• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сутність, типи та напрямки фінансової політики.

Лекція 1. Фінансова політика

Тема 4. Фінансове право і фінансова політика

1. Сутність, типи та напрямки фінансової політики.

2. Складові фінансової політики держави.

3. Забезпечення реалізації фінансової політики.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Власне фінанси і фінансова система є об’єктивними явищами. І іони існують незалежно від волі окремих суб’єктів фінансових відносин і ші алом відображають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоч і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі, їх організовують конкретні суб’єкти, які торуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного мірлктеру, поєднуючи при цьому як загальні суспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетенням різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади і управління, різних верств населення, підприємців, с поживачів, інвесторів і тому подібного.

Іч цієї точки зору, фінансова політика — це цілеспрямована діяльність держави та інших суб’єктів господарювання у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів задля досяг­нення поставленої мети.

Залежно від рівня реалізації розрізняють:

Ø Фінансову політику держави (макрорівень).

Ø Фінансову політику суб ’єктів господарювання (мікрорівень).

Ø Фінансову політику міжнародних організацій та фінансових інституцій (міжнародний рівень).

Основна мета фінансової політики — створення раціональної сис­теми управління фінансовими ресурсами, спрямованої на забезпечення стратегічних і тактичних завдань діяльності.

Зміст фінансової політики багатогранний і може бути представлений як єдність трьох складових частин:

Ø вироблення науково обгрунтованих концепцій розвитку фінансів;

Ø визначення основних напрямків використання фінансів на перс­пективу і поточний період;

Ø здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставле- ^; ної мети.

Пріоритетне значення має розробка і реалізація фінансової політики держави.

Державна фінансова політика — це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й со­ціального розвитку країни.

Фінансова політика є складовим елементом економічної політики держави, в якій визначаються:

Ø основні напрями розвитку народного господарства країни;

Ø загальний обсяг фінансових ресурсів держави;

Ø джерела утворення фінансових ресурсів і напрямки їх викорис­тання;

Ø створення ефективної системи управління фінансами;

Ø опрацювання досконалого механізму регулювання та стимулю­вання економічно-соціальних процесів у державі за допомогою фінансових інструментів.

Головна мета фінансової політики держави полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Сутність фінансової політики держави виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання. Цілі фінансової політики зумовлені потребами еко­номічного розвитку і досягненням високого рівня індивідуального й суспі­льного добробуту. Основний вектор фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов’язана зі знаходженням компромісу, між певними потребами і реаль­ними можливостями.

Значення фінансової політики виявляється в тому, що правильно обрана фінансова політика:

Ø стимулює зростання виробництва, раціональне розміщення про­дуктивних сил по території країни;

Ø підвищує зацікавленість регіонів в розвитку господарства, вико­ристанні місцевих ресурсів;

Ø сприяє зміцненню і розвитку економічних зв’язків зі всіма краї­нами світу;

Ø призводить до підвищення матеріального і культурного рівня на­селення.

Для держав із ринковою економікою діють загальні принципи фі­нансової політики, на основі яких вона ґрунтується. До них належать:

Постійне сприяння розвитку виробництва, підтриманім підпри­ємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення. Цього мо­жна досягти за рахунок залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку, надання пільгового оподаткування підприємствам, удоскона­ленням податкової політики держави.

Мобілізація й використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення, розмір яких визначає розміри перерозподі­лу валового внутрішнього продукту через державний бюджет.

Вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне вико­ристання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здо­ров’ю людини. За допомогою таких фінансових інструментів, як податки, штрафні санкції, дотації держава вимагає від виробничих структур відш­кодування витрат на відновлення природного середовища.

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань, фі­нансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і передбачає рішення великомасштабних за­вдань, визначених економічного і соціальною стратегією, і стосується важ­ніших великих змін фінансового механізму, пропорцій розподілу фінансо­вих ресурсів. Спрямованість фінансовій стратегії визначається конкретними шиданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення шіфоекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку — досяг­нення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас, за будь-яких умов ос­новою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінан­совими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну мо­делі. фінансових відносин у суспільстві.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного пішу розвитку суспільства шляхом зміни способів організації фінансових відносин, перегрупування фінансових ресурсів. Фінансова тактика перед- Ґш'їмг вирішення завдань поточного періоду (в межах року і менше), відрі- иіистьея гнучкістю, рухливістю. Типовий приклад вирішення тактичних ішідіпп. бюджет країни, що приймається на черговий рік.

Фінансова тактика здійснюється через переорієнтацію фінансових ре­сурсів і змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика мобі­льніша, оскільки полягає в своєчасному реагуванні на економічні пробле­ми і диспропорції, її головне завдання — досягнення стратегічних цілей розвитку.

