• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

ТЕМА 13

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – закономірність розвитку світового госпо­дарства і МЕВ. Сутність, цілі і значення МЕІ, основні ознаки. Передумови і фактори розвитку МЕІ як якісно нового рівня МЕВ. Головні учасники й організатори процесу МЕІ, його сучасні особливості. Форми МЕІ. Етапи формування міжнародних економічних інтеграційних угруповань. Економічні ефекти інтеграції.

Регіональний характер МЕІ як її особливість. Регіональні інтеграційні об'єднання економічно розвинених країн.

Об'єктивні передумови, політичні й економічні цілі, основні етапи розвитку західно­європейської економічної інтеграції. Єдність економічної системи країн ЕС. Особливості розвитку аграрної сфери. Створення західноєвропейської моделі єдиного промислового і науково-технічного розвитку. Єдина науково-технічна політика. Інституціональна структура і

Політико-правові механізми ЄС. Політика ЄС відносно «третіх» країн та їх угруповань. Проблеми подальшого розширення ЄС. Україна й ЄС.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). ЄС – ЄABT.

Північноамериканська економічна інтеграція. Формування Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). США у світових інтеграційних процесах. Глобальна політика США щодо процесів європейської економічної інтеграції. Особливості економічних відносин з країнами АТР.

Інтеграційні процеси в економіці країн, що розвиваються. Роль МЕІ у здійсненні НМЕП.

Особливості економічної інтеграції країн Латинської Америки. Розвиток регіональних і субрегіональних інтеграційних угруповань. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ). Андська група. Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Співробітництво Карибського басейну (КАРІКОМ). Спільний ринок країн Південного конусу (МЕРКОСУР). Проблеми і перспективи створення системи колективних економічних дій у Латинській Америці.

Проблеми розвитку регіонального економічного співробітництва в Африці. Основні економічні угруповання країн Африки. Економічне співробітництво західноафриканських держав (ЕКОВАС). Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), його трансформація на економічний і валютний союз Центральної Африки (ЕВСЦА). Спільний ринок країн Магрібу. Спільний ринок Східної, і Південної Африки (КОМЕСА). Співро­бітництво розвитку Півдня Африки (САДК). Проблеми формування Африканського економічного співробітництва (АфЕС).

Особливості розвитку економічної інтеграції в країнах Азії. Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК). Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ).

Проблеми розвитку економічної інтеграції в східноєвропейських країнах у нових умовах переходу до ринкової економіки, створення нової моделі економічної інтеграції. Східноєвропейське співробітництво і вільна торгівля (СЄВТ). Вишеградська група. Центрально­європейська асоціація вільної торгівлі (ЦЄФТА). «Карпатський єврорегіон». Чорноморське економічне співтовариство. Економічний союз країн СНД. Єдиний економічний простір (ЄЕП). Центральноазійське економічне співробітництво (ЦАЕС). ГУАМ. Євразійське економічне співробітництво (ЄврАзЕС). Шанхайська організація співробітництва (ШОС).

Україна в світових та регіональних інтеграційних процесах.

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до ви­ходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтерна­ціоналізації господарського життя. На певному його етапі від­бувається зближення національних економічних і політичних структур групи країн, моделюються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Існуючі у наш час численні інтеграційні об'єднання став­лять перед собою, у принципі, подібні завдання, основні з яких такі:

1. Використання переваг економіки масштабу. На основі теорії економіки масштабу ставиться мета забезпечити збільшення розмірів ринку, зменшення трансакційних витрат інших переваг, які стають можливими внаслідок ліквідації митних і нетарифних бар'єрів між країнами – членами інтег-раційного об'єднання. Це дасть можливість залучити прямі закордонні інвестиції, які спрямовуються на великі ринки, на яких доцільно створювати самостійні виробництва для задоволення їх потреб. Такі цілі були і є актуальні для інтеграційних об'єднань країн Центральної Америки та Африки.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Таку мету ставлять перед собою країни, які географічно близько розташовані одна від одної та мають схожі проблеми у сфері розвитку. Для цих країн укріплення взаєморозуміння та співпраці у політичній, воєнній, культурній, соціальній, екологічній та інших сферах, підкріплених взаємними економічними зобов'язаннями, є важливим пріоритетом. Країни Південно-Східної Азії (ПСА) та Близького Сходу (наприклад Ліга арабських держав (ЛАД)) ставили цю мету, утворюючи інтеграційні об'єднання.

