• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічне стимулювання поліпшення умов і охорони праці. Європейська модель економічного стимулювання охорони праці

Поліпшення умов і охорони праці, що відповідає інтересам не тільки безпосередньо працівників, а й підприємців та всього суспільства в цілому, в умовах ринку тісно пов’язано з економічним стимулюванням роботодавців.

Стимулювання заходів щодо охорони праці здійснюється згідно з розділом ІV «Стимулювання охорони праці» Закону України «Про охорону праці». Так, ст. 25 «Економічне стимулювання охорони праці» визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки й поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, накреслений чинним законодавством про оподаткування.

Економічне стимулювання націлено насамперед на посилення діяльності та заінтересованості підприємств у поліпшенні умов праці на робочих місцях, а також підвищення економічної відповідальності власників (адміністрації) підприємств за шкоду, заподіяну несприятливими умовами праці.

Необхідність розробки й застосування економічних методів (економічного механізму) впливу на охорону праці, стимулювання всіх осіб та підрозділів, які беруть участь у виробничих процесах, забезпечують і формують рівень безпечного виконання робіт, спричинена неефективністю чинних нині на підприємствах адміністративних форм і методів управління, оскільки останні не пов’язують стан охорони праці з оцінкою кінцевих результатів загальногосподарської діяльності окремих колективів та підрозділів, з виконанням конкретними особами посадових чи функціональних обов’язків. Враховуючи це, вимогам охорони праці слід надати економічну інтерпретацію, поєднати показники оцінки результатів діяльності з економічними важелями впливу на порушників правил і норм. Необхідно створити ефективну систему стимулювання та мотивації організації й виконання безпечних трудових процесів на основі економічної відповідальності.

На практиці під економічним регулюванням розуміють матеріальну (фінансову) заінтересованість і відповідальність підрозділів, служб та відділів (організаторів і керівників виробництв) за створення умов для безпечної праці, з одного боку, й додержання встановлених норм і правил, роботу без травм і аварій безпосеред­ніх виконавців – з другого. Питання полягає лише в тому, як виконати це практично, як конкретно змусити економіку працювати на безпеку.

З ухваленням Закону «Про охорону праці» та підзаконних актів виникла реальна можливість переходу до нових форм мотивації організації та безпечного виконання робіт передусім за допомогою економічного механізму на основі цільових методів. Економіко-цільовий підхід на виробничому рівні передбачає:

― умови й порядок взаємного пред’явлення економічних санкцій (претензій, позовів) до виконавців щодо відшкодування заподіяної шкоди внаслідок порушення правил безпеки та до посадових осіб (за нестворення нормативних умов для безпечного виконання робіт);

― поєднання економічних показників діяльності підрозділів і посадових осіб зі станом охорони праці та виконанням (невиконанням) цільових завдань;

― встановлення оплати праці з урахуванням необхідності додержання в процесі виробничої діяльності норм і правил безпеки;

― встановлення відповідних доплат за роботу в шкідливих та небезпечних умовах;

― стимулювання (заохочення) підрозділів і працівників за роботу без травм, аварій, професійних захворювань, за високий рівень організації роботи в галузі охорони праці, як це передбачає ст. 29 Закону.

Досвід розвинутих країн у галузі охорони праці свідчить про те, що поліпшенню умов праці сприяють заходи:

― податкові пільги на засоби, спрямовані на оздоровлення умов праці;

― диференціювання страхових внесків залежно від частоти й тяжкості травматизму і професійних захворювань;

― впровадження санкцій за бездіяльність власників щодо поліпшення умов охорони праці.

Узагальнюючи досвід розвинутих країн з економічного стимулювання, Європейський фонд поліпшення умов життя і праці (одна з організацій Європейського Союзу) визначає, що більшість існуючих нині систем базується на прецедентах, тобто на інформації про нещасні випадки, що спричиняють виплату компенсації. Подібний підхід сам по собі є доказом того, що вплив економічного стимулювання обмежений. Фонд пропонує інноваційну модель, що містить ряд економічних стимулів, здатних позитивно впливати на поліпшення виробничого середовища.

