Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Загальні умови і основні напрямки розвитку економічної думки в

Фінанси та кредит.

Зародження і розвиток української кооперації.

Сільському господарстві.

Столипінська аграрна реформа, її прогресивне значення. Зрушення в

Суть індустріалізації в Україні. Її найважливіші фактори.

Сутність аграрної реформи 1848р.і селянська реформа 1861 р.

Промисловий переворот в Україні.

Особливості розвитку ринкового господарства й основні напрямки

економічної думки в Україні ( друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

1. Промисловий переворот в Україні

У кінці XVIII ст. українські землі були вкотре поділені і опинилися під

владою Російської і Австрійської імперій, у складі яких вони перебували впро-

довж XIX – початку XX ст. Становище українських земель було складним, що

пояснювалося тим, що імперії розглядали Україну як колоніальний сировинний

придаток до промислово розвинутих центральних районів своїх імперій. Панщи-

на, кріпосне право та інші форми експлуатації селянства гальмували розвиток

промисловості, сільського господарства й внутрішнього ринку.

Для країн Західної Європи цей час характеризується розвитком промислової

революції, що не могло не позначитися на економічному розвитку країн Центра-

льної і Східної Європи, в тому числі й України.

Промисловий переворот започаткував епоху індустріалізації. Виділяють

два його етапи. Перший етап відбувся у 20 – 40-х рр. XIX ст. Незважаючи на па-

нування кріпосництва в аграрній сфері та інші перешкоди на шляху до економі-

чного зростання, мануфактурне виробництво досягло значних успіхів. Зростала

кількість мануфактур, число найманих виробників. Використовувалися механіч-

ні робочі машини, зростала зацікавленість власників у збільшенні виробництва.

Почався промисловий переворот в Україні з харчової галузі промисловості. У

20-х роках з’явилися перші парові гуральні. Парова техніка прискорила вироб-

ничі процеси, збільшила продуктивність праці. У цей час виникає цукрова про-

мисловість. Робочі машини й механізми, які замінили ручну працю робітників,

з’явилися на текстильних мануфактурах, перш за все на суконних. У 1823 р. було

споруджено перший на Дніпрі пароплав. З 1835 р. на Дніпрі діяла акціонерна па-

роплавна компанія. Зростали потреби у машинах і механізмах, що зумовило поя-

ву машинобудівних заводів. Розвиток машинобудування сприяв зростанню обся-

гів металургійного виробництва, видобутку кам’яного вугілля.

Промислове виробництво базувалося на примусовій кріпосницькій праці,

тільки чверть робітників були вільнонайманими. Поступово зменшувалася кіль-

кість поміщицьких і зростала чисельність купецьких, капіталістичного типу під-

приємств. Нові фабрики й заводи будували0, починаючи з 40-х років, в основно-

му в містах.

Другий етап промислового перевороту відбувся після ліквідації кріпосного

права (60 - 80 рр.ХІХ ст.). Фабрики та заводи остаточно витіснили мануфактурне

виробництво. Основне місце в структурі української промисловості займало цу-

кроваріння. Для цукроваріння стала характерною концентрація виробництва,

зростання продуктивності праці. Такі ж явища відбувалися і в горілчаній проми-

словості. Успішно розвивалися: борошномельне, олійне, текстильне та інші ви-

робництва. Галузі важкої промисловості технічно розвивалися більш повільними

темпами, ніж харчова та легка. На півдні України почали виникати шахти і мета-

лургійні підприємства. У 1880-х рр. у Донбасі налічувалося 11197 вугільних

шахт, на яких видобувалося 86,3 млн.пудів вугілля, що становило 43,1% від

усього видобутку вугілля в Росії. Нарощувалося виробництво чавуну, сталі й

прокату. Зростали обсяги виробництва машинобудівних і суднобудівних заводів.

Найкраще в пореформений період розвивався залізничний транспорт. У 1863 р.

почалося будівництво першої залізниці від Балти до Одеси, яка згодом була по-

довжена до Києва. На лівобережжі України залізниця від Курська була подовже-

на до Броварів. У 1870 р., після закінчення будівництва моста через Дніпро, вся

Україна була сполучена залізницею.

