Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний історичний період.

Соціальний статус (від лат. status — стан) — позиція людини чи групи в суспільстві, яка визначається соціальними ознаками (матеріальне забезпечення, фах, кваліфікація, освіта, політичні можливості тощо) і демографічними особливостями (стать, вік та ін.).

Соціальна структура — це стійкий зв’язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі), об’єднання цих індивідів на основі їхніх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти.

Соціальну структуру суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми. Чим розвиненіше суспільство, тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одних тільки професійних статусів біля 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.

Соціальна структура виражає об’єктивний поділ суспільства на спільноти, класи, верстви, групи і т.ін., вказуючи на різне положення людей відносно один одного за багатокількісними критеріями.

У соціальній структурі суспільства розрізняють: класово-стратифікаційну структуру (класи, соціальні верстви, стани, або страти, та ін.); соціально-етнічну структуру (родоплемінні об'єднання, народності, нації); соціально-демографічну структуру (статево-вікові групи, працююче та непрацююче населення, співвідносна характеристика здоров'я населення); професійно-кваліфікаційну структуру (виробничі об'єднання, трудові колективи, установи, організації, фірми, науково-дослідні інститути тощо).

Соціально-територіальна структура. В її основу покладено ознаку території. Все суспільство на земній кулі можна поділити на окремі великі соціальні організми – країни. Це буде одна структура. Кожну з країн окремо можна поділити за територіальною ознакою ще на дрібніші частини: регіони, адміністративні області, на мешканців міста і села тощо. Зрозуміло, що такий поділ виділяє певну частину населення тієї чи іншої країни, в якої можуть бути свої специфічні проблеми разом з загальними, спільними для всього населення країни. Загальний поділ населення на мешканців міста і села у світі вказує на процеси урбанізації. Так, у 1800 р. у містах мешкало лише 2% населення світу, на початку ХХ ст. – 10%, у 1980 р. – 41,3%, у 1990 р. – 55%, а прогноз на 2000 рік – 66%. Зрозуміло, що тут, перш за все, постає проблема: як все меншою кількістю виробників сільськогосподарських харчових продуктів нагодувати все зростаючу частину бажаючих їсти? Це не тільки економічна, але й соціальна проблема. Зараз у містах мешкають: у Японії – 80% населення, у Німеччині – 90%, у США – 75%, у Великобританії – 76%, в Ізраїлі – 89%. У колишньому СРСР на 1989 р. у містах мешкало 66% населення. На Україні в містах мешкає 65% населення, але ця кількість різна по регіонах. Так, якщо у Південно-Східному і Східному регіонах у містах мешкають відповідно 82 і 89% населення, то у Північно-Західному та Південно-Західному – відповідно 45 і 41%. У Києві в 70-80-х рр. корінні жителі становили лише 37% усього населення, тих, що переселилися з інших міст – 27%, з села – 36%. Зменшення сільського населення є загальнолюдською тенденцією сьогодення.

Соціально-демографічна структура. Усе населення певної країни можна поділити за ознакою статі на жінок і чоловіків, за ознакою віку – на дітей, підлітків, молодь, дорослих та пристарілих. Співвідношення цих показників весь час змінюється. Однією з причин цього може бути нестабільність народжуваності, на що хибно впливають розторгнення шлюбів. Статистика розлучень в Україні вказує, що жінки віком від 25 до 29років розлучаються частіше, ніж чоловіки того ж віку (відповідно 43,9% і 25,1%). А це ж саме той вік, коли найкраще народжувати дитину! Звідки ж тоді може зростати народжуваність?

Соціально-професійна структура. Усе населення можна поділити за професійною ознакою: шахтарі, медики, освітяни, науковці, металурги тощо. Зрозуміло, що у всіх цих групах населення можуть бути свої специфічні проблеми, для вирішення яких вони можуть вдатися до різних соціальних дій: демонстрацій, страйків тощо.

Соціально-етнічна структура. Усе населення країни можна поділити за етнічною ознакою. Кожен етнос окремо може мати свої особисті соціальні проблеми, і такий поділ дає можливість соціологу вивчати ці проблеми і намічати шляхи їх вирішення. Так, в Україні кримські татари мають проблему їх територіальної автономії, яка не існує для представників інших етносів, таких, наприклад, як росіяни або євреї, які живуть на всій території і не концентруються десь в одному місці.

Соціально-політична структура. Вона складається з представників окремих політичних партій і означає поділ суспільства за політичною ознакою. Так, можна поділити населення України на членів і прихильників кожної з існуючих політичних партій, а також в окрему групу попадуть люди, які індиферентні до будь-якої з партій і самі є безпартійними.

Знаходячись в одній із вказаних вище структур, індивід разом з тим посідає в ній певне місце.

У марксистській соціології провідне місце відведено соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, за цим напрямом, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціальної структури є класи.

6.Сукупнiсть членiв суспiльства, якi мають приблизно однаковий статус (за ознаками багатства, влади, та престижу ) деякi захiднi соцiологи називають соцiальним класом, iншi - соцiальною верствою (стратою).

Автором терміну є американський вчений, колишній мешканець Росії, Пітірім Сорокін. Поняття "стратифікація" він запозичив з геології. У цій науці цим терміном позначають горизонтальне залягання різних шарів геологічних порід. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі кожне суспільство можна розглядати як ієрархію "прошарків" — з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

Стратифікація має такі основні виміри (критерії):

• прибуток, власність;

• освіта;

• влада;

• престиж.

Перші три критерії стратифікації- прибуток, освіта, влада-мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди).

Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в суспільній думці.

Дохід — кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари, відрахування від прибутку, аліменти тощо) за певний час: місяць, рік. Доходи витрачаються на підтримування життя індивіда та його сім’ї, а залишки їх нагромаджуються й перетворюються на багатство у вигляді грошей, рухомого чи нерухомого майна. Багатство може передаватися в спадщину, а отже, його можна мати не працюючи, а тому багаті можуть працювати, а можуть не працювати. Бідні ж мусять працювати, бо заробітна плата для них є основним джерелом доходів.

Влада, заМ. Вебером, проявляється в здатності й можливості для індивіда чи групи нав’язувати свою волю, діяти на інших людей незалежно від їх згоди чи незгоди на це. Влада інституалізована, її захищає закон. Конституцією передбачається розмежування політичної, економічної, виконавчої і судової влади.

Можновладці мають привілеї і доступ до соціальних благ, можливість приймати життєво важливі рішення, закони, котрі, як правило, вигідні тим, хто при владі. Люди, які мають економічну, політичну й релігійну владу, становлять еліту суспільства, котра визначає внутрішню й зовнішню державну політику, зважаючи при цьому передовсім на власні інтереси. У інших верств населення такої можливості немає.

Престижність професії — порівняльна оцінка спільнотою чи групою і її членами значущості певної професії, виду занять. Престиж (фр. prestige — авторитет, повага) — громадська оцінка суспільної вагомості індивіда, соціальної групи, професійної категорії тощо. (Професія лікаря престижніша за професію інженера, професія інженера престижніша за професію прибиральниці.)

Усі професії, види занять, посади можна ранжирувати за рів-
нем їхньої престижності, утворивши шкалу престижу. У США постійно, починаючи з 1947 року, за допомогою спеціальних методів (вивчення громадської думки, порівняння різних професій, аналізу статистичних даних) вивчається динаміка престижності професій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ	\|	Відомі чотири основні історичні типи організації соціальної нерівності — рабство, касти, стани і класи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.