Вміння долати труднощі. Як подолати проблеми переживань?

У житті кожного з нас рано чи пізно трапляються певні труднощі. І щоб їх подолати, потрібно мати дуже велику витримку і силу волі. А головне - це навчитися жити з цими труднощами, оскільки людина не в змозі подолати кожну перешкоду на своєму шляху.

Тому треба знати, що життя - це, насамперед, те, що відбувається з тобою в даний момент, і не більше того.

Деякі вважають, що минуле сильно впливає на теперішній час. Але це не так, минуле впливає на Ваше свідомість, що Ви потім можете використовувати для спотворення нинішнього, але ніяк не на Ваше життя. На неї впливає тільки те, що відбувається з Вами в даний момент.

На просте запитання - "а яке все це має відношення до труднощів?" є не менш проста відповідь - пряме.

Адже саме наші страхи не дають зробити нам те, що ми вважаємо правильним, оскільки відразу виникає питання - "а що буде потім?". У мене чомусь відразу з'являється досить моторошний відповідь - а нічого не буде. Звідки Ви взяли, що це "потім" настане? Ви ж не знаєте майбутнього, навіть не знаєте, чи наступить це майбутнє.

Вміти думати і оцінювати ситуацію з точки зору цього дуже корисно при вирішенні важливих питань. Таке спонтанне рішення проблем дозволяє людині діяти на рівні своїх інстинктів, які зараз майже ніхто не використовує.

Звичайно, вміння аналітично мислити теж дуже важливо. Але я б сказав, що воно важливе в теорії, а на практиці все виглядає набагато простіше. Людина приймає рішення, а потім сам дивується - "як я міг так вчинити?". Але, найчастіше виявляється, що це рішення і було найліпшим у той момент.

Ну а що ж робити, якщо на вашому шляху встане перешкода, яку ви не зможете подолати? Що б не сталося, треба вміти змиритися з цим і не звинувачувати себе у своїх вчинках, не думати, "що б сталося, якби я вчинив інакше?". Адже минуле все одно не зміниш. Але це не означає, що свої поразки потрібно сприймати як належне. З кожної своєї помилки треба робити відповідні висновки.

Безумовно, подолати весь комплекс труднощів, з якими стикається сучасний учитель у своїй діяльності, на психологічному рівні неможливо. Одне не викликає сумніву: ще у процесі професійної підготовки майбутні педагоги мають навчитися розглядати педагогічні події не як остаточно визначені, а як дослідницькі проблеми, що потребують розв'язання з урахуванням багатьох чинників. Якщо такої установки не виникає, формується тип ригідного вчителя, який прагне змінити все, крім власних недоліків і упереджень.

У цьому плані показовою є робота з учителями в різних тренінгових групах (вона часто проводиться в системі післядипломної освіти). Мета цієї роботи — навчити педагога спостерігати за власною поведінкою, встановлювати чинники, що на неї впливають, та прогнозувати наслідки, формувати здатність аналізувати свої дії в кількох проекціях, враховувати, як вони впливають на інших людей, засвоювати продуктивні навички й уміння спілкуватись. Поведінка вчителів у цих групах красномовно свідчить про їх готовність до змін. Аналіз результатів роботи показує, що, незважаючи на незначні варіації, стійко зберігається таке співвідношення:

- приблизно чверть групи — педагоги, які жадібно вбирають нові ідеї, творчо акумулюють і асимілюють новий досвід, гнучко реалізують його у власній діяльності. Вони самі прагнуть змін, легко вступають у контакт із керівниками груп, активно і з власної ініціативи включаються в усі види дій, що пропонуються, дослухаються до внутрішніх змін, не очікують готових рекомендацій, їм найчастіше потрібний лише незначний зовнішній поштовх, щоб розкріпачитися, зняти надмірне напруження, почати активно працювати;