Таким чином, після ліквідації кріпосного права в Росії й Україні прискори-

вся економічний розвиток, завершився промисловий переворот.

2. Сутність аграрної реформи 1848 року і селянська реформа 1861р.

Панщинна система господарювання була малоефективною, гальмувала

розвиток господарювання й вимагала ліквідації кріпацтва. Габсбурги-

реформатори прагнули покращити стан селянства - найчисельнішого класу ім-

перських підданих, головного джерела збирання податків для державної казни.

Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події 1848 р. в Авст-

рії, інших країнах Західної та Центральної Європи. 18 березня 1848 р. угорський

сейм видав закон про скасування панщини в країні, у т.ч. і в Закарпатті. 17 квітня

1848 р. австрійський уряд оголосив про скасування панщини в Галичині. Рішен-

ням уряду від 1 липня 1848 р. цей закон було поширено й на Буковину. Селян

оголошували вільними громадянами держави і звільняли від панщинних повин-

ностей. 7 вересня 1848 р. віденський парламент ліквідував примусову закупівлю

селянами горілки та інших міцних напоїв, правом на виробництво і реалізацію

яких володіли поміщики. Селянин, як і поміщик, ставав власником землі. Як

компенсацію за ліквідацію панщини пани-дідичі отримували відшкодування з

державної скарбниці. Їх звільняли від опікунських обов’язків над селянами ( від

обов’язку допомагати на випадок стихійного лиха, епідемій тощо). Держава зві-

льнила поміщиків від окремих податків. За панами залишилися сервітутні воло-

діння ( ліси, пасовища, луки і т.інш.). Селяни за користування сервітутами по-

винні були заплатити певну суму панам на основі добровільних угод з ними.

Таким чином, скасування панщини було проведене з повним нехтуванням

інтересів селянської верстви. Крім грошового відшкодування за землю, селяни

змушені були платити за користування сервітутами, що робило їх залежними від

панів у господарському відношенні.

Незважаючи на недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку гос-

подарства, розчистила шлях для інтенсифікації сільськогосподарського вироб-

ництва, формування індустріального суспільства.

Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні визрівали три-

валий час. Його ліквідації вимагали перш за все аграрні відносини, які свідчили

про кризу панщинної системи господарювання. Початок ХІХ ст. характеризуєть-

ся занепадом поміщицьких господарств. Праця селян-кріпаків була малопродук-

тивна, хліборобство велося традиційними методами, екстенсивним шляхом. Ра-

зом з тим, промислова революція та початок індустріалізації в країнах Західної

Європи та Росії вимагали збільшення виробництва сільськогосподарської про-

дукції, насамперед - зерна. Таким чином, кріпосництво гальмувало розвиток

сільського господарства і промисловості.

За скасування кріпосного права виступали селяни. Впродовж чотирьох

років (1848 – 1851рр.) активнішали селянські бунти в Київській, Подільській,

Волинській губерніях. Масові селянські рухи 1855 – 1856 рр. справили великий

вплив на панівну верству. Проти кріпосного права виступала ліберально настро-

єна інтелігенція. Промисловці та фабриканти теж були проти кріпосництва, яке

перешкоджало вільному розвитку торгівлі й промисловості.

Проект аграрної реформи прийняла Державна рада Росії. На його підставі

було підготовлене „Положення”, яке цар Олександр II підписав 19 лютого 1861

р. Водночас був проголошений Маніфест про скасування кріпацтва.

Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Майже повсюди

зменшилися селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи.

Виділення землі та її розмежування реформа віддавала на розсуд місцевих помі-

щиків. Як правило, селянам віддавали гірші землі; вони фактично були позбав-

лені пасовищ, луків, лісів та інших угідь. Внаслідок реформи селянство втрати-

ло понад 15% загальної площі земель. Земельні наділи селяни повинні були про-

тягом 49 років викупити в поміщиків згідно з встановленими реформою цінами,

які значно перевищували ринкові.

