Історія становлення психодіагностики як науки.

Жодна наука не виникає на порожньому місці. До її появи утворюється сукупність ідей, уявлень, суджень, що засновані на багатовіковому людському досвіді пізнання себе та оточуючого світу.

Передумови психодіагностики як науки закладені у об’єктивно існуючих між людьми розбіжностях, виокремлювати та виділяти які необхідно було людині із самої давнини.

Так, Бурлачук, посилається на Біблейські сюжети, як перший спосіб діагностики особистості (Книга Судів, де Бог радить Гедеону, як потрібно відбирати воїнів для битви).

Античність – Теофаст „Характери” (4-5 ст. до н.е.), в якій представлені типи „скупого”, „брехуна”, „хвастуна”.

Тип темпераменту: Гіппократ, Гален, Кант, Павлов, Кречмер, Шелдон.

Давні східні цивілізації залишили немало свідчень про засоби вирізнення однієї людини від іншої. Давній Китай (2200 р. до н.е.) мав систему відбору чиновників, що охоплювала здібності до письма, побутової поведінки, тощо.

Піфагор приймав у свою школу лише тих, хто проходив ряд важких іспитів, надаючи значення ході людини, тому що вважав, що вона відтворює її характер.

Відомі усім з дитинства казки.

Отже, в ті давні часи, як не парадоксально, здійснювався цілісний підхід у визначення індивідуально-психологічних властивостей людини, але це скоріше було викликано недосконалістю знань про людину, ніж навпаки.

Нємов нарис по історії психодіагностики розпочинає з першої чверті ХІХ ст. з так званого клінічного періоду в розвитку психологічних знань. Ключова роль в аналізі знань про людину відводиться лікарям (раніше – філософи, письменники), яких цікавлять переважно причини душевних захворювань та неврозів. Таким чином з’являються такі методи дослідження як опитування, спостереження, аналіз документів. Психодіагностика носить нестрогий, довільний характер, використовуючи якісну обробку даних.

Кількісні методи у психодіагностиці з’являються у другій половині ХІХ ст. у зв’язку з появою у Лейпцизі першої експериментальної лабораторії (Нім. досл. Вундт), де почали використовувати перші технічні прилади.

Початковим періодом сучасних методів у психодіагностиці вважається кінець ХІХ початок ХХ ст. В цей час активно розвиваються ті області теорії та математичної статистики, на які спираються наукові методи якісної психодіагностики. Причому математичні методи спочатку використовували не у психології, а інших науках: біології, економіці, медицині.

Перший спеціалізований психометричний заклад був створений у Англії Френсісом Гальтоном, який був родоначальником тестів – першого інструменту для виміру індивідуальних властивостей особистості. Через його лабораторію пройшло майже 10000 людей.

Тести Гальтона призначались перш за все для діагностики розуму (інтелекту людини), які основувались на припущені, що особливості сенсорних розбіжностей людини визначають її інтелект. „Чим тонші розбіжності світу сприймає людина, тим більше в неї можливостей для здійснення інтелектуальної діяльності”.

Вперше Гальтон представив свої тести широкому загалу у 1884 році на Лондонській міжнародній виставці медичного обладнання. Тестування проходило за 17 показниками: сила кисті, сила удару, гострота зору, об’єм легенів, розпізнавання кольорів і т.п.

Гальтон є також новатором в області статистичних процедур. Він запропонував використання у психології метод кореляційного аналізу. Ним були залучені до співпраці такі відомі математики як Карл Пірсон та Фішер.

Перше статистичне обґрунтування тестів інтелекту належить французькому вченому Альфреду Біне(1905-1907). Його психодіагностичну процедуру виміру інтелекту удосконалив його колега Теодор Симон. Цей тест увійшов в історію психодіагностики як тест Біне-Симона.

У 20 роки минулого століття стали з’являтися все нові тестові процедури, які дозволяли проводити психодіагностику різних процесів та властивостей людини. Ці методики пов’язані з іменами: Льюіса Едісона Термена (америк.), Арнольда Гезелла (амер.), Роберта Вудвордса (амер.), Германа Роршаха (швейц.). Т.ч. наприкінці 20-х років існувало близько 1300 тестів.

В цей час в науці назріває криза, що пов’язана з активним розвитком прикладної психології. Це повело за собою перегляд усієї наукової методології.

Подолання цієї кризи пов’язано з розробкою теоретичних проблем індивідуальної психології, а також з визначенням місця і значення виміру в область людської поведінки.

Наступна сторінка в історії психодіагностики пов’язана з соціально-психологічними дослідженнями. Перш за все це соціометрична методика Якоба Морено (амер.), а також група під керівництвом Курта Левіна (нім. вчений, емігрувавший в Америку).

Психодіагностика – відповідальна галузь професійної діяльності психолога, тому що торкається особистості людини, її внутрішнього світу.

Професійно-етичні аспекти психодіагностики представлені у вигляді принципів:

І. Принцип дотримання таємниці. Передбачає нерозповсюдження результатів без персонального погодження з тією особою, яка проходила психодіагностичне дослідження. Для неповнолітніх потрібний дозвіл батьків. Виключення представляють дані, отримані в ході наукового дослідження, без публікації точних прізвищ.

ІІ. Принцип наукової обґрунтованості психодіагностичних методик потребує їх валідності та надійності.

ІІІ. Принцип ненанесення шкоди, передбачає, що результати не зашкодять людині.

ІV. Принцип об’єктивності висновків за результатами тестування, тобто щоб вони були науково обґрунтовані, і не залежали від суб’єктивних установок тих, хто проводить тестування.

V. Принцип ефективності рекомендацій, що пропонуються.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Терміни	\|	Тема 4: Проективний метод як діагностична процедура.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.