Терор у роки громадянської війни

Суворі заходи нової влади в економічній і соціальній сферах були можливі лише за умови встановлення політичної диктатури більшовицької партії. Цей процес фактично розпочався здобуттям влади у жовтні 1917 р. Було заборонено діяльність усіх небільшовицьких партій, заарештовано їхніх лідерів, ліквідовано дореволюційні політичні інститути та суспільні організації, встановлено контроль над видавничою діяльністю, профспілками, іншими суспільними організаціями. В листопаді 1917 р. поза законом було оголошено партію кадетів, її членів оголошено "ворогами народу".

5 липня 1918 р. засідання V Всеросійського з'їзду Рад залишила фракція лівих есерів у складі 322 чоловік на знак протесту проти політики більшовицького керівництва. Наступного дня ліві есери Блюмкін і Андрєєв убивають німецького посла у РРФСР графа Мірбаха з метою спровокувати радянсько-німецьку війну. Того ж дня стався заколот лівих есерів у Москві, жорстоко придушений латиською дивізією під командуванням І. Вацетіса. Після цих подій лідерів лівих есерів було заарештовано, їхні представники виводилися з Рад.

Навесні 1918 р. загони ВНК розгромили основні центри анархістів у Петрограді та Москві. Навесні 1921 р. більшовики розправилися з меншовиками, заарештувавши більше 2 тис. чоловік і увесь ЦК. Більшість з них вислали за кордон, а інших було відправлено до Сибіру. Так фактично склалася однопартійна система.

Після замаху на життя Леніна 30 серпня 1918 р. та вбивства керівника Петроградської НК Урицького Раднарком 5 вересня 1918 р. видав постанову "Про червоний терор". Форми червоного терору були різноманітними: розстріли за класовою ознакою, система заручників, створення концтаборів для ворожих елементів (Соловки) та ін. За далеко не повними даними (розслідування денікінської комісії, свідоцтво історика С. Мельгунова та ін.), жертвами червоного терору лише на півдні Росії стали 17 млн. чол.

Початок "білої справи" як ідеології й політики "білого руху" можна віднести на весну—літо 1918 р., коли, з одного боку, монархісти, з іншого, кадети почали консолідуватися в єдиний блок з метою боротьби проти революційного руху. Організатори цієї боротьби, виступаючи під національним прапором* стверджували, що тільки вони можуть покінчити з "анархією" і зберегти Російську імперію як велику державу. Ідеологи білого руху О. І. Гучков, В. В. Шульгін, М. М. Львов, П. Б. Струве та інші проповідували національну ідею врятування Росії від "засилля Інтернаціоналу". Після повалення радянської влади припускалося встановлення військової диктатури, а після "вмиротворення країни" майбутнє мали вирішити Законодавчі збори на зразок Земського Собору. Саме друга частина цієї заяви й привертала до рядів "білого руху", особливо на першому етапі, майже всі антирадянські сили — до есерів і меншовиків включно.

Одначе щоденна практика білогвардійських урядів дедалі чіткіше демонструвала тенденцію реставрації монархії на самодержавній основі. В міру поширення бойових дій на фронтах громадянської війни дедалі важче ставало маскувати справжні наміри організаторів і виконавців "білої справи" перед їхніми "демократичними союзниками" як всередині країни, так і за кордоном. На території, де господарювали білогвардійські війська, відновлювалися старі порядки, земля поверталася поміщикам, фабрики — власникам, робітники та селяни зазнавали кривавого терору, організовувалися єврейські погроми. Патріотизм, проголошений теоретиками "білої справи", насправді перетворювався на прагнення до реваншу й помсти. І, найголовніше, "національна" боротьба виявилася майже повністю залежною від інтересів іноземних союзників, без військової, моральної й політичної підтримки котрих "білий рух" не мав змоги так довго існувати.

Мобілізація до рядів Добровольчої Армії була складною справою. Гучков запропонував поповнювати ряди білогвардійців з-поміж російських військовополонених на території Німеччини і Австро-Угорщини (їхня кількість наближалася до 3 млн.). Доля їхня була складною, драматичною й по-різному складалася після повернення до Росії. Ревними виконавцями ідей "білого руху" були відомі у царській Росії військові діячі — Колчак, Денікін, Врангель.

Почалося велике протистояння на фронтах громадянської війни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Громадянська війна в Росії: причини, найголовніші події, наслідки	\|	Економічна політика більшовиків у 1918-1920 рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.