Геополітичні концепції Збігнева Бжезінського.

Стосунки з Росією знаходяться й у центрі уваги іншого відомого американського політолога – З. Бжезинського. У своїй книзі "Без контролю. Глобальне безладдя на порозі XXI сторіччя", опублікованої в 1993 році, він також намагається дати прогноз розвитку міжнародних відносин після закінчення "холодної війни". Проте, на відміну від цивілізаційного підходу С. Хантінгтона, підхід З. Бжезинського заснований на традиційних геополітичних принципах. На його думку, розпад Радянського Союзу призвів до геополітичного вакууму в серцевині Євразії, що є головною причиною конфліктності по периметру всього пострадянського геополітичного простору. Разом з активізацією ісламу й об'єктивної нездатності США забезпечити контроль над ситуацією в регіоні Середнього Сходу, що веде до появи величезної зони нестабільності, що може охопити частину Південно-Східної Європи, Середній Схід і район Перської затоки, а також південну частину колишнього Радянського Союзу. Усередині цієї, за словами політолога, "воронки виру насильства" є безліч вузлів потенційних конфліктів, які несуть загрозу усьому світу. Ступінь загрози зростає, оскільки існує можливість залучення в конфлікт інших країн і особливо Китаю (під сумнів ставиться дотримання цією країною режиму нерозповсюдження ядерної зброї).

Головну ж загрозу американський політолог бачить у поновленні імперської політики Росії. Не вірячи в необоротність демократичних перетворень у цій країні, він вважає неминучим повернення до спроб "відродження імперії". Така орієнтація російської зовнішньої політики, на думку З. Бжезинського, небезпечна для Сполучених Штатів, їй необхідно всіляко протидіяти. Тому в ряді статей і виступів останніх років він розвиває ідею про Україну як геополітичну противагу Росії, засновану на переконанні, що головна умова відродження "російської імперії" полягає в поглинанні Росією України.

Концепція "світи-системи" Іммануїла Валлерстайна і перспективи розвитку сучасних міжнародних відносин.

Для повноти картини наведемо ще один прогноз про майбутню роль Росії в системі міжнародних відносин відомого американського політолога І. Валлерстайна. Йогозовнішньополітичнаконцепціячасто визначається як неомарксистська. Така характеристика справедлива лише в тому відношенні, що, подібно К. Марксові, І. Валлерстайн бачить головну детермінанту політики, у даному випадку міжнародної, в економіці. У своїй основі міжнародні відносини, за І. Валлерстайном, є насамперед відносини економічні. Головна категорія його аналізу – "сучасна світ-система", яка не зводиться до окремих держав. Об'єднує цю "сучасну світ-систему" єдина капіталістична "світ-економіка". Логіка капіталістичної "світ-економіки" неминуче відтворює розподіл країн світу на "ядро" і "периферію", причому перше завжди знаходиться в привілейованому положенні стосовно другої. Держави, що входять до складу ядра капіталістичної "світ-системи", мають можливість жити за рахунок експлуатації периферії. Такий порядок не зміниться ніколи, оскільки він випливає із самої сутності "світ-економіки".

Крім держав, що входять до складу ядра або периферії, існують ще і напівпериферійні держави. Ці держави не входять до складу ядра "світ-системи", але і не відносяться цілком до периферії. Такою типовою напівпериферійною державою, на думку І. Валлерстайна, була Росія, починаючи з реформ Петра I і Катерини II. Незважаючи на ці і наступні спроби реформування, Росії не вдалося ввійти до складу ядра, але одночасно вона зуміла уникнути долі периферійних країн, що стали в більшості колоніальними придатками головних держав світу. Традиційний "товар", що визначає місце і роль Росії в "світ-системі", - її геополітична міць і військова сила. Саме ці чинники змушували рахуватися з Росією інші держави і дозволяли їй мати статус "наддержави". Принципово не змінили цю ситуацію і роки Радянської влади. Як вважає І.Валлерстайн, зміни в окремій країні або навіть у групі країн не спроможні вплинути на фундаментальні властивості "світ-системи". З його точки зору, світова система соціалізму була повною фікцією, оскільки визначали логіку світового економічного розвитку закони капіталістичного ринку.

Майбутнє світу після закінчення "холодної війни" І.Валлерстайн схильний малювати у вовкуватих тонах. На відміну від С.Хантінгтона, причини прийдешніх конфліктів він бачить не в цивілізаційних, а в економічних чинниках. Політолог думає, що вже на початку XXI сторіччя можна очікувати викликів і навіть прямих нападів держав маргиналізованого, бідного і відсталого Півдня на багату Північ, а також загарбницьких війн між самими державами Півдня, і все це може бути із застосуванням ядерної зброї.

Нестабільними будуть і відносини всередині самого ядра "світ-системи". Економічна конкуренція виявляє в ній три основних центри сили - США, Японії й об'єднана Європа. Але надалі неминуче об'єднання США і Японії в єдиний блок, що має антиєвропейську спрямованість. Неминучим вважає І.Валлерстайн і використання цим блоком Китаю для розширення своїх можливостей у конкурентній боротьбі з європейськими країнами. У цій ситуації противагою альянсу США з Японією і Китаєм може стати створення російсько-європейського блока. Росія знову буде затребувана в її традиційній ролі - центру геополітичної і військової могутності. Хоча сьогодні потенціал Росії ослаблений, І.Валлерстайн не сумнівається, що він буде незабаром відновлений.

Для розуміння сучасних глобальних і регіональних тенденцій необхідно з'ясувати сутність модернізаційних і геополітичних концепцій.

