• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Х роках ХХ ст.

Світова економічна криза 1929-33рр. і економічний розвиток країн у

Подолання економічних наслідків першої світової війни.

Монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації (перша

Регульованих ринкових відносин

ЗМ 3. Господарство та економічна думка в епоху

11. Господарство та економічна думка в період державно-

половина ХХ ст.)

1. Подолання економічних наслідків першої світової війни

Перша світова війна (1914-1918рр.) призвела до значних людських та мате-

ріальних втрат. По різному розвивалось господарство країн у ці роки.

У післявоєнному економічному розвитку країн світу важливе значення мав

Версальський договір, підписаний у 1919р. 27 країнами-переможцями й Німеч-

чиною. Версальська угода «відрізала» від Німеччини 1/8 її території. Країни Ан-

танти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і госпо-

дарську діяльність. У 1919-1929рр. американська економіка була на піднесенні:

США виробляли промислових товарів набагато більше, ніж Франція, Великоб-

ританія, Італія, Німеччина, Японія разом взяті. Вона домоглася таких успіхів то-

му, що першою взяла курс на переобладнання основних засобів виробництва.

Обновлялися основні галузі економіки: хімічна, електрична, приладобудівна, ав-

томобільна, радіотехнічна. Система Тейлора (конвеєризація) дала змогу підпри-

ємцям наситити товарами національний і світовий ринки.

Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Дюпона, Меллона процвітали. За

темпами росту не мали собі рівних нафтова, автомобільна, електротехнічна галу-

зі.

США подолали наслідки першої світової війни вже в 1920р., а Великобрита-

нія, Франція, Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924р. На фоні

розорених війною цих країн, США були процвітаючою країною, яка виробляла

промислової продукції на 10% більше, ніж усі індустріальні країни разом.

Зросла роль США у світовому експорті капіталу. В країні зростали міські кон-

гломерації з великою кількістю населення. Сільське господарство США в 1920-

1929рр.відставало від бурхливого розвитку промисловості, але й тут йшов швид-

кий процес витіснення дрібних виробників із землеробства, а з іншого – продов-

жувалася індустріалізація американських ферм. В ці роки позначився різкий пе-

рехід сільського господарства США від екстенсивного до інтенсивного способу

виробництва.

Економіка Великобританії після війни зростала повільніше. Одним з найбі-

льших недоліків її післявоєнної економіки була залежність від імпорту сільсько-

господарської продукції та промислової сировини.

В скрутному становищі після війни опинилося господарство Німеччини. Вер-

сальський договір довів його до банкрутства. Німеччина втратила зовнішні рин-

ки, через розвал економіки звузилися її внутрішні ринки. Занепало сільське гос-

подарство у зв’язку з відсутністю достатньої кількості хімічних добрив. Скоро-

чувалося промислове виробництво. Катастрофічне становище в основних галу-

зях економіки було причиною краху кредитно-фінансової системи Німеччини.

Інфляція зумовила з одного боку - зниження зарплати робітників і службовців, а

з другого – неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.

16 серпня 1924р. на Лондонській конференції держав-переможниць для Ні-

меччини був прийнятий репараційний план Дауеса. План передбачав надання

позик і кредитів (переважно американських) на відбудову господарства та оздо-

ровлення фінансів Німеччини. Наголошувалося, що основна маса продукції по-

винна спрямовуватись торговими каналами до СРСР, щоб (як було раніше) не

витіснити англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з пла-

ном СРСР повинен був за промислові товари здійснювати сировинні поставки до

Німеччини. План Дауеса діяв до 1929р. Він сприяв стабілізації господарського

життя країни; з інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху,

а й збільшила випуск промислової продукції. Зросла її роль не тільки у світовій

торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак

всі ці успіхи були зведені нанівець внаслідок глибокої світової економічної кри-

зи 1929-1933рр.

