Країни Північної Африки під час Другої світової війни.

Початок Другої світової війни був використаний французькою владою як привід до запровадження більш жорсткого режиму. правління в північноафриканських протекторатах. Заборонено діяльність усіх легальних національних організацій, запроваджено пресову цензуру. Ще більше репресії посилилися після військової поразки Франції в Європі та переходу Марокко, Тунісу та Алжиру під владу уряду маршала Петена.

У результаті великої десантної операції 8 листопада 1942 р. на атлантичному узбережжі Марокко висадилися англо-американські війська. Після нетривалого, але запеклого опору 22 грудня 1942 р. французи підписали із союзниками угоду про припинення вогню. Згідно з цією угодою французи зберігали свою озброєну присутність в Північній Африці, а союзники отримували право користуватися аеродромами та портовою інфраструктурою. Згодом у Північній Африці було створено структури Французького комітету національного визволення (ФКНВ) Шарля де Голля, що оголосив про продовження боротьби з Німеччиною.

Бажаючи послабити французькі впливи в регіоні, американці пішли на прямі переговори з лідерами місцевих незалежницьких рухів. 22-24 січня 1943 р. у Касабланці президент США Франклін Делано Рузвельт зустрічався із султаном Марокко Мухаммедом Бен-Юсуфом. Сполучені Штати пообіцяли марокканцям свою підтримкку в питаннях досягнення незалежності взамін за співпрацю з союзницькою адміністрацією.

Спроба створити незалежний уряд відбулася в Тунісі під час короткого періоду окупації країни німецько-італійськими військами. Новий правитель Тунісу Монсефат-бей 31 грудня 1942 р. сформував уряд на чолі з Мухаммедом Шеніком, який намагався добитися дипломатичного визнання Тунісу країнами "осі". Після звільнення в травні 1943 р. Тунісу від німецько-італійських військ у країні відновлено французьку колоніальну адміністрацію.

У Алжирі, який став плацдармом ФКНВ, місцеві національно-патріотичні організації висловилися за підтримку Франції у війні. Однак, після того як численні маніфести та звернення до представників "Вільної Франції" з проханнями покращити становище місцевого населення залишилися без відповіді, в середовищі алжирських патріотів верх взяли екстремісти налаштовані на збройне вирішення питання національної незалежності. У результаті на сході країни 8-16 травня 1945 р. відбулося стихійне антифранцузьке повстання. Приводом став розстріл французами демонстрації алжирців, що святкували 8 травня день перемоги над гітлерівською Німеччиною. У відповідь алжирці розпочали напади на представників колоніальної адміністрації, поліційні та військові частини. Лише використавши авіацію та сили флоту Франції вдалося придушити це повстання, однак загинули тисячі алжирців.

Після початку Другої світової війни зросла активність лівійських політичних емігрантів. Готуючись до боротьби з Італією в Північній Африці, англійці зробили спробу залучити на свій бік лівійців. Створена 20 жовтня 1939 р. в Александрії Об'єднана Рада представників Кіренаїки та Триполітанії умовою створення військових підрозділів лівійців висунула визнання незалежності майбутньої лівійської держави. Не бажаючи зв'язувати себе обіцянками англійці відмовилися дати таку обіцянку й запропонували грошову винагороду. Ідріс Сенусі, якому емігранти доручили представляти їх інтереси перед англійцями, одноособово погодився на англійські умови й дозволив сформувати п'ять лівійських батальйонів. Упродовж боїв серпня 1940 — лютого 1941 років підрозділи лівійців значно поповнилися за рахунок насильно мобілізованих до італійської армії арабів, що здавалися в полон. На початку 1941 р. лівійські підрозділи налічували 14000 солдат і 120 офіцерів. Упродовж 1942 — початку 1943 років уся територія Триполітанії та Кіренаїки була звільнена англійськими, а Феццану — французькими військами. Улітку 1944 р. до Лівії повернувся Ідріс Сенусі. Англійці та французи дозволили відкрити політичні та культурні товариства й передали племінним вождям деякі адміністративні повноваження, однак проводили політику ізоляції зон своєї окупації.

Друга світова війна призвела до посилення національно-патріотичного руху в країнах Північної Африки. Франція, яка була скомпрометована поразками на першому етапі війни, вже не могла зберігати свій контроль над регіоном у незмінній формі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Національно-визвольний рух у Єгипті.	\|	Проголошення незалежності Лівії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.068 сек.