• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нові тенденції розвитку культури

Чинники, що гальмували культурні процеси

Чинники, що стимулювали духовне життя суспільства

/ Повалення царизму.

/ Боротьба за Українську незалежну державу.

У Значні соціально-економічні зрушення, що відбували­ся у цей період.

/Духовне піднесення [5 суспільстві, яке проявилося у сферах культурного життя.

>• Труднощі війни, господарська розруха, нестача коштів

на розвиток культури. , >- Нестача наукових і освітянських кадрів. > Класовий підхід до працівників інтелектуальної сфери. >• Постійні зміни влади. . >-Жорстока боротьба, що призвела до загибелі багатьох

діячів культури та культурних пам'яток або виїзду їх за

кордон, а також вивезення з України значної частини

культурних цінностей.

> У суспільстві панувала нетерпимість, жорстокість, оай-. дужість до чужого горя, зневага до людського життя. Своєрідність культурного процесу

• Кожний політичний режим, що утверджувався в Украї­ні, прагнув вести власну лінію в сфері культури.

• Кожна влада прагнула підпорядкувати своїм інтересам усі культурно-освітні та мистецькі заклади.

• Приплив в усі сфери розвитку культури представників робітників і селян, які часто не мали достатньої освіти.

• Зріс потяг народних мас до культурних надбань людства.
•Культурна діяльність Центральної Ради і Директорії

УНР мала здебільшого декларативний характер.

• Набагато сприятливіші умови для розвитку культури склалися в Українській державі П. Скоропадського.

• Боротьба двох напрямів у культурі — національної, за­снованої на традиціях XIX ст., і нової, пролетарської, що виникла в період революції і громадянської війни за сприяння радянської влади.

•Перетворення культури на арену політичної боротьби, а потім на засіб утвердження нових, соціалістичних від­носин.

• Більшовики тісно пов'язували ідеологію і культуру.

/ Незважаючи на руйнівну силу революції і громадян­ської ^:війни, українська культура піднеслася на новий рівень і вперше ввійшла в народні маси. ■

/ Величезний потяг народних мас до культури.

/ Культурний процес уперше глибоко увійшов у життя простого народу.

/ Розпочався активний пошук шляхів розбудови україн­ської національної школи. .

Чинники розвитку культури

Політичні чинники:

• складні й неоднозначні процеси, пов'язані з повален­ням царизму;

• більшовицький переворот;

• розгортання національно-визвольної боротьби україн­ського народу за свою незалежність;

• • характерне прагнення більшовиків використати культур­не піднесення в інтересах зміцнення своєї диктатури.

Соціально-економічні чинники:

1. Наростаюча соціально-економічна криза, яка охопила
всі верстви і прошарки населення.

2. Державна підтримка митців та вчених сприяли розвитку культури.

3. Нова соціальна структура суспільства, яку штучно поро­джував більшовизм, майже повністю змінила соціальний склад самих митців.

4. Організація більшовиками грандіозних кампаній (напри­клад, ліквідація неписьменності) зумовила швидкий розви­ток культури навіть за несприятливих умов воєнного часу.

Національні чинники:

•духовне піднесення українського народу в період Укра­їнської революції;

• відродження національної свідомості;

•розвиток української культури, шо став невід'ємним складником українського державотворення.

Суперечливе ставлення населення до культурних цінностей

1. Роки революції і визвольної війни призвели до багатьох втрат у нагромадженій віками українській культурній спад­щині.

2. Складні революційні Події 1917-1921 pp. змінювали сві­тогляд митців.

3. Основним носієм і творцем культурних та духовних цін­ностей виступала інтелігенція.

4. До культурних процесів залучалися мільйони людей.

5. Комуністична партія прагнула використати культурне під­несення серед народу в інтересах зміцнення своєї диктатури.

6. На засадах трудової повинності до навчання неписьмен­них більшовики залучали всіх грамотних людей, вільних від мобілізації.

7. Багато культурних пам'яток було знищено в ці буремні роки, багато вивезено за кордон. ' : -

Культурно-освітня діяльність громадських організацій

1. Відразу після Лютневої революції 1917 р. набували по­
всюдного поширення національні, культурно-освітні органі­
зації - «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні
гуртки, хорові колективи, драматичні ґуртки, лекторії, вида­
вали українські книги та журнали і розповсюджували їх.
Восени 1917 р. в Україні діяло 952 відділення «Просвіти», у
червні 1921р.-4227.

Більшовики прагнули взяти «Просвіти» під свій контроль, але не спромоглися.

У 1921 р. «Просвіти» було ліквідовано більшовицьким ре­жимом.