Версальський договір зміцнив позиції французької економіки. Відбувся про-

цес відновлення старих фабрик і заводів, з’явилися найсучасніші індустріальні

галузі. Мільярдні репарації стабілізували французьку національну валюту. Про-

те у легкій промисловості спостерігався застій, крім виробництва предметів роз-

коші, якими у всі часи славилися французькі спеціалісти. За темпами промисло-

вого зростання Франція випередила всі країни світу. Але в аграрному секторі

переважало дрібне фермерство та ручна праця.

Японія після війни втратила монополію на ринках Південно-Східної Азії, що

призвело до різкого спаду промислового виробництва. Однак, завдяки деміліта-

ризації військових заводів Японія вже в 1924 році подолала кризу. Велике зна-

чення мав розвиток традиційної текстильної галузі. До 1929р. продовжувався ін-

тенсивний процес концентрації виробництва та банків. На відміну від монополій

Західної Європи та США, японські концерни тісно переплилися з державним

капіталом. На державних підприємствах впроваджувалися новітні технології.

2 . Світова економічна криза 1929 -33 рр. і економічний розвиток країн у

30-х роках ХХ ст.

Економічна криза 1929-1933 рр. була світовою. Вона порушила економічні

зв’язки, призвівши до значного скорочення промислового виробництва. В1929

році вона почалася в США, далі поширилася на Латинську Америку, Західну Єв-

ропу, інші країни Азії та Африки.

Першою ознакою кризи вважають різке падіння цін на акції Нью-Йоркської

біржі 24 жовтня 1929р.

Насамперед, криза охопила важку індустрію. Все промислове виробництво,

торгівля, національний доход знизилися вдвічі, відбувалося масове банкрутство

фірм, росло безробіття. Це була криза перевиробництва, щоб стримати падіння

цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходів щодо їх фізич-

ного знищення. Спалювали пшеницю, каву, бавовну; молоко виливали в річки.

Внутрішньою причиною кризи вважають відсутність державного контролю за

промисловістю і сільським господарством. Тільки в 1932 році новообраний пре-

зидент США Ф.Д.Рузвельт впровадив ефективну антикризову програму. Його

„новий курс” на оздоровлення країни підтримали всі верстви населення. Цей

план, насамперед, приділяв увагу сфері торгівлі та кредиту. Одночасно зі скоро-

ченням обсягів виробництва підвищувалися ціни на виготовлену продукцію. За

допомогою позик і державних субсидій були оздоровленні: банківсько-фінансова

система та ослаблені кризою підприємства. Передбачалося ліквідувати безробіт-

тя за рахунок „повної зайнятості". Вперше було прийнято широкомасштабні ак-

ції державного контролю над економікою країни. Зокрема, згідно із Законами

«Про відновлення національної промисловості» та «Про регулювання сільського

господарства», контролювалися галузеві підприємства, які погоджувалися на

обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості були поділені на 17

груп. Вони прийняли „Кодекс чесної конкуренції”, згідно з яким партнери вста-

новлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збиту, визначали

рівень заробітної плати робітникам та службовцям.

У сфері сільського господарства „новий курс” був спрямований на припинення

процесу розорення дрібних фермерів, планувалося підвищити ціни на їх продук-

цію, скорочуючи обсяги виробництва та площі посівів. За тимчасові збитки фер-

мери одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих дота-

цій вони впроваджували новітні технології, техніку.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму: була введена

мінімальна заробітна плата, безробітним виплачували допомогу.

Всі ці заходи допомогли США вже в 1934р. подолати наслідки Великої де-

пресії.

У Великобританії криза не була такою катастрофічною, однак занепад госпо-

дарського життя теж був дуже відчутний. Англійський уряд вчасно вжив заходів,

спрямованих на ліквідацію наслідків кризи. Він всіляко підтримував процес кон-

центрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін. Держава намагалася

контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій,

кредитних привілеїв, гарантій. Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмо-

вився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У 1931р.

змінилася зовнішня позиція Великобританії у зв’язку зі створенням "стерлінго-

вого блоку” 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Ка-

нади ), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та інші.

Країни „стерлінгового блоку „ зберігали свої золоті резерви в лондонських бан-

ках.

