщується й утворює внутрішній сфінктер прямої кишки (ми­мовільний). Ззовні навколо анального отвору посмуговані циркулярні м’язові волокна формують зовнішній сфінктер прямої кишки, скорочення якого зале­жать від нашої волі.

У верхній частині пряма кишка з усіх сторін покрита очеревиною, в середній - з трьох і в нижній - зовсім виходить за межі по­рожнини очеревини

Анатомія великих травних залоз.

План:

1) Печінка. Топографія, будова:

a. зовнішня (краї, поверхні, частки, зв’язки)

b. внутрішня (печінкова часточка)

2) Судини печінки, функції печінки

3) Жовчний міхур: топографія, будова, частини

4) Підшлункова залоза: топографія, будова, частини

Самостійне вивчення теми:

Шляхи виведення жовчі

Виконайте завдання №15 збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.412-442.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1

Методичні вказівкидля позааудиторної самостійної

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.

ПЕЧІНКА

Печінка (hepar) - це залозистий орган масою близько 1500 г, який має наступні

функції:

• травну (виробляє жовч);

• бар’єрну (нейтралізує отруйні продукти білкового обміну);

фагоцитарну (знешкодженн розрізня­ють дві частки: праву - більшу і ліву - меншу,

• я непотрібних для організму речовин, які всмоктуються в кишечнику);

• обмінну (вуглеводи, що всмоктуються в кишечнику, в печінці перетворюються в глікоген, створюючи “депо” глікогена ,

• утвоюються білки плазми крові);

• кровотворну (в ембріональному періоді виробляє еритро­цити).

Таким чином, печінка є одночасно органом травлення, кровообігу, усіх видів обміну речовин, деякі автори вказують на її гормональну функцію.

Розташування печінки

Печінка розташована у верхньому відділі черевної порожнини: в основному в правому підребер’ї, в надчеревній ділянці і незначна її частина - в лівому підребер’ї. У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порож­нини.

Печінка має поверхні:

• верхню (діафрагмальну) опуклу поверхню, яка прилягає до діафрагми,

• нижню (вісцеральну), яка обернена вниз і при­лягає до органів.

Ці по­верхні відокремлені одна від одної переднім гост­рим краєм, задній край тупий і нагадує своєю фор­мою поверхню,він при­лягає до діафрагми.

На діафрагмальній поверхні

розрізня­ють дві частки: праву - більшу і ліву - меншу,які відокремлені серпоподібною зв’язкою печінки. У вільній частині цієї зв’язки знаходиться кругла зв’язка печінки, яка є залишком пупкової вени плода.

На вісцеральній поверхні межею між правою і лівою частками є ліва поздовжня борозна, в якій спереду лежить кругла зв’язка пе­чінки, а ззаду - венозна зв’язка (залишок венозної протоки плода).

Права частка на нижній поверхні правою поздовжньою і поперечною борознами ділиться ще на квадратну і хвостату частки.

На нижній(вісцеральній) поверхні розрізняють 4 частки:

• власне права,

• ліва

• квадратна

• хвостата.

На нижній(вісцеральній) поверхні розрізняють 3 борозни:

• Права поздовж­ня борозна,в передньому відділі якої лежить жовч­ний міхур, а в задньому нижня порожниста вена.

• Поперечна борозна є воро­тами печінки, куди вхо­дять печінкова артерія, ворітна вена, нерви, а ви­ходять лімфатичні судини та загальна жовчна про­тока. Квадратна частка лежить спереду від воріт печінки, хвостата - ззаду.

• Ліва поздовж­ня борозна,в якій лежать кругла і венозна зв’язки.

Органи, які прилягають до вісцеральної поверхні печінки утво­рюють на ній втиснення(стравохідне, шлункове, дванадцятипале, ободове, ниркове, надниркове). Віднос­но очеревини печінка лежить мезоперитонеально (не покрита лише задня поверх­ня, яка прилягає до діафрагми).

Очеревина, переходячи з діафрагми на печінку, утворює вінцеві (праву та ліву) і серпоподібну зв'язки. В ділянці воріт печінки очеревина переходить на малу кривизну шлунка і дванадцятипалу кишку, утво­рюючи відповідні зв'язки, що формують малий чепець (сальник). Під очеревиною знаходиться тонка фіброзна капсула (гліссонова капсула).

Структурно-функціональною одини­цею печінки, згідно з класичними уявлен­нями, є печінкова часточка .

