Національно-визвольний рух у Єгипті.

Єгипет на час закінчення світової війни був протекторатом Англії. Одразу ж після закінчення війни, 13 листопада 1918р., група депутатів єгипетського Законодавчого зібрання на чолі з Саадом Заглул-пашею звернулася до англійського верховного комісара Реджінальта Вінгейта з вимогою надати країні незалежність. Для реалізації цих планів колишні делегати створили координаційний комітет "Вафд Мисрі" ("Єгипетська делегація"), що зайнявся організацією антианглійських виступів.

На початку 1919 р. англійці заарештували найактивніших діячів комітету й 8 березня вислали їх на Мальту. У відповідь населення Каїра розпочало широкі протестаційні акції. Упродовж 9-11 березня 1919 р. в столиці країни відбувалися масові безпорядки. Демонстрації під гаслами "Єгипет для єгиптян" були розігнані вогнем кулеметів. Мусульманське населення розпочало нападі! на колоніальні заклади та англійців на вулицях. Упродовж березня антианглійські виступи поширилися за межі Каїра. Припинено залізничне сполучення між містами, в багатьох місцях арабське населення створило бойові загони та органи самоуправління. Почалися хвилювання в частинах армії та "трудових корпусах" — загонах демобілізованих безробітних солдат, яких збиралися використовувати на громадських роботах.

Англійці з величезними труднощами придушили найбільші центри повстання. Для боротьби з повстанцями використовувалася авіація та бронемашини. Протягом трьох тижнів загинуло близьке 1000 повстанців. Водночас англійці змушені були піти на поступки національно-патріотичним силам, дозволивши виїзд С. Заглула до Парижа на мирну конференцію. Там представник Єгипту намагався схилити великі країни до рішення про надання його країні незалежності. Пославшись на неготовність місцевого населення до повної незалежності, йому було відмовлено. Однак Лондон змушений був піти на переговори з представниками патріотичного руху. Створена для вивченні ситуації в Єгипті комісія лорда Мілнера зробила висновок про потребу замінити систему протекторату розширенням самоврядування.

28 лютого 1922 р. Англія оголосила про скасування режиму протекторату й перетворення Єгипту в незалежну суверенну державу. 15 березня без погодження з англійцями султан Фуад І проголосив себе королем. 18 квітня 1923 р. Єгипет отримав з англійських рук конституцію, яка передбачала привілеї іноземцям, передачу Ангії прав захисту самого Єгипту та прав іноземних держав на його території, захист англійцями національних меншин та зони Суецького каналу. Державний устрій передбачав збереження монархії та двопалатний парламент.

У результаті переможних для „Вафду" парламентських виборів на початку 1924 р. було створено уряд на чолі з С. Заглулом. На хвилі національного піднесення єгипетські націоналісти розгорнули кампанію за поширення єгипетської юрисдикції на територію Судану, який уважався споконвічною зоною впливу Єгипту. Англійці ж, які на правах кондомінімуму з Єгиптом володіли Суданом, не бажали допустити цього. Намагаючись вирішити це та інші спірні питання упродовж квітня — жовтня 1924 р., С. Заглул та прем'єр-міністр Макдональд вели переговори в Лондоні. У вересні 1924 р. в Судані почалися демонстрації прихильників виключного єгипетського володіння цією країною. Після вбивства єгипетськими студентами-націоналістами 19 листопада 1924 р. генерал-губернатора Судану Лі Стека, англійські війська в Судані атакували єгипетські підрозділи й почали їх роззброєння. На вимогу Англії Єгипет був змушений сплатити відшкодування й вивести свої війська із Судану. На знак протесту уряд "Вафду" пішов у відставку.

Упродовж 1927-1928 років король Фуад намагався схилити кабінети Сарват-паші, а згодом Нахас-паші до підписання з Англією угоди про розмежування повноважень сторін. Невдоволений непоступливістю лідерів "Вафду", 25 червня 1928 р. король змінив конституцію і надав владу поміркованому діячеві проанглійської орієнтації Мухаммедові Махмуд-паші. Уряд М. Махмуд-паші 3 серпня 1929 р. підписав з англійцями проект широкомасштабної угоди, але після перемоги на наступних виборах "Вафду" цей проект було відкинуто.

