Національно-визвольний рух у Марокко.

Подібно до Тунісу, Марокко на час закінчення світової війни перебувало, зберігаючи формальну незалежність, під контролем Франції та Іспанії. Відповідно до підписаних у 1912 р. угод, французи зобов'язувалися "поважати престиж" султана, однак практично отримали повний контроль над більшою частиною країни, яка дістала статус протекторату. Прилегла до Гібралтарської протоки північна частина Марокко була під іспанським контролем з резиденцією колоніальних влад у Тетуані. Район Танжеру був виділений у міжнародну зону.

Одразу після встановлення над Марокко іноземного контролю розпочалася запекла партизанська боротьба проти європейських колонізаторів. Окремі райони гірського та пустельного Мароккоще в1912-1914 роках були цілком звільнені від колонізаторів. На час тривання світової війни уряди Франції та Іспанії змушені були припинити пацифікаційні акції в країні. Лише в 1918 р. колоніальні країни змогли повернутися до продовження завоювання Марокко.

Розроблений іспанцями план підкорення Марокко передбачав повільне, по частинах, опанування півночі країни. У 1919-1920 роках, ведучи військові операції проти племен джібала на заході своєї зони окупації, іспанський уряд намагався водночас досягнути порозуміння з керівником рифської області Абд аль-Керімом. Йому вислано запрошення відправити своїх синів для навчання та роботи в Іспанію. Налаштований різко по-антиіспанськи, Абд аль-Керім відмовився, але невдовзі помер. Правителем рифів став його син Мухаммед ібн Абд аль-Керім.

Іспанці зібрали для нападу на область рифів 24-тисячну армію. 1 червня 1921 р. несподіваним ударом передові іспанські загони оволоділи прикордонним поселенням рифської області Дар-Абар, однак невдовзі були звідтіля вибиті силами Мухаммеда Абд аль-Керіма. У бою іспанці втратили понад 400 солдат, батарею гірських гармат, багато рушниць і набоїв. Рифські племена із захватом зустріли цю перемогу. До Мухаммеда почали прибувати вожді племен з пропозиціями об'єднати сили. На бік рифів переходили марокканці, що служили в іспанському війську.

Бажаючи отримати реванш за невдалі прикордонні бої, іспанці зосередили великі сили біля прикордонного поста Анваль. Анвальська битва продовжувалася шість днів (з 21 до 26 липня 1921 р.) і закінчилася повним розгромом іспанців. Головнокомандуючий Сільвестре покінчив життя самогубством, тисячі туземних солдат перейшли на бік повстанців. Рифи захопили колосальні трофеї: 139 гармат, 292 кулемети, 29000 рушниць, 2 літаки, багато автомобілів, продовольства, медикаментів. Кількома днями пізніше, переслідуючи залишки розбитої іспанської армії, рифи захопили в полон нового командуючого експедиційного корпусу генерала Наварро разом зі штабом. Очистивши майже всю материкову територію країни від іспанців рифи зупинилися під стінами Мелільї — прибережного міста, заселеного в основному європейцями. Перемоги рифів врятували від розгрому племена джібала. Діючу проти них армію відведено до Мелільї.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Туніс під французьким протекторатом.	\|	Рифська республіка.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.