Печінкові часточки мають форму шес­тигранних призм із плоскою основою та опуклою вершиною, з шириною до 1,5 мм і дещо більшою висотою. У печінці люди­ни часточки відокремлені одна від одної лише у кутах, де проходять кровоносні судини та жовчна протока (так звані пор­тальні тракти), оточені невеликою кіль­кістю сполучної тканини. Отже, у печінці людини, де в нормі сполучної тканини дуже мало, часточки до певної міри є уявною структурою, на відміну від печін­ки деяких тварин, наприклад, свійської свині, де часточки відокремлені вираз­ними прошарками сполучної тканини і їх можна добре розрізнити.

Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою

Особливістю кровопостачання печінки :

Печінка отримує кров з двох великих судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія.

• Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися в кишках, і є необхідними для її життєдіяльності.

• Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень.

Ці дві судини розташовані поруч і в паренхімі печінки і розгалужуються на більш дрібні судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові, міжчасточкові вени та артерії. Міжчасточкова вена та артерія супроводжується жовчними протоками і разом вони утворюють так звану печінкову тріаду.

Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові оперізують часточки на різних рівнях і дають початок гемокапілярам. Венозні й артеріальні гемокапіляри на периферії часточки зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров у напрямку відпериферії до центру часточок. Синусоїдні капіляри йдуть радіально між тяжами печінкових клітин - печінковими балками - і зливаються в центральну вену. Кров виходить з часточок і впадає у збірні або підчасточкові вени, які розмі­щуються між печінковими часточками, але, на відміну від міжчасточкових вен, не супроводжуються артеріями та жовчними протоками. Підчасточкові вени, зливаючись між собою, формують гілки печінкових вен, які у кількості трьох- чотирьох виходять з печінки і впадають у нижню порожнисту вену.

Отже, часточкові гемокапіляри в печінці розташовані між гілками двох венозних систем - системи ворітної вени (навколочасточкові вени) та системи печінкових вен (центральні вени). Такі гемокапіляри називають чудесною венозною капілярною сіткою. Паренхіма печінки містить велику кількість капілярів, внаслідок чого кров у часточках тече дуже повільно. Це сприяє проходженню обмінних процесів між кров’ю і клітинами печінки. Крім того, у судинах печінки може депонуватися велика маса крові.

Печінкові клітини - гепатоцити - становлять 60 % усіх клітинних елемен­тів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її фунцій.

Гепатоцити мають багатогранну форму, часто містять два ядра.

Два ряди гепатоцитів, між якими розташовані жовчні капіляри, утворюють печінкові балки.

Кожний гепатоцит у печінковій балці має дві робочі поверхні: біліарну, що обернена до просвіту жовчного капіляра, якою клітини секретують жовч, і васкулярну, що обернена до гемокапіляра, якою клітини виділяють глюкозу, білки, сечовину та інші речовини. Кров у класичній часточці тече від периферії до центру, а жовч - у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії.

Жовчні капіляри не мають власної стінки. їх стінкаутворена плазмолемою біліарної поверхні двох сусідніх гепатоцитів. Просвіт жовчного капіляра відокрем­лений від міжклітинного простору, і жовч у нормальних умовах не потрапляє у цей простір і далі у кров. При захворюваннях, пов’язаних із пошкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров’ю по всьому організму і забарвлює його тканини у жовтий колір - виникає жовтяниця

ЖОВЧНИЙ МІХУР

Жовчний міхур (vesica fellea) має грушоподібну форму. Він розташований у передньому відділі правої поздовжньої борозни печінки .

Частини жовчного міхура:

• Дно,розширена частина , дещо виходить з-під переднього краю печінки

• тіло міхура,

• шийка. З шийки виходить міхурова протока довжиною близько 3,5 см

Жовчні протоки:

• міхурова протока довжиною близько 3,5 см

• загальною печінковою протокою, утворюючи

• загальну жовчну протока ,довжина блзько 7 см, відкривається в низхідну частину дванадцятипалої кишки разом з протокою підшлункової залози, де утворюється розширення - печінково-підшлунковапротока і проходить ра­зом з печінковою артерією і ворітною веною між листками печінково-два­надцятипалої зв'язки

Стінка жовчного міхура має шари:

• слизовий шар,має численні складки

• м’язовий шар,Циркулярний шар м'язових волокон стінки жовчної протоки утворює м'яз-стискач, який регулює надходження жовчі в кишку. В ділянці ампули є м'яз-стискач ампули.

