• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток емпіричних досліджень у протосоціологічний період

Становлення соціології як самостійної наукової дисципліни відбувалося не тільки в координатах теоретичного мислення — філософії історії, філософії держави і права, соціальної філософії. На нього позитивно впливали й емпіричні пошуки, засновані на досліді, вивченні фактів суспільного життя.

Як емпірична дисципліна, соціологія займається збором та аналізом конкретної інформації. Історично першою формою її збору був облік матеріальних і людських ресурсів у масштабах держави, окремого маєтку, міста. Як правило, така необхідність була пов'язана з вирішенням військових і фінансових питань. Так започатковували перші переписи населення, спроби кількісного аналізу соціальних явищ і процесів. Свідчень такої діяльності, починаючи з біблійних часів, чимало. Найдавніший перепис, наприклад, був своєрідним оглядом здатного до війни чоловічого населення. Обов'язком кожного потенційного воїна було принести в певне місце і час військове знаряддя: каміння, наконечник, стріли. За величиною утвореного ними пагорба судили про воєнну силу держави, здатність вести війну. В Іудеї, Єгипті та інших країнах існував порядок обліку земель, матеріалів, робочої сили, харчових продуктів через обов'язкову звітність службових осіб. Ініціатива збору інформації належала державним установам. Переписи населення та його майна у Давньому Римі здійснювалися з метою визначення соціального, політичного, військового та податкового статусу членів суспільства.

У Давній Греції держава втратила монополію на проведення обліку. Ініціаторами виступали, окрім влади, також власники майстерень, маєтків, торгівельної справи. В Афінах облік природного руху населення був регулярним, складали і земельні кадастри з повним описом окремих господарств. Важливість кількісної та якісної емпірично вірогідної інформації для потреб державного управління визнавала і наука. Опис грецьких полісів у «Політиці» Арістотеля став основою його теоретичної гіпотези про «середній» політичний устрій як норму, відхиленнями в кращий або гірший бік від якої вважав конкретні держави.

За часів Сервія Туллія (VI ст. до н.е.) у Давньому Римі діяв спеціальний орган обліку — ценз. Окрім періодичних переписів, цензори вели і поточні спостереження за рухом населення, фінансами, армією. Обов'язковим для кожного сімейства було ведення обліку домашнього господарства. Зафіксовано випадок наукової обробки офіційних даних: юрист Ульпіан намагався визначити тривалість життя різних вікових груп. Однак досвід римської держави було втрачено. До збору конкретної інформації в масштабах держави вдавалися в централізованих монархіях, після завоювання і освоєння нових територій (англійська «Книга страшного суду» (земельний кадастр) Вільгельма I Завойовника).

Примітивні емпіричні соціальні дослідження практикувалися в торгових містах Італії та Голландії доби Відродження. В Іспанії в 1575 р. чи не вперше в Європі для вивчення соціально-економічних явищ використовували питальник з 357 питань. Розвиток міжнародної торгівлі, міст стимулювали різноманітні форми обліку, реєстрації видатків-прибутків, матеріальних цінностей, трудових ресурсів. Ризик морських перевезень формував потребу їх страхування, для чого потрібні були статистичні дані, відповідно їх аналіз та оцінка.

У середині XVI ст. стало можливим наукове емпіричне вивчення соціальних явищ, завдяки існуючій в усіх тогочасних феодальних державах системі реєстрації основних актів громадянського стану у церковних парафіях. Зібрана у них інформація ще не була достатньо повною щодо всього населення (інші види віросповідання не враховувалися), точністю через відсутність єдиних форм реєстрації (не фіксували, наприклад, причини смерті, вік померлого). Все це звужувало можливості аналізу, але церковно-приходські книги були єдиним джерелом кількісних, числових даних.

