Ключові характеристики економічних систем

Загальновизнано, що складні господарські системи характеризуються багатьма ознаками, кожна з яких, відображаючи їхні суттєві властивості, є неповною. З урахуванням сучасного пара-дигмального контексту розвитку економічної науки природу економічної системи можна розкрити через наступні її сутнісні характеристики

Складність, поліструктурність.Аналіз наукової літератури засвідчує наявність різних підходів до визначення поняття "складне". При цьому більшість дослідників акцентує увагу на складнощах структурної побудови, взаємозалежності та взаємодії елементів економічної системи, взаємодоповнення її різних рівнів (нано-, міні-, мікро-, мезо-, макро- та мегарівнів), унікальності та здатності до ендогенних, якісних змін.

Важливо зазначити, що складність динамічних економічних систем є чинником їхньої невизначеності. Цей феномен уже давно введено в науковий дискурс завдяки працям Ф. Найта, Дж. Хікса, Дж. фон Неймана, М. Моїсеєва, О. Моргенштерна, Ф. фон Хайєка, Дж. Ерроу, Дж.М. Кейнса, М. Фрідмана, Г. Мар-ковіца, О. Вільямсона, В. Шарпа, Дж. Ходжсона, А. Алчіяна

та ін. Наприклад, Дж.М. Кейнс виходив із того, що людські рішення не можуть покладатися на строго математично обґрунтовані положення, оскільки немає бази для такого обґрунтування. О. Вільямсон пов'язував невизначеність з опортуністичною поведінкою економічних агентів. Вказуючи на зростання ролі суб'єктивного чинника, М. Моїсеєв звертав увагу на те, що породжувана ним невизначеність заступає у деяких випадках природну стохастичність, необхідну для еволюційних процесів. Йдеться про те, що мінливість соціально-економічного розвитку великою мірою визначається розбіжностями у цілях та уявленнях про шляхи їхнього досягнення.

Упорядкованість, організаційна неоднорідність, наявність прямих та опосередкованих зв'язків, а також специфічних системоутворюючих елементів, які визначають природу системи. Упорядкованість є найважливішою характеристикою економічної системи, яка відображає певним чином установлені взаємозв'язки, які забезпечують порядок, організованість та стійкість її функціонування.

Зауважимо, що одним з універсальних принципів організації складних систем є принцип ієрархічності. Ієрархія системи (підпорядкування одних елементів іншим) визначається місцем елементів у структурі та механізмом їх субординації (дотримання існуючого порядку). Йдеться також про наявність специфічних системоутворюючих елементів, які визначають природу системи, а також величезної кількості підсистем та елементів різних рівнів, пов'язаних відносинами підпорядкування. Таким чином, економічна система має багатоступеневу структуру, причому її окремі ланки (рівні ієрархії) також є впорядкованими, складними та динамічними системами. Наявність ієрархії, як правило, є ознакою високого рівня організації, більшої функціональності та економічності. Водночас будь-яка ієрархія звужує можливості та гнучкість економічної системи, хоча й суттєво спрощує її створення та функціонування.

Важливо наголосити, що ключовою ознакою сучасних економічних систем є їх організаційна неоднорідність – поєднання ієрархічних структур, які характеризуються різнорівневими та різностатусними елементами, з мережевими структурами, які інтегрують рівнорівневі та рівноправні складові. Йдеться про те, що в міру наростання динамізму сучасних соціально-економічних процесів ускладнюються взаємодії суб'єктів господарювання, які одночасно функціонують у складі багатьох мереж. Відтак упорядкованість сучасних економічних систем ґрунтується на принципі гетерархії – новому способі організації, який характеризується мінімальним ступенем ієрархічності й організаційною гетерогенністю.

Цілісність, органічність.Як відомо, економічним системам властива інтегративна якість, яка не зводиться до суми властивостей їхніх підсистем. Вона забезпечує відносно самостійне, відособлене існування системи в цілому, її самодостатність, автономність та якісну своєрідність, обумовлену специфічними закономірностями функціонування і розвитку. Таким чином, цілісність – це внутрішня єдність системи, завдяки якій вона виокремлюється з навколишнього середовища. Цілісність як визначальна характеристика економічної системи, що має складну внутрішню структуру, ґрунтується на принципах ієрархічності та субординації і передбачає існування системоутворюючого чинника (наприклад, економічних інтересів), який інтегрує елементи системи, а також необхідних і достатніх умов для її самоорганізації та саморозвитку. Отже, цілісність означає не уніфікацію елементів системи, а їх взаємозалежність.

