Тема 3. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ І ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Контрольні запитання і завдання.

Вершина філософської думки в працях Арістотеля.

Арістотель із Стагіра (384-322 рр. до н.е.) – напевно, найуніверсальніший філософ стародавньої Греції, який систематизував досягнення попередників і залишив нащадкам численні праці із різноманітних галузей знань: логіки, фізики, психології, етики, естетики, політології, риторики, поетики і, звичайно, філософії.

Авторитет і вплив Арістотеля величезні.

Арістотель не тільки відкрив нові предметні галузі пізнання і розробив логічні засоби аргументації, але й ствердив логоцентристський тип західноєвропейського мислення.

Піддаючи серйозній критиці ключеві положення філософії, він захищав її в суперечках з опонентами.

Для нього виявилися чужими містико-релігійні сюжети платонівських творів, навіяні міфопоетичними, метафоричними діалогами Платона.

Якщо Платон був байдужий до емпіричних джерел знань, то Арістотель, навпаки, одержимий пристрастю до всілякого роду зібрання фактів та їх класифікації.

Він піддає принциповій критиці філософію Платона і, насамперед, її ядро – теорію ідей.

Арістотель намагався подолати прірву між світом речей та світом ідей.

Бог для Аристотеля – чистий інтелект, «мислення в мисленні», не має величини, безпристрасний, незмінний, вічний.

Світ, за Аристотелем, не має початку. Тобто того моменту, коли був Хаос (не-Космос), не існувало.

Адже, якщо Бог вічний, то світ завжди такий, який є.

Буття, як істину, вивчає логіка.

Арістотель вживав термін аналітика (від грецьк. аналізіс – розв’язання), що означає метод, за допомогою якого добуваємо із деякого висновку елементи й передумови і, відповідно, розуміємо, наскільки висновок обґрунтований і виправданий.

1. В яку історичну добу з’явилися перші філософські погляди, елементи атеїстичного та стихійно-матеріалістичного світогляду, які ще не склалися в цілісні філософські школи і напрямки?

2. Які найдавніші рабовласницькі держави вважаються колискою філософської думки?

3. В яких країнах виникли перші філософські школи і сформувалися основні філософські напрямки?

4. Хто з античних філософів вважав, що в основі світу лежать особливі мисленні явища: числа або ідеї?

5. Хто з античних філософів вважав першоосновою світу: воду, повітря, вогонь?

6. Хто з античних філософів висунув вчення про неподільні частинки –атоми як першооснову всього світу?

7. В працях якого античного мислителя давньогрецька філософія і наука досягла своєї вершини?

Занепад античного суспільства, викликаний внутрішніми протиріччями, привів до виникнення феодалізму.

Найбільшим феодалом в середні віки була церква. Вона ж безроздільно панувала і в сфері ідеології.

Філософія в середні віки була перетворена церковниками в пряму зброю релігії.

Становлення середньовічної філософії поєднане з патристикою (від. слова «патер» - «батько», мається на увазі «отець церкви»).

В цей період «отці церкви» творили основи християнської догматики.

Основні проблеми патристики успішно розробляли Квінт Септімій Флоренс Тертулліан,Оріген, Василь Великий,Григорій Нісський,Августін (Блаженний) Аврелій.

Початковим пунктом філософських міркувань стали догми священого писання. Пізнання природи розглядалось як щось заборонене, гріховне. Перевага віддавалась вірі, а не науці.

Філософія виродилась в схоластику, в офіційну філософію, фактично низведену до ролі введення в богослов΄я. Питання, якими займалась схоластика, зводились, як правило, до доказів існування бога та безсмертя душі.

Філософію почали вивчати в університетських школах (грецьке schole), а її викладачів стали називати схоластами. Розробляючи складні докази існування божого, схоласти дуже швидко втратили всякий зв'язок з життям. З тих часів відірвану від життя, дуже заплутану та ускладнену філософію називають схоластикою.

Проте і в Середні віки не зникла, хоча й дуже слабка, матеріалістична традиція. В XV – XVII ст. (доба Відродження) в Західній Європі в надрах феодалізму почали складатися буржуазні суспільні відносини.

Продуктивні сили, що розвивалися, привели до швидкого прогресу природознавства. Одночасно з розвитком природознавчих наук почала розвиватися і матеріалістична філософія, поступово відвойовуючи у релігії право на самостійне існування.

Якщо в Середні віки на природу дивились як на щось не гідне вивчення, то тепер вона постає в центрі уваги. Природа стала розглядатися як основа розвитку всього існуючого, як джерело всіх знань.

Не дивлячись на жорсткі репресії, передові мислителі цієї епохи Н.Копернік, Джордано Бруно, Галілео Галілей своїми творами підривали основи середньовічної ідеології, заклали основи матеріалістичного світогляду.

Ніколай Копернік (1473-1543) в своїй книзі “Про обертання небесних сфер” (1543) висунув гіпотезу про обертання Землі навколо Сонця і навколо своєї осі і тим самим поставив під сумнів геоцентричну гіпотезу Птоломея, яку підтримувала церква.

Джордано Бруно (1548-1600) – найбільший представник матеріалістичної філософії доби Відродження. Він філософськи обгрунтував вчення Коперніка і узагальнив з позицій матеріалізму природонаукові відкриття доби Відродження. (Був спалений інквізиторами на кострі).

Визнаючи первинність матерії, він розвивав думку про те, що Всесвіт – нескінчений і необмежений, єдиний та різноманітний, що він вічний і невичерпний в своїх проявах.

Галілео Галілей (1564-1642) – вчений матеріаліст, прихильник вчення Коперніка, відкрито визнавав як свого вчителя найбільшого матеріаліста Стародавньої Греції – Демокріта. Галілей відроджував атомістичний матеріалізм Демокріта і заклав основи метафізичного методу в природознавстві.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зародження філософських знань в країнах Стародавнього Сходу.	\|	Тема 4. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ І ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.