Початок сучасного емпіричного суспільствознавства пов'язують з виходом у 1662 р. в Лондоні праці Джона Граунта «Природні і політичні спостереження, перераховані і зроблені над бюлетенями смертності щодо управління, релігії, торгівлі, зростання, повітря, хвороб і різних змін означеного міста», а також читанням у 1660 р. в університеті німецького міста Гельмштедта академічного курсу лекцій, присвячених державній характеристиці різноманітних країн. Читав їх Герман Конрінг. Напрям, який започаткував Граунт, трохи згодом завдяки В. Петті дістав назву «політична арифметика», оскільки зосереджувався на кількісному вимірі держав, за допомогою універсальної форми чисел. Інший напрям («Статистика», або «Державознавство») продовжив традицію словесного опису основних соціальних показників щодо державного устрою конкретної країни, її території, населення, ремесел, торгівлі, звичаїв тощо.

З цих двох джерел походять демографія, економічна географія, частково історія, етнографія, політекономія, емпірична соціологія, теоретична статистика і безліч її підгалузей. «Політична арифметика» і «статистика» (XVII—XVIII ст.) були передісторією емпіричної соціології. Але вони відігравали помітну роль, оскільки продукували науково вірогідну інформацію для практики політичного управління. Найголовнішим предметом своєї діяльності представники обох шкіл вважали населення, людей.

Перші соціологи-емпірики (назва умовна, адже багато з них не належали до науки, а соціологія ще не була самостійною дисципліною) в дослідженні певних груп, верств населення, намагалися не просто визначати їх кількість, числове співвідношення із сукупністю населення, але й описувати їх моральні характеристики, умови життя тощо. Так емпірична соціологія вбирала в себе традицію опису, властиву «державознавству», і традицію числового виміру, яким переймалася «політична арифметика».

Суттєву роль для розвитку прогресу науки, в тому числі емпіричної соціології, відіграло відкриття і застосування методу вибірки, за якого висновки про сукупність однорідних явищ робили на підставі певної відібраної сукупності даних. Ним користувалась як «політична арифметика», так і державознавство, хоча теоретично обґрунтувала його «політична арифметика». До XIX ст. в наукових дослідженнях застосовувались методи угруповування (класифікації) даних, перехресного порівняння, підрахунку невідомих величин (кількості населення, середньої тривалості життя) за наявними побічними даними (таблиці смертності та ін.). Тоді було запроваджено до вжитку поняття «середня величина», як робочу гіпотезу було сформулювано закон великих чисел. Найзагальніше суть їх полягає в тому, що за наявності великої кількості спостережень за однорідними випадками, які є частиною цілого, можна судити про невідстежені явища, про досліджуване ціле і про закономірності цих явищ. Саме встановленням послідовності масових явищ і займалися емпірики XVII—XVIII ст.

Емпірична соціологія постала як результат особистого ентузіазму, без державного забезпечення, але зі сподіваннями прислужитися державі. Типова щодо цього фігура Дж. Граунта — торговця сукном, члена Ради міського управління м. Лондона, капітана міської міліції. Перші ентузіасти (Петті в Англії, Вооан у Франції, пізніше Варгентин у Швеції) створювали проекти державної організації систематичного, уніфікованого за рубриками збору даних. Першою з держав емпіричною соціологією зайнялася Швеція. Вона в середині XVIII ст. заснувала особливу Таосльну комісію, що отримувала з місць інформацію, яку аналізували члени Академії наук. Стимулювали накопичення даних і страхові компанії. Опіка держави нерідко обмежувала доступ до соціальних даних і результатів їх аналізу. Тому в XIX ст. наукова ініціатива звільняється від неї, з'являються приватні ініціатори досліджень, інтереси яких часто виходять за межі державної статистики; праці з «моральної статистики», «соціальної гігієни».

Отже, передісторія емпіричної соціології XIX ст. почалася за античних часів і завершилася створенням оригінальних наукових течій «політичної арифметики» та «державознавства».

Протосоціологічний період теоретичної соціології містив багато наукових концепцій, які живили соціологічні знання класичного та сучасного періодів.

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
7. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
8. V. Етичні правила психологічних досліджень
9. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
10. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
11. Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень
12. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини

Переглядів: 840