Важливо підкреслити, що властивості та відносини елементів системи залежать від їхнього місця та функцій у межах цілісності. В динаміці це означає, що вплив на один елемент економічної системи (певну їхню сукупність) зумовлює відповідну реакцію, зміну інших елементів (динамічна цілісність системи). Порушення цілісності системи можливе, якщо субординація її елементів не відповідає їх ієрархії. За цих обставин руйнуються стереотипи поведінки певної частини елементів системи. Як наслідок, відбувається адаптація системи до нових умов за збереження цілісності та основних системоутворюючих елементів або її трансформація шляхом необоротних змін відповідних елементів та структури. Таким чином, цілісність є станом, до якого прагне будь-яка система, й водночас – кінцевим результатом її розвитку. Для стійких економічних систем характерна внутрішня єдність, генетична органічність елементів. Водночас чим більше в економічній системі перехідних, змішаних форм, явищ, процесів, тим нижчою є ступінь її органічності.

Відкритість, динамічна рівноважність,що ґрунтуються на постійній взаємодії економічної системи з навколишнім середовищем. Як відомо, закриті системи є рівноважними та характеризуються незмінністю емерджентних властивостей. Економічна система як підсистема соціальної системи є відкритою, такою, що постійно здійснює метаболізм (речовинно-енергетич-но-інформаційний обмін) із зовнішнім середовищем. Зовнішнім

середовищем для економічної системи є природне середовище (частина Всесвіту, залучена до сфери економічної життєдіяльності людства, насамперед "олюднена природа" або ноосфера); соціальне середовище (соціальні системи й несистемні соціальні чинники, з якими економічна система перебуває в різних видах взаємодії, зокрема ідеологічна, правова, культурна, релігійна та інші підсистеми суспільства); інші економічні системи та глобальна економіка в цілому.

Викладене дає підставу стверджувати, що закритість економічних систем є відносною. Немає абсолютно відкритих або абсолютно закритих економічних систем, їхня відкритість чи закритість визначається провідною тенденцією, пов'язаною зі взаємодією з певним середовищем. При цьому розрізняють:

– відкриті економічні системи, підпорядковані зовнішньому середовищу та залежні від нього;

– умовно відкриті економічні системи, які сприймають зовнішні впливи та реагують на них шляхом пристосування, адаптації до умов, що змінюються;

– умовно закриті економічні системи, які не стільки пристосовуються до зовнішнього середовища, скільки пристосовують його для задоволення власних потреб.

Відмінності між відкритими та умовно відкритими системами пов'язані зі стійкістю економічної системи – її здатністю зберігати цілісність та виконувати свої функції за умов виходу параметрів зовнішнього середовища за певні допуски. Таким чином, стійкість є важливою динамічною хактеристикою економічної системи, пов'язаною із її властивістю повертатися у вихідний або близький до нього режим функціонування. Важливо зауважити, що стійкість економічної системи базується на збалансованості та порівняльній пропорційності зміни конкретних господарських процесів, що в ній відбуваються. Протилежним до стійкого є турбулентний стан економічної системи, зумовлений розривами в темпах протікання взаємопов'язаних господарських процесів, таких як попит та пропозиція, виробництво та споживання, заощадження та інвестування. У цьому випадку економічна система може втрачати стійкість.

Втрата стійкості економічної системи може бути пов'язана з багатьма чинниками, зокрема зі зміною параметрів та структури системи, значними зовнішніми впливами, порушенням наявних взаємозв'язків тощо. З цього випливає, що перехідні (транзитивні) економіки є відкритими та нестійкими, залежними від зовнішнього середовища, що породжує загрози їхній економічній безпеці. Водночас умовно відкриті системи більшості ринкових економік динамічно стійкі. Це пов'язано з тим, що ринкові механізми через взаємодію попиту та пропозиції, конкуренцію, переливання капіталів формують мережу зворотних зв'язків, які уможливлюють внутрішню перебудову системи та реорганізацію її елементів залежно від зовнішніх впливів. Економічні системи найбільш розвинених країн є умовно закритими, здатними пристосовувати зовнішнє середовище до власних потреб.

Важливо зазначити, що сучасні дослідники трактують рівноважність як стан економічної системи, за якого її параметри (елементи, структура, функціонування) залишаються незмінними. Очевидно, що перебувати в такому стані тривалий час можуть лише закриті системи, не пов'язані з зовнішнім середовищем. Наслідком цього є наростання у цих системах ентропійних процесів, пов'язаних із хаосом та дезорганізацією. Водночас для відкритих систем рівновага виявляється лише миттю в процесі безперервних змін, викликаних взаємодією із зовнішнім середовищем. Такі системи є динамічно рівноважними, такими, що постійно зазнають зміни макроскопічних параметрів: складу, структури, функцій.

