Національно-визвольний рух в Алжирі.

Країни Північної Африки під час Другої світової війни.

Національно-визвольний рух у Єгипті.

Лівія під італійським управлінням.

Марокканський незалежницький рух у 30-х роках.

Рифська республіка.

Національно-визвольний рух у Марокко.

Туніс під французьким протекторатом.

Національно-визвольний рух в Алжирі.

ТЕМА: Північна Африка в 1918-1945 роках

ЛЕКЦІЯ № 19.

Після Першої світової війни Алжир залишився колонією Франції зі статусом заморського департаменту, яким керував генерал-губернатор. Унаслідок послаблення зв'язків з метрополією, що стали наслідком перебудови французької економіки на військовий лад, промисловість країни зазнала значних збитків.

Підйому національної свідомості алжирського населення сприяло розширення контактів з метрополією. Під час світової війни у французькій армії служили 173000 алжирців (25000 з них загинули), ще 119000 — вивезено до Франції на роботу. Через економічну кризу 1920-1921 років, що боляче вдарила по економіці колонії, до метрополії виїжджало все більше людей. У Франції вихідці з Алжиру отримували освіту й швидко приходили до усвідомлення потреби організованої боротьби за власні національні права. Певний вішив на радикалізацію національного руху Алжиру мала також інформація про перемоги національних рухів у Туреччині та арабських країнах Близького Сходу.

Зважаючи на зріст незадоволення французьким правлінням та природні після виграної війни очікування лібералізації державного режиму, колоніальна влада змушена була здійснити низку заходів, спрямованих на покращення становища корінного населення країни. У кінці 1918 — на початку 1919 років скасовано податкові відмінності між корінним населенням та колоністами, надано обмежені майновим цензом та соціальним статусом виборчі права. Згідно з виборчим законом 1919 р., корінне населення Алжиру обирало 1/3 муніципальних та 1/4 генеральних радників, а також 21 із 69 фінансових делегатів, що розглядали бюджет колони. Загалом право голосу отримало 112000 алжирців-мусульман. Безумовне виборче право мали 19000 колоністів і 75000 європейців-неколоністів.

Лідером першого періоду алжирського національно-патріотичного руху, що розгорнувся на початку 20-х років, став колишній офіцер французької армії емір Халед, внук легендарного ватажка антифранцузької боротьби середини XIX ст. Абд аль-Кадира. У 1920 р. Халеда обрали до муніципалітету м. Алжира, однак колоніальна адміністрація анулювала його мандат. Заснувавши в 1921 р. опозиційну газету "Ікдам" ("Відвага"), Халед розгорнув широку пропагандистську кампанію. Він звертався з численними петиціями до парламенту та президента Франції, апелював до міжнародного співтовариства, виступав з публічними промовами. Головними вимогами Халеда були скасування „туземного кодексу", представництво алжирців у французькому парламенті, поширення на колонію національного законодавства у сфері освіти, охорони праці тощо. Завдяки цій кампанії він отримав мандат депутата. У 1922 р. емір спробував створити політичну партію "Алжирське братство", але був висланий до Дамаска, де й змушений був жити під поліційним наглядом. Помер емір Халед у 1936 р.

У 1926 р. у Парижі шляхом об'єднання кількох дрібних організацій алжирських емігрантів виникла політична організація "Північноафриканська зірка". Халеда заочно обрано почесним головою організації. Тоді ж відновлено видання газети "Ікдам". За різкі антиколоніальні висловлювання в 1929 р. організацію заборонено, після чого вона відновила свою роботу в 1932 р. під новою назвою — "Славна північноафриканська зірка". Засновано також нову газету "Аль-Умма" ("Громада").

Запропонована Халедом програма стала основою програми, створеної у вересні 1927 р. Федерації туземних обранців, до якої увійшли 150 представників алжирців-мусульман в органах місцевого самоуправління. Однак пізніше федерація оголосила курс на політичну асиміляцію корінного населення Алжиру та отримання політичних прав у рамках загальнофранцузької політико-правової системи. Гаслом організації була вимога зрівняння в правах місцевого мусульманського та європейського населення.

Опозиційною до політики федерації стала створена арабською інтелігенцією в 1931 р. завдяки підтримці духовенства Асоціація алжирських улемів-реформаторів. Засновниками організації стали 13 відомих арабомовних письменників, поетів та публіцистів. Першим президентом асоціації став шейх Абдальхамід Бен-Бадіс. Спочатку асоціація обмежилася лише вимогами поширювати освіту арабською мовою. Згодом гаслом реформаторів стала тріада: "Алжир — моя батьківщина, іслам — моя релігія, арабська — моя мова". Остерігаючись посилення впливу нонконформістськи налаштованої інтелігенції, в 1933 р. колоніальні власті заборонили улемам виступати в мечетях і встановили контроль над організованими ними школами. На території самої Франції в 1934 р. вдруге було заборонено емігрантську організацію, яка відновила свою діяльність під назвою "Національна спілка иівнічноафриканських мусульман".

Після перемоги на виборах у Франції Національного фронту становище Алжиру покращилося. Було відмінено "туземний кодекс" і надано право створювати політичні партії та профспілки. Емігрантські організації Франції отримали можливість перенести свою діяльність до Алжиру. 7 червня 1936р. відбулося об'єднання "Асоціації улемів", прокомуністичної "Алжирської федерації праці", "Північноафриканської зірки" та дрібніших національних організацій у єдиний "Мусульманський конгрес", керівниками якого стали лідери улемів Бен-Бадіс та голова "Федерації туземних обранців" Бен-Джаллул. Програмним документом конгресу визначено "Хартію вимог", що передбачала надання алжирцям французького громадянства та представництва у французькому парламенті. Проти мусульманського об'єднання різко виступили місцеві філії загальнофранцузьких фашистських партій. У березні 1937 р. колишні члени "Північноафриканської зірки", що вийшли з конгресу, організували нову "Партію алжирського народу" (ПАН), лідером якої став Ахмед Мессалі аль-Хадж. Організація аль-Хаджа зайняла непримиренну антиєвропейську позицію.

У 1938 р. після розколу Національного фронту в метрополії розпався і "Мусульманський конгрес". Розчарування провалом законопроекту Блюма-Віолетта, згідно з яким більшість алжирців могла б отримати французьке громадянство, посилило позиції ПАН, що виступала за повний розрив з Францією.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Урегулювання палестинської проблеми в 90-х роках.	\|	Туніс під французьким протекторатом.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.