Етнічні конфлікти в Тропічній та Південній Африці.

Найбільшим етнічним конфліктом постколоніальної Африки стала громадянська війна в одній із найбагатших та найбільш населених країн континенту Нігерії. Після мирного здобуття в 1960 р. цією англійською колонією незалежності, в країні почався період політичної нестабільності. У Нігерії, де проживало майже 200 різних народів, етнічні проблеми наклалися на релігійні та соціальні. Серед найбільших народів країни три — фульбе, йоруба та хауса — сповідують мусульманство, а представники четвертого — ібо — є в основному християнами-католиками. Упродовж 1962-1966 років у Нігерії відбулося три військові перевороти, економіка країни майже повністю розвалилася, почався політичний хаос. Голова уряду Нігерії полковник Якубу Говон лише номінально зберігав контроль над територією країни, яка все більше перетворювалася в конгломерат заселених різними етнічними групами територій. У багатьох місцевостях траплялися погроми на національному та релігійному ґрунті.

У відповідь на переслідування ібо з боку етнічних груп фульбе, йоруба та хауса, полковник Одуменгву Оджукву оголосив 30 травня 1967 р. незалежність заселених цим народом південно-східних територій країни. Проголошена держава отримала назву Біафра і навіть була визнана чотирма африканськими державами: Танзанією, Габоном, Кот-д'Івуаром та Замбією. У свою чергу, нігерійський уряд підтримували СРСР, США та Англія. Запросивши військових найманців з цілого світу й таємно купуючи зброю у Франції та Португалії, незалежна Біафра оборонялася до січня 1970 р. Втративши портові міста, ібо отримували зброю та військове спорядження повітряним шляхом. Просування нігерійських урядових військ углиб Біафри супроводжувалося геноцидом народу ібо, загальні втрати якого оцінюються в понад мільйон жертв. Після того, як нігерійські війська захопили останні опорні пункти Біафри, залишки ібо емігрували в сусідні країни.

Іншим трагічним моментом в історії сучасної Африки став етнічний конфлікт між тутсі та хуту в Руанді. Конфлікт між обома народами тривав ще з доколоніальних часів. Локальні етнічні зіткнення, що відбувалися в 1954 і 1959 роках, набули особливої сили після проголошення 1962 р. незалежності колишніх бельгійських колоній Руанди та Бурунді. У цих країнах до 1964 р. тривали етнічні чистки, під час яких хуту вигнали з Руанди значну частину тутсі, а тутсі "очистили" від хуту Бурунді.

Ескалація конфлікту почалася після авіаційної катастрофи 6 квітня 1994 р., в результаті якої загинув президент Руанди Джувенал Хабіарімана. Вину за смерть президента було покладено на створений 1990 р. колишнім заступником міністра оборони Уганди Фредеріком Рвієгіємою, тутсі з походження, Руандійський патріотичний фронт (РПФ), що діяв на території Руанди. Одразу ж після смерті лідера країни національна більшість хуту, що становила 85% населення, повсюди почала погроми меншості тутсі, які становили 14% мешканців Руанди. У відповідь партизанські сили РПФ розпочали наступ на столицю країни Кігалі. Наступ тутсі супроводжувався такими ж жорстокими вбивствами, як і попередні репресії хуту. Масштаби вбивств змусили західні країни втрутитися до конфлікту, утворюючи "зони безпеки", в які мали б сховатися переслідувані меншості. Однак ефективність таких дій була дуже обмеженою. Згодом до конфлікту втрутилися тутсі з сусідніх Бурунді та Заїру. У кінцевому результаті конфлікт забрав життя понад півтора мільйона осіб.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Збройні конфлікти в Західній Африці.	\|	Ліквідація апартеїду в Південно-Африканській республіці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.