Запропонована Європейським фондом поліпшення умов життя і праці модель акцентує увагу на ідентифікації майбутніх ризиків, так само як і на існуючих, а також на визначенні зусиль щодо їх зниження. Основними елементами цієї моделі є:

― зменшення страхового внеску в системі обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, особливо завдяки зусиллям зі зниження ризиків порівняно з рівнями, встановленими нормативними актами;

― встановлення повного внеску залежно від максимального сукупного ризику (більшість систем страхування розраховує внесок за середнім ризиком) за допомогою трьох елементів:

а) базового компонента, який покриває адміністративні витрати та надто високі виплати компенсацій потерпілим унаслідок нещас­них випадків, що іноді мають місце при однакових ризиках;

б) галузевого компонента, пов’язаного з різними ризиками в різних галузях господарства;

в) функціонального компонента, пов’язаного з максимальним ризиком на робочому місці;

— можливість для компаній одержувати бонуси (у вигляді скорочення повномасштабних внесків) через вжиття заходів різного характеру щодо поліпшення виробничого середовища, такі як:

а) суб-бонус для підприємств, що докладають більше результативних зусиль у цій галузі порівняно зі своїми конкурентами – скорочує функціональний компонент, пов’язаний з ризиками на робочому місці;

б) суб-бонус за зусилля, пов’язані з вирішенням загальної проблеми для галузі чи виду робіт, – може зменшити компонент галузі або виду виробництва;

в) суб-бонус, що стосується спеціальних проблем підприємства;

― фінансування консультацій з попередження травматизму на малих і середніх підприємствах;

― допомога з інвестиціями (наприклад, під час підписання контракту про значні капітальні вкладення в поліпшення умов та підвищення безпеки праці на робочих місцях);

― видача ярликів (за типом знаків якості продукції) для робочих місць, на яких досягнуто високого рівня умов праці, що може бути корисним у створенні надійного іміджу компанії на ринку.

Основними елементами в розробці нової системи є:

― розмір стимулу, тобто економічної вигоди порівняно з витратами;

― ефективність системи з точки зору можливості оцінити і продемонструвати поліпшення в охороні праці та надійності системи стосовно одного підприємства (у найбільш широкому розумінні цього поняття);

― позитивний вплив системи на поліпшення здоров’я і підвищення безпеки, тобто на зниження ризиків одержання травм чи профзахворювань;

― величина компенсації у зв’язку з виробничою травмою та її межа;

― ступінь захисту малих і середніх підприємств від статистич­них коливань при оцінці фінансової віддачі стимулюючих виплат;

― управління системою та його вартість.

Оскільки поліпшення виробничого середовища понад установ­лені законами норми є справою дорогою, то для досягнення високих критеріїв існує явна потреба в економічному стимулюванні. Тому економічне стимулювання пропонується не як заміна, а як доповнення до норм законодавства про охорону праці. Однак воно може застосовуватися і на підприємствах, де стан охорони праці не відповідає вимогам законодавства.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Атестація робочих місць за умовами праці – комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища й трудового процесу, соціально-економічних факторів, які впливають на здоров’я і працездатність працівника в процесі трудової діяльності.

Безпека – відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю ушкодження. Стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Безпека виробничого процесу – здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його тривання в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Безпека виробничого устаткування – здатність устаткування зберігати безпечний стан при виконанні заданих функцій в певних умовах протягом установленого часу.

Безпека праці – стан умов праці, за якого відсутній виробничий травматизм.

Безпека умов праці – стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів виключено або дія шкідливих виробничих факторів не перевищує гранично допустимих рівнів.

Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відоб­ражає переважно навантаження на опорно-руховий апарат і функціональ­ні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром ста­тичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням у просторі.

Відділ охорони праці та техніки безпеки – функціональний підрозділ організації, який має забезпечувати безпеку та належні умови праці на кожному робочому місці. Організує й координує роботу з охорони праці в організації: контролює додержання законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці працівників організації; вдосконалює профілактичну роботу з попередження виробничого травматизму, професійних захворювань і поліпшення умов праці; консультує роботодавців і працівників з питань охорони праці; аналізує показники щодо виробничого травматизму та професійних захворювань; узгоджує проектну документацію, що розробляється в організації, у частині додер­жання в ній вимог з охорони праці; аналізує й узагальнює пропозиції щодо поліпшення умов праці; складає звітність про рівень охорони праці.

Виробнича санітарія – система організаційних та технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійним захворюванням та отруєнням.

Виробнича травма – травма, отримана працівником на виробництві та викликана невиконанням вимог безпеки праці.