3. Вирішення завдань торгової політики. По-перше, регіональні блоки дають можливість створити більш стабільне, передбачуване середовище для співпраці, ніж багатосторонні
переговори за участю різних за розвитком і географічним розташуванням країн, інтереси яких надто відрізняються. Подруге, узгоджені виступи в рамках, наприклад, СОТ від імені блоку країн більш вагомі і приводять до бажаних наслідків у галузі торгової політики.

4. Сприяння структурній перебудові економіки. Інте­граційні об'єднання більш розвинених країн (наприклад ЄС, НАФТА), приймаючи до своїх лав країни, що створюють рин­кову економіку або здійснюють економічні й демократичні ре­форми, зацікавлені у створенні в них повноцінних та містких ринків. З іншого боку, ці об'єднання розвинених країн самі є каналом для передачі ринкового досвіду, гарантом незмінності обраного курсу на ринкову економіку.

5. Підтримка молодих галузей національної промисло­вості. Це має місце внаслідок того, що у місцевих виробників слаборозвинених країн з'являється можливість працювати на більш широкий регіональний ринок.

Інтеграційні об'єднання відрізняються одне від одного за типами і виконуваними функціями. Найважливішою характе­ристикою інтеграційного об'єднання є ступінь економічного інтегрування між країнами-членами.

Об’єктивні та суб’єктивні передумови міжнародної економічної інтеграції:

а) сучасний НТР, який об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються, їх господарські механізми повинні бути сумісними;

г) наявність спільного кордону, спільних історичних, культурних та економічних відносин, що сформувалися у процесі розвитку. Зазвичай об'єднуються країни, які знаходяться на одному континенті в безпосередній географічній близькості, яким легко вирішувати транспортні, мовні та інші проблеми;

д) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

е) спільність господарських та інших проблем, які реально постають перед країнами того чи іншого регіону, у сфері розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва;

є) наявність взаємодоповнюючих структур економіки країн, що інтегруються (їх відсутність – одна з причин низь­кої ефективності інтеграції в Африці та арабському світі);

ж) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів;

з) демонстраційний ефект. Під впливом успіхів тих чи інших інтеграційних об'єднань, як правило, і в інших держав з'являється бажання вступити в цю організацію. Так, демонстраційний ефект ЄС стимулював 12 країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) до подачі заявок на вступ до Євросоюзу;

і) «ефект доміно». Оскільки інтеграція зумовлює пере­орієнтацію економічних зв'язків країн-членів на внутрішньо-регіональну співпрацю, решта країн, об'єднань, що залишили ся за її межами, зазнають деяких труднощів, а часом і скоро­чення торгівлі з країнами, що входять до угруповання. У ре­зультаті вони також прагнуть вступити в інтеграційне об'єд­нання. Наприклад, «Група Три» виникла в Латинській Амери­ці (ЛА) після того, як Мексика стала членом НАФТА (з нею підписали угоду про вільну торгівлю Венесуела і Болівія).

Форми міжнародної економічної інтеграції та їхня характеристика наведені у табл. 13.1.