Вони намагалися ввезти до Великобританії якнайбільше своїх товарів,

водночас закуповуючи в країні високоякісну готову машинну продукцію. Оскі-

льки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на проми-

слові товари, це сприяло виходу Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Таким чином, британська колоніальна імперія надала метрополії неоціненну

допомогу. Однак за це була визначена самостійність домініонів у зовнішній і

внутрішній політиці. На початку 30-х рр. ХХ ст. колоніальну систему офіційно

почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932р. на

конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз.

Щоб вивести метрополію з кризи, застосовувались пільгові тарифи на експорт

англійських товарів до Австралії, Нової Зеландії, Канади, Південно-

Африканського Союзу, Індії. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитно

експортувати з країн „Співдружності націй” продукцію добувних галузей та

сільського господарства. Завдяки цим заходам наприкінці 1933—на початку

1934р. з економічною кризою у Великобританії було покінчено.

Франція відчула симптоми кризи в 1930 році. Спочатку її стримували значні

державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаме-

нтів. Безробіття не було таким масовим (не перевищувало 1 млн. безробітних),

як у США, Великобританії чи Німеччині. У багатьох галузях криза затягнулася

до 1936р. Уряд Франції встановив контроль над Французьким банком, націоналі-

зував ряд галузей промисловості, в тому числі - воєнну. Під тиском „голодних

походів” страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну

плату робітникам і службовцям, ввела 49-годинний робочий тиждень, двотижне-

ві щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з кризи мали колонії,

де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську про-

дукцію свої промислові товари.

Для Німеччини економічна криза була катастрофічною. Досягнувши за до-

помогою плану Дауеса в промисловості довоєнного рівня, країна знову опинила-

ся в глибокій господарській розрусі. Уряди США, Великобританії, Франції та

інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського

банкіра Юнга був вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його

було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 року. Передбачалося

зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів

контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково

припинити окупацію Рейнського регіону в 1930р. Розмір щорічних репараційних

платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% . Німеч-

чина, підтримана американським президентом Г.К.Гувером, посилаючись на

труднощі, пов’язані з великою кризою 1929-1933 рр, відмовилася від сплати во-

єнних репарацій. З того часу „план Юнга” практично припинив своє існування, а

в 1932р. його було скасовано на Лозаннській конференції. Господарська розруха

тривала. Лише на початку 1934 року почалася помітна стабілізація економіки

Німеччини.

Японія опинилася в епіцентрі світової кризи в середині 1929 р. Сама розви-

нена галузь – торгівля – зазнала значного удару. Експорт товарів скоротився бі-

льше ніж у 2 рази. Знизилось виробництво сільськогосподарської, промислової

продукції, у тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металур-

гійна, машинобудівна галузі. Налічувалось до 10 млн. безробітних. Японський

уряд вибрав вихід з кризи шляхом мілітаризації країни. В 1931р. японська армія

захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньч-

журську державу. Капітали вкладались в ті галузі промисловості, які були

пов’язані з воєнною промисловістю.

Взагалі 30-ті роки ХХ ст. – це період подальшого поглиблення монополіза-

ції економіки.

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни сві-

ту в міжвоєнний період. Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кри-

зами. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному сек-

торі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді – драматич-

но, розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторін-

кою в історії людства була друга світова війна.

12 Економічна думка(першої половини ХХ ст.)

1. Історичні передумови виникнення і сутність кейнсіанства.

2. Неокласичні теорії на початку ХХст.

1. Історичні передумови виникнення і сутність кейнсіанства

До 30-х років XX ст. серед вчених-економістів панувала думка, що за

допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до

рівноваги - коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спро-

стувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично за-

безпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці і капіталу.

Найбільш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку

капіталістичної економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи

супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості,

заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього

економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною

дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше - вказати способи подо-

лання криз. Багато економістів зв'язували настання криз і наступних піднесень з

настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів.

З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного

ринкового саморегулювання. На рубежі XX ст. монополії остаточно знищили

вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства.

Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до

планомірного розвитку виявилася в роки світової економічної кризи 1929 - 1933

рр. і наступної депресії 30-х років. Виникла нагальна потреба посилення ролі

держави в економіці. Перші кроки в цьому напрямку було зроблено у США

реалізацією "Нового курсу" президента Ф.Рузвельта.

На перших порах посилене державне втручання в економічне життя пояс-

нювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази.

Опублікувавши в 1936 р. книжку "Загальна теорія зайнятості, процента та гро-

шей", англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883 – 1946рр.) створив

цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму в буржуазній еконо-

мічній науці, котрий обґрунтував неможливість саморегулювання капіталістич-

ної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні

процеси.

Основні ідеі кейнсіанства:

Дж. М. Кейнс -

− показав, що зміни, які відбувались в економіці більшості країн під впливом

науково-технічного прогресу, потребують активного втручання держави в

хід економічного розвитку;

− виступив основоположником макроекономічного аналізу, і перейшов від

аналізу діяльності окремих господарчих суб’єктів до аналізу фунціонування

націнальної економіки країни в цілому;

− ввів в економічний аналіз такі поняття, як сукупний попит та сукупне про-

понування, і проаналізував фактори, які впливають на них;

− обгрунтував основні напрями проведення державної фіскальної політики,

показав вплив процесів формування і використання державного бюджету

країни на економічний розвиток;

− показав активну роль споживання, збережень та інвестицій в антициклічно-

му регулюванні економіки;

− розробив цілу програму економічних дій уряду в умовах економічної кризи.

Цілісну картину економічної системи Кейнса можна подати за такою схемою.

Сукупний попит становить суму витрат суспільства на споживання і інвестиції.

Існує тільки один рівень національного доходу, за якого сукупні витрати

суспільства дорівнюють національному продукту (сукупній пропозиції). Це і є

шуканий рівень національного доходу.

Економічна система не зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня

національного доходу, оскільки в цьому разі плани покупців не будуть

відповідати діям виробників. Припустимо, що національний дохід впаде нижче

рівня рівноваги, планові витрати теж зменшаться, але не адекватно зменшенню

національного доходу. Зменшення сукупних витрат становитиме лише частину

зменшення національного доходу, решта витраченого доходу зменшить заощад-

ження та податкові виплати. Це призведе до того, що покупці вимагатимуть

більше товарів, ніж вироблятимуть фірми.

В іншому разі, якщо національний дохід збільшиться, то зросте сукупний

попит, але на величину меншу ніж зростання національного доходу. Деяка час-

тина додаткового доходу піде в заощадження, ще якась частина - урядові у

вигляді податків. А це означає, що ділові підприємства вироблятимуть товарів та

послуг більше, ніж планується закупити. Сукупний попит буде не здатний пере-

крити сукупну пропозицію, стверджує Кейнс. Така ситуація свідчитиме про пе-

ренасичення ринку товарів та послуг, про затоварення і сигналізуватиме про

необхідність скорочення обсягів виробництва. Цей процес, в свою чергу, супро-

воджуватиметься безробіттям, неповним використанням обладнання, а в окре-

мих випадках - тимчасовим скороченням, або остаточним припиненням

виробничої діяльності окремих підприємств. Спад виробництва триватиме доти,

доки значення сукупного попиту не буде збалансовано із сукупною пропозицією.

Отже, саме недостатнім попитом Кейне пояснює циклічний характер виробни-

чою процесу.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держави, згідно з

Кейнсом, мас стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимально-

му перетворенню заощаджень на капіталовкладення.

