Природа відчуттів, їх феноменологія, загальні закономірності відчуттів. Поняття про відчуття і сприймання як початкової ланки пізнавального процесу.

ТЕМА 2. ПОЧАТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ.

Мета:Надати студентам інформацію щодо природи відчуттів та сприйняття, їх властивостей та закономірностей.

Перелік основних питань:

§ Природа відчуттів, їх феноменологія, загальні закономірності відчуттів. Поняття про відчуття і сприймання як початкової ланки пізнавального процесу.

§ Механізми відчуттів та сприймання, їх властивості та закономірності. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку та обробки інформації. Природа сприймання.

ВІДЧУТТЯ – найпростіша форма психічного віддзеркалення, яка властива й тварині й людині, що забезпечує пізнання окремих якостей предметів та явищ. Відчуття є найбільш простою формою психологічної діяльності. Вони являють собою продукт переробки центральною нервовою системою подразників, що виникають у внутрішньому чи зовнішньому середовищі.

Відчуття виникають у всіх живих істот, які мають нервову систему. У людини вони не існують окремо, самі по собі, і завжди пронизані більш складними психічними процесами, якостями та станами.

Відчуття і виникаючі на їх основі сприйняття складають плотську основу пізнання. Це ступінь плотського віддзеркалення дійсності, коли знання про світ безпосередньо пов'язані з дією предметів на органи чуття. Для відчуттів характерне віддзеркалення окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу при їх безпосередній дії на органи чуття.

Існує два основних методи вимірювання відчуттів: прямий і непрямий.

Прямий метод (метод словесної оцінки роздратувань) полягає в наступному: випробовуваному пропонується відповідний подразник (шкірний дотик, звук, колір), який спочатку має мінімальну інтенсивність, а потім поступово посилюється. Випробовуваному пропонується відповісти, коли він вперше відчув відповідне відчуття. Наприклад, для визначення відчуттів дотику можна використовувати естезіометр.

При непрямому методі використовуються інші, не словесні способи об'єктивної оцінки ознак, що вказують на наявність відчуттів.

Відчуття є джерелом наших знань про зовнішній світ. Вони є основними каналами, по яких інформація про явища зовнішнього світу доходить до мозку, даючи людині можливість орієнтуватися в тому, що оточує.

Відчуття людини, з одного боку, об'єктивні, оскільки в них завжди відбитий зовнішній подразник, а з іншого боку, суб'єктивні, оскільки залежать від стану нервової системи і індивідуальних особливостей.

В процесі тривалого історичного розвитку сформувалися що особливі сприймають органи (органи чуття або рецептори), які спеціалізувалися на віддзеркаленні різних видів руху матерії, - шкірні рецептори відображають механічні дії; слухові - звукові коливання; зорові - електромагнітні коливання і т.д. Висока спеціалізованість властива не тільки рецепторам, але і нейронам, що входять до складу центральних нервових апаратів, до яких доходять сигнали, що сприймаються периферичними органами чуття.

Розрізняють подразники, адекватні для даного органу чуття і неадекватні для нього. Це свідчить про тонку спеціалізацію органів чуття. Спеціалізація органів чуття - продукт еволюції, а самі органи чуття - продукт пристосування до дій зовнішнього середовища.

Представництво різних видів відчуттів в корі головного мозку залежить від їх значущості.

В основі будь-якого психічного процесу, у тому числі і відчуття, лежать фізіологічні нервові процеси збудження і гальмування, що протікають у великих півкулях мозку. Предмети, впливаючи своїми фізичними властивостями на органи чуття, викликають в закінченнях чутливих нервів відповідного сприймаючого органу - рецептора - нервовий процес збудження. Збудження передається по провідних нервових шляхах в мозок, де в спеціальних клітках, складових кіркову частину аналізатора, фізіологічний процес перетворюється на психічний процес - відчуття. Людина усвідомлює, що те, що на нього впливає, відображає якості предметів і явищ, відчуває кольори, звуки, тепло, холод, запахи.

Завдяки зворотному зв’язку між рецептором і центральним ядром аналізатора мозок безперервно регулює діяльність внутрішніх органів і органів руху.

Класифікація відчуттів проводиться за двома основними принципами: систематичномуі генетичному, інакше кажучи, за принципом модальності і за принципом складності побудови відчуттів.

Крім названих, існують проміжні, або інтермодальні, відчуття, наприклад, сприйняття різких запахів або різких смакових відчуттів викликає змішані відчуття, розташовані між нюховими, слуховими або зоровими.

Сприймання – це відображення у свідомості людини цілісних предметів та явищ об’єктивного світу при їх безпосередньому впливі у дану мить на органи відчуттів. Його суттєва відмінність від відчуттів полягає в тому, що в процесах сприймання формується образ цілісного предмету за допомогою відображення всієї сукупності його якостей. Однак образ сприймання не зводиться до простої суми відчуттів, хоча й вносить їх до свого складу.

Сприймання – результат діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових відділів аналізаторів.

На початковій стадії формування образу відмічена розгорнута взаємодія орієнтувально-дослідницьких, пізнавальних та виконавчих дій. На вищих стадіях розвитку сприймання взаємовідношення основних компонентів дій відбувається неявно, а перетворення зорового образу здійснюється у відповідності з поставленою задачею.

Очі в процесі бачення здійснюють своєрідні рухи пошуку об’єкту. При розгляданні різноманітних предметів можна зафіксувати численні та найскладніші рухи очей. Досліди довели, що характер рухів залежить від степені поінформованості про об’єкт, його складність, значимість для особистості.