Таблиця 13.1

Форми міжнародної економічної інтеграції та їхня характеристика

Практика показала, що реальний процес інтеграції через свою внутрішню суперечність не може розвиватися так пря­молінійно і поступово, як передбачає розглянута логічна схе­ма. Досвід регіональної інтеграції (у найбільш глибоких фор­мах, немов сфокусованих в рамках ЄС) показав складнощі створення єдиного економічного простору і різний ступінь за­цікавленості в глибині взаємодії сторін, що не вкладається у формальні схеми. Різноманіття моделей інтеграції в Північній Америці, Латинській Америці, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Африці, на Близькому Сході, яке відобразило значну диференціацію країн, регіональних і субрегіональних еко­номічних систем, механізмів відтворення, інших ключових параметрів розвитку, дає змогу бачити і часткову модифікацію класичної схеми в одних випадках і її суттєву трансформацію – в інших. Історія свідчить, що не існує ні суворих закономір­ностей, ні автоматизму між етапами регіональної інтеграції, все залежить від конкретно-історичних умов МЕВ окремих країн, від економічних і політичних інтересів цих країн.

Так, на відміну від ЄС, країни – члени НАФТА, створюю­чи зону вільної торгівлі, не ставлять завданням перейти потім до митного союзу (та це навряд чи можливо за таких значних відмінностей в економічних потенціалах країн – учасниць об'єднання), але одночасно з перших кроків вони вводять певні елементи спільного ринку (лібералізація капіталовкладень, заходи зі зближення стандартів, лібералізація у сфері послуг, гармонізація політики в окремих сферах, наприклад в області охорони навколишнього середовища і т. ін.). В АТЕС поставле­но завдання формування (до 2020 р.) зони вільної торгівлі і вільного руху інвестицій. При цьому, згідно з Осакською про­грамою дій, з 1997 р. лібералізація поширюється не тільки на тарифні і нетарифні заходи в торгівлі товарами, на інвестицій­ні потоки, а й на послуги (телекомунікації, енергетику, ту­ризм), стандарти, інтелектуальну власність, політику конку­ренції, урядові закупівлі, вирішення суперечок, збір інформа­ції та її аналіз, спільне виконання рішень Уругвайського раун­ду ГАТТ. Водночас у рамках АТЕС одним з найважливіших ключових елементів є політичний діалог.

Однією з нетрадиційних (гнучких) схем (моделей) інтегра­ції є створення так званих «трикутників інтенсивного зростання» в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – інтеграції прикордонних районів декількох країн. Сьогодні цю формулу інтеграційної господарської взаємодії активно вивчають експерти Євросоюзу, пропонуючи декілька проектів таких «трикутників зростання», як Калінінградська область РФ – Фінляндія – Санкт-Петербург і Ленінградська область та ін.

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європей­ські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтоварис­тво, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після на­буття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Утворився майбутній Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладе­на в 1951р., а набула чинності в 1952 р.);

2) Європейського Економічного Співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу. Нині ЄС – це потужне інтеграційне угруповання, країни-учасниці якого налічують 483,44 млн населення, а експорт та імпорт становлять відповідно 850,3 млрд. дол. та 887,1млрд дол. США. Забезпечення високого рівня життєвих цінностей та інших переваг інтеграції зумовлює бажання багатьох країн стати чле­нами співтовариства. Виявили бажання вступити до ЄС Хор­ватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх со­ціалістичних країн Європи тільки Росія та Білорусь не задек­ларували бажання приєднатися до ЄС. У самому Союзі плану­ють до 2020 рр. збільшити кількість членів до 30-35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного ре­гулювання. Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи.

1. Рада міністрів – законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голо­си різних країн мають різну вагу залежно від економічної мо­гутності країни і рішення приймаються більшістю.

2. Європейська рада – верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн – членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Єв­ропейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.

3. Комісія Європейського Союзу – виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія Європейського Союзу:

а) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику тощо;

б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.

4. Європейський парламент – орган, що контролює діяль­ність комісії і затверджує бюджет.