В своїй економічній програмі дій уряду Дж. М. Кейнс пропонував наступне:

В своїх діях уряд повинен здійснити ряд заходів, спрямованих на підтримку су-

купного попиту, і зокрема сукупного споживання, на високому рівні. Для цього

необхідно:

ввести систему соціальної допомоги людям з низьким рівнем доходу;

організувати систему грошової допомоги безробітним;

розробити спеціальні програми перекваліфікації та перепідготовки робітни-

ків;

−створити систему суспільних робіт, при якій держава могла б створити тим-

часові робочі місця для безробітних;

−держава повинна проводити політику, спрямовану на створення і підтримання

умов повної зайнятості населення країни;

− уряд повинен створити і розвивати систему державних закупок продукції,

виробленої приватними підприємствами. Зростання державних закупок приведе

до збільшення сукупного попиту;

− оскільки зростання державних витрат може призвести до дефіциту державно-

го бюджету, то наростання такого дефіциту цілком допустиме за умови збіль-

шення попиту й зростання виробництва;

− уряд повинен проводити гнучку податкову політику, і маніпулювати податка-

ми в залежності від стану економіки країни. При цьому Кейнс виступив за про-

гресивні податки, коли норма оподаткування зростає разом із зростанням дохо-

дів;

− оскільки дуже важливим є перетворення збережень в інвестиції, Кейнс вважав

за потрібне створити всі умови для надійного функціонування банківської сис-

теми країни. Він запропонував ввести систему страхування банківських вкла-

день, щоб зменшити ризик втрат вкладів для вкладників.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії багатьох країн розви-

нутого капіталізму, особливо в США і Англії, і тривалий час зберігало свої по-

зиції. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, назива-

ють кейнсіанством.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського періоду є те,

що у поясненні найважливіших економічних проблем в них чільне місце

надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина

циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у ко-

ливаннях динаміки інвестицій.

Західні теоретики надають капіталовкладенням властивість своєрідної

незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Поруч з неокейнсіанством виникла стокгольмська школа, її представники:

Г.Мюрдаль (1898 – 1987рр.), Б.Улін (1899 – 1979рр.), Н.Лундберг (1902 –

1997рр.) висували ідеї, аналогічні висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс,

шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв'язання ос-

новних проблем економіки. Суть його полягає в тому, що держава повинна втру-

чатися в господарське життя і проводити активну економічну політику з метою

ліквідації розривів безробіття та інфляції. Основним об'єктом інфляції державно-

го втручання є сукупний обсяг попиту.

Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування

капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло розвитку у

Франції, де після другої світової війни державне регулювання економіки

здійснювалося в широких масштабах.

Сучасна економічна наука використовує основні положення кейнсіанської

теорії; вони багато в чому визначають її спрямованість, хоча й відбулася певна

еволюція в розробках основних ідей сучасних кейнсіанців, які враховують нині-

шні тенденції економічного розвитку.

2. Неокласичні теорії на початку ХХст.

Ідеі державного регулювання економіки Дж. М. Кейнса були пануючими в

західній економічній науці до кінця 70-х рр. ХХ ст. Неокласичний напрям еко-

номічної думки протягом ХХ ст. значно модифікувався під їх впливом. Однак

основні постулати, розроблені маржиналістами А.Маршалом, Дж.Б.Кларком і

В.Парето, залишились непорушними. Вони полягають у забезпеченні свободи

підприємницької діяльності на основі конкуренції як умови досягнення ринко-

вої рівноваги. Модифікація ідей неокласичної школи полягає в тому, що визна-

чається роль державного регулювання в забезпеченні ринкової рівноваги. Еко-

номічний аналіз класики почали здійснювати не тільки на мікро-, а й на макро-

рівні.

Неокласична теорія пройшла декілька етапів свого розвитку, і була предста-

влена такими школами, як:

− теорії монополії та конкуренції;

− неолібералізм та теорія « соціального ринкового господарства »;

− неокласичний синтез та неокласичні теорії економічного росту;

− монетаризм;

− теорія раціональних чекань та економіка пропозиції;

Теорії монополії та конкуренціі були розроблені в роботах Е.Чемберлина та

Дж. Робінсон. Вони показали, що в 40-х-50-х роках ХХ століття ринків доскона-

лої конкуренції вже майже не існує. Найбільш розповсюдженими типами ринко-

вих структур виступають:

- ринок монополістичної конкуренції;

- олігополістичний ринок;

- ринок чистої монополії.