У контексті загальних проблем стійкості та мінливості економічної системи заслуговує на увагу така важлива її властивість, як інерційність – здатність економічної системи зберігати основні характеристики руху та стану доти, доки зовнішня стосовно неї сила їх не порушить. До факторів, що впливають на вияв економічної інерційності, належать: масштаби економіки, її історичні та національні особливості, сприйнятливість чи несприйнятливість до інновацій, стадія розвитку, характер соціальної та політичної організації суспільства, моральні, релігійні, культурні стереотипи, геоекономічні та геополітичні тенденції тощо.

Нестійкість, дисипативність. Існування статичних економічних систем, які характеризуються стійким, упорядкованим зв'язком елементів, можливе, якщо не брати до уваги фактор часу. Водночас реальні господарські системи постійно еволюціонують та адаптуються до змін у середовищі. Ці зміни супроводжуються появою нових зв'язків та відмиранням старих, перетвореннями типів зв'язків та структури, зміною елементного складу, а також формуванням нових підсистем, розширенням функцій системи тощо.

Як уже зазначалось, для відкритих систем рівновага може бути лише миттю в процесі безперервних змін. Такі системи належать до класу стаціонарних (від лат. stationarius – нерухомий). Стаціонарні економічні системи – це відкриті системи, які перебувають у стійкій динамічній рівновазі та здатні підтримувати "програму" руху до певної мети, або гомеостаз (від грец. homoios – – подібний, однаковий, stasis – непорушний стан) – динамічну відносну усталеність складу й властивостей в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Гомеостаз будь-якої соціальної системи зберігає її життєво важливі параметри в процесі адаптації до нових умов, тобто є станом її динамічної рівноваги в межах мінімальної та максимальної соціальної стійкості. Найбільш стійким компонентом, який утримує зміни в межах певного діапазону, є структура системи.

Водночас реальні економічні системи квазістаціонарні, оскільки їхні основні характеристики змінюються в часі. Квазістаціонарність є наслідком процесу самоорганізації, спрямованого на досягнення стаціонарного стану, і характеризує мінливість, динамічність економічних систем на широкому проміжку часу, їхню здатність відтворювати та нарощувати власні параметри складності.

Отже, нестійкість (здатність до стрибкоподібних, швидких якісних змін – фазових переходів або катастроф) є іманентною якістю економічного розвитку, головним джерелом формування дисипативних структур, здатних до тимчасового впорядкування хаосу та збереження нерівноважних станів. На відміну від стаціонарних, дисипативні структури:

– є термодинамічними системами, у яких за значних відхилень від рівноваги виникають упорядковані стани, що зберігаються достатньо довго за рахунок зовнішнього припливу енергії, матерії, інформації;

– є високодинамічними системами, у яких необхідність і випадковість, хаос і впорядкованість синтезуються так, що впорядкованість переважає над хаотичною складовою, водночас їх питоме взаємовідношення періодично змінюється;

– виникають в умовах нерівноважного етапу під впливом випадкової флуктуації певного параметра розвитку системи як результат її самоорганізації;

– реалізують кооперативні взаємодії та утворюються на основі механізму зворотних зв'язків, які припускають здійснення автокаталітичних процесів;

– є інваріантними щодо часу та характеризуються необоротністю процесу власного формування.

Варто зауважити, що сучасні дослідники поділяють динамічні системи на лінійні та нелінійні. Лінійність ототожнюється зі стабілізацією, передбачуваністю, постійним зростанням, а нелінійність пов'язується з розвитком і трактується як залежність властивостей системи від процесів, що в ній протікають. Зауважимо, що нелінійність є фундаментальним принципом поведінки складних систем, пов'язаним з періодичним чергуванням стадій еволюції та інволюції; розгортання та згортання; посилення активності та її затухання; інтеграції та дезінтеграції; конвергенції та дивергенції тощо. Наслідком цього є альтернативність, емерджентність, багатоваріантність вибору шляхів еволюції та необоротність розвитку сучасних економічних систем.

Когерентність, коеволюційність. Когерентність як узгоджене протікання в часі коливальних процесів є властивістю складних, нерівноважних, дисипативних систем. Для елементів таких систем характерні взаємозумовленість, узгодженість, синхронність процесів зміни їхнього стану в короткострокові періоди, сумісна спільна дія, в результаті якої вони посилюють чи послаблюють один одного. Наслідком цього є посилення флуктуацій, а також еволюція системи у напрямі її спонтанної самоорганізації. Коеволюційність (від лат. со – спільно, сумісно; evolutio – розгортання) виявляється в довгострокові періоди та передбачає узгоджений перебіг у часі характерних для системи процесів, збіг трансформаційних циклів розвитку різних її елементів. Процеси коеволюції відображають зростаючу складність формоутворення на основі трансформації всіх підсистем за допомогою механізмів системного узгодження та системної кореляції.