Земельна реформа надала поміщикові право впродовж двох років самому

визначати й оформляти в так званих уставних грамотах розміри земельних наді-

лів селян. У цей час селяни перебували в статусі „тимчасово зобов’язаних”,

змушені були, як і раніше, відбувати панщину або платити оброк. Дворові селя-

ни взагалі землі не отримали.

В Україні існувала численна група (майже 50%) державних селян, долю

яких було вирішено спеціальним законом про поземельний устрій від 1866 р.

Згідно з ним, селяни мали право викупати свій наділ, а до того часу вони повинні

були сплачувати щорічний державний податок.

Однак треба відзначити, що реформа 1861 р. створила сприятливі умови

для активізації господарської діяльності, перетворила кріпаків на вільних селян.

Тепер вони мали право вільно пересуватися, купувати й продавати рухоме й не-

рухоме майно, займатися підприємництвом, торгівлею. Здійснення реформи

сприяло господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту,

процесу індустріалізації.

3. Суть індустріалізації в Україні. Її найважливіші фактори

У східній Україні упродовж 60-80-х років ХІХ ст. завершився промисловий

переворот. Найхарактернішою ознакою цього було повсюдне застосування у ви-

робництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів. Основним

промисловим паливом стало кам’яне вугілля. Активно застосовувались досяг-

нення науки і техніки. Значний поштовх одержали традиційні в Україні галузі

промисловості, пов’язані з сільським господарством.

Наприкінці ХІХ ст. у Катеринославській та Херсонській губерніях виникли

17 великих металургійних заводів, 9 з яких - належали іноземцям. На кошти іно-

земного капіталу (англійського, бельгійського, французького) були збудовані за-

вод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка ( нині Донецьк), Дніпровський за-

вод у селищі Кам’янському (нині Дніпродзержинськ), Гданцівський завод біля

Кривого Рогу та інші. Іноземні акціонерні компанії з основним капіталом майже

в 63 млн. крб. займали ключові позиції в кам’яновугільній, залізорудній, металу-

ргійній промисловості України. В 1900р. переважно іноземцям належали 65 під-

приємств сільськогосподарського машинобудування. Значним досягненням у

процесі індустріалізації стало будівництво Харківського та Луганського парово-

зобудівних заводів.

На початку ХХ ст. активним став процес монополізації. Причиною цьому

стала економічна криза 1900-1903рр., внаслідок якої збанкрутіли сотні дрібних

підприємств, натомість виник ряд великих монополістичних об’єднань. Монопо-

лії проникли в усі сфери господарства. За рівнем концентрації промислового ви-

робництва Україна вийшла на одне з перших місць у світі. Підприємці, в основ-

ному - іноземні, монополізуючи виробництво, встановлювали ціни, забезпечува-

ли високі прибутки шляхом жорстокої експлуатації трудового люду.

Таким чином, ставши на шлях індустріалізації, Україна зробила значний

крок уперед в економічному розвитку. Вона пертворилася в один з найрозвину-

тіших районів імперії. Тут склалися такі центри, як Донецький вугільно- металу-

ргійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та

Південно-Західний цукровобуряковий район.

Однак, у зв’язку з початком Першої світової війни, індустріалізація в

Україні так і залишилась незавершеною. До того ж, царський уряд проводив ко-

лонізаторську політику щодо України. Фактично однобічний характер мав і то-

варообмін. Ціни на українську сировину залишалися низькими, а вартість гото-

вих російських товарів була надзвичайно високою. Так українська економіка не

могла мати високої прибутковості. Отже, незважаючи на надзвичайно високі те-

мпи індустріалізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни не

вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залишалася аграрно-

індустріальною.

4. Столипінська аграрна реформа, її прогресивне значення Зрушення в

сільському господарстві

Після реформи 1861 р. сільське господарство швидше розвивалося на Пів-

дні України, де поміщицькі господарства на кінець ХІХ ст. перейшли на удоско-

налену техніку. В цілому в Україні раціонально, інтенсивно розвивалася незнач-

на частина господарств. Залишалася низка пережитків панщинно-кріпосницької

системи господарювання. Реформи не зрівняли селян у громадських правах з ін-

шими суспільними верствами. Все це гальмувало господарську ініціативу і куль-

турний розвиток селянства.

Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами

боротьби у пореформеному селі на всій Російській імперії, в т.ч. й на східноукра-

їнських землях. Уряд намагався стабілізувати становище в країні шляхом пере-

будови земельно-аграрних відносин (1905-1907рр.).

Була проведена аграрна реформа, що дістала назву „ столипінської” за

ім’ям її автора і втілювача в життя голови Ради міністрів П.А.Столипіна. Вона

мала розв’язати земельне питання. В Указі від 22 листопада 1906 р. були викла-

дені основні положення реформи.

Столипінська аграрна реформа передбачала здійснення таких заходів: 1)

руйнування общини, яка відіграла значну роль в масових селянських виступах

1905-1907рр., і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною

землею на основі общинного права, належної йому частини в особисту приватну

власність; 2) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний

банк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північно-

го Кавказу, Середньої Азії.

Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення йому землі в

одному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни могли переносити туди свої

господарські будівлі й створювати " хутір". Цей захід повинен був служити

створенню заможних селян-фермерів.

У цілому столипінська аграрна реформа мала успіх в Україні. Нею скорис-

талися, перш за все, селяни, які хотіли і вміли господарювати. Реформа приско-

рила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі

умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала роз-

виток агрономічних заходів. За період 1909-1913рр. продуктивність сільського

господарства зросла в півтора рази. Земські агрономи організували прокатні ста-

нції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створюва-

ли товариства з питань оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак

модернізація українського села здійснювалась повільно в порівняні з країнами

Західної Європи і була перервана світовою війною 1914р.

Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві мав місце і

на західноукраїнських землях. Однак Східна Галичина, Північна Буковина, Зака-

рпаття залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорської імперії.

В Західній Україні зберігалося велике поміщицьке й церковне землеволодіння.

Поміщикам належало понад 40% усіх земель. Великими землевласниками були

польські, румунські, угорські, німецькі поміщики. Поміщицькі господарства ба-

зувалися на відробітках селян. Великого поширення набули відробітки за проце-

нти, які сплачували за борг взятого до „нового врожаю” збіжжя за „порцію” –

певну суму грошей, яку поміщики позичали селянам, за землю, за штрафи при

потравах у полі, за порушення лісового чи рибальського законодавства тощо.

Щоб вижити селянська біднота вимушена була шукати заробітки поза селом,

швидкими темпами зростала трудова еміграція. Почалася масова еміграція укра-

їнських селян до Америки, здебільшого США і Канади, у менших розмірах – до

Бразилії та Аргентини, де було чимало неосвоєних територій і уряди цих країн

охоче приймали емігрантів. Окрім того, місцеве селянство виїжджало на сезонні

роботи до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії та прикордонних російських губер-

ній.

5. Зародження і розвиток української кооперації

Після скасування кріпосного права в Україні виникають різні форми еко-

номічної самооборони громадянства. Найважливішою з них стає кооперація як

рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення.

Важливу роль не лише в національно-культурному, а й в економічному підне-

сенні українського народу відігравали українські суспільні організації 60-70-х

рр. ХІХ ст. Перший споживчий кооператив був створений в 1866р. в Харкові. З

самого початку товариство налічувало 64 члени з повним (50 крб.) та 292 з непо-

вним паєм. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство мало: свою

їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало членів товариства

паливом. Представники товариства ознайомлювалися з кооперативним рухом на

Заході. Зокрема побували у Великобританії, Франції та Німеччини, підтримува-

ли стосунки з їх кооперативними організаціями. Протягом 1866-1870рр. в Укра-

їні діяло 20 споживчих кооперативів (загальна кількість їх в Російській імперії

тоді становила 63). Однак перші українські кооперативи проіснували лише кі-

лька років. Їхній занепад був зумовлений рядом причин. Погано був підготовле-

ний соціальний грунт для кооперативної діяльності. Більшість населення не ро-

зуміла суті кооперативів. Високі як на ті часи внески ( 25-50 крб.) не давали

змоги вступати у кооперативи менш заможному населенню. Через матеріальну

скруту кооперативи не могли конкурувати з приватними торговцями.