Аналізуючи ринок монополістичної конкуренції Е. Чемберлен (1899-

1967рр.) в своїй роботі «Теорія монополістичної конкуренції» (1933 р.) розкрив

його основні риси:

- це ринок, де діє 10-15 великих фірм;

- вхід і вихід на такий ринок досить вільний;

- кожна фірма на цьому ринку виробляє особливий, фірмовий дифференційова-

ний продукт;

- попит на продукцію носить нееластичний характер, так як покупці «віддані»

своїй фірмі.

Е. Чемберлин аналізує також олігополістичний ринок і показує, що на цьому ри-

нку діють 3-4 дуже великих фірми, які взаємно залежать одна від одної, особли-

во в процесах ціноутворення.

Дж. Робінсон (1903-1983рр.) займалась вивченням ринку чистої монополії. В

своїй роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933р.) вона пока-

зує, що існують два типи монополії: природна та технологічна. Природна моно-

полія пов’язана з економічною необхідністю дії саме великих підприємств в пев-

ній галузі (метрополітен, гідроелектростанція, залізниця, пошта). Технологічна

монополія пов’язана з придбанням патентів та ліцензій, які дають виключне

право одній великій фірмі виробляти певний товар чи послугу.

Дж. Робінсон підкреслює такі негативні наслідки монополізації економіки, як

необгрунтоване завищення цін, зниження обсягів виробництва, недовикористан-

ня виробничих потужностей, заниження заробітної плати робітникам, відсут-

ність конкуренції. Дж. Робінсон також проводить глибокий аналіз олігополії, яку

пов’язує із розвитком великого машинного виробництва.

В своїх роботах Е. Чемберлин і Дж. Робінсон показали, що досконала конкурен-

ція та чистий ринок - це лише ідеальна модель. Чиста монополія також зустріча-

ється дуже рідко. Е. Чемберлин першим ввів поняття «монополістична конкуре-

нція», і показав, що в реальному життті конкуреція та монополія співіснують.

Головне для монополістичної конкуренції - це дифференціація продукту, неціно-

ва конкуренція.

Дж. Робінсон показала, що при олігополії існує « лідерство в цінах», цінова

дискримінація, зростає значення реклами.

Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній

методології. Неокласичний напрям, як свідчить сама назва його, виходить з

основоположної тези класиків політичної економії про ринок і конкуренцію як

природну умову функціонування і розвитку економіки; це напрям економічної

думки, який поєднує в собі теорії вільного ринкового господарства з теоріями

державного ругулювання економіки.

Роль держави неолібералізм обмежує організацією і охороною побудованої

на класичних засадах економіки. Держава мас забезпечувати умови для

конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує.

Найбільш відомими школами неолібералізму є фрейбурзька (В.Ойкен і

Л.Ерхард), чикагська (М.Фрідмен), паризька (М.Алле) і лондонська (Ф.Хайєк).

Основоположником неоліберального напряму німецької економічної теорії

вважають Вальтера Ойкена, який у повоєнні роки заснував цілу школу, що зай-

малась проблемами впровадження в життя неоліберальних ідей.

Вільне ринкове господарство, побудоване на конкуренції та приватній власності,

є природною основою економічного порядку, оскільки забезпечує

підприємницьку ініціативу, розвиток економіки та встановлення рівноваги зав-

дяки дії конкурентних сил. Воно базується на принципі свободи вибору рівня

споживання, професії та робочого місця, економічних відносин.

Економічна свобода виробника, як і споживача, зв'язується Ойкеном з при-

ватною власністю, котра забезпечує споживачеві право вільного вибору благ, а

виробникові - право вільного вибору роду діяльності та отримання доходів.

Конкуренція між виробниками створює умови, коли на ринку вирішується про-

блема визначення необхідних обсягів виробництва, його структури та рівня цін.

В.Ойкен завжди підкреслював, що два "ідеальні типи" господарських сис-

тем - центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство -

повинні оптимально поєднуватись державою, встановлюючи раціональний "гос-

подарський лад". Такий порядок найбільшою мірою відповідає природній

сутності людей, забезпечує справедливість та економічну рівновагу.

