Кейнсіанський аналіз постулатов класичної економічної теорії

Основний зміст своєї концепції Дж. М. Кейнс виклав у книзі „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”. Після невеликої глави з загальними зауваженнями іде розділ 2 „Постулати класичної економічної теорії”, у якій Кейнс аналізує ті основні положення, з яких виходять, на думку автора, економісти-класики. При цьому необхідно уточнити, що під економістами-класиками Кейнс розумів усіх „послідовників Рикардо”, тобто фактично всіх представників класичної школи після Рикардо, а також представників неокласичної школи, включаючи сучасників Кейнса. Таким чином, предмет даного аналізу величезний і досить неоднорідний. Подібний аналіз був би приречений на невдачу, якби не його специфічна мета і відповідні задачі та методи дослідження.

Кейнс вважав своєю головною задачею критику ортодоксії, що панувала, званою „класичною економічною теорією”, що, як він думав, не мала ніякої іншої відповіді на труднощі Великої депресії, крім політики „доступного кредиту” і скорочення грошової заробітної плати. Суть його теоретичного внеску, на думку самого Кейнса і його безпосередніх учнів, складалася в запереченні ефективності подібних традиційних мір регулювання, замість яких урядові пропонувалося використовувати бюджетний дефіцит для фінансування суспільних робіт. Саме це, а не чисто теоретичні аргументи відносно передумов аналізу або поведінкових гіпотез було визнано центральним пунктом розбіжностей між Кейнсом і економістами-ортодоксами. Однак ми повинні поставити запитання, наскільки точно Кейнс виклав неокласичну економічну теорію. Те, що попередники Кейнса досить сильно вірили в кредитно-грошову політику, це факт. Однак неправільно вважати, що вони ігнорували необхідність витрат на суспільні роботи. Невірно і те, що вони завжди захищали зниження зарплати як практичний спосіб лікування безробіття. Вплив Кейнса на суспільну думку з приводу цих методів економічної політики заключався не в тім, що він узагалі поставив це питання, а в тім, наскільки гостро він це зробив: метою кейнсіанської економічної теорії було підсилити настрій на користь суспільних робіт, залишивши тягар теоретичних обґрунтувань тим, хто спробував би усунути безробіття шляхом зниження зарплати [2, с. 623].

Отже, Кейнс виділив два базисних постулати класичної теорії зайнятості. Перший, згідно Кейнсу, говорить: заробітна плата дорівнює граничному продуктові праці [1, с. 138].

Це означає, що заробітна плата зайнятої особи дорівнює вартості, котра була б загублена, якби зайнятість знизилася на одну одиницю (за винятком інших витрат, що відпали б через це скорочення виробництва), із застереженням, однак, що рівність ця може бути порушена (відповідно до особливих принципів), якщо конкуренція і ринки є недосконалими [1, с. 139]. Зазначимо, що в самому постулаті не уточнюється, яка заробітна плата мається на увазі – грошова або реальна. За замовчуванням вважається, що це реальна заробітна плата.

Другий постулат говорить: корисність заробітної плати при даній кількості зайнятих працівників дорівнює граничному тягарю праці при тій же величині зайнятості.

Іншими словами, реальна заробітна плата достатня (за оцінкою самих зайнятих) для того, щоб викликати пропозицію дійсно зайнятої кількості робочої сили, з тим застереженням, що рівність стосовно кожного окремого працівника може бути порушена погодженими діями членів сукупної робочої сили (це аналогічно недосконалій конкуренції, яка обмежує дію першого постулату). Під тягарем праці тут розуміється будь-яка причина, яка може спонукати окрему людину або групу людей швидше зовсім не працювати, ніж працювати за заробітну плату, корисність якої для них нижче відомого мінімуму.

Цей постулат сполучимо з фрикційним і структурним безробіттям у сучасному розумінні цих термінів (оскільки Кейнс фрикційне безробіття називає „добровільною”, а термін „фрикційне безробіття” використовує для позначення того, що зараз називають структурним безробіттям). Другий постулат класичної школи дозволяє одержати криву пропозиції робочої сили.

Таким чином, якщо накласти криву пропозиції на криву попиту, отримані вище, то можна одержати рівноважну величину використовуваних трудових ресурсів. Оскільки, з точки зору класиків, „змушеного” безробіття не існує, то дана рівноважна величина визначає обсяг повної зайнятості.

Вище параметром функції скрізь розглядалася реальна заробітна плата, оскільки саме вона відповідає граничному продуктові і корисності, тому що виражає вартість праці в споживаних працівником продуктах і послугах.

Кейнс висуває два заперечення проти другого постулату класичної теорії. Перше відноситься до фактичного поводження робітників. Падіння реальної заробітної плати, викликане ростом цін при незмінній грошовій заробітній платі, не веде, як правило, до скорочення розмірів пропозиції праці в порівнянні з тією чисельністю фактично зайнятих працівників, що існувала до підвищення цін.

По-друге, Кейнс заперечує положення, начебто загальний рівень реальної заробітної плати безпосередньо визначається характером угод про заробітну плату. При цьому він ґрунтується на наступних положеннях. По-перше, грошова заробітна плата може рости на тлі зниження реальної заробітної плати, тобто умова обов'язкової прямопропорціональності грошової і реальної заробітної плати не виконується, отже, виходить, грошова заробітна плата не визначає величину реальної заробітної плати.

Таким чином, Кейнс виходить на святу святих класичної школи – закон Сея. Якщо заперечувати істинність цього закону, що лежить в основі всієї класичної економічної теорії, то під сумнів необхідно поставити і соціальні переваги приватної й національної ощадливості, і традиційне відношення до норми відсотка, і теорію безробіття, і кількісну теорію грошей, і беззастережні переваги laissez-faire в галузі зовнішньої торгівлі, і багато чого іншого, що і робить Кейнс. Суть помилки класиків він бачить у тім, що, на їхню думку, завжди існує необхідний зв'язок між рішенням утриматися від поточного споживання і рішенням подбати про майбутнє споживання. У дійсності ж, як затверджує Кейнс, мотиви, що визначають останнє, не зв'язані безпосередньо з мотивами, які визначають перше. Отже, неправомірний і постулат про рівність ціни попиту та пропозиції всієї зробленої продукції.

Таким чином, Кейнс доводить залежність класичної теорії від наступних взаємозалежних положень:

1) реальна заробітна плата сягає граничного тягаря праці при існуючій зайнятості;

2) не існує такого явища, як змушене безробіття;

3) пропозиція породжує попит саме у тім сенсі, що сукупна ціна пропозиції дорівнює сукупній ціні попиту для всіх рівнів виробництва і зайнятості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1. Вступ до загальної теорії зайнятості, процента та грошей Д. М. Кейнса	\|	Принцип ефективного попиту, сукупний доход, витрати, прибуток, ціна пропозиції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.