• очеревина,яка покриває тільки нижню поверхню жовчного міхура.

Дно жовчного міхура прилягає до передньої че­ревної стінки в ділянці стикання пра­вого прямого м'яза живота і реберної дуги.

Проекція печінки на поверх­ню тіла.

Верхня та нижня межі пе­чінки, які проектуються на передньо- бічну стінку живота, сходяться справа в десятому міжребер'ї по середній пахвовій лінії.

Верхня межа співпадає з проекцією діафрагми.

По середньоключичній лінії вона проек­тується в четвертому міжребер'ї. Ниж­ня межа іде справа по десятому і дев'я­тому міжреберних проміжках, не виходячи з-під реберної дуги, потім близько переднього кінця цих ребер перетинає реберну дугу, йде косо вгору, перетинає ліву реберну дугу на рівні сьомого реберного хряща і по лівій середньоключичній лінії зустрічається з верхньою межею на рівні приєд­нання VIII реберного хряща до VII.

ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА

Підшлункова залоза (pancreas) - непарний орган, який розташований позаду шлунка на задній черевній стінці на рівні І-ІІ поперекових хребців . Довжина залози близько 12-15 см. Відносно очеревини лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною спереду і знизу). Ззовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою

Складається з частин:

• головки, яка лежить справа в підкові дванад­цятипалої кишки

• тіла , тіло прилягає до задньої стінки шлунка

• хвоста, хвіст заходить в ліве підребер’я і стикається із вісцеральною поверхнею селезінки

Зовнішньосекреторна функція підшлункової залози:

Вона побудована із часточок, клітини яких виділя­ють підшлунковий (панкреатичний) сік, що через вивідну протоку потрапляє в низхідний відділ дванадцятипалої кишки. Внутрішньосекреторна частина під­шлункової залози представлена клітинами, які закладені у вигляді острівців (Лангерганса), що виділяють гормони безпосередньо в кров Отже, підшлункова залоза є залозою змішаної секреції.

Лекція№18

Анатомія сечової системи

Тема:Анатомія органів сечової системи.

План

1.Нирки. Топографія, будова:

-зовнішня (фіксувальний апарат нирки)

-внутрішня (сечові шляхи, великі і малі чашечки, миска)

2.Структурно-функціональна одиниця нирки

3.Кровоносна система нирки

4.Сечовід: топографія, будова, частини

5.Сечовий міхур: топографія у чоловіків і жінок, будова стінки

Самостійне вивчення теми:

Сечівник (чоловічий,жіночий)-будова,відділи,відмінності.

Виконати завдання №16 збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с. 676, с.494-502.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.

Методичні вказівки для позааудиторної самостійної роботи

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с. 26, 32-33.

Нирка (геп) - це парний орган, який знаходиться в поперековій ділянці на задній стінці черевної порожнини, розташований позаочеревинно. Права та ліва нирки лежать на рівні XII грудного - І-ІІ поперекових хребців. Права нирка розташована дещо нижче від лівої).

Зовнішня будова.Нирка має бобоподібну форму.

В ній розрізняють

• опуклу передню поверхню і плоску задню,

• заокруглений верхній і гострий нижній кінці,

• ввігнутий медіальний і опуклий латеральний краї.

На медіальному краї знаходяться ворота нирки, через які в орган входять ниркова артерія, нерви, а виходять сечовід, ниркова вена, лімфатичні судини. Всі ці анатомічні утвори формують ниркову ніжку.

Фіксуючий апарат нирки:

• фіброзна оболонка, що прилягає до паренхіми нирки,

• жирова капсула

• ниркова фасція, яка має передній та задній листки

• ниркова ніжка

• м’язове ложе, що утворене великим поперековим м’язом і квадратним м’язом попереку.

На фронтальному зрізі нирки:

• в ділянці її медіального краю знаходиться ниркова пазуха. Вона заповнена судинами, нервами, жировою клітковиною;

• малі та великі чашечки, що відкриваються в ниркову миску.

Паренхіма нирки побудована з :

• кіркової речовини , що знаходиться по периферії, кіркова речовина заходить поміж пірамід й утворює ниркові стовпи;

• мозкової, яка має вигляд ниркових пірамід. Основами піраміди обернені до поверхні нирки, а верхівками - в пазуху. Верхівки пірамід з’єдну­ються по дві або декілька і утворюють підвищення - сосочки. Всього в нирці є близько 12 сосочків, кожний з яких має отвори, через які сеча виділяється в малі чашечки.