На відміну від інших неолібералів, які державне втручання вважали

мінімальним, В.Ойкен, навпаки, вважав, що воно має бути визначальним, адже

необхідний економічний порядок може встановити лише сильна держава.

Завдання економічної політики полягає в тому, щоб створити умови для

ефективного функціонування господарства країни. Можуть бути два типи еко-

номічної політики:

− політика « порядку », коли держава жорстко втручається в економіку;

− політика регулювання, яка полягає в тому, щоб дослідити прогресивні тенде-

нції в економічному розвитку, створити умови для розвитку цих тенденцій,

вміти бачити майбутні перспективи.

Саме останньому виду політики і надають перевагу теоретики неолібералізму.

І саме ця політика, яку проводив в післявоєнній Німеччині Л. Ерхард

(1897-1977 рр.), привела до так званого «економічного дива» Німеччини.

Після другої світовой війни економіка країни була повністю розвалена, і

характеризувалась глибокими диспропорціями та дефіцитністю. Взявши курс на

відновлення системи ринкового господарства, свободи підприємницва і свободи

ціноутворення, провівши ефективну грошову реформу, стимулюючу податкову

та бюджетну політику, відновивши діяльність банківської системи, Л. Ерхард

сприяв перетворенню Німеччини в одну з країн, що динамічно розвиваються

сьогодні.

Поряд з відновленням дії ринкового механізму держава створила схему соціа-

льного захисту населення. Була введена ціла низка соціальних допомог, держав-

не регулювання заробітної плати та інших трудових відносин, була створена си-

стема участі робітників в розподілі прибутків, система народних акцій, коли ак-

ції державних підприємств передавались робітникам цих підприємств.

Через податки та державний бюджет держава перерозподіляє значну частину

національного доходу країни на користь бідної частини населення. Антимонопо-

льна політика держави була спрямована на підтримання та розвиток конкуренції.

Ось чому ця система отримала назву системи «соціального ринкового господар-

ства».

Розвиток неоліберальної теорії вільного ринкового господарства пов'язують

також з ім'ям А.Мюллера-Армака, який вперше сформулював ідею створення

"соціально-ринкової" економіки - такої економічної системи, в межах якої

"принцип свободи ринку" поєднують з принципом соціальної рівності, коли до-

сягнення ринкового господарства доступні для всіх членів суспільства.

Економічна політика держави має полягати в тім, що вона оберігатиме

конкуренцію та забезпечуватиме вирівнювання доходів громадян за допомогою

раціональної фіскальної політики.

Отже, складовими соціально-ринкового господарства є: конкурентна ринко-

ва економіка на засадах приватної власності та держава, що за допомогою

економічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпечен-

ня соціальної справедливості.

Неокласичний синтез: П. Самуельсон, Дж. Хікс, В. Леонтьєв.

Неокласичний синтез - це напрям економічної думки, представники якого

намагаються поєднати найголовніші ідеї різних напрямків економічної думки в

єдину економічну теорію.

Його найбільш відомі представники, це П. Самуельсон (народився в 1915р.),

Дж. Хікс (1904-1989рр. ), та американський економіст російського походження

В. Леонтьєв ( народився 1916 р. ).

П. Самуельсон, автор одного з самих відомих та популярних підручників

«Економікс», в якому він досить вдало поєднує сучасний економічний аналіз з

принципами класичної економіки, школи маржиналізму, теорії досконалої та не-

досконалої конкуренції, ідей кейнсіанства та монетаризму. Самуельсон намага-

ється конкретизувати економічний аналіз, наблизити його до практики. Саме П.

Самуельсон привів сучасну економічну теорію в струнку систему, і вибудував її

чітку послідовність.

В. Леонтьєв ввійшов в історію економічної науки як автор методу, що отри-

мав назву « витрати - випуск ». Леонтьєв мав на меті проаналізувати систему

взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого. Він розробив таблицю, в якій

показав залежність між витратами на виробництво та обсягом випуску продукції.