2. До кінця 1920 р. в Україні діяло близько 15 тис. культурно-
освітніх установ різного типу. Серед них:

1300 клубів,

5 тис. хат-читалень,

близько 4 тис. «Просвіт».

3. Більшовики створювали різноманітні засоби політичної
агітації - агітпоїзди, агітмайданчики, колективи яких орга­
нізовували лекції, концерти, мітинги, друкували та розпо­
всюджували брошури, листівки, газети, політичні плакати.

Подвижництво творців та діячів культури, їх внесок у вітчизняну і світову культуру

1. За умов матеріальної скрути в період діяльності Централь­ної Ради громадськість почала перебирати на себе справу утримання шкіл.

2. Восени 1917 р. коштами населення було відкрито 53 се­редні школи з українською мовою навчання, зокрема й три українські гімназії в Києві.

3. Велику роль відігравали творці та діячі культури, які зро­били значний внесок у вітчизняну і світову культуру.

4. Практикувалася державна підтримка митців та вчених, що сприяло розвиткові культури,

Розвиток освіти і науки

Культурні здобутки українських урядів в освітній політиці

1917—1921 pp. Позитивні зрушення в системі освіти. Центральна Рада:

• взяла курс на відродження національної школи;
•створено Міністерство освіти, а його керівником став

В. Прокопович;

• освітня політика здійснювалася в напрямку її демокра­
тизації;

•проголосила про створення єдиної обов'язкової без­оплатної, загальноосвітньої, світської демократичної. школи;

•всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій;

•активним провідником здійснення освітньої політики стала професійна організація вчителів - Всеукраїнська вчительська спілка, яка організовувала мережу курсів з перепідготовки вчителів для роботи в нових умовах;

•Всеукраїнська вчительська спілка започаткувала роз­робку українських словників з різних галузей знань;

•діяли культурно-освітні організації «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки і курси, ви­давали українські книги та журнали;

• велика увага приділялася виданню українських під­
ручників. Лише Товариство шкільної освіти у Києві на
початку 1918 р. видало 2 млн примірників навчальних
видань;

•позашкільна освіта організовувалася місцевими «Про­світами», кооперативами, селянською та вчительською спілками;

• при багатьох школах створювалися українські дитячі
народні садки;

•у вищих навчальних закладах викладання велося укра­їнською і російською мовами.

За гетьмана П. Скоропадського:

• змінилася освітня політика в напрямку жорсткої цен­тралізації;

• скасовувалися відділи освіти національних меншин та ради освіти;

• учителів призначали не місцеві органи, як було раніше, а Міністерство освіти;

• проте велася політика на розбудову української школи;

• за кошти держави відкривалися нові навчальні заклади;

• заохочувалася приватна ініціатива у заснуванні україн­ських гімназій та інших середніх шкіл;

• відкрито близько 150 нових шкіл;

•у середніх навчальних закладах, що залишалися ро­сійськомовними, вводилися українознавчі предмети: українська мова, історія та географія України, історія української літератури;

• відкрито цілу низку вищих навчальних закладів:

-- 6 жовтня 1918 р.— 1-й державний український уні­верситет у Києві;

— 22 жовтня 1918 р. — 2-й державний український університет у Кам'янці-Подільському;

— у Полтаві засновано історико-філологічний фа культет майбутнього українського університету.

За умов Директорії:

• процес централізації освіти, запроваджений за Гетьма­нату, знову змінився на децентралізацію. Управлінні освітянськими справами передавалося місцевим орга­нам;

• ще інтенсивніше проводилася українізація школи;

• у зв'язку зі швидким перебігом політичних подій закрі­пити результати українізації шкіл не вдалося;

• у січні 1919 р. прийнято Закон про державну українську мову в У HP.

Висновок

Політика різних українських урядів сприяла розбудові освітнього процесу, але кожен із них намагався здійсню­вати свої ідеологічні принципи й підпорядковувати його власним інтересам.

Відкриття УАН і університетів

За Центральної Ради:

•в університетах відкривали кафедри історії України, української літератури, української мови та права;

• у жовтні 1917 р. у Києві відкрито Український народний університет;

• почали діяти педагогічні курси, які згодом переросли у Педагогічну академію.

За часів Гетьманату П. Скоропадського:

• у жовтні у Києві і Кам'янці-Подільському відкрилися
два українських університети, на утримання яких було
виділено 403 тис. крб.;

•розпочали свою роботу інститути: архітектурний, ви­щий технічний, Київський клінічний;

• 24 листопада 1918р. відбулося урочисте відкриття Укра­
їнської академії наук.

