ТЕМА 17. Система аграрних відносин та сучасні особливості їх розвитку

1 Специфіка аграрного виробництва

2 Сутність і види ренти.

3 Механізм визначення ціни землі

4 Нова якість аграрних відносин

ІСільське господарство – галузь матеріального виробництва, в якій створюється матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.

Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності, які визначають характер усієї сукупності економічних відносин. Через що аграрні відносини розглядаються саме як економічні, а не земельні відносини. Тобто: аграрні відносини – сукупність економічних відносин, які виникають між власником засобів виробництва і суспільством у цілому, сільськогосподарськими чи промисловими орендними колективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створеного в галузях АПК продукту.

Аграрні відносини притаманні тій чи іншій системі характеризуватимуть у першу чергу відносини зумовлені панівними формами власності на землю: приватна, державна, акціонерна чи кооперативна.

Аграрні реформи означають зміни в землеволодінні, землекористуванні і землерозпорядженні. Під час проведення земельної реформи в Україні в цій сфері передбачається:

- визначення права власності на землю і майно кожного члена сільськогосподарського підприємства;

- можливість формування з розпайованих підприємств приватної власності на майно;

- утвердження права розпорядження землями, переданими в колективну власність, та надання земельних ділянок членами колективу, що побажають вийти з будь-якої правової форми колективу.

Серед об’єктів підприємницької діяльності є такі, які мають пріоритетне значення для її здійснення. У сільському господарстві до них належать земля, яка перебуває у певній формі власності.

Земельна власність – історично певна суспільна форма відчуження або привласнення землі як предмета природи, що виражає економічні відносини між людьми щодо її використання як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві.

Відносини власності виступають у формі права власності і регулюються юридичними актами держави, економічним правом та реалізується в дії трьох атрибутів.

Землеволодіння – володіння землею на праві власності, що історично виступає у різних формах, панування суб’єкта над об’єктом власності.

Землекористування – умови, порядок і форми господарського використання землі особами або колективами, які не мають на неї права землеволодіння.

Землерозпорядження – здійснюване власником або аби делеговане ним іншим економічним суб’єктам права прийняття управлінських рішень з приводу землекористування або реалізації права землекористування. Розпорядник не завжди реалізує себе як власник.

ІІСкладовою аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв’язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. Ефективність с-г виробництва залежить від родючості землі, розрізняють: природну родючість – сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунту; економічна родючість – результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів, спрямованих на покращення методів землеробства та проведення різних видів меліорації. Якість земель визначається бонітуваннями і встановлюються класи бонітету.

Різновиди земельної ренти:

1. Диференціальна земельна рента.

1.1. диференціальна земельна рента І р.

1.2. диференціальна І м.

1.3. диференціальна ІІ.

2. Монопольна.

3. Абсолютна.

ІІІОрендна плата включає ренту, процент на вкладений землевласником капітал, амортизацію цього капіталу, частину підприємницького доходу орендаря. Право на отримання ренти може продаватися і земля в цьому разі набуває форми товару. Ціна землі як продукту праці виключає витрати на обробіток та покращення ґрунту набуваючи якості продукту праці землероба і як результат функціонування капіталу та підприємницької здібності з іншого боку. Ціна землі як продукту природи – поняття ірраціональне, тому що не є продуктом людської праці, але використовується як засіб виробництва та предмет праці і приносить власникові доход у вигляді ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового проценту, а землі-матерії – земельна рента.

де Р – ціна землі;

R – рента;

S – норма позичкового процента.

Елементи оцінки землі

1. Інформація кадастрових регістрів про правовий режим та якісні характеристики земельних ділянок.

2. Інформація про угоди з земельними ділянками та інформація про ринок землі та іншу нерухомість.

3. Кадастрова оцінка вартості землі за оціночними зонами та земельними ділянками.

4. Кадастрові картки та регістри вартості землі.

Ціна землі жорстко пов’язана як з рентою так і з податками на неї. На ціну землі впливає і рівень інфляції. На відміну від інших товарів, земля – особливий товар, продукт природи, а не праці, ціна якого ґрунтується не вартості, а на тому доході, який вона приносить своєму власникові – ренті.

Пропозиція землі залежить від багатьох факторів, які марно можна звести до двох: якість або родючість землі та місцезнаходження ділянки. Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною й обмеженою.

