• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Специфіка театрального мистецтва

Тема 2. Джерела сучасного театрального мистецтва

1. Специфіка театрального мистецтва

2. Структура театру (споруди)

2.1 Сцена

2.2 Глядацька зала

3. Еволюція театру (споруди)

3.1 Театри Стародавньої Греції

1. Історія

2. Архаїчний період

3. Класичний період

4. Доба еллінізму

5. Архітектура давньогрецького театру

3.2 Театри Стародавнього Риму

3.3 Єлизаветинська епоха

4. Історико-географічний нарис

4.1 Театри Сходу

4.2 Театри Африки

4.3 Театри Європи

5. Стилі театру

6. Жанри театру

7. Структура театру

7.1 Творчі кадри

8. Драма

8.1 Історія жанру драми

8.2 Драма в українській літературі

8.3 Українська драма 20 століття

8.4 Види

9. Комедія дель арте

10. Лопе де Вега

11. Шекспір як драматург

Теа́тр (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також театральним мистецтвом, а науку, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва вивчає театрознавство.

Законодавство України визначає театр як«заклад культури (підприємство, установа чи організація) або колектив, діяльність якого спрямована на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва».

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Його твори містять у собі практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію й ін.; а також використають численні досягнення найрізноманітніших наук й областей техніки. Так, наприклад, наукові розробки психології лягли в основу акторської й режисерської творчості, так само, як і дослідження в області семіотики, історії, соціології, фізіології.

Основою театральної вистави є Драма (жанр), що визначає художні можливості й ідейний напрямок театру. При цьому літературний твір театр переводить в область сценічної дії й специфічної театральної образності — характери, конфлікти драми втілюються в живих особах, вчинках. Найважливіший художній засіб, який театр бере від драми — слово, підкоряється законам драматичної дії. В одних випадках мова може виступати як засіб побутової характеристики персонажа, в інших — розкривати через словесну тканину ролі складні конфлікти свідомості й психології героя. Мова на сцені може мати форму великого висловлення (монолог), протікати як розмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати як міркування героя, його «внутрішній монолог» і т. д. (див. також драматургія)

Театр — мистецтво колективне. Спектакль — твір, що володіє художньою єдністю, гармонією всіх елементів. Він створюється під керівництвом режисера й відповідно до режисерського задуму спільними зусиллями акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа й багатьох інших працівників театру (освітлювачів, костюмерів, гримерів і т. д.). В основі спектаклю лежить режисерська інтерпретація п'єси, її жанрове, стилістичне рішення. Дія спектаклю організована в часі (темп, ритм, наростання й спади емоційної напруги) і в просторі (розробка сценічного майданчику, принцип її використання, мізансцени, декорації, рух й ін.). Зоровий образ спектаклю створюється художником-декоратором засобами живопису, театральної конструкції, костюмів, висвітлення, театральної техніки. Декорація може нести як образотворчі, так і виразні функції, відтворювати обстановку дії або ж метафорично розкривати в зоровому образі задум режисера, бути реальної або умовної залежно від художніх завдань постановки, напрямку, стилю (див. Театрально-сценічне мистецтво).

Головним носієм театральної дії є актор, у творчості якого втілена суть театру: здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо, що протікає в них на очах життя, творчим процесом її втілення. Акторський образ створюється на основі п'єси і її тлумачення режисером — постановником спектаклю. Проте актор залишається самостійним художником, здатним лише йому одному доступними засобами відтворити на сцені живий людський образ, передати складність і багатство людської психології.

Характерною особливістю театрального мистецтва є його неповторність у часі: кожен спектакль існує тільки в момент його відтворення. Якщо виконавське мистецтво з розвитком техніки аудіозапису одержало можливість фіксації й подальшого багаторазового відтворення, ідентичного первісному, то адекватний відеозапис театрального спектаклю в принципі неможливий: дія нерідко розгортається одномоментно в різних частинах сцени, що надає об'єм дії, що відбувається й формує гаму тонів і півтонів сценічної атмосфери. При великих планах зйомки нюанси загального сценічного життя залишаються за кадром; загальні ж плани занадто дрібні й не можуть передати всіх деталей.