- третина групи — це викладачі, в яких невдоволення собою, своєю діяльністю є, але воно ще не досягло такого рівня, щоб прагнути внутрішніх змін. Вони охоче аналізують труднощі сучасної школи, стосунки між учителями й учнями, але в системі занять очікують готових рекомендацій, рецептів на будь-які випадки. Долаючи власний опір, вони виконують нетрадиційні інтроспективні та рефлексивні дії і завдання, проте не розуміють їх значущості, тому що не відчувають «внутрішніх порухів душі», очікують, що наприкінці кожної вправи керівник усе роз'яснить і скаже, як це можна використати в роботі з учнями. Якщо такого прямого перенесення в шкільну практику немає, учасники занять вважають, що час змарновано. Те, що під час таких занять вони самі мають змінюватися, для них не має значення і цінності;

- нарешті, остання, найважча для роботи частина групи — це вчителі, які цілковито заперечують доцільність подібних занять. Сам процес тренінгу вони сприймають як нікому не потрібні ігри, опираються прагненням залучити їх до вправ, часто взагалі відмовляються їх виконувати. Постійний негативізм і нігілізм, закритість, нездатність відчути тонкі психологічні зміни, що відбуваються під час тренінгу, характеризують їхню поведінку. Сам зміст підвищення кваліфікації вони сприймають однозначно: «Ви нам повинні пояснити, що ми маємо робити в школі, як треба діяти в тих чи інших умовах». Головне, що непокоїть їх, — як важко вчителеві в школі. На цю тему вони можуть говорити нескінченно, нещадно критикуючи всіх, окрім себе: державу, дітей, батьків, адміністрацію. Себе вони вважають безневинними страждальцями, подвижниками, які несуть тяжкий хрест відповідальності за весь світ, і вимагають негайного визнання їх героїчних зусиль.

Кожному вчителеві ставили запитання: «Які основні труднощі ви відчували в перші роки роботи в школі?». Більшість відповідей учителів, які ввійшли до третьої підгрупи, були однакові: «Ведення різної документації; доводилося багато писати, перевіряти зошити, щоденники». Адже для того, щоб відчути більшість психологічних нюансів, які породжують великий спектр труднощів, потрібна особлива внутрішня чутливість, спрямованість на розуміння проблемності подій, що відбуваються, «педагогічне чуття». Не всі випускники педагогічних навчальних закладів готові працювати на відповідному рівні проблемності, належним чином опановувати педагогічну діяльність.

При відсутності психологічних знань у людини може скластися неправильне уявлення про сутність своїх проблем і життєвих невдач. Часто йому заважають страхи за своє здоров'я, сім'ю, кар'єру. Якщо, йдучи на поводу у своїх страхів, ви маєте в своєму розпорядженні причину своїх переживань, причину своїх проблем зовні, а не всередині себе, ви тим самим стаєте в позицію жертви. Це не ви, це хтось інший - батьки, вчителі, друзі, чоловік, дружина, держава - постійно господарюють у вашому житті, а ви самі до цих подій не маєте ніякого відношення - це і є позиція жертви. На жаль, сьогодні дуже багатьом людям так жити зручно. І вигідно. Адже позиція жертви завжди дає масу сумнівних переваг. Вона дає можливість нічого не робити самому, переклавши відповідальність за своє життя на інших. Вона допомагає маніпулювати почуттям провини тих, кого ви звинувачуєте у своїх невдачах. Ви отримуєте владу над тими, кого змушуєте відчути винуватими за ваші «страждання».

Якщо у людини вистачило сил і розуму створити проблему, то у нього завжди знайдуться внутрішні ресурси, щоб самому звільнитися від цього вантажу. Головне - навчитися цими ресурсами управляти. І тоді вам більше не знадобляться зовнішні милиці, щоб самостійно йти по життю. Ви самі зможете вирішувати свої життєві проблеми, не вдаючись до допомоги екстрасенсів-цілителів або психологів-консультантів. Потрібно тільки докласти необхідні знання та зусилля, і світ відразу ж зробить крок назустріч вам. Ви почнете просуватися до здоров'я і досконалості.

Перемістивши увагу з зовнішніх причин власних невдач всередину себе, ви отримуєте ключ до власного життя. Ви заміщає старі страхи-обмеження новими конструктивними думками, і через якийсь час перед вами відкривається зовсім інша реальність. Ті, хто спробував працювати над собою в цьому напрямку, переконуються в ефективності даного методу.

