МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Національно-визвольний рух в Північній АфриціТЕМА КРАЇНИ АФРИКИ
До найбільш великих країн Північної Африки належать Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет. До особливої історико-географічної групи входять країни Магріба (так зветься західна частина арабсько-ісламського світу) — Марокко, Алжир, Туніс. Переживши бурхливу епоху завоювань і війн, етнічного змішування, міграцій і асиміляцій, країни Північної Африки стали об'єктом прискіпливої уваги Великої Британії та Франції напр. XIX — на поч. XX ст. Після закінчення Першої світової війни у Марокко розпочався період швидкого промислового розвитку й експлуатації природних ресурсів: видобувалися й експортувалися фосфорити, метали (марганець, мідь, свинець, цинк, кобальт, залізо), вирощувалися цитрусові, заготовлялася пробкова кора. Іноземні, здебільшого французькі, компанії вкладали у промислове освоєння Марокко величезні капітали, будували залізниці, розвивали енергетику і торгівлю. Біля мільйона гектарів родючої землі було надано французьким колоністам для ведення фермерського господарства із застосуванням найманої праці. З 1912 р. Марокко стала французьким протекторатом, за винятком порту Танжеру, що належав Іспанії. Наприкінці Першої світової війни більша частина території Марокко не була ще фактично захоплена колоністами. Саме на нескореній території виник рух волелюбних племен за збереження незалежності своєї батьківщини. 1920 р. Іспанія зробила спробу захопити гірську область Ріф, багату на корисні копалини. Тривала й жорстока боротьба закінчилася проголошенням (1921 р.) республіки Ріф, що героїчно відстоювала свою незалежність. Цими подіями була дуже стурбована Франція, що ввела свої війська до житниці області Ріф — долини ріки Уергі. У вересні 1925 р. розпочався об'єднаний франко-іспанський наступ. Ріфи чинили героїчний опір, але. сили були занадто нерівні. У травні 1926 р. Ріфська республіка зазнала поразки. У роки Першої світової війни Франція насильницьки мобілізувала корінне населення Алжиру до армії, використовуючи його на тилових роботах. Серйозні заворушення, спричинені цим свавіллям і посиленим викачуванням мінеральної сировини, продовольства, змусили французький уряд видати 1919 р. декрет, що скасував різницю між французами і алжирцями у відношенні до стягнення податків. Деякі категорії алжирців наділялися виборчими правами. Проте рівноправності так і не було досягнуто: араби і бербери, як і раніше, іменувались "підданими", а французи, що проживали в Алжирі, громадянами Франції. Расова дискримінація яскраво виявлялася при прийнятті на роботу. Ані алжирські підприємці, ані інтелігенція, ані молодь не були задовільнені цим декретом і посиленням колоніального гніту. Емір Халід, онук алжирського народного героя Аба аль-Кадіра, 1920 р. заснував політичну партію "Молодий алжирець", що вимагала рівноправності алжирців і французів, знищення расової дискримінації, представництва корінного населення Алжиру в парламенті Франції. Колоніальне гноблення викликало опір алжирців, серед яких користувалася впливом Федерація обраних мусульман, створена 1927 р., а також Союз алжирських улемів, що боролися за розвиток національної культури і мови. 1926 р. було утворено впливову політичну організацію "Північноафриканська зірка", що висунула 1933 р. гасло боротьби за незалежність Алжиру. 30-ті роки дали поштовх політичній активності серед алжирців, чому сприяла зокрема й зміна національного складу робітничого класу Алжиру (якщо у 1911 р. європейці у ньому переважали, то тепер картина була зовсім іншою — алжирців було вдвічі більше). З приходом до влади у Франції в 1936 р. уряду Народного фронту корінному населенню Алжиру було надано деякі демократичні свободи. В червні 1936 р. у Алжирі зібрався Мусульманський конгрес, що заявив про підтримку Народного фронту і проголосив Національну Хартію, яка вимагала рівноправності алжирців. 1938-1939 рр. визначилися активізацією антифашистського руху, спрямованого проти зазіхань Гітлера і Муссоліні на Північну Африку.
Читайте також:
|
||||||||
|