Тема 17. Промисловість

Тривалість6 годин для ДФН,1 година для ЗФН 2 курс та 1 година ЗФН 4 курс

1. Економіко-соціальне значення промисловості Криму, її структура.

2. Характеристика галузей спеціалізації промисловості Криму: харчовий, машинобудування, хімічний, будівельних матеріалів.

3. Супутні галузі промисловості: легка, лісова, чорна металургія.

У другій половині XX ст. Крим формувався як аграрно-індустріальний регіон, де були представлені такі галузі промисловості, як металургія, машинобудування, хімічна, плодоовочеконсервна, виробництво будівельних матеріалів. Багато підприємств були філіями заводів СРСР, були пов'язані з ними поставками по системі кооперації і далеко не завжди орієнтувалися на місцеві потреби та ресурси. В останні роки в Криму відбулося деяке зміна структури промисловості, у тому числі збільшилася частка «брудних» галузей (тобто максимально забруднюючих середовище), супроводжуваних небажаними екологічними наслідками.

У 1990 р. на першому місці (за вартістю продукції) перебувала харчова промисловість (37,2%), на другому - машинобудування (23,1%), на третьому - хімічна (6,5%). В даний час харчова промисловість зберегла лідерство, але частка її у виробництві зменшилася (до 27,9%), на друге місце вийшла хімія (24,2%), а машинобудування опинилося на третьому місці (18,2%). Значно збільшилася частка паливної промисловості (з 0,1% до 11,1%).
Найбільші викиди від стаціонарних джерел дають хімічна промисловість, енергетика, чорна металургія, промисловість будматеріалів.

Хімічна промисловість. Її підприємства є одними з найбільш небезпечних забруднювачів навколишнього середовища в масштабах усього Криму, серйозно погіршують екологічний стан і завдають непоправної шкоди рекреаційної галузі. Це Сакський хімзавод і кілька підприємств в районі Красноперекопська і Армянська: виробниче об'єднання «Титан», Сиваський анилинокрасочной, Перекопський бромний, Кримський содовий заводи.Одні з них виникли у зв'язку з наявністю в Криму сировини (наприклад, завод з виробництва соди використовує розсоли Сиваша і вапняк). Інші з'явилися на півострові через те, що для скидання своїх стічних вод вибрали перекопські озера. Деякі хімічні заводи виникли просто тому, що «шкідливу хімію» прибирали з великих міст СРСР і просто додали її до вже наявної у Криму.

Після розпаду СРСР продукція багатьох хімічних підприємств стала неконкурентоспроможною через високу ціну - половину собівартості складають енергетичні витрати. До того ж технологія виробництва значно застаріла і потребує модернізації. Зараз робляться кроки з реанімації хімічної галузі. В якійсь мірі це виправдано з позицій поточного моменту, але абсолютно неправомірно з урахуванням майбутнього Криму. Адже й повітряні, і водні потоки без праці поширюють продукти відходів хімічних підприємств по всьому півострову. Скорочення місцевої мінерально-сировинної бази, сильна залежність від імпортної сировини (наприклад, анилінокрасочной заводу і «Титану») і від паливно-енергетичних ресурсів в сукупності з непоправних екологічних збитком для всього Азово-Чорноморського регіону роблять недоцільним подальше розширення хімічних виробництв і гостро ставлять питання про поетапне виведення найбільш шкідливих з них.

Чорна металургія, машинобудування, військово-промисловий комплекс (ВПК). Чорна металургія, що вважається в усіх країнах світу «брудної» галуззю, має в Криму свої особливості. Вона була представлена видобутком залізної руди, її збагаченням і приготуванням агломерату, який переправляли в м. Маріуполь на комбінат «Азовсталь». Відкриті розробки залізної руди і флюсових вапняків спотворюють ландшафти, а що містяться в руді миш'як, фосфор і сірка вже на стадії збагачення виділяються в атмосферу. Через економічну неефективність, обмеженості сировинних ресурсів і жорстких екологічних вимог до металургійної промисловості вона в Криму не має реальної перспективи.