Виробниче середовище – середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність.

Виробничий травматизм – сукупність виробничих травм.

Витрати виробництва – сукупність витрат живої праці й праці, уречевленої в засобах виробництва, на всіх стадіях створення продукції. Розрізняють поточні витрати, що здійснюються неперервно і в процесі виробництва постійно відновлюються, та одноразові – у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва.

Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, її вплив на здоров’я, функціональний стан людини; розробляє наукові основи гігієнічної регламентації факторів виробничого середовища й трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику їх шкідливої і небезпечної дії на працівників.

Гуманізація праці – профілактика перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.

Державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти про охорону праці – правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Економічна ефективність – результативність економічної діяльності, реалізації економічних програм і заходів, що характеризується відношенням економічного ефекту до витрат ресурсів, які зумовили одержання цього результату.

Економічне стимулювання – система організаційно-економічних заходів, спрямованих на розвиток господарської діяльності й підвищення її ефективності через забезпечення матеріальної заінтересованості працюючих та колективів підприємств у результатах діяльності.

Ефект – різниця результату і витрат, приведених до спільної одиниці виміру.

Засіб захисту – засіб, застосування якого виключає або знижує дію на одного чи кількох працівників небезпечних і/або шкідливих виробничих факторів.

Засіб індивідуального захисту – засіб, призначений для захисту одного працівника (ГОСТ 12.0.002–80).

Засіб колективного захисту – засіб, призначений для одночасного захисту двох і більше працівників (ГОСТ 12.0.002–80).

Здоров’я – характеристика якості робочої сили, яка відбиває стан фізичного, розумового й соціального самопочуття. Розрізняють три рів­ні здоров’я: біологічний, соціальний та особистий.

Інтенсивність праці характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим більша її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму.

Карта праці – документ, в якому вміщуються кількісні та якісні характеристики факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічна оцінка умов праці, рекомендації щодо їх поліпшення, запропоновані пільги та компенсації.

Колективний договір – письмова двостороння угода, сторонами якої є, з одного боку, трудовий колектив, а з іншого – адміністрація підприємства, установи, організації в особі керівника; правовий інструмент, за допомогою якого трудовий колектив забезпечує собі поліпшення умов та охорони праці; гарант дотримання норм чинного законодавства України з додержання норм умов праці.

Комплексна перевірка – всебічна і детальна ревізія стану безпеки й умов праці на підприємстві (на великих підприємствах – на окремих виробництвах, у цехах, об’єктах тощо). Головна мета – оцінка ефектив­ності системи управління охороною праці, технічного стану об’єктів підприємства, стану безпеки й умов праці, виконання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, а також здійснення опрацьованих комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях.

Контроль за охороною праці – створення системи постійно діючих взаємозв’язаних заходів, спрямованих на перевірку відповідності процесу функціонування об’єкта прийнятим управлінським рішенням, наказам, законам, положенням, нормам, стандартам, правилам; виявлення результатів впливу суб’єкта (управлінських структур) на об’єкт управління (окремих працівників та колективи) і відхилень від управлінських рішень; виконання приписів посадових осіб і державних наглядових органів щодо усунення виявлених порушень вимог нормативних актів тощо.

Мікроклімат виробничих приміщень – метеорологічні умови внутрішнього середовища приміщень, які визначаються діючими на організм людини поєднаннями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання.

Монотонність – особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну і бідну на враження діяльність.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника.

Небезпечна зона – простір, у якому можлива дія на працівників небезпечного й/або шкідливого виробничого фактора.

Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого на працівника за певних умов призводить до травми чи раптового погір­шення здоров’я.

Нещасний випадок – пригода, що викликала травму.

Нещасний випадок на виробництві – випадок дій на працівника небезпечного або шкідливого виробничого фактора під час виконання ним трудових обов’язків чи завдання керівника робіт. Трактується як сукупність двох неодмінних складових: факту виконання працівником трудових обов’язків і наявності небезпечного виробничого фактора, від дії якого працівник власне й постраждав.

Оперативна перевірка – перевірка стану охорони праці, додержання вимог щодо охорони відповідності споруд, устаткування й облад­нання, технологій вимогам нормативу актів про охорону праці.

Організаційно-технічна перевірка – контроль за організаційно-технічним забезпеченням безпеки праці в підрозділах, який реалізується на рівні організаторів та виконавців робіт.