У 90-х роках ХІХ ст. кооперативна діяльність пожвавилась, що було пов'я-

зано з діяльністю відомого українського кооператора М. Левитського. Завдяки

його зусиллям в 1894 р. в с. Февар на Херсонщині утворилася перша хліборобсь-

ка спілка, так звана артіль; її члени об’єднали свої земельні ділянки, робочу ху-

добу, реманент. Спільними зусиллями вони вели господарство, а прибутки роз-

поділяли відповідно до кількості працюючих.

З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Катеринославщину,

Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та Донеччину. Проте усі ці спілки не ма-

ли значного впливу на сільське господарство і проіснували не більше 3 років.

У 1908 р. був заснований Київський союз споживчої кооперації. За два пе-

рших роки він об’єднав 220 споживчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігі-

вщині. Київський союз розгорнув активну діяльність: скликав кооперативні

з’їзди і наради, став провідним осередком проти Московського союзу. Після фі-

нансового краху в 1913 році його було ліквідовано.

6. Фінанси та кредит

У ХІХ – на початку ХХ ст. відбулися зміни у фінансово-кредитній системі

України. Актуальним стало питання встановлення в Росії грошового обігу, за-

снованого на золоті, як це було в Західній Європі. Грошова реформа потребувала

нагромадження величезної кількості золота. Це було можливим при активному

торговому й розрахунковому балансах, скороченні ввезення та збільшення виво-

зу товарів, позик, збільшенні податкового тягаря. Внаслідок впровадженої фі-

нансово-бюджетної політики царської Росії в Державному банку нагромаджува-

лися великі запаси золота у вигляді фонду для забезпечення золотої реформи. В

1897р. золотий фонд становив уже 1095 млн. крб. при 1067 млн. крб. кредитних

білетів у обігу. При такому співвідношенні можлива була реформа грошового

обігу, тобто кредитні білети ставали розмінними на золото. Між золотим і папе-

ровим кредитним карбованцями взяте було співвідношення, яке на той час фак-

тично встановилося на ринку – 66 коп. золотом за 1 кредитний карбованець. От-

же, реформа була проведена через девальвацію зниження карбованця до фактич-

но встановленого його ринкового курсу. В 1897 р. було остаточно затверджено

закон про золоту реформу. Карбували нові золоті монети вартістю 5 крб., а та-

кож були визначені умови забезпечення кредитних білетів у обігу. Були встанов-

лені суворі обмеження емісії грошей.

Встановлена цією грошовою реформою тверда валюта проіснувала в Ро-

сійській імперії до початку Першої світової війни. Вона давала змогу уряду здій-

снювати великі економічні й кредитно-фінансові заходи, спрямовані переважно

на розвиток промисловості, зокрема - важкої. На основі золотого запасу розви-

валася кредитна політика, державні позики, фінансувалося залізничне будівниц-

тво, промисловість тощо.

В умовах промислового розвитку значна увага була надана вдосконаленню

кредитно-банківської системи. В Україні виникло багато приватних банків, ко-

мерційних кредитних закладів – банківських контор, дисконтерів (кредиторів-

лихварів, які брали на облік векселі). Новими формами організації кредиту були

приватні акціонерні банки, міські комерційні банки, товариства взаємного кре-

диту, позичково-ощадні товариства тощо.

7. Загальні умови і основні напрямки розвитку економічної думки в Україні

наприкінці ХІХ – початку ХХ ст

Економічна думка в Україні в ХІХ - на початку 20 ст. знаходилась під впли-

вом соціально - економічних процесів того часу. Розпад феодально- кріпосниць-

кої системи перейшов у тривалу кризу. В цей період в Російській імперії почав-

ся промисловий переворот, але кріпосний лад усіляко гальмував розвиток про-

мисловості, необхідного їй внутрішнього ринку, а також ринку вільної робочої

сили.

Напрями і течії економічної теорії в зазначений період формуються в напря-

мі тих основних ідей шкіл, які складалися і розвивалися на Заході. Це, насампе-

ред, ідеї класиків, ідеї марксизму.

