Позичковий процент

Джерела формування капіталу

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Основними джерелами формування позичкових капіталів є:

1) грошові капітали, що тимчасово звільняються у процесі кругообігу промислового і торговельного капіталів, нагромаджені у формі амортизаційних відрахувань, частини оборотного капіталу (внаслідок незбігу часу продажу товарів і купівлі предметів праці сировини, палива, матеріалів), тимчасово вільних коштів для виплати заробітної плати і призначеної для капіталізації додаткової вартості (внаслідок поступового нагромадження необхідної величини для купівлі нових машин, устаткування, будівництва складів тощо);

2) особисті грошові доходи і заощадження різних класів, соціальних верств і груп: класу капіталістів (рантьє(фр. rentier від rente — рента ) — особи, які живуть на відсотки з відданого в позичку капіталу або на доходи від цінних паперів . На відміну від інвесторів , рантьє зазвичай не займається управлінням своїми активами самостійно. Він або купує цінні папери, що приносять постійний дохід, або довіряє управління своїми коштами професіоналам), вищих менеджерів та чиновників державного апарату, землевласників, осіб вільних професій, генералітету, духовенства та ін.), заощадження найманих працівників;

3) грошові нагромадження держави, зумовлені процесами одержавлення економіки і насамперед національного доходу.

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum - за сотню) - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати.

В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості.

Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як "плату за розставання з ліквідністю". В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства.

Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

- прямо пропорційна "перевагам ліквідності";

- обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ринок капіталу	\|	Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.