Сприймання класифікується за особливостями предмета чуттєвого відображення. На цій підставі виокремлюється сприймання простору, часу і руху.

Сприймання простору – відображення взаємного розміщення предметів, включаючи їх форму, розмір і напрямок, в якому вони розташовані. Цей вид сприймання ґрунтується на спільній роботі всіх аналізаторів, особливо рухового, зорового і вестибулярного. Серед принципів сприймання виділяють такі як:

- “Гарне продовження” (відтінки ліній, які є продовженням одна одної сприймаються як одна форма),

- близькості (розміщенні поруч елементи сприймаються як частини цілого),

- схожості (ділянки, зафарбовані схожими кольорами об’єднуються в одне ціле),

- замкненості (елементи, що утворюють замкнене ціле, сприймаються як такі, що мають певну форму),

- “фігури і тіла” (вибір предмета сприймання залежить від особливостей його оточення, розмірів і міри симетричності побудови, ступеня контрастності кольорів),

- Орієнтації (вертикальної чи горизонтальної).

Дія цих принципів поширюється не лише на зорове, а й на слухове та дотикове сприймання форми.

Сприймання віддаленості в глибину також передбачає дії, які забезпечують, тривимірність перцептивного образу. Тут мають місце такі ефекти, які виразно характеризують природу сприймання:

- величини предмета (людина навчається встановлювати зв’язок між величиною зображення на сітківці і відстанню до нього),

- перекриття (предмет, що частково приховує інший, здається розміщеним попереду нього),

- перспективи (паралельно розміщені і віддалені предмети видаються розміщеними ближче один до одного, ніж розташовані близько),

- тіні (більш освітлений із двох предметів, розташованих на однаковій відстані, сприймається, як ближчий, порівняно із затіненим),

- руху (при однаковій швидкості руху двох предметів здається, що більш віддалений рухається повільніше).

Сприймання розміру залежить від сприймання віддаленості, який описує закон зорового кута. За законом, кут, утворюваний на сітківці ока променями, що йдуть від крайніх точок предмета, буде тим більшим, чим ближче розміщений предмет. Іншими словами розмір предмета, що сприймається, змінюється прямо пропорційно розмірові його зображення на сітківці.

Сприймання напрямку – відображення розміщення предметів, які перебувають один щодо одного і до спостерігача у певних відношеннях. Під час слухового сприймання напрямок здається джерелом звуку, що слугує сигналом повороту голови на певний кут, а також площинами, які проходять через голову.

Сприймання часу – відображення тривалості і послідовності явищ дійсності. Особливістю цього виду сприймання є відсутність конкретного фізичного подразника та відповідного аналізатора. Механізми такого сприймання приховані у спільному функціонуванні різних аналізаторних систем, провідну роль серед яких відіграють рухова і слухова. Особливе значення має у цьому випадку послідовність, ритмічність дії стимулів. Зокрема, штучне гальмування рухів людини під час сприймання нею звукових ритмів зумовлює стійкі помилки при їх відтворенні. У середовищі, де не має звукових подразників, оцінка часу спотворюється.

Сприймання послідовності ґрунтується на рівномірності, ритмічності і взаємозв’язку подій довколишнього світу. Тому людині не важко сприйняти і відтворити ряд з чотирьох - п’яти звуків, дотримуючись порядку інтервалів, але практично не можливо зробити це у зворотному порядку. На точність сприймання послідовності впливають різні чинники, особливе значення серед яких має пам`ять і увага. Стимул, що очікується вирізняється з-поміж інших з порушенням послідовності їх появи.

Сприймання тривалості, як і сприймання послідовності, залежить від організації стимулів, що чергуються. При цьому важче порівнювати тривалість інтервалів, позначених подразниками різної якості (звук – світло – звук), ніж інтервалів, позначених однорідними подразниками (звук – звук – звук, або світло – світло – світло). Речення зв’язного тексту видається коротшим, ніж такого розміру набір безглуздих поєднань літер. Виявлена й тенденцію переоцінювати відрізки часу менші однієї секунди і недооцінювати більші. Відомо також, що час, заповнений якимись подіями, сприймається, як правила у бік збільшення, а не заповнений у бік зменшення.

Сприймання руху – відображення зміни положення предметів в просторі і часі. Головну роль тут відіграють зоровий і руховий аналізатори. При фіксованому погляді рух відображається за рахунок зміни положення зображення предмета на сітківці; при нефіксованому – в наслідок функціонування окорухової системи. В останньому випадку має значення оточення, серед якого перебуває рухомий предмет: від цього залежить, правильно чи неправильно оцінюється швидкість руху. Погляд на нерухомі об’єкти не рідко породжує ілюзії руху. Вони мають вигляд індукованого, стробоскопічного і автокінетичного руху.

Індукований рух – виникає під сприймання непорушного предмета.

Стробоскопічний рух – виникає при швидкій зміні не рухомих картин, як наприклад в кіно.

Автокінетичний рух – має місце при фіксованому погляді на точку що світиться в темряві. Людині видається, ніби вона рухається: в бік, уперед або вниз. Напевно, це зумовлюється наявністю мимовільних мікрорухів, властивих оку.

Таким чином сприймання здійснюється опосередкованістю складно організованих процесів, що змінюють свої характеристики залежно від особливостей предмета відображення і мають вигляд перцептивних дій. Останні виконуються, спираючись на систему вроджених і набутих індивідом координат, що дає змогу людини правильно орієнтуватися в просторі і часі та адекватно відображати рух в даного органах чуття об’єктивного світу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Контрольні питання	\|	Механізми відчуттів та сприймання, їх властивості та закономірності. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку та обробки інформації. Природа сприймання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.