Серед ідеологів дворян, які прагнули подолання економічної відсталості кра-

їни шляхом реформ, помітне місце займав відомий вчений, засновник Харківсь-

кого університету В. Каразін (1773-1842рр.). І хоча В. Каразін не виступав про-

ти кріпосного права, але він прагнув ліквідації найтяжчих і найгрубіших форм

особистої залежності селян від поміщиків. Він вимагав ліквідувати панщину і

замінити її грошовим оброком, а також виступав за використання найманої

праці.

Найглибший аналіз кризового стану феодально-кріпосницького ладу містить-

ся в працях видатного українського економіста й статистика Д.Журавського

(1840-1896рр.). Широко використовуючи статистичний матеріал, Д.Журавський

показав на прикладі Київської губернії стан і перспективи розвитку основних га-

лузей господарства, і відмітив, що занепад поміщицьких господарств пов’язаний

з низькою продуктивністю кріпосної праці.

Відомим представником української економічної думки в роки реформ був

професор Київського університету І. Вернадський (1821-1884). Він був прихи-

льником англійської класичної школи політичної економії з її постулатом не-

втручання держави в хід економічного розвитку, та ідеями вільного ринку, і ви-

ступав за приватну ініціативу та вільну конкуренцію. В своїх роботах « Курс по-

літичної економії », « Нариси політичної економії » та ряді інших І. Вернадсь-

кий розглянув ряд важливих питань політичної економії. Він виходив з того, що

праця є « головним і єдиним джерелом багатства », що вона й визначає врешті

решт відношення людини до предметів і людини до людини. Визначення ролі

праці, вартості та джерел доходів наближало І. Вернадського до доктрин класич-

ної школи, зокрема, поглядів Д.Рікардо.

Період від кінця ХІХ до початку ХХ ст. був насичений дуже складними полі-

тичними та суспільно-економічними процесами як в Україні, так і в Російській

імперії в цілому. В центрі передової економічної думки того часу знаходились

проблеми подолання відставання України від провідних капіталістичних держав

Заходу, проблеми індустріалізації та впровадження здобутків технічного прогре-

су в промисловість та сільське господарство. Економічна думка в Україні цього

періоду була представлена в роботах М.Туган-Барановського, Є. Слуцького, Д.

Ляшенка, М. Коссовського, В.Левитського, В. Косинського, О. Миклашевського,

М.Птухи.В цей час в Україні ідуть економічні дослідження в таких напрямах, як

історико-економічний аналіз, проблеми статистики, демографії, теорії і практики

сільськогосподарської кооперації, економіки промисловості, фінансів. Ці галузі

економічного знання відзначені в Україні працями таких відомих науковців того

часу, як М. Бунге, Т. Рильський, К. Вобкий, Р. Орженицький, Є.Слуцький, А.

Бориневич, П. Фомін та інші.

Однією з найцікавіших робіт того часу є праця М. Туган-Барановського

«Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1906р.).

Характеризуючи в ній основні напрями економічної думки, М. Туган-

Барановський вважав основною визначальною рисою їх формування зміну зага-

льного плану суспільно - економічної думки. Він виділяє три основні напрями

політичної економії:

1) захисники нерегульованого ринку (товарно-господарського ладу);

2) прихильники ідей соціалізму як антиподу товарного виробництва;

3) прихильники змішаної системи, в якій зберігається товарно - господарський

лад, але він пом’якшується шляхом посилення державного втручання в економі-

чні процеси.

До першого напряму він відносить А. Сміта, Д. Рікардо, а також роботи пред-

ставників школи маржиналізму - К. Менгера, Ф. Візера та Є. Бем-Баверка.

До другого напряму відносяться роботи К. Маркса та ортодоксальних марксис-

тів.

До третього напряму відноситься німецька історична школа, яка представлена

роботами Г. Шмоллера та Л. Брентано.