Вона мала три відділення: історико-філологічне (очолювали Д. Баталій, С. Єфремов, А. Кримський);

фізико-математичне (очолював відділ М. Кащенко); соціально-економічне (на чолі відділу М. Туган-Баранов-ський).

До структури відділень увійшло:

•З інститути,

• 26 кафедр,

• 15 наукових комісій і комітетів.

Першим президентом УАН став В. Вернадськии.

Першими дійсними членами (академіками) призначено:

А. Кримського, Б. Кістяківського, Д. Багалія, М. Кащен-ка, В. Косинського, О. Левицького, М. Петрова, В. Лепсько­го, С. Смаль-Стоцького, О. Фоміна, М. Туган-Барановського та інших.

У 1919—1920 pp. Академія наук розробила найновіші правила українського правопису. Започатковано академіч­не видання творів Т. Шевченка та 1. Франка. Розгорнулася робота з підготовки й видання словників. В. Вернадськии очолив комісію з вивчення природних багатств України. При УАН діяла Національна бібліотека.

Наприкінці 1920 р. в Академії працювало понад 200 штат­них наукових співробітників.

За Директорії:

• продовжувалося розширення мережі вищих навчальних закладів;

• у січні 1919 р. було прийнято Закон про державну укра­їнську мову в УНР;

• Міністерство освіти затвердило новий правопис;

•Директорія проіснувала недовго, відбувалися безпе­рервні бої й освітянська і наукова політика здійснюва­лася за складних умов.

Стан науки

Розвиток науки зосередився в Українській академії наук

першим президентом якої став В. Вернадський. УАН було поділено на три відділи.

Перший займався духовним життям і культурою україн­ського народу.

Другий - фізико-математичними і природничими на­уками.

Третій — соціально-економічними дослідженнями. УАН в цей час зазнала перших політичних репресій. За­арештовано С. Єфремова, позбавлено громадянських прав В. Косинського. Після наполегливих прохань влада обом академікам дозволила поки що працювати. Видатними вченими цього періоду були: хімік Л. Писаржевський, біохімік О. Палладій, мостобудівник Є. Патон, філолог, історик, сходознавець А. Кримський, історик Д. Багалій,. математик Д. Граве та інші. Багато вчених опинилося в еміграції.

Розвиток літератури і мистецтва

Література

1. У період Української революції жили й творили май­
стри старшого покоління - письменники Панас Мирний,
В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С, Василь-

ЧЄНКО. .'■;■;■■

2. Серед прозаїків, які розпочали свій творчий шлях у ці
роки,були:

А. Головко, О. Донченко, Іван Ле, Остап Вишня, С. Скля-ренко'.

3. У цей час в українську літературу прийшло багато талано­
витої молоді:

П. Тичина, М. Рильський, В. Чумак, М. Оеменко та інші. У своїх творах вони відображали буремні події цього пе­ріоду.

4. В Україні виникли різноманітні масові літературні орга­
нізації:

«Плуг» у Харкові, «Гарт», створена у 1923 р. Спілка про­летарських письменників України тощо.

Василь Чумак Член партії боротьбистів. Він захоплено вітав боротьбу українського народу за відродження державності України. Безпосередньо брав участь у революційній боротьбі і був розстріляний денікінцями. Вийшла його посмертна по­етична збірка «Заспів».

Олександр Олесь (Кандиба) Народився на Сумщині, працював земським лікарем, а з 1911 р. став одним із редакторів київського журналу «Літературно-науковий вісник». У 1919 р. емігрував і жив у Будапешті, Празі, Відні. Його твори сповнені безмеж­ної любові до рідної України. Чимало віршів покладено на музику.

Володимир Сосюра Талановитий молодий поет. До лютого 1920 р. служив у військах С. Петлюри, а потім став червоноармійцем, всту­пив до більшовицької партії. У 1920 р. було надруковано його поетичну збірку «Червона зима». Талант поета зміцнів за радянської доби, але українська національна революція наклала свій відбиток на всю його подальшу творчість. Тому радянська влада і звинувачувала його в «українському бур­жуазному націоналізмі».

Павло Тичина Талановитий поет, у 1918 р. написав поему «Золо­тий гомін», присвячену річниці з дня проголошення І Універсалу, а також вийшла друком його перша поетична

збірка «Сонячні кларнети», в якій поет виразив своі романтичні настрої. Поет співав гімн новому світлом> життю, висловив віру в перемогу національних поривань. У 1920 р. вийшли друком ше дві його поетичні збірки: «Плуг» і «Замість сонетів і октав». Вони засвідчили, що в українську літературу ввійшов яскраво обдарований цоет. Василь Блакитний (Елланський)

У 1920 р. опублікував збірку поезій «Удари молота і серця». Григорій Чупринка

Прихильник самостійної Української Народної Респу­бліки, непримиренний противник більшовизму. Був роз­стріляний чекістами у 1921 р. за підготовку антирадянсько-го повстання на Правобережжі.

