Вплив іноземних держав

Особливості економічних і політичних процесів у регіоні

ТЕМА КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Латинською Америкою ми називаємо ту частину Північної, Центральної і Південної Америки, що лежить на південь від кордону США. Ця частина Америки стала об'єктом колонізації з боку Іспанії та Португалії: іспанська та португальська мови, що виникли на основі давньої латині, почали домінувати на цій території, що дало підставу називати її Латинською Америкою, на відміну від англомовної Північної Америки. Особливості колонізації Латинської Америки полягали у тому, що з Іспанії та Португалії до Америки їхало здебільшого дворянство, яке отримувало там величезні земельні наділи, але з презирством ставилося до праці. Працювати повинні були місцеві жителі — індійці або привезені з Африки негри — раби. Так склався своєрідний уклад життя Латинської Америки, центром якого стали великі земельні володіння, латифундії, а їхніми господарями — нащадки іспанських дворян, що переселилися й використовували працю безземельних селян — пеонів, індійців та, переважно, негрів-рабів. Процеси міжрасового зміщення призвели до появи великої кількості мулатів (нащадків білих і негрів) і метисів (нащадків білих та індійців), що на початку XX ст. становили більшість населення Латинської Америки. На межі 20-х років у країнах Латинської Америки проживало біля 5,4% населення земної кулі (95 млн.).

Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще на початку XIX ст. Тут утвердилась республіканська форма правління. Конституції країн регіону створено, як правило, на зразок конституції СІЛА. Законодавча влада належить зазвичай Національному конгресу, що складається з двох палат: сенату і палати депутатів. Главою держави і главою уряду є президент, що обирається загальним голосуванням. Однак парламентаризм і демократія багато в чому залишилися формальними. Будь-яке реальне поширення прав і свобод погрожувало існуванню латифундій. Влада в цих республіках належала, як правило, різноманітним кланам латифундистів і набувала форми особистої влади вождя (каудільо), який безпосередньо спирався на армію. Величезну роль в житті латиноамериканських країн відігравала верхівка армії — генерали та офіцери, що зазвичай походили з середовища землевласницької аристократії. Армійська верхівка часто-густо визначала напрямок політики країни, здійснювала військові перевороти і ставила у влади того або іншого каудільо.

Для Латинської Америки тих років, як, між іншим, і в наш час, були характерні різкі соціальні контрасти. Місцева олігархія купалася в розкошах, а основні маси промислових робітників і трудівників села ледь животіли. Переважній більшості селян були недосяжні одяг і взуття фабричного виробництва. Зібраного врожаю вистачало лише на те, щоб прогодуватися. їхні діти не ходили до школи. Мільйони родин голодували. Околиці Буенос-Айреса, Сантьяго та інших столиць були оточені "кварталами бідноти", забудованими саморобними хатками з каменю, шматків бляхи і фанери. В цих районах не було ані електрики, ані каналізації, часто спалахували епідемії, що забирали життя у сотен тисяч людей. Основна маса населення була неписьменна. Такою розмаїтою, суперечливою, охопленою різноманітними конфліктами і проблемами виглядає Латинська Америка у міжвоєнний період.

В економічному відношенні країни Латинської Америки у силу їхнього загалом аграрного розвитку були залежні спочатку від Великої Британії (протягом XIX ст.), а починаючи з повоєнного періоду — від США. Поєднання політичного суверенітету й економічної залежності значною мірою визначало розвиток країн цього регіону у міжвоєнний період. З 20 латиноамериканських республік найвпливовішими й великими є Бразилія, Аргентина і Мексика. Державами з великими потенційними можливостями були Венесуела, Перу, Чилі. Частка колоніальних володінь, що належали США, Франції, Великій Британії та іншим країнам, була невелика (всього 2,5% території, біля 4,5% населення). У цей період система ринкових відносин майже повністю сформувалася в Аргентині, Уругваї, Чилі, Мексиці, Бразилії, а в Болівії, Парагваї вона лише зароджувалась. В рамках світової господарської системи латиноамериканський регіон відіграв роль аграрно-сировинної ланки. Країни Латинської Америки вивозили продукцію гірничодобувної промисловості, сільськогосподарську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання і споживчі товари. Кожна з них виробляла здебільшого щось одне: Бразилія — каву, Аргентина — збіжжя і м'ясо, Уругвай — вовну, Чилі — мідь та селітру, Болівія — олово, Перу — срібло й бавовну, Венесуела — нафту і залізну руду. Коста-Ріка і Гватемала — банани. Все це створювало винятково велику залежність економіки латиноамериканських країн від кон'юнктури світового ринку. Ці країни вступали до смуги найжорстокіших економічних струсів кожного разу, коли зовнішня ситуація складалася несприятливо для їхнього експорту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Країни й території Тропічної і Південної Африки	\|	Протиборство демократичних сил і диктаторських режимів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.