Охорона праці – система правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я й працездатність людини в процесі трудової діяльності.

Перевірка нормативних умов – контроль умов праці на робочих місцях і ділянках, технологічних та виробничих процесів на відповідність нормативним вимогам, а саме: додержання правил і норм безпосередніми виконавцями, забезпеченість інвентарем, стан робочих місць та ділянок тощо. Здійснюється на виконавчому рівні.

Працездатність – здатність людини до активної діяльності, що характеризується можливістю виконання роботи й функціональним станом організму в процесі роботи («фізіологічною ціною» роботи).

Праця – доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежить від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Продуктивність праці – плодотворність, ефективність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Професійний добір – система засобів прогностичної оцінки взаємовідповідності людини і професії на основі порівняння вимог професії з психодіагностичними даними людини.

Професійний ризик – величина ймовірності порушення (ушкодження) здоров’я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті несприятливого впливу факторів виробничого середовища і трудового процесу.

Професійні захворювання – захворювання, які виникли виключно в результаті здійснення професійної діяльності з використанням шкідливих речових або при певних видах робіт.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання і фізична особа, яка використовує найману працю.

Робоча зона – простір, обмежений на висоті до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працівника.

Робоча поза – основне положення тіла працівника в процесі праці.

Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності, оснащене засобами відображення інформації, органами керування і допоміжним обладнанням.

Система «людина–техніка» – система, що включає людину і сукуп­ність технічних засобів, за допомогою яких здійснюється трудова діяль­ність.

Система управління охороною праці (СУОП) – механізм реалізації вимог законодавства і нормативної документації про охорону праці на підприємстві, а положення про СУОП – це документ, який узагальнює дану діяльність.

Соціальний ефект – суспільно значущі наслідки поліпшення умов праці (зменшення кількості травм і професійних захворювань; зниження чисельності працівників, зайнятих на важких, небезпечних та шкідливих роботах); збільшення працездатності, продовження періоду трудової активності, підвищення творчої активності.

Стандарти безпеки праці – загальні вимоги і норми безпеки по видах небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Техніка безпеки – система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів.

Травма – тілесне ушкодження, тобто порушення цілісності тканини та органів тіла в результаті зовнішнього впливу, що супроводжується розладом функцій окремих органів чи всього організму.

Трудове каліцтво – втрата здоров’я працівника внаслідок травм чи нещасного випадку, яка сталася під час виконання трудових обов’язків (ДСТУ 2293-33 п. 30).

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці (ГОСТ 605-74).

Управління – сукупність дій, спрямованих на підтримання чи функ­ціонування об’єкта згідно з наявною програмою, що створюється для досягнення певних цілей.

Управління охороною праці – підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки й збереження здоров’я людини в процесі праці.

Управління умовами праці – безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини.

Фази працездатності – зміни функціонального стану організму людини в процесі діяльності.

Функція управління – комплекс взаємозв’язаних видів діяльності, що здійснюються суб’єктом управління під час цілеспрямованого впливу на об’єкт управління. Об’єкт управління охороною праці – це діяль­ність функціональних служб та структурних підрозділів підприємства із забезпечення безпечних і здорових умов на робочих місцях, у цехах, на підприємстві в цілому.

Цільова перевірка – поглиблена перевірка конкретних питань з охорони праці для їх поглибленого вивчення, що проводиться одним державним інспектором чи групою державних інспекторів протягом робочого дня (зміни) або кількох днів (не більше п’яти) за планом чи вказівкою начальника інспекції (територіального управління). Такі перевірки можуть здійснюватися державними інспекторами самостійно або під керівництвом начальника інспекції, посадової особи територіаль­ного управління чи департаменту.

Шкідлива речовина – речовина, яка при контакті з організмом людини у разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі роботи, так і у віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76).

Шкідливий виробничий фактор – фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров’я нащадків.

Штраф – покарання (оплата) за порушення однією зі сторін договірних зобов’язань. Має за мету зміцнення договірної дисципліни і відшкодування збитків потерпілій стороні.

Читайте також:

1. G2G-модель електронного уряду
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
4. Абстрактна модель
5. Абстрактна модель
6. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
7. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
8. Адаптація працівників.
9. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
10. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
11. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
12. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.

Переглядів: 3471