5. Суд ЄС – вищий судовий орган, який забезпечує вико­нання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади – різні комітети, комісії, підкомісії, фон­ди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є між­державні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення в усіх країнах – членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію. Законодавчими для всіх країн-членів ЄС, але з різним ступенем обов'язковості, є також регламенти, директиви, рі­шення, рекомендації та думки.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

- поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

- введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

- ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, ка­піталів та послуг;

- загальна політика в галузях транспорту і сільського гос­подарства;

- створення валютного союзу;

- уніфікація податкових систем;

- зближення законодавств країн-учасниць;

- розроблення принципів узгодженої економічної полі тики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні ус­піхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капі­талів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Ам­стердамський саміт голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся 17-18 червня 1997 р. Ця зустріч стала також завершенням Міжурядової конференції, яка переглянула Уго­ду про ЄС, яку було прийнято у Турині у березні 1996 р.

Європейській асоціації вільної тор­гівлі (ЄАВТ). Створена вона в 1960 р. у Стокгольмі з метою по­легшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Авс­трією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швей­царіє о, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особ­ливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Принципи діяльності ЄАВТ суттєво відрізняються від при­нципів діяльності ЄС:

- за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

- немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники усіх країн – членів ЄАВТ, може ухвалювати рі­шення лише одноголосно;

- країни-її члени частково не відмовляються від свого суверенітету;

- ЄАВТ – це зона вільної торгівлі, причому режим вільно­го безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогоспо­дарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще в 70-х роках вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Велико­британія, Данія, Португалія, а в 1995 р. – Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворила­ся зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського просто­ру. Згідно з цією угодою країни – члени ЄАВТ з 1993 р. вво­дять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передба­чається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різ­них економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азер­байджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Мол­дову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Ос­новне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з ме­тою розширення виробничої кооперації і спільного підприєм­ництва.

Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання – Цен­тральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), до якого входять країни-члени: Австрія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, Чеська Республіка, Македонія, Угорщина, Італія, Польща, Словацька Республіка, Словенія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Румунія, Україна. У діяльності робочої групи бере участь німецька зем­ля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); куль­турні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програ­ми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні струк­тури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктив­ний діалог.

Північноамери­канська угода про вільну торгівлю (НАФТА). Одним з найбільших економічних угруповань світу є Пів­нічноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн споживачів у межах Північноамери­канської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). На державно­му рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полег­шення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулюван­ня торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Пів­нічно-американський спільний ринок, за планами організа­торів НАФТА, може бути створений до 2020 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Амери­ці. У 1991р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (при­єднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який на­був чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю по­над 200 млн осіб і сумарним ВВП більше 550 млрд дол. США. Результатом такого об'єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна струк­тура та митні правила.

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угру­повань у сучасному світі. МЕРКОСУР прагне до вста­новлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупо­ваннями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згід­но з якою вже з 2005 р. передбачалося створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об'єднаннями.

Найменше розвинені інтеграційні процеси серед країн Аф­рики. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональ­ної інтеграції. Але широкого співробітництва не вдалося до­сягти через замкненість національних кордонів.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов'язують передусім зі створенням Азіатсько-Тихооке­йнського економічного співробітництва (АТЕС). Співтова­риство об'єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зе­ландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокре­ма країн – членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтовариство лише фор­мується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва, а саме регіональне угруповання складається ніби із різних блоків. Так, АСЕАН, яка об'єднує Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, Бруней, утворена ще в 1967 р., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету протягом 15 років ство­рити зону вільної торгівлі. Водночас кожна з країн АСЕАН тіс­но пов'язана з економікою США, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найак­тивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Читайте також:

1. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
2. Агропромислова інтеграція. Агропромисловий комплекс (АПК).
3. Бюджет як економічна і правова категорія
4. Бюджет як економічна категорія
5. Бюджет як економічна категорія
6. Бюджет як економічна категорія та його складові
7. Бюджет як економічна категорія.
8. Валютна інтеграція і оптимальні валютні зони
9. Валютні курси, платіжний баланс і міжнародна система валютних курсів.
10. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
11. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага
12. Визначення поняття системи. Економічна система як особливий клас систем

Переглядів: 5204