Підйом національно-патріотичного руху в Єгипті розпочався у 1930 р. після пропозиції Англії укласти новий двосторонній договір про взаємні права та обов'язки сторін. Уряд Нахас-паші, шо належав до "Вафду", відмовився вести переговори на запропонованих англійцями умовах. Король Фуад розпустив парламент і відправив у відставку кабінет. Новий уряд сформував діяч виразно прозахідного спрямування Ісмаїл Сідкі-паша. Формування нового уряду збіглося з загостренням економічної кризи, що боляче вдарила по монокультурному бавовняному виробництву країни. У липні 1930 р., під час протестаційних акцій у Мансурі поліція розстріляла демонстрацію, в результаті чого загинуло 8 осіб і ще 100 було поранено. Акції підтримки та протесту проти дій поліції в Мансурі розгорнулися в Каїрі, Порт-Саїді, Александрії та інших містах. За допомогою військових англійцям вдалося припинити масові безпорядки та антианглійські виступи.

У жовтні 1930 р. прийнято нову редакцію конституції, яка передбачала чіткіше розділення гілок виконавчої та законодавчої влади. Крім того, було прийнято низку заходів, що передбачали встановлення жорсткішого контролю над профспілковим та громадськими рухами.

Наступна хвиля антианглійських виступів відбулася в травні 1931 р. під час виборів до парламенту на основі нової конституції. Лише оголосивши військовий стан, в окремих районах вдалося провести вибори. Змушений зважати на посилення національно-патріотичного руху, уряд вдався до деяких кроків, що мали покращити економічне становище країни. У 1934 р. введено обмежуючі мита на привізний хліб, що, однак, призвело до подорожчання хліба. У країні знову відбулася низка антианглійських виступів та демонстрацій з економічними вимогами. Протягом 1934-1935 років регулярно відбувалися протестаційні акції, що іноді переростали в масові безпорядки.

Змушена зважати на посилення національного руху та італійську агресію в сусідній Абіссінії, Англія відновила в 1935 р. переговори про статус Єгипту. Тим часом головні патріотичні сили країни об'єдналися в складі Національного фронту. Підтиском цього об'єднання в грудні 1935 р. король змушений був відновити конституцію 1923 р., водночас поновивши переговори про укладення широкомасштабної двосторонньої угоди з Англією. 28 квітня 1936 р. король Фуад помер і на престол вступив його 16-річний син Фарук. У травні 1936 р. вафдисти виграли вибори до парламенту і змогли сформувати уряд на чолі з Нахас-пашею.

Новий уряд розпочав переговори з міністром закордонних справ Англії Іденом, у результаті яких 26 серпня 1936 р. вироблено проект попередньої угоди. Остаточний договір підписано в Лондоні. Згідно з ним оголошувалося припинення англійської окупації країни, скасування поста верховного комісара, відновлювався режим англо-єгипетського кондомінімуму (співволодіння) в Судані. Країни зобов'язувалися співпрацювати у військовій сфері та надавати одна одній допомогу у випадку агресії. У зоні Суецького каналу впродовж 8 років залишався 10-тисячний контингент англійських військ, а також припинявся англійський контроль над єгипетською армією. Англія обіцяла сприяти вступу Єгипту до Ліги Націй та скасуванню режиму капітуляцій. У квітні 1937 р. на міжнародній конференції в Монтре капітуляції було скасовано. Місяцем пізніше Єгипет прийнято до Ліги Націй.

Розчаровані половинчастістю досягнутих угодою 1936 р. свобод країни, групи національно налаштованої інтелігенції розпочали в кінці 30-х років творення підпільних антианглійських організацій. Особливо активно цей процес проходив у середовищі єгипетського офіцерства. У 1938 р. виник зародок таємної військової організації "Молоді офіцери", члени якої декларували метою своєї діяльності повне виведення андійських військ з країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лівія під італійським управлінням.	\|	Країни Північної Африки під час Другої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.