Фінансова стратегія і фінансова тактика тісно взаємозв’язані. Страте­гія визначає суть і напрями тактики. Своєю чергою, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і за­вдання, ДЛЯ вирішення ЯКИХ недостатньо належних тактичних засобів. Вод­ночас, слід зазначити те, що тільки фінансова політика, яка грунтується на поєднанні і взаємоузгодженості стратегії і тактики, їх єдності і підпорядко­ваності, може бути успішного. Фінансова політика, яка не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, зазвичай, малоефективна.

Фінансова політика реалізується за двома напрямками: регламентація фінансових відносин у суспільстві і здійснення поточної фінансової діяль­ності. Регламентація фінансових відносин характеризує стратегію фінансо­вої політики, а поточна фінансова діяльність — її тактику. Базовим елеме­нтом є регламентація фінансових відносин, яка може здійснюватися державою в законодавчій і адміністративній формах.

Законодавча регламентація полягає в ухваленні відповідних законода­вчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зо­бов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності, і тому по­дібне. Адміністративна регламентація передбачає надання прав регуляції фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавча регламентація фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, яка робить стійкою і фінансову політику.

Залежно від міри законодавчої або адміністративної регламентації фі­нансових відносин, яка характеризується тією частиною доходу, який роз­поділяється і споживається відповідно до чинного законодавства або адмі­ністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

Ø політика жорсткої регламентації;

Ø політика помірної регламентації;

Ø політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінан­сових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скі­льки правилами, встановленими законами або адміністративними рішення­ми. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідні' їй фінансовій моделі, або в умовах обмеженості фінансових ре­сурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки знижує сти­мули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльнос­ті — доходом — більше розпоряджається держава, ніж його власники — юридичні і фізичні особи. Така політика, зазвичай, передбачає достатньо ішеокий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється в законодавчій формі і охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємини з державою, окремі елементи взаємин на кредитному, фондовому, валютному і страховому ри­нках. Помірна регламентація повинна зрівноважити інтереси держави і су­спільства в цілому і інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона за­безпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і в той же час дає можливість державі впливати на соціально- економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування макси­мальної зацікавленості суб’єктів підприємницької діяльності і громадян в ефективному господарюванні. В такому випадку переважно регламенту­ються тільки взаємини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму.

І Іереважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних принципах між окремими суб’єктами.

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуриза- ція за джерелами формування доходів і напрямками фінансування витрат, їм рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту або пішу фінансову політику.

Залежно від завдань, па рішення яких спрямована фінансова політика, «она поділяється па такі види:

Ø політика стабілізації;

Ø політика економічного зростання;

Ø політика обмеження ділової активності.

Політика стабілізації направлена на підтримку макроекономічної рі- тюиаги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних об’ємів фінансових ре­сурсі» при постійних пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих до

Існують два різновиди цієї політики, які достатньо істотно відрізня- іінься один від одного. Перший — це політика стабілізації після економіч­ної о спаду, яка має стимулюючий характер. Другий — політика стабіліза­ції н період економічного піднесення, яка має обмежувальний напрямок.

Політика економічного зростання направлена на досягнення необ­хідного для країни рівня щорічного збільшення об’ємів ВВП з урахуван­ням її потенціалу. Вона націлена на розширенім обсягу фінансових ресурсів (її і забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Фінансова політика економічного зростання може здійснювати­ся у три основні способи — через зростання державних витрат, зниження рішіи оподаткування і проведення політики «дешевих грошей».

Політика обмеження ділової активності використовується для регу­ляції економічного циклу з метою запобігання кризі перевиробництва або недопущення виснаження економіки в результаті надмірних темпів еконо­мічного зростання. Вона здійснюється в такі самі способи, як і при політи­ці економічного зростання, тільки у зворотному напрямку — скорочення державних витрат, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.

За характером реалізації фінансова політика поділяється на дискре­ційну і недискреційну.

Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних за­ходів, направлених на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі або стримуючі, застосовуються відповідно до ситуа­ції, яка складається на певний час в економіці і фінансах.

Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів — «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.

Функції «вмонтованих стабілізаторів» виконують, насамперед, подат­ки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії. Водночас, повної зба­лансованості за допомогою вмонтованих стабілізаторів досягти важко. То­му у фінансовій практиці використовуються одночасно і «вмонтовані стабілізатори», і засоби дискреційної політики.

Читайте також:

1. Абсолютні показники фінансової стійкості
2. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
3. Активний характер соціальної політики.
4. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
5. Аналіз фінансової незалежності підприємства
6. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
7. Аналіз фінансової стійкості підприємства
8. Аналіз фінансової стійкості підприємства
9. Аналіз фінансової стійкості підприємства.
10. Аналіз фінансової стійкості підприємства.
11. Аналіз фінансової стійкості та ліквідності підприємства.
12. Аналіз фінансової стійкості.

Переглядів: 1634