Міжорганізаційний трансфер технологій

В результаті переосмислення сил, що діють, схема взаємодії суб'єктів інноваційного процесу стає істотно складнішою, ніж це змальовано на Рис. 1.1. Та і взагалі сам процес народження і розвитку інновації виявляється набагато складнішим і неоднозначним, ніж представляє це проста лінійна модель. Стадій у ньому значно більше, більше і "зазорів" між цими стадіями, коли для переходу до чергової стадії необхідно докладати достатні організаційні зусилля, які і лягають на плечі менеджерів, стурбованих доведенням інновації до кінцевого продукту.

Послідовність подій і дій в ланцюжку життєвого циклу інновації відноситься до інноваційної технології базисного характеру, причому останнім пунктом ланцюжка життєвий цикл даного продукту не закінчується. Його історія продовжується, але вже з наступними інноваціями поліпшуючого характеру, і так аж до появи чергової базисної інновації, яка переведе наш продукт у статус застарілий.

Трансфер технології, тобто передача інформації про інновацію має місце на кожному переході від стадії до стадії. Власне, трансфер необхідний об'єктивно, оскільки насправді кожна наступна стадія реалізується, як правило, іншими людьми, і ця передача, як передача естафетної палички, є невід'ємною часткою інноваційного процесу (з тією лише різницею, що естафетну паличку бігун в принципі і один міг би донести від старту до фінішу, а ось інновацію від фундаментального відкриття до отримання прибутку від реалізації кінцевого товарного продукту міг би пронести, мабуть, тільки згаданий на початку розділу первісний Иих, а при сьогоднішньому обсязі знань це вже неможливо).

Лінійна модель передбачає однонаправлене просування, передачу інформації від 1.1 до 4.4 (Рис.1.2). Проте реально в цьому ланцюжку присутня безліч зворотних зв'язків, деякі з них показані на схемі Рис. 1.2.

Видно, що "прямому" процесу трансферу, позначеному лівим ланцюжком ліній із стрілками вниз, супроводить і зворотний процес передачі інформації від подальших стадій до попередніх, причому зворотних потоків інформації значно більше, чим бачиться спочатку. Особливу роль грає ланцюг зворотного зв'язку, позначений тостою лінією: саме вона частіше і ефективніше за інших стимулює зародження чергової інновації. Таким чином, економіка, ринок стимулюється інноваціями і сам стимулює інновації.

Схема Рис.1.2 охоплює інноваційний процес від самого його коріння, від фундаментальних відкриттів. Дійсно, в тій клітинці, яка на Рис. 1.1 позначена словами "дослідження", теж йде своє життя, є свої проблеми трансферу і нерозуміння, проте, там товару ринкового попиту ще немає і всі проблеми відносяться швидше до взаємовідносин між групами вчених - джерел і споживачів інформації. В Україні, де фундаментальна наука фінансується виключно державою (і рідкими добродійними фондами, з якими ми по справжньому ще не навчилися взаємодіяти), цей перший блок інноваційного процесу практично не мислить товарними категоріями, так що поняття трансферу і комерціалізації технологій починає осмислюватися тільки десь на початку другого блоку "Прикладні дослідження". Вузи тільки недавно серйозно зайнялися цією часткою науки, академічні установи до сьогодні внутрішньо невдоволені, вимушено приймаючи програми прикладного характеру, основна ж маса прикладних досліджень велася в галузевих НДІ і в лабораторіях крупних промислових підприємств. Це - принципово різні типи дослідницьких організацій і за рівнем підготовки, і за організацією, і за стилем роботи, і за фінансовими і технічними можливостями. Тому масштаби і схеми трансферу технологій для цих груп розрізняються досить істотно, розрізняються і види інформації, яка передається і відносна роль учасників процесу (та і склад учасників теж має свою специфіку), і висота, і характер психологічних бар'єрів на шляху трансферу технологій.

Виділяють зазвичай три основних типи міжорганізаційного трансферу технологій:

1) передача технології на стадії НІОКР з наукових і дослідницьких академічних і вузівських організацій в галузеві або відомчі лабораторії для доопрацювання і доведення до стадії дослідного виробництва

2) передача технології на стадії завершення ДКР з дослідницьких організацій у промислові фірми для фінішного освоєння технології в промисловому масштабі

3) передача технології спеціально заснованим для цієї мети компаніям. Втім, це зовсім не вичерпний список, є ще і четвертий варіант - передача або повернення технології (а часто - не власне технології, а технічного завдання на технологію або дослідження) для глибшого вивчення і подальшого розвитку (реалізація однієї із стрілок, направлених вгору на Рис. 1.2). Правда, є сумнів, чи можна вважати цей четвертий шлях за самостійний варіант ТТ, оскільки його можна інтерпретувати і як нормальний зворотний зв'язок у інтерактивній моделі ТТ.

1.1	Відкриття нового явища
1.2	Теоретичне пояснення відкриття
1.3	Пошук споріднених явищ
2.1	Вивчення нового явища
2.2	Пошук технологій
2.3	Випробування нових технологій у лабораторних умовах
2.4	Виготовлення дослідних зразків
3.1	Оптимізація нової технології
3.2	Масштабування процесів
4.1	Промислове виробництво
4.2	Маркетинг, реклама та ін.
4.3	Збут, післяпродажний сервіс
4.4	Використання продукту

Рис. 1.2. Схема зворотних зв'язків при трансфері технологій (інтерактивна модель).

Міжорганізаційний ТТ не вичерпує всіх видів трансферу. Окрім нього є ще і міждержавний ТТ (у ньому, окрім вже названих труднощів непорозуміння у цей ряд входять і мовні, і національні особливості), і "горизонтальний" ТТ, коли одна компанія в рамках крупного консорціуму передає свою готову технологію іншій компанії або навіть своїй філії, територіально віддаленій від материнської компанії. Близько до цього знаходиться і франчайзинг. Але навіть обмежившись тільки міжорганізаційним ТТ, ми стикаємося з неосяжною кількістю варіантів ситуацій, стратегії і тактики цього процесу. Річ у тому, що взаємодіюча пара "джерело технології - приймач технології" може зустрічатися в такій кількості варіантів, що важко собі і уявити.

Дійсно, кожен із двох учасників може розрізнятися за типом власності (державна організація - приватна компанія - змішана компанія - громадська організація - приватна особа), за родом діяльності (учбова - наукова - виробнича - сфера послуг), за розміром (окрема особа - мале підприємство - крупна компанія - консорціум - держава), за масштабом активності (монотематична - галузева - диверсифікована на декілька галузей); разом ми отримаємо, перемножуючи число варіантів по кожній підставі, що всього є 5х4х5х3=600 типів учасників. Якщо ж урахувати, що кожен із типів учасників може передати свою технологію також кожному з типів, то вийде 600х600=360000 варіантів ТТ. І навіть якщо 99% з таких пар нереальні, тощо все одно залишилося 3600 варіантів, проаналізувати які індивідуально неможливо. Тим паче, що до різноманітності учасників ТТ додається не менша різноманітність типів передаваної технології, а в запасі ще і різноманітність цілей цієї передачі, і різноманітність третіх осіб, без яких ТТ інколи просто неможливо здійснити.

Ось через наявність цих причин розраховувати на те, що для кожної ситуації ТТ можна запропонувати конкретний алгоритм дій (тобто створити якийсь "решебник" менеджера), абсолютно марно. Саме тому робота менеджера ТТ - це творчість, це вирішення завдань, кожне з яких нестандартне і неповторюване. Але, як і у винахідницькій діяльності, тут є типові прийоми і процедури, типові ситуації, типові реакції учасників, базові схеми, напрацьована практика успіхів і невдач. Ось про все це далі і піде мова.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лінійна модель трансферу технологій	\|	Етапи передачі інформації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.