М.Туган-Барановський показав, що між цими школами йде гостра полеміка,

оскільки один напрям виключає інший. Він підтримує ідеї австрійської школи

граничної корисності, і вважає, що вона запропонувала підхід, який обіцяє наза-

вжди покінчити з суперечками про цінність. Визнання граничної корисності го-

ловним фактором, що визначає цінність, дає «аріаднину нитку» для виходу з ла-

біринту суперечностей при поясненні цінності товару.

Вплив соціальних факторів на економічні явища в роботах М.Туган-

Барановського відображається через розробку соціальної теорії розподілу, осно-

вними положеннями якої виступають:

1) Залежність заробітної плати від зростання продуктивності суспільної праці

(НТП) та соціальної сили робітничого класу (дієвість профспілок).

2) Прибуток – історична категорія, соціальною основою якої є власність на за-

соби виробництва.

3) Історичний взаємозв’язок між заробітною платою і прибутком обумовлює

розподіл доходів.

Ідею змішаності (марксизму як соціалістичного вчення і суб’єктивізму мар-

жинальної концепції) економіки відстоював у своїх роботах В.Левицький.

Спираючись на теорію реалізації і криз Ж.Ш.Сісмонді, він заперечував прогре-

сивну роль капіталізму. Розвиток ринкових відносин у Росії і Україні вважав

штучним явищем, закликав зупинити їх розвиток. Капіталістичній економіці

український народник протиставляв дрібне народне господарство селян і реміс-

ників та різні форми кооперативного господарства. М.Левицький був теоретиком

і практиком кооперативного руху в Україні. На основі ідей його праці «Артіль-

ний договір» протягом 1894 -1896 рр. на Півдні Україні було організовано 85 ко-

оперативних спілок, або артілей.

Економічна думка обох частин України – як у Російській, так і в Австрійській

імперіях – становила єдність як складова культури одного народу, однак розви-

валася в різних соціально-економічних і політичних умовах.

Першим дослідником економіки ринкових відносин у Галичині був В. Навро-

цький ( 1847 – 1882рр. ) – публіцист, етнограф, статистик і економіст. Він був

прихильником соціалістичних ідей. Виступав з гострою критикою теорії «еко-

номічної гармонії» Ф.Бастіа, доказуючи антагоністичні інтереси експлуататорів

та експлуатованих. Гнівно реагував на знеземелення галицьких селян, засуджу-

вав монополію шляхти у виробництві і продажу алкогольних напоїв, критикував

колонізаторський характер австрійської податкової політики.

Із захистом соціалістичних ідей виступали О.Терлецький (1850 -1902рр. ), М.

Павлик (1853 -1915рр. ), І. Франко ( 1856 -1916рр. ).

Наприкінці ХІХ ст. більшість українських вчених були прихильниками неок-

ласичної теорії, яка розвивалася на основі маржиналізму. Більше прихильників

стає у суб’єктивно-психологічного напряму досліджень, теорії попиту та пропо-

зиції, загальної економічної рівноваги, виробничих ресурсів.Так М.Вольський

предметом економічної теорії вважає «працю із суспільного погляду», яка охоп-

лює всі сфери матеріальної і духовної людської діяльності. Політекономія – це

наука про людину, її діяльність, що спрямована на задоволення матеріальних і

духовних потреб. Д.Піхно ( 1853 – 1913рр. ) в роботах «Закон попиту і пропози-

ції: до теорії цінності», «Основи політичної економії» та інш. аналізував обмін і

споживання як основні сфери, корисність блага вважав джерелом і мірилом ціни.

Досліджував роль потреб у формуванні попиту, ввів класифікацію потреб, хара-

ктеризував їх конкретні форми.

Найвідомішим представником маржиналістського нарямку був

Р.Орженцький ( 1863 – 1923рр. ). Аналізуючи теорію граничної корисності, він

прийшов до висновку, що цінність і ціна блага формуються не на особистих, а на

суспільних оцінках корисності благ.

 


Читайте також:

  1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
  2. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  8. Адміністративне судочинство в Україні
  9. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
  10. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
  11. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
  12. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.




Переглядів: 1991

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Виникнення інституціоналізму і його розвиток на початку ХХ ст. | Х роках ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.042 сек.