• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Протиборство демократичних сил і диктаторських режимів

Поява диктаторських режимів в Латинській Америці у міжвоєнний період мала безліч причин. До них треба віднести: кризи консервативно-олігархічних і реформіст­ських форм правління, нестійкий, монокультурний розви­ток економіки, масу невирішених соціальних проблем, економічну залежність від СІЛА та Європи, вплив офі­церських і католицьких угруповувань, традиції кауділизму, прагнення використати ідеї незалежності та суверенітету в особистих цілях певними політичними діячами, спроби згуртувати національні сили за допомогою режиму особис­тої влади та ін.

У Бразилії 1930 р. було створено партію Національний буржуазно-ліберальний альянс на чолі з Жетуліо Варгасом, що шляхом збройної боротьби встановив режим особистої влади й усунув з політичної арени країни "кавову" олігар­хію. Військово-диктаторська форма правління дала змогу новому режимові зміцнитися при владі, запобігти револю­ційному вибуху в країні. Того ж року лідера Ліберального Альянсу Ж. Варгаса було призначено президентом. Його правління тривало до 1945 р. Хоч і було прийнято дві конституції, права Ж. Варгаса, що мали диктаторський Характер, ними не обмежувалися.

Криза уряду радикалів призвела до військового пере­вороту в 1930 р. в Аргентині. 6 вересня армійські частини під командуванням генерала Хосе Урібуру захопили владу % країні. Колишнього президента-реформатора Ірігойєна Чуло арештовано й заслано. Урібуру проголосив себе тим­часовим президентом з диктаторськими повноваженнями. Було скасовано конституційні гарантії, розпущено конгрес, оголошено облоговий стан. Урібуру надихався фашистськими ідеями. Безпосередньою опорою диктатури були реакційне офіцерство й націоналістично налаштовані буржуазно-поміщицькі кола. Уряд Урібуру прагнув твер­дою рукою забезпечити "порядок" і "соціальний мир" у країні. Під тиском широких демократичних сил диктаторський режим було повалено. В лютому 1932 р. президентом Аргентини став кандидат Національно-демократичної партії Агустин Хусто. Хоча формально конституційний режим було відновлено, новий уряд також чинив диктат проти демократів і лівих сил.

Ще раніше диктаторський режим було встановлено в Чилі. У вересні 1924 р. група офіцерів здійснила військовий переворот під гаслами створення сильного уряду. Хунта, що прийшла до влади, збирала до себе правителів і прибіч­ників твердої авторитарної влади, реформістів і радикалів. Звідси суперечлива політика нового уряду. Незважаючи на прийняття прогресивної конституції 1925 р., передового трудового законодавства, реальна влада в країні все більше зосереджувалася в руках Ібаньєса дель Кампо, який обій­няв пост військового міністра. 1927 р., ставши президен­том країни, він установив режим особистої диктатури (1927-1931 рр.).

На Кубі в 1925 р. обраний президентом республіки Херардо Мочадо-і-Моралєс встановив диктаторський ре­жим, обрушивши на демократичний рух жорстокі репресії. Мочадо створив урядову федерацію трудящих. Як і -Ібаньєс, він наслідував прикладу італійського фашизму, називав себе "антільським Муссоліні".

Диктаторський режим було також встановлено в Нікарагуа, де після придушення руху патріотів на чолі з Аугусто Сесаром Сандіно до влади прийшов командувач націо­нальною гвардією Анастасіо Самоса. Одіозна диктатура клану Самоси проіснувала в Нікарагуа понад 40 років.

Авторитарним режимам в країнах Латинської Америки протистояв демократичний рух, ступінь розвитку якого був неоднаковий і залежав від місцевих умов. Найважливішим чинником життя латиноамериканських республік став рух за Народний фронт. В Латинській Америці він мав яскраве антифашистське й антиолігархічне забарвлення. В цьому регіоні ще не існувало місцевого монополістичного капіта­лу і не могло скластися фашизму європейського типу. Тут йшлося про реакційні профашистські течії та тенденції серед представників місцевої влади, котра надихалася при­кладом європейського фашизму, прагнула перейняти бага­то чого з його ідеології та терористичних засобів, але не була за своєю природою власне фашистською. З іншого боку, загроза фашизму в регіоні з'явилася зовні — через посилене проникнення туди держав вісі, особливо в Ар­гентині, Бразилії та Чилі. Воно виявлялося в економічній,зовнішньоторговій і дипломатичній експансії, в зростанні військових зв'язків, в активізації діяльності нацистської агентури, у спробах використати для цієї мети місцеві колонії німецьких переселенців. Поєднання такої діяль­ності з активізацією місцевих реакційних сил становило реальну небезпеку для народів регіону.