Мозкова речовина заходить в кіркову утворює мозкові промені.

Мікроскопічно нирка являє собою складну трубчасту залозу,

структурною морфо-функціональною одиницею якої є нефрон,це довгий канадець,

початковий кінець якого у вигляді двостінної капсули (Шумлянського- Боумена)

охоплює клубочок кровоносних капілярів і щільно до них прилягає . Це дає можливість воді і речовинам, що розчинені в ній, легко прохо­дити в порожнину капсули.

Клубочок разом з капсулою становить ниркове тільце, яке знаходиться в кірковій речовині нирки.

У нефроні розрізняють такі відділи:

• ниркове тільце(мальпігієве);яке складається з судинного клубочка і капсули Шумлянського- Боумена;

• проксимальний відділ звивистого канальця

• петля нефрона (петля Генле),

• дистальний відділ.

• Дистальні відділ нефрона впадають у збірні трубочки.

Ці канальці лежать у пірамідах і вони виводять сечу в малі чашечки, відкриваючись на верхівці пірамід. Далі сеча потрапляє у великі чашечки, з них - у ниркову миску. Миска продовжується у сечовід, а він впадає в сечовий міхур.

Кровообіг у нирці. Особливостю кровообігу нирки є наявність подвійної капілярної мережі.

• Артеріальну кров до нирки несе ниркова артерія , яка у воротах ділиться на 4-5 гілок.

• Кожна гілка кровопостачає певну ділянку, що має назву сегмента(сегментарні артерії).

• Від цих гілок відходять міжчасткові артерії, які на межі кіркової та мозкової речовини утворюють артеріальні дуги.

• Від артеріальних дуг починаються короткі приносні судини, що утворюють судинні клубочки (перша капілярна сітка).

• З кожного клубочка виходять виносні судини, які навколо сечових канальців формують другу капілярну сітку.

З цієї сітки беруть початок вени,які йдуть поряд із однойменними артеріями, потімзливаються в ниркові вени, які впадають в нижню порожнисту вену.

Сечовий міхур (vesica urinaria)

Непарний порожнистий орган, який є резервуаром для сечі. яка виводиться з нього через сечівник. Порожній сечовий міхур лежить в порожнині малого таза за лобковим симфізом і відокрем­лений від нього шаром пухкої клітковини . При наповненні сечею він піднімається вище лобка.

Ззаду від сечового міхура у чоловіків знаходяться сім'яні міхурці та пряма кишка, а у жінок - матка і піхва.

Зовнішня будова.

У сечовому міхурі розрізняють такі частини:

• дно (нижня частина),

• тіло (середня частина),

• верхівку (верхня, загострена частина).

Очеревиною порожній сечовий міхур покритий екстраперитонеально, а наповне­ний, піднімаючись над лобком, піднімає очеревину, яка покриває його з трьох сторін, залишаючи його передню поверхню непокритою. Це дає можливість робити прокол сечового міхура через передню черевну стінку, не заходячи в порожнину очеревиниСтінка сечового міхура складається з наступних оболонок:

• слизової, слизова оболонка утворює складки , які розправляються при наповненні сечового міхура. В його нижній частині знаходиться внутрішній отвір сечівника. Позаду цього отвору помітний трикутникміхура, де немає складок. Його верхні кути утворені отворами сечоводів

• м'язової ,м'язова оболонка має три шари, які формують м'яз, що виштовхує сечу. Циркулярні м'язові волокна навколо сечівника утворюють стискач (сфінктер) сечового міхура.

• адвентиційної (там, де він не покритий очеревиною)..

Сеча із ниркової миски по сечоводах потрапляє у сечовий міхур. Пересуванню сечі по сечоводах сприяють їх перистальтичні рухи. Утворення сечі проходить безперервно, а сечовий міхур вивільняється періодично, в міру наповнення.

У ділянці переходу сечового міхура у сечівник знаходяться два сфінктери:

• Один-сфінктер сечового міхура, закриває вихід із нього.

• Другий сфінктер закриває сечівник.

За відсутності сечовипускання сфінктери закриті, сеча збирається у сечовому міхурі.У нормі в сечоводи сеча не надхо­дить їз сечового міхура, оскільки при наповненні міхура м'язовий шар його стінок стискається і закриває отвори сечоводів.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 1908