Характеристика підприємства

Поняття підприємства

Класифікація господарських товариств.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" (ч. 2 ст. 113 ЦК України; ч. 1 ст. 80 ГК України) до господарських товариств належать:
- акціонерні товариства;
- товариства з обмеженою відповідальністю;
- товариства з додатковою відповідальністю;
- повні товариства;
- командитні товариства.

Кожному з цих видів товариств притаманні специфічні ознаки, а відтак - і специфічний правовий статус, про що йдеться далі.

Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємств, є ГК України. Саме у гл. 7 цього акта містяться поняття, види та організаційні форми підприємств, загальні положення щодо діяльності та управління підприємством, склад його майна та інші відомості. Особливості правового статусу підприємств різних видів встановлені главами 8—11 ГК України.

Крім того, правовий статус окремих видів підприємств додатково визначається спеціальними нормативними актами. Наприклад, поняття і класифікація господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників, окрім ЦК і ГК України, містяться в Законі України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"; специфіку діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначено в Законі України від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХП "Про колективне сільськогосподарське підприємство", кооперативів — в Законі України від 10 липня 2003 р. № 1087-ГУ "Про кооперацію" тощо. Вони розглядатимуться нами окремо у відповідних підпунктах цієї теми.

ЦК, на відміну від ГК України, не містить поняття "підприємство", оперуючи поняттям "товариство", про що вже йшлося у попередній темі.

Згідно зі ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами.

1. Підприємство є самостійним суб'єктом права. Самостійність підприємства, як і будь-якого іншого суб'єкта підприємницької діяльності, означає його комерційну свободу, зміст якої розкривається в ст. ст. 43—44 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Вони мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом. Також підприємства самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 68 ГК України).

2. Підприємство є суб'єктом господарювання, тобто, за змістом ч. 1 ст. 55 ГК України — учасником господарських відносин, який здійснює господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Однією з найважливіших ознак підприємства є самостійність відповідальності за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном (частини 1, 2 ст. 96 ЦК України; ч. 2 ст. 219 ГК України). Учасник (засновник) підприємства не відповідає за зобов'язаннями підприємства, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями його учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами (наприклад, щодо товариств з додатковою відповідальністю, а також повних та командитних товариств) та законом (наприклад, щодо казенних підприємств — ст. 77 ГК України).

3. Підприємство створюється компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами. ГК України підкреслює, що, зважаючи на існування в Україні трьох форм власності — державної, комунальної й приватної, підприємства створюються відповідними органами, особами, уповноваженими управляти такою власністю. Цим обумовлюється і наступна класифікація підприємств, про що йдеться далі.

4. Метою створення підприємства є задоволення суспільних та особистих потреб.
У вузькому розумінні метою створення кожного підприємства є задоволення особистих потреб його засновників та найманих ними працівників. Це стає можливим у разі досягнення прибутковості в роботі, що, в свою чергу, обумовлюється урахуванням попиту та пропозиції — однієї із засад успішного розвитку економіки. Розмір прибутку залежить і від інших факторів, а саме від кваліфікації працюючих, організаційних здібностей керівників підприємства, технічного оснащення виробництва, збуту продукції, умов праці та інших. Проте крім особистих потреб громадян у достатньому рівні заробітної плати, існують і суспільні потреби (соціальні, з отримання освіти, лікування, у наукових розробках у всіх сферах буття, якісній роботі органів влади, в тому числі правоохоронних структур), без задоволення яких не може нормально функціонувати підприємство будь-якої форми власності. Ці потреби задовольняються за рахунок оподаткування прибутку підприємства. Слід зауважити, що оподаткування, яке істотно зменшує можливості задоволення особистих потреб, призводить і до зниження мотивації праці, тобто у підсумку негативно відбиватиметься і на можливостях реалізувати суспільні інтереси.
Таким чином, у більш широкому розумінні основною метою створення підприємства є задоволення і особистих і суспільних потреб.

5. Мета, для якої створюється підприємство, досягається шляхом здійснення ним систематичної господарської діяльності, а саме — виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Це означає, що задоволення особистих та суспільних потреб вимагає стабільного розвитку економіки. Такий розвиток досягається через прибутковість та безперебійність у роботі сфери виробництва, торговельних підприємств, які доводять результати виробництва до споживачів, якісне зберігання продукції, дослідження нових технологій, впровадження яких у практику дасть змогу отримати нові види товарів і послуг.

6. Згідно з ч. З ст. 62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Для окремих видів підприємств спеціальним законодавством встановлені винятки з цього загального правила (наприклад, за ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" (ст. ст. 120, 134 ЦК України) повне і командитне товариства, незважаючи на те, що вони є видами підприємств, діють на підставі засновницького договору, а не статуту).
Частина 5 ст. 57 ГК України встановлює правило про те, що статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. В ньому, зокрема, повинні міститися відомості про мету і предмет діяльності підприємства, які, в свою чергу, є основою його спеціальної цивільної правоздатності. 7. Згідно з ч. 7 ст. 67 ГК України підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до визначення юридичної особи, що міститься у ст. 80 ЦК України, нею вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 5 ст. 62 ГК України). Це означає, що до складу підприємства не можуть входити інші підприємства, що, в свою чергу, є характерним для об'єднань підприємств. Означене не стосується випадків, коли одне підприємство виступає засновником іншого. Засновник вносить частку свого майна або немайнових активів, не входячи при цьому до підприємства, що створюється.
Від знаходження у складі підприємства слід також відрізняти знаходження у його статутному фонді корпоративних прав на інші підприємства. Наприклад, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. № 354 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" до статутного фонду Компанії повинні бути передані 100% акцій відповідних підприємств, які для цього первісно перетворюються на відкриті акціонерні товариства. Фактично НАК є холдинговою компанією, а підприємства, акції яких передані до її статутного фонду — дочірніми (ст. 126 ГК України).

Положення ГК України щодо того, що підприємство "має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом" слід розуміти як зобов'язання підприємства мати ці атрибути. Таким чином, підприємство, на відміну від фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, зобов'язане мати печатку, відкрити рахунок (рахунки) в установах банків, подавати звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал (баланс).

8. Згідно з ч. 2 ст. 62 ГК України підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Оскільки предметом розгляду нашої книги є підприємницька діяльність, ми в подальшому будемо докладніше розглядати саме особливості комерційних підприємств, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Найбільш загальне визначення прибутку міститься в п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, за яким прибутком визнається сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Більш повно визначено прибуток у ст. З Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), за якою прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. 9. Згідно зі ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, з яким укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за . погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог законодавства.
10. Згідно з ч. 4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством, можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Згідно зі ст. 95 ЦК України (див. також п. 3.6.1—3.6.2 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97) філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом, у свою чергу, є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Отже, відмінність представництва від філії полягає в тому, що представництво виконує лише представницькі функції і захист інтересів юридичної особи, натомість філія може здійснювати як всі, так і окремі функції юридичної особи, у тому числі представництво і захист її інтересів.

Незважаючи на вказані відмінності, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" фактично ототожнює філії і представництва (нерезидентів). Пункт 1.17 ст. 1 цього Закону під постійним представництвом нерезидента в Україні розуміє "постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика господарських товариств.	\|	Класифікація підприємств

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.