Здатність до самоорганізації та саморозвитку.Як уже зазначалося, в процесі функціонування економічні системи перебувають під впливом двох протилежних тенденцій: дезорганізації та організації. Самоорганізація є процесом спонтанного структурування хаотичних процесів, упорядкування внутрішньої структури, потоків речовини, енергії, інформації в результаті кооперативних дій та зв'язків різноманітних компонентів економічної системи. Таким чином, самоорганізація пов'язана з принциповою можливістю спонтанного виникнення порядку та організації з безладу та хаосу за рахунок узгодженої взаємодії компонентів системи, коли немає впорядкувальних впливів з боку середовища. В основі цих процесів лежать кооперативність, нелінійність, складність та відкритість економічних систем.

Саморозвиток є внутрішньо необхідною самочинною зміною економічної системи, що ґрунтується на її здатності виробляти цілі власного розвитку, критерії їх досягнення, трансформувати відповідні параметри, структуру, інші характеристики в заданому напрямі. Отже, цілеспрямованість економічної системи пов'язана з наявністю в неї комплексу цілей та її рухом (лінійним або нелінійним) у напрямі їх досягнення. Спрямованість розвитку систем, що самоорганізуються, є багатоваріантною. Це зумовлено тим, що майбутній стан системи не лише детермінується її минулим, а й формується майбутнім згідно з визначеними цілями.

Важливо підкреслити, що саморозвиток економічних систем детермінується їхніми внутрішніми (між елементами) і зовнішніми (між системою та її середовищем) суперечностями, які спонтанно породжують відповідні фактори зміни. Саморозвиток не можливий без самоорганізації, яка забезпечує стан стійкості, за якого система здатна акумулювати енергію, необхідну для подальших змін. Водночас саморозвиток і самоорганізація є діалектичне суперечливими процесами. Слід також взяти до уваги, що здатність до саморегулювання та саморозвитку передбачає наявність в економічній системі специфічної підсистеми управління у вигляді певних механізмів, органів та інституцій. Роль цієї підсистеми дуже важлива, оскільки забезпечує інтеграцію та узгоджену дію всіх компонентів системи, підтримку її цілісності та порядку (антиентропійності).

Історична еволюція систем, що саморозвиваються, пов'язана з хаотичними переходами від одного відносно стійкого стану до іншого з новим рівнем організації та саморегулювання. Як спосіб самоорганізації та саморегулювання господарських систем сучасні дослідники розглядають циклічність, трактуючи коливальні процеси як фундаментальну властивість економічної системи. Оскільки стани економічної системи піддаються коливанням, які здебільшого мають упорядкований характер та набувають форми хвильового (ритмічного) руху, хвильові властивості середовища й системи відіграють надзвичайно важливу роль у забезпеченні процесів господарського метаболізму, самоорганізації та саморозвитку.

Історичність та людинорозмірність. Загальновизнано, що реальним економічним системам властиві неповторні риси історичного розвитку. При цьому системи, які історично еволюціонують, є якісно більш складними утвореннями порівняно з саморегульованими гомеостатичними системами: останні справедливо розглядати лише як зріз, відносно стійку фазу динаміки історичного об'єкта, що передує переходу на новий рівень після досягнення точки біфуркації. Таким чином, історичність економічних систем пов'язана з конструктивною роллю часу та нестабільністю, які спричиняють формування дисипативних структур і виникнення можливості утворення нових форм організації.

Загальновизнано, що економіка не може існувати без людини, її потреб та інтересів. У сучасних економічних системах особистість постає не лише як окремий функціональний елемент, але і як їх конституююче та креативне ядро. Саморозвиток економічних систем передбачає активну роль суб'єктів господарювання, які мають рефлексивні здібності, усвідомлюють необхідність змін та реалізують їх. Саме в цьому розумінні прийнято говорити, що сучасні економічні системи є людинорозмірними: людина як творча особистість є їхнім визначальним компонентом та основною рушійною силою поточних і перспективних змін. Звідси випливає важливий методологічний висновок щодо необхідності антропологічного вивчення та антропологічного виміру економічної системи на основі інтеграції знання про складні відкриті системи, здатні до самоорганізації та саморозвитку, і знання про людину як творчу силу, діяльність якої може як "запускати", так і руйнувати механізм саморозвитку.

Емерджентність економічних систем характеризується наявністю у економічних систем характеристик, які не можуть бути притаманними жодному з окремих її елементів. По суті такі характеристики є різновидом синергетичних ефектів – ефектів від функціонування упорядкованої сукупності елементів у певному просторі

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення поняття системи. Економічна система як особливий клас систем	\|	Сутність кризи та механізм виникнення кризових явищ. Види криз

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.