Подолання стресу - це важливі психічні та поведінкові зусилля, якими людина відповідає на вимоги, що висуваються стресом. Це не одна стратегія, яка вживається за будь-яких обставин, у будь-який час. Люди долають стреси по-різному. Ефективна відповідь на стрес, яка веде до адаптації, це використання такої стратегії взаємодії зі стресором, яка значно знижує переживання стресу.

Різноманіття способів подолання стресу можна сконцентрувати в чотири великі блоки:

1. Активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему. Для цього слід коректно визначити проблему, бо це допоможе знайти її вірне вирішення.

2. Зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми.

Перший спосіб нової інтерпретації проблеми - переоцінка, гаслом якої може бути постулат: все не настільки погано. Другий спосіб змінити погляд на проблему - соціальне порівняння; мені краще, ніж іншим. Третій спосіб - уникання: "Це не проблема". Четвертий - гумор: "Це смішно".

3. Прийняття проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу. Так, вживання ліків є відомим способом зменшення шкідливого стресу, але приймати їх треба з обачністю. Краще подбати про усунення самого джерела стресу. Якщо цього не зробити, то проблема психологічної залежності зростатиме. Те ж саме стосується вживання алкоголю і тютюну. Найпростіший спосіб зменшити ознаки стресу (високий тиск крові, прискорене дихання) - релаксація або розслаблення. Існує багато методів розслаблення серед них нервово - м'язова релаксація, контроль дихання, аутогенне тренування, фізичні вправи (біг, танці, їзда на велосипеді, тощо). Ці дії дуже важливі для підтримки здоров'я і зменшення стресу.

4. Комплексні засоби боротьби зі стресом, що поєднують у собі перелічені вище групи, а також:

1) вживання продуктів харчування, котрі зміцнюють нервову систему: яблука, аромат яких має дивовижну заспокоюючу силу, якісні макарони, котрі сприяють синтезу серотоніну (гормону "спокою"), водорості, унікальне співвідношення мікроелементів котрих сприяє зміцненню нервової системи, родзинки, які зміцнюють серцеві м'язи та ін.

2) аромотерапія - м'яту, любисток, чабрець та інші трави бажано використовувати як прикрасу кімнати, вживати у вигляді заспокоюючого чаю.

3) засоби, які сприяють розслабленню нервової системи: спокійна музика, ультрафіолетове опромінювання (в розумних межах), книготерапія, дотримання ергономічних вимог до обладнання виробничих приміщень тощо.

До засобів боротьби зі стресом можна віднести допомогу інших. Людина в стані стресу може звернутися за допомогою і підтримкою до близьких, психолога чи психотерапевта. Але не менш дієвим засобом є надання допомоги іншим людям.

Оволодівши навичками усунення негативних наслідків стресових ситуацій, педагогам слід пам'ятати, що багатьом людям не під силу самостійно впоратись зі стресами. Необхідно бути толерантними у спілкуванні з ними та особливо уважними в тих випадках, коли хтось із рідних, друзів чи ваших студентів раптово:

- починає виявляти агресію до людей, стосунки з якими до цього були завжди гарними;

- втрачає інтерес до будь-чого;

- виглядає занадто втомленим;

- потрапляє в залежність від ліків, алкоголю чи наркотиків;

- намагається більшість часу проводити на самоті;

- починає говорити про самогубство як прийнятний спосіб розв'язання життєвих проблем.

Такі зміни в людині можуть бути ознаками схильності до депресії, суїциду. Прийміть такі зміни та продовжуйте активно спілкуватися з людиною, не втрачайте з нею контактів. Пропонуйте їй конструктивні підходи до вирішення особистих проблем, проявіть турботу та увагу. Якщо ризик суїциду здається досить великим, обов'язково порадьте людині звернутися за кваліфікованою допомогою до фахівця-психолога, психотерапевта чи лікаря.

Серед комплексних способів подолання стресу - зміна способу життя, наближення його до здорового і врівноваженого. Те, що з нами трапляється, - це наслідок того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Раціональний розподіл сил педагога	\|	Раціональний розподіл часу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.