Боротьба за Народний фронт мала свої особливості й в окремих країнах. У Бразилії ця боротьба набула форми Національно-визвольного альянсу, що виник в умовах режиму президента Варгаса. Альянс, створений 1935 р., набув характеру масової демократичної організації, що поставила на меті боротьбу з реакційними силами, пова­лення диктаторського режиму і встановлення народної влади. Його вплив зростав досить швидко — у червні Альянс об'єднав більше 1,5 млн. чол. Однак частина керів­ництва зайняла радикальні позиції й розпочала підготовку до збройного повстання. Це призвело до відходу від Альян­су багатьох його учасників. У липні 1935 р. уряд Варгаса заборонив діяльність Альянсу, що перейшов на нелегальне становище.

В Аргентині в умовах наступу реакції активізувався демократичний рух, представники якого одержали в берез­ні 1936 р. перемогу на виборах до палати депутатів Конгре­су. Радикали, соціалісти та декілька дрібних партій утворили єдиний парламентський блок під багатозначною назвою "Народний фронт", що зажадав від уряду дотри­мання демократичних свобод та приборкання крайньої реакції. 1 травня 1936 р. радикали, соціалісти, комуністи організували 100-тисячну демонстрацію в столиці під гас­лом "Народного фронту". Одначе керівники радикалів і соціалістів не зважилися прийняти пропозицію про ство­рення "Народного фронту" і винести боротьбу за стіни парламенту. Парламентський блок "Народного фронту" у вересні 1936 р. розпався. Активізація демократичного руху в країні змусила владу припинити наступ на умови життя і права трудящих, відмовитися від спроб встановлення терористичного режиму. В лютому 1938 р. президентом Аргентини став представник ліберального крила націо­нально-демократичної партії Рікардо Ортіс, що пішов на поступки демократичним силам і вжив заходів щодо зміцнення конституційних свобод.

Великих успіхів рух "Народний фронт" досяг у Чилі. Безпосередньою причиною створення "Народного фронту" виявилася розправа уряду зі страйком залізничників у лютому 1936 р., введення облогового стану і переслідуван­ня демократичних сил. У відповідь на це в березні 1936 р. було створено "Народний фронт", до якого увійшли соціа­лісти, комуністи, радикали, демократи, профспілкові орга­нізації. Програма "Народного фронту" містила ряд прогре­сивних заходів: захист і розширення демократичних прав і свобод трудящих, стимулювання розвитку національної економіки та обмеження позицій іноземного капіталу, по­силення ролі держави в економіці, аграрні перетворення на користь селян, піднесення рівня життя, освіти і культу­ри народних мас, захист національного суверенітету і бо­ротьбу за мир, проти фашизму на міжнародній арені. На президентських виборах 25 жовтня 1938 р. "Народному фронту" вдалося одержати перемогу. Його кандидат—ра­дикал Педро-Агірре Серда отримав 50,2% голосів і був обраний президентом країни. Він сформував уряд "Народ­ного фронту" в складі радикалів, соціалістів і демократів. Уряд "Народного фронту" (1938-1941 рр.) розширив демо­кратичні свободи, права трудящих, вжив заходів проти вкрай правих організацій. Було підвищено зарплату, зни­жено ціни на продукти харчування, розширено систему соціального забезпечення. Уряд ужив заходів для розвитку національної економіки, що сприяли зростанню вироб­ництва. Було подано допомогу дрібним і середнім сіль­ським власникам, частину земель, що пустували, передано безземельним селянам. Значних успіхів було досягнуто у сферах народної освіти, медичного обслуговування. Однак всередині "Народного фронту" намітилися серйозні хитан­ня і незгода. Внаслідок цього не було зачеплено власність іноземних компаній, фактично не було проведено аграрну реформу. Становище ускладнила й Друга світова війна, що розпочалася. Врешті-решт у січні 1941 р. "Народний фронт" розпався.

Створення Народних фронтів в Латинській Америці, активізація демократичних сил були яскравою сторінкою в боротьбі проти консерваторів, олігархії, диктаторських ре­жимів, за національні інтереси суверенних латиноамери­канських держав.

Читайте також:

1. Вибір режимів обробки заготовки різанням
2. Вибір схеми підключення абонентів залежно від режимів тиску.
3. Вимоги до режимів праці і відпочинку та профілактичних медичних оглядів
4. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
5. Застосування кругової діаграми для розрахунку режимів лінії та узгодження з навантаженням
6. Інші види спеціальних режимів господарювання
7. Клас платформних режимів
8. Конституціоналізм як ідея. Місце конституційного права в правовій системі сучасних демократичних держав.
9. ЛЕКЦІЯ 13 Призначення режимів різання
10. Поняття групи інтересів і роль групи інтересів в демократичних суспільствах.
11. Поняття митного режиму та види митних режимів.
12. Порядок вибору параметрів режимів різання

Переглядів: 24048