Напрями в літературі

1. Революційний романтизм.

Представником цього напряму був В. Сосюра.

2. Неокласицизм (М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара).

3. Символізм (П. Тичина, Я. Савченко, Д. Загул).

4. Панфутуризм (М.Семенко).

Театральне мистецтво

1. Умови революції сприяли бурхливому розвитку театраль­ного мистецтва.

2. У репертуарі театру М. Садовського були п'єси Т. Шев­ченка, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, І. Франка, М. Старицького, М. Кропивницького та інших.

3. Л. Курбас створив у Києві товариство «Молодий театр», у репертуарі якого була світова і вітчизняна класика.

4. За часів Гетьманату засновано Український театр драми та опери, який радянським урядом перетворено на 1-й театр Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка.

5. Талановитими акторами цього періоду були: Г Борисоглібська, О. Мар'яненко, О. Сердюк.

6. Продовжували свою діяльність: Харківський міський театр, Одеська російська опера, Маріупольський драматичний театр, Полтавське українське драматичне товариство.

7. У 1919 р. було засновано Новий драматичний театр
ім. І. Франка, на чолі якого став Гнат Юра. Театр заснова­
ний у Вінниці, у 1923 р. він переїхав до Харкова, а 1926 р. —
до Києва.

Музичне і хорове мистецтво

1. У 1918 р. відкрито Державний симфонічний оркестр під про­
водом О. Горілого, який за радянських часів перейменовано на
Республіканський симфонічний оркестр ім. М. Лисенка.

2. Симфонічні оркестри діяли у Харкові, Катеринославі,
Одесі.

3.1918 р. В Києві створено Перший український національ­ний хор під керівництвом О. Кошиця. Того самого року створено Другий національний хор. У 1919 р. обидва хори об'єдналися в Державну мандрівну ка­пелу («Думка»).

4. У 1920 р. засновано Київський музично-драматичний ін­ститут.

5. В Україні в той час працювали композитори:

М. Леонтович, Я. Степовий, А. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.

Образотворче мистецтво

1. На початку XX ст. в Україні поширюються ідейні та художньо-естетичні течії, якими жила Європа. Поряд з реалізмом утверджується модернізм.

2. У грудні 1917 р. відкрито Українську академію мистецтв. Вона стала центром підготовки фахівців з малярства, різь бярства, гравюри, художніх промислів, будівництва.

3. Знаменитими художниками цього періоду були:

Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Василь Кричев-ський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут.

4. Активно розвивався жанр політичного плаката. Художньо оформлені політичні плакати були близькими і зрозумілими широкій громадськості.

5. У травні 1919 р. уряд радянської України прийняв декрет «Про знесення з майданів та вулиць пам'ятників, збудова­них царем та царськими посіпаками».

Натомість повсюдно встановлювали монументи Маркса, Енгельса, Леніна.

6. Перший пам'ятник Т. Шевченку роботи скульптора І. Ка-валерідзе встановлено 1919 р. у Ромнах.

7. Прославився в цей час Г. Нарбут, який на замовлення уря­дів У HP і Української держави зробив художнє оформлен­ня різноманітних державних паперів - банкнот, поштових марок, обкладинок для ратифікаційних актів, грамот тощо. Він є автором українського державного герба і печатки ба­гатьох ескізів військового строю. З грудня 1918 р. став рек­тором Української академії мистецтв. Помер 1920 р. під час окупації Києва польськими військами.

8. Ректором-Української академії мистецтв був М. Бойчук.

Освітня політика більшовиків

Липень 1919 р. Раднарком УСРР схвалив Положення про єдину трудову школу, за яким вводилося безплатне обов'язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років.

Утім у зв'язку із падінням радянської влади реформа школи не відбулася. Липень 1920 р. Народний комісаріат освіти УСРР повернув­ся до цього питання і видав постанову «Про залрова-

дження в життя єдиної трудової школи», Відмінялися всі типи шкільних закладів, які існували раніше.

Єдина трудова школа створювалася семирічною і по­ділялася на два ступені — перший (1-4 класи), другий (5—7 класи). Після закінчення школи можна було всту­пити до професійно-технічної школи чи технікуму. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 22 тис. шкіл з 2250 тис. учнів. Майже в половині шкіл навчання велось українською мовою.

Щоб ліквідувати потребу в педагогічних кадрах, в 1920 р. було відкрито 20 педагогічних інститутів, 48 педтехнікумів, близько сотні учительських курсів.