Структура театру (споруди)

Сцена

Найперші види театральних сцен зустрічаються в античному давньогрецькому театрі і вони поєднували у собі обидва типи сцени: круглу (нею була орхестра) і квадратну, що стала модифікацією орхестри, тобто її закінчення — прямокутний майданчик перед проскенієм (так називалася стіна з трьома дверима, яка перекривала простір скини). Спочатку вона була трохи піднятою над рівнем орхестри, мала невелику глибину і служила для появи з дверей персонажів. Потім вона розширилася до 5 метрів глибини, а в епоху еллінізму (3 — 1 століття до нашої ери) піднялася на один рівень і височіла над орхестрою на 2,5 — 3 метри, являючись першим ярусом скини. У давньоримському театрі майданчик для гри вже повністю замінив орхестру (на якій тепер знаходилися крісла для знатних глядачів), і вона була піднята на 1,5 метра, мала глибину 6 метрів і називалася словом «сцена».

В епоху Ренесансу сцена остаточно набула прямокутної форми. Єлизаветинська модель театру (в якому гралися п'єси Шекспіра) віддалено нагадувала давньогрецьку, тільки істотно трансформовану: відкритий прямокутний сценічний майданчик займав половину орхестри (на другій половині стояла частина глядачів, інша ж їх частина розташовувалася на ярусах галерей, що оточували акторів з трьох сторін) і ще використовувалися верхня сцена в глибині (свого роду аналог античної скини) і була ще прихована від публіки нижня сцена. Така трьохступінчаста конструкція була відображенням вертикальної моделі світобудови (основна, майданчик — «земля», верхня — «небо», нижня — «пекло»), яка, несла в собі тогочасне ренесансне розуміння і втілювала шекспірівський образ: «весь світ — театр».

Італійський театр бароко, ще більш видозмінив сцену, зробивши її динамічною, вона вже була призначена для зображення картин конкретних місць дії — за допомогою декорацій і в обрамленні «рами» театрального портику. Заради виконання цього художнього задуму вона оснащувалася різноманітним технічним обладнанням і постійно модернізувалася.

Глядацька зала

Всі театри надають простір для їх глядацької зали. Глядацька зала, як правило, відокремлена від виконавців аркою авансцени. Глядацька зала може включати всі з перелічених або деякі з таких частин зали:

Лавки або арена — це нижній ярус рівнинної площини залу чи майданчику, як правило, розташований нижче, або на тому ж рівні, як сама сцена. Балкон або галереї — один ряд (або більше) сидінь підняті на платформи із задньої частини залу. У великих театрах, кілька рівнів балконів укладені вертикально над або під кабінками. Перший рівень галерей, як правило, називають бельетаж або Ґрандколо. Наступний рівень за французькою версією — лоджія. Другий ярус, вмонтований, під основними балконами отримав назву мезонін. Найвища платформа, або верхній ярус іноді називають галерка, характерна у великих оперних театрах, де вона знаходиться дуже високо і далеко від сцени. Кабінки або ложі: зазвичай поміщаються безпосередньо перед галереями — по боках зали і трохи вище рівня сцени. Вони часто представляють окремі кімнати з відкритою площею огляду, яка розрахована, зазвичай, на сидіння п'ять або менше осіб. Ці місця, як правило, вважаються найпрестижнішими в театрі і надаються для високопоставлених осіб.

Крім того, багато театрів мають зони, спеціально призначені для зручності глядачів. До них відносяться фойє, каси, туалети та інші місцини, де глядачі можуть підготуватися або розслабитися перед, між і після виступами артистів.

Еволюція театру (споруди)

Найдавніші ритуально-обрядові, а потім фольклорні дійства були предтечами театру, вони завше проводилися у відповідних місцях, вибраних громадою — поляни, горби, гори, дороги, вулиці, селянські двори, самі будівлі і їх внутрішні приміщення виступали, водночас, й місцем лицедійства, й глядацькою залою. Аж ось, справжнім праобразом теперішнього класичного театру стали амфітеатри Елінів.

Театри Стародавньої Греції

Читайте також:

1. Види влади. Специфіка політичної влади
2. Види образотворчого мистецтва
3. Види та жанри образотворчого мистецтва, методика ознайомлення з ними у початковій школі.
4. Види театру. Види театрального спектаклю.
5. Визначення педагогічного спілкування, його специфіка. Структура педагогічного спілкування (етапи).
6. Вимоги до шкільного кабінету мистецтва
7. Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції.
8. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури, мистецтва та об’єкти суміжних прав
9. Візуальні та інформаційні мистецтва: гіперреалізм, концептуалізм, бодіарт, лендарт та ін.
10. Генеза і соціальна сутність мистецтва.
11. Естетичне виховання та його специфіка, методи та засоби
12. Етапи й особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній Америці. Мета, склад, специфіка взаємовідносин у НАФТА.

Переглядів: 7024