Підприємства машинобудування (електротехнічні, пріборостроі ¬ тільні) розташовувалися у всіх містах півострова. В даний час, коли відсутній попит на випускалася продукцію і порушені існували раніше зв'язки з поставок і кооперації окремих виробів, машинобудівні підприємства, за рідкісним винятком, практично не функціонують. У стадії перебудови знаходяться і багато підприємств колишнього військово-промислового комплексу, який раніше включав понад 30 підприємств з випуску спеціальної військової і частково цивільної продукції.

До складу ВПК входили приладобудівні, ремонтні, суднобудівні підприємства: у Феодосії на заводі «Море» будувалися теплоходи на підводних крилах («Олімпія», «Циклон», морський варіант - «Схід»), в Керчі на заводі «Затока» - танкери різної вантажопідйомності, на найбільшому Севастопольському морському заводі створювалася серія морських великотоннажних кранів і здійснювався ремонт суден військового та цивільного призначення. ВПК включав не тільки заводи, але й наукову та проектну базу, випробувальні полігони ракетно-космічного, авіаційного та морського напрямів, мав потужне технічне оснащення і добре розвинену соціально-побутову інфраструктуру (будівлі, транспорт, зв'язок, енергопостачання, охорона здоров'я і т. п. Екологічні наслідки його діяльності, безсумнівно, значні, хоча до кінця вони не ясні, так як в умовах великої секретності перебували не тільки військові підприємства, а й вся інформація екологічного характеру. Тільки в останні роки з'являються відомості про місця зберігання боєприпасів, розташуванні ракетних шахт, підземних складів і заводів.

Зараз загальна ситуація в світі, країні, в Криму принципово змінилася, тому потрібна розробка спеціальної програми демілітаризації півострова. З одного боку, необхідно вирішувати екологічні проблеми, що залишилися в спадок від ВПК, з іншого - зберегти і використовувати можливості наявного науково-технічного і виробничого потенціалу цієї галузі.
Харчова промисловість представлена такими галузями, як виноробство, хлібопекарська, лікеро-горілчана, молочна і маслосироробна, пивоварна, плодоовочева, рибна, м'ясна, тютюново-махоркова та ін. Хоча вони відносяться до числа екологічно щодо «чистих» галузей, але через застарілі технологій теж вносять свою лепту у забруднення. Жителі Сімферополя пам'ятають, які смердючі запахи поширювали на житлові квартали два м'ясокомбінату. Легка та харчова промисловість можуть представляти екологічну небезпеку з точки зору хімічного і механічного забруднення повітря, вод і грунтового покриву.

Промисловість будматеріалів базується на використанні місцевої сировини. По всьому півострову розкидані кар'єри (близько 200, з них 100 виникло без дозволу влади) з видобутку будівельного каменю, стінових блоків, щебеню, облицювального матеріалу. Особливо інтенсивно індустрія будматеріалів розвивалася в 60-80-і рр.., Коли далеко по країні розвозиться будівельний «инкерманский камінь», жовтий камінь-черепашник, мармуроподібний вапняк. Найбільш відомі з кар'єрів: Інкерман в околицях Севастополя, Бодракскій кар'єр у с. Скелясте в Бахчисарайському районі, в рівнинному Криму та на Керченському півострові, в гірському Криму (с. Мармурове на північному схилі Чатир-Дагу, на г. Агармиш, Шархинський кар'єр біля с. Малий Маяк), в Передгір'ї (Лозове, Петропавлівка, Трудолюбівка, Білогірськ). В околицях Бахчисарая розробляються мергелі для отримання цементу. При їх видобутку неминуче виникають ситуації, які не тільки завдають шкоди природі, але і погіршують навколишнє середовище. При відкритих способах видобутку будівельних матеріалів кар'єри спотворюють ландшафт, знищують родючі грунти, призводять до збезлісення гірських схилів, руйнують місцеперебування тварин, порушують гідрологічний режим в областях живлення річок і водних джерел. Вибухова технологія видобутку і відкрита транспортування призводять до значного запилення повітряного басейну.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 16. Загальна характеристика господарства	\|	Тема 19. Транспорт, соціальна сфера

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.