Теорії модернізації пояснюють суспільно-політичний розвиток країни як еволюційний перехід від традиційного суспільства, що ґрунтується на простому відтворенні, ремісничих технологіях, общинно-корпоративних цінностях, орієнтації на минуле, до модерного суспільства, що ґрунтується на застосуванні прогресивних технологій, розширенні свободи людини, цінностях індивідуалізму, раціоналізму і прагматизму.

Модернізаційні теорії виділяють кілька етапів модернізації:

1) доіндустріальний (охоплює період XVI-XVII ст.), який започаткував виникнення якісно нових духовних орієнтирів на основі ідей Ренесансу і Реформації;

2) ранньоіндустріальний, що характеризується переходом від мануфактурного виробництва до машинного, фабрично-заводського;

3) пізньоіндустріальний (США – 1914-1929 рр., Західна Європа –30-ті -50-ті роки, Японія – 50-60-ті роки), що характеризується змінами в інженерній організації праці, конвеєрним виробництвом, орієнтацією на масовий випуск стандартної продукції, поглибленням міжнародного поділу праці й розширенням та ускладненням міжособистісних комунікацій, зміною парадигми індивідуалізму як особистої відповідальності на індивідуалізм комфорту;

4) постіндустріальний, що передбачає, по-перше, перевагу сфери послуг над сферою промислового виробництва; по-друге, домінування інформаційних технологій, зростання попиту на нову символічну форму капіталу - знання; по-третє, формування різносторонньої, духовно багатої людини на ґрунті прагматизму, а не альтруїзму; по-четверте, зміну старих класових і національних конфліктів на конфлікти між різними типами культур, а також носіями модерних і традиційних цінностей тощо.

Крім модернізаційних теорій побутують ще теорії постмодернізаційні, які на відміну від попередніх намагаються поєднати універсальні цінності західної цивілізації з національними традиційними цінностями. У зв'язку з цим виділяють кілька моделей модернізації.

Перша модель модернізації (Західна Європа і Північна Америка) виникла органічно на ґрунті власної культури модернізації або була впроваджена шляхом транснаціональної міграції.

Друга модель (Японія, Південна Корея, Гонконг, Тайвань) виникла на основі засвоєння західних політичних, економічних і правових інститутів, з адаптацією їх до цінностей традиційної культури.

Третя модель (Пакистан, Індія, Колумбія) передбачає впровадження окремих елементів західних систем, зокрема ринкової економіки, консервуючи при цьому низку елементів традиційного способу життя.

Антиподами теорій модернізації та постмодернізації є теорії відсталості й залежного розвитку, які стверджують, що, по-перше, відсталість є необхідною умовою світового розвитку; по-друге, причиною відсталості є світовий капіталізм, який нещадно експлуатує ресурси слаборозвинутих країн і тим самим гальмує їх розвиток; по-третє, перевагами західного способу життя можуть скористатися лише окремі елітні суспільні групи.

Якщо теорії модернізації та постмодернізації розглядають перспективу вирішення складних глобальних проблем розвитку світу під кутом зору модернізаційних трансформацій як основного фактора підтягування решти країн до стандартів Заходу і розв'язання тим самим наявних конфліктів, то геополітичні теорії здебільшого намагаються визначити цю перспективу на основі створення нового балансу сил після розпаду СРСР і біполярної системи міжнародного порядку.

З. Бжезінський вважає, що основним у геополітичних стратегіях Заходу, і зокрема США, має бути консолідація геополітичного простору в межах колишнього СРСР. У зв'язку з цим учений поділяє Європу на три Європи:

— Європа-1 - Західна Європа;

— Європа-2 - центральноєвропейські країни із західними культурними традиціями;

— Європа-3 - східні європейці колишнього СРСР (Балкани, Балтія, Україна, Білорусь).

Виходячи з цього поділу, З. Бжезінський робить висновок, що Європа-2 буде інтегруватися без особливих труднощів, а Росія буде довго залишатись євразійською країною. Тому США необхідно надавати допомогу країнам Європи-3, особливо Україні, у процесі здійснення реформ, аби інтегрувати їх у європейський геополітичний простір і тим самим змусити Росію зректися імперської геополітики.

С. Хантінгтон, виділяючи ряд цивілізацій (західну, конфуціанську, японську, ісламську, слов'яно-православну, латиноамериканську та африканську), вважає, що основні конфлікти у майбутньому відбуватимуться між країнами різних культурно-цивілізаційних типів. За С. Хантінгтоном, логіка великих конфліктів має таку хронологію: конфлікти між монархічними династіями, національними державами, ідеологічними системами (капіталізмом і соціалізмом) і, нарешті, після розпаду біполярного міжнародного порядку - між країнами різних цивілізаційних типів. Зародження таких конфліктів, вважає С. Хантінгтон, почалося на Балканах, де, на його думку, точиться боротьба між народами західної (словенці, хорвати), слов'яно-православної (серби, чорногорці) і мусульманської (боснійські мусульмани) цивілізацій.

Конфлікти між цивілізаціями, на думку вченого, можуть призвести до порушення сучасної системи міжнародного порядку. У зв'язку з цим С. Хантінгтон рекомендує політикам Заходу позбутися ілюзій щодо універсальності своєї культури і можливості її поширення на суспільства інших культурних типів, а зміцнити свої позиції за рахунок інтеграції країн Східної і Центральної Європи із західними традиціями шляхом їх вступу до НАТО.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Концепція «зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтона	\|	КРОХМАЛЬ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.