Ліквідовано автономію вищих навчальних закладів та за­кріплено за ними комісарів.

Наприкінці 1920 р. в Україні працювало 38 вищих на­вчальних закладів, де навчалося 57 тис. студентів.

Зі встановленням радянської влади в Україні велика ува­га приділялася ліквідації'неписьмеиності серед населення. В Україні було створено республіканську комісію з бороть­би з неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК І. Петров-еький.,

1920 р. у вечірніх школах та гуртках лікнепу навчалося
200 тис. осіб. ;'..'.

Якщо до революції в Україні налічувалося лише 27,9% письменних, то наприкінці 1920 р. — 51,9%.

Більшовики здійснювали:

1) жорсткий контроль державних органів над діяльністю установ культури й освіти. Це вело до втрати творчої само­стійності, ініціативи, пристосування;

2) поєднання навчання з комуністичним вихованням;

3) примусове реформування закладів культури і освіти, пе­ретворення їх на державні;

4)' народним масам прищеплювали комуністичні цінності, ідеологію та мораль;

5) почалися репресії проти діячів культури, багато з яких були змушені виїхати за кордон;

6) підтримку діячів пролетарської культури за класовою ознакою, а не за талантом.

За умов радянської влади

Під час вступу до вишів надавалася перевага молоді робітничо-селянського походження, для яких запроваджу­валися підготовчі курси, а згодом — робітничі факультети. Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися.

Університети перетворено на галузеві навчальні заклади.

Українська академія наук продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Значна частина вчених-академіків опинилася в еміграції.

Релігійне життя

У березні 1917 р. створено Виконавчий комітет духовен­ства і мирян, який розгорнув активну діяльність зі створен­ня Української автокефальноїправославної церкви (УАҐ1Ц), знищеної йде в XVII ст.

Прийнято рішення про скликання Всеукраїнського церковного собору. Собор розпочав свою роботу в січні 1918 р. Утім зміна політичної ситуації і захоплення більшовиками Києва не дозволили делегатам проголосити автокефалію.

У червні 1918 р. за гетьмана П. Скоропадського Всеукраїнський православний собор відновив роботу, але зустрів великий опір з боку Московського патріархату. Після приходу до влади в Україні Директорії ідея автокефалії почала нарешті перетворюватися на реальність.

1 січня 1919 р. Директорія УНР проголосила автокефалію Української православної церкви.

Проте політична нестабільність 1919 р. не дозволила реа­лізувати це рішення.

Зі встановленням радянської влади в Україні розпочався наступ проти церкви. Раднарком проголосив Закон про відокремлення церкви від держави і школ и від церкви. Тисячі священиків і вірян стали жертвами червоного терору.

, Висновки

1. Культурні процеси 1917—1921 pp. посіли в історії україн­ського народу певне місце.

2. Вони відбувалися на зламі історичних епох, втілюючи в собі яскраві, неповторні ознаки того часу, стали поштовхом до пробудження національної самосвідомі та духовного від­родження, які, попри ідеологічні обмеження, лягли в осно­ву подальшого розвитку української культури, розвивались і в наступні роки.

3. У культурному та духовному житті українського суспіль­ства в роки Української революції сталися значні зрушення.

4. У цей час відбувався активний пошук шляхів розбудови української національної школи,

5. Вона зробила вагомий внесок в освітній процес, дала можливість забезпечити потреби господарства кваліфіко­ваними фахівцями.

6. Значні здобутки мали українська наука, література і мис­тецтво, які були тісно пов'язані з життям народу, що по­зитивно впливало на духовний розвиток українського сус­пільства.

Тема. Наш край

Урок 1. Процеси модернізації економічного та соціального життя на початку XX ст.

План уроку

1. Економічне життя краю.

2. Соціальне життя краю.

3. Політичне життя.

4. Духовне життя, звичаї, традиції, побут.

5. Повсякденне життя.

Традиція- різновид людської діяльності, головною озна­кою якого було прагнення зберегти в незмінному вигля­ді форми поведінки і способи дій, успадковані від по­передніх поколінь.

Звичай- суттєвий елемент традиції, уособлений у стійких загальновизнаних стереотипах поведінки та діяльності людей, спосіб орієнтації на певні реальні чи бажані мо­делі співжиття людей.

Обряди- сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних з побутовими традиціями,або з виконанням релігійних настанов. Вони є: формальними; традиційними; пу­блічними (шлюбна церемонія); неформальними (день народження); новаторськими (нові родинні традиції, започатковані батьками); відносно закритими (деякі релігійні обряди).

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
11. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
12. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства

Переглядів: 3158