Теоретична модель «витрати - випуск» стала базою для побудування багатогалу-

зевої моделі економіки США. Розробка динамічних моделей міжгалузевого ба-

лансу використовувалась для аналізу наслідків різних варіантів економічної по-

літики.

В центрі уваги Дж. Хікса була проблема економічної рівноваги. В роботі

«Вартість та капітал» ( 1939 р. ) Хікс аналізує умови рівноваги на товарному та

грошовому ринках. В якості інструментів для аналізу була запропонована мо-

дель ІS-LM, де ІS - інвестиції та збереження, а LM - ліквідність - гроші. Хікс по-

казав, що зміни на ринку товарів визивають певні зрушення на ринку грошей і

навпаки. Рівновага на обох ринках визначається одночасно нормою відсотка і рі-

внем доходів. Хікс розробляє теорію динамічної рівноваги.

Розглядаючи реакцію споживачів на зміну ринкових параметрів, Хікс відмо-

вляється від теорії граничної корисності. Замість поняття спадної граничної ко-

рисності він пропонує ввести принцип спадної граничної норми заміщеня. Ціни

в концепції Хікса залежать не тільки від попиту, а й від витрат різних чинників

виробництва, які впливають на пропозицію. Якщо попит формалізовано опису-

ється кривими байдужості, то пропозиція - кривими, що характеризують однако-

вий обсяг випуску за умови різних комбінацій ресурсів виробництва. При аналізі

попиту діє принцип зростаючої граничної норми заміщення, а для пропозиції діє

принцип спадної продуктивності ресурсів. В своїй теорії він переходить від ін-

дивідуального попиту на конкретний товар до агрегованого попиту, тобто суку-

пного попиту.

Дж. Хікс автор більш ніж двадцяти робіт з економіки, які мають складний

теоретичний характер з використанням математичних методів аналізу.

На сьогодні неокласичний синтез грає дуже важливу роль у викладанні еко-

номічної теорії, і перш за все - курсів мікро- та макроекономіки

Неокласичні теорії економічного росту

Теорії економічного росту пов’язані з пошуком шляхів і факторів, які впли-

вають на прискорення темпів економічного розвитку, на отримання максималь-

них результатів виробництва за найменших витрат. Найбільшу увагу цим про-

блемам приділили такі вчені, як Б. Дуглас, Х. Кобб, Р. Солоу, Дж. Мід, Е. Домар

та Р. Харрод, Е. Денісон.

Так, Б. Дуглас та Х. Кобб показали, що факторами виробництва виступають

капітальні та трудові ресурси. Звідси результати виробницва (Q) виступають як

функція від затрат капіталу (К), та праці (L):

Q = f ( K, L ) або Q = f (AK a , L1-a ).

Ця функція має назву функції Кобба-Дугласа. При цьому обсяги виробництва

будуть тим більші, чим буде більшим рівень:

− технічного розвитку капіталу;

− фондоозброєності праці;

− кваліфікації та професіоналізму робітників.

Автори моделі Кобба-Дугласа взяли період в історії США за 24 роки (1899-

1922 рр.), і показали, що за цей час обсяг виробництва в США збільшився на

140%, при цьому 25% зростання прийшлись за рахунок капіталу, а 75% - за ра-

хунок праці.

Досліджуючи долю кожного фактора в збільшенні економічних показників в

сучасних умовах, слід відміти, що коли всі фактори взяти за 100%, то доля тру-

дового ресурсу забезпечує - 15% приросту виробництва, доля капітального ресу-

рсу - 85% приросту.

Звичайно, найважливішим фактором розвитку капітального ресурсу виступає

науково-технічна революція.

Читайте також:

1. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
2. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
3. Антиколоніальні виступи в 30-х роках.
4. Аудіювання на уроках української мови
5. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
6. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
7. В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.
8. В 40-х роках ХІХ ст.
9. ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО ІСКУСТВА
10. Використання проблемності на уроках сільськогосподарської праці.
11. Виникла у 60-70-х роках ХХ ст.
12. Внутрішня та зовнішня політика Індії в 50-70-х роках.

Переглядів: 716