Лекція №12

Тема: Функції державного управління.

План

1. Поняття функцій державного управління в АП.

2. Види функцій державного управління в АП.

Система державного управління – це перелік дій та функцій, що виконуються державними органами ВВ з метою досягнення головної мети їх діяльності.

Головною метою діяльності ОВВ – є встановлення і контроль за дотриманням режиму законності і порядку, а також вимог закону в суспільному середовищі.

Функціонувати ( в філософії ) означає здійснювати якісь дії, працювати з метою досягнення результату.

Функція ( як категорія дії ) – це обов’язок, коло призначення , вид діяльності.

Функція управління, як поняття – це певний напрям спеціальної діяльності ВВ зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спрямованістю.

Завдання ОВВ, що пов’язані з управлінням випливають із сутності управлінських функцій. Такі завдання є різноманітними. Вони формуються в сукупності з соціальними та суспільними потребами, їх окрема мета – впорядкування суспільних відносин, в соціальній економічній або суспільно-політичній сферах діяльності держави.

Практична реалізація функцій – здійснення через планування та проведення певних заходів – управлінських акцій, що передбачає наявність важелів та засобів для їх досягнення.

Чинним джерелом права, що визначає головну спрямованість діяльності ОВВ є КУ ( ст. 3 ) в якій визначено , що це є права і свободи людини та гарантії їх дотримання.

Роль ОВВ – полягає у виконанні цього припису, і в забезпеченні виконання іншого організаційного управління.

Зміст ВВ як самостійного виду державної діяльності – це комплекс функцій у яких безпосередньо виявляється владно-організаційний зміст державного управління, яке здійснюється у різних процесуальних формах, шляхом інформаційного обміну між суб’єктом і об’єктом управління на основі прямих та зворотних зв’язків .

Фактично функція управління пов'язує в єдине ціле запланований результат та практичну діяльність по виконанню намічених завдань і реально отриманий результат.

Функція управління – це відносно самостійна і однорідна частина в змісті управлінської діяльності в якій виражається владно-організаційний вплив суб’єкта управління на об’єкт.

Суб’єкт управління – це 1) органи ВВ в правовій діяльності яких закладено здійснення такого управління; 2) органи делегованих повноважень, адміністрацій, підприємств та установ; 3) інші особи, яким делегуються повноваження здійснення управління.

Запланований результат – це передбачений НПА ефект управлінського впровадження прийнятих рішень, щодо управління процесами в соціально суспільному середовищі.

Практична діяльність – це забезпечення реалізації рішень в часовому просторі ( в реальному часі ) та у відповідності до територіальних ознак місця, щодо якого приймається рішення.

Реально отриманий результат – це реакція суспільства на впровадження управлінського рішення.

Об’єкт управління – це 1) суспільні відносини, що охороняються державою; 2) фізичні або юридичні особи, щодо яких прийняте управлінське рішення; 3) посадові особи.

Функція державного управління – це частина діяльності держави, яку здійснюють на основі закону чи інших НПА органи ВВ, притаманними ним методами для виконання завдань державного управління.

Функції державного управління в АП визначається двома основними характеристиками:

1. Самостійності – означає, що вони мають самостійну базу і є самостійними в правовому полі держави;

2. Універсальності – означає, що вони можуть застосовуватися в будь-яких суб’єктах права, це є передбачено законодавством.

Класифікація функцій державного управління – це їх поділ за певними ознаками, що притаманні групі функцій. Є багато думок і поглядів на класифікацію функцій держави. Нема однозначної думки у таких вчених, як Битяк, Бандурка, Овер'янів.

але найбільш універсальною класифікацією виступає поділ за ознаками досягнення мети. Така класифікація передбачає поділ на загальні функції, спеціальні і допоміжні.

Загальні функції справляють необхідний вплив на певні процеси, що відбиваються в господарській, політичній, соціально-культурній та інших сферах управління.

Загальні функції – є основними, вони притаманні управлінню на будь-якому рівні та будь-якій галузі, в якій здійснюється. Загальні функції побудовані на підставі внутрішніх технологій управлінської діяльності.

1. Функція прогнозування – потреба в прогнозуванні випливає із природи державного управління, щодо розв’язання повсякденних потреб суспільства. Прогнозування – це наукове передбачення та систематичне дослідження стану структури, динаміки та перспективи управлінських явищ і процесів, що властиві як суб’єктам, так і об’єктам. Прогнозування обґрунтоване динамічністю суспільних явищ та необхідністю передбачити результат управлінського рішення. Державне управління покликане вирішувати довгострокові завдання з урахуванням перспективи та в умовах невизначеності.

2. Функція планування – присутня на всіх щаблях управління, полягає у визначенні мети, напрямів, завдань і засобів, реалізації управлінських процесів. Шлях реалізації функції планування: необхідність – завдання – функція – рішення – отриманий результат. Методика планування повинна ґрунтуватися на принципах законності, науковості, комплексності, варіативності.

3. Функція організації – її мета сформувати керуючі та керовані системи та визначити зв’язки і відносини між ними. Особливість цієї функції – це єдина функція, яка забезпечує взаємозв'язок і ефективність усі інших функцій управління. Зміст функції – створення органів управління та організація їх діяльності.

4. Функція регулювання – її метою є досягнення необхідного стану впорядкування та стійкої системи управління. За допомогою регулювання здійснюється безпосереднє керівництво поведінкою керованих об’єктів. Завдання регулювання – це виконання програми у відповідності до плану. Регулювання буває постійне та оперативне ( корегування ).

5. Функція координації – забезпечує узгодження діяльності систем управління. Управлінські структури об’єднуються в клерувальні для досягнення мети.

6. Функція обліку – це процес збирання, передачі, зберігання та перероблення, реєстрація та групування відомостей про діяльність систем управління та отриманий результат, та реально витрачені ресурси на впровадження управлінських рішень.

7. Функція контролю – це отримання інформації про реальний стан впровадження управлінських рішень, ймовірні, та можливі відхилення, стан керованого об’єкта в результаті управлінського впливу. Головним принципом контролю є принцип зворотних зв’язків (обмін інформацією ).

Спеціальні функції характеризуються особливостями конкретних суб’єктів та об’єктів управління. Головними спеціальними функціями є функції, що виконує КМУ:

1. Забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики.

2. Розроблення проекту закону « Про державний бюджет» і забезпечення його виконання.

3. Розроблення і здійснення державних програм розвитку в усіх галузях народного господарства.

Спеціальні функції державного управління здійснюють відповідні ОВВ по суті покладених на них завдання ( згідно чинного законодавства ).

Допоміжні функції – забезпечують обслуговування процесів загальних і спеціальних функцій.

1. У ціле покладаючи організації прогнозування, стратегічне та поточне планування.

2. У необхідних ресурсах – матеріально-технічне забезпечення та фінансування, кадрове наповнення.

3. У впорядкуванні ( погодженості дій ) координація, контроль, керування.

4. У вдосконаленні систем управління – організація, діагностика, проектування, організаційний розвиток.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: Об’єднання громадян в системі суб’єктів АП.	\|	Тема: Форми державного управління в АП.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.