Поняття грошової системи та її елементи

Графічне зображення пропозиції грошей.

Якщо зростання цін викликано збільшенням попиту, то, щоб не було інфляції, треба фіксувати пропозицію.

Попит на гроші падає через удосконалення технологій міжбанківських переміщень грошей, тоді фіксують нору очікуваного доходу.

Якщо дві криві – попиту і пропозиції – накласти одну на другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню (рис. 3.8).

Криві попиту (МД) і пропозиції (М1) перетинаються в точці А, якій адекватні маса грошей в обороті на суму 4,0 млрд. грн. та ставка очікуваного доходу (номінального процента) на рівні 8%. Це значить, що економічні суб'єкти в даній економічній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні грошей на суму 4,0 млрд. грн., а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому ж рівні, щоб урівноважити попит і пропозицію. За цієї умови ставка процента (очікуваного доходу) стабілізується на рівні 8% . Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку: покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, що дорівнює 4,0 млрд. грн., і будуть його тримати на руках, а продавці зможуть розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента. Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива.

Грошова система – це форма організації грошового обігу в країні, установлена загальнодержавними законами.

Грошова система кожної країни складається історично, відповідно до її соціального й економічного розвитку і закріплюється законами, установленими державою. Грошову систему окремої країни називають національною, підкреслюючи тим самим наявність специфічних рис і відмінностей. Незважаючи на особливості національних грошових систем, їм властиві і загальні елементи. Основними з них є:

1. Найменування грошової одиниці та її частин, як правило виникає історично, але цілком залежить від держави, яка своїм законодавчим актом закріплює або змінює це найменування.

2. Види та купюрність грошової маси – визначаються спеціальними законами держави або актами уряду. Виділяють наступні види грошових знаків: банкноти (банківські білети), казначейські білети (скарбничі білети) і розмінна монета.

Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків.
Проте за цією їх перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-друге, скарбнича емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітента через погашення позичок та запобігає зайвому накопиченню банкнот в обігу. У другому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Однак цей механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд насправді повертатиме центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться, по суті у звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Про це свідчить емісійний досвід Національного банку України в 1992-1993 pp. Хоч емісійне право зберігалося виключно за НБУ і він емітував карбованці формально на кредитній основі, проте переважна частина його емісії спрямовувалася безпосередньо на покриття бюджетного дефіциту, назад не поверталася і списувалася на збільшення державного боргу. Як наслідок, емітовані НБУ грошові знаки зазнали безпрецедентного для мирних умов знецінення - понад 10 000% лише за один 1993 р. Починаючи з 1994 р. в Україні проводиться велика копітка робота з переведення емісії банківських білетів НБУ виключно на кредитну основу.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить, до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти - забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 p., коли у зв'язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали виконуватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з'явилася лише після збільшення масштабу цін в 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 р. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. У цих країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їх системи більш економічними, адже монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти. З цієї причини періодично випускаються монети в одну чи кілька грошових одиниць, які, по суті, не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.
Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

Купюра –білет грошового знаку або цінного паперу з позначеною на ньому номінальною вартістю.

Купюрність ( ) – це показник, який показує середню номінальну вартість грошової маси.

N – номінал купюри;

q – кількість грошових купюр окремого номіналу.

В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються купюри номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Задача.В таблиці наведені дані за певний період про кількість випущених в обіг та вилучених з обігу грошових знаків по вартості купюр.

Показник	Номінал купюри, грн.

Випуск грошей в обіг, тис. штук
Вилучення грошей з обігу, тис. штук

Визначити:

1) масу грошей випущених в обіг та вилучених з обігу;

2) зміну грошової маси в результаті емісії;

3) середню вартість купюри, випущену в обіг та вилучену з обігу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Очікування зміни ринкової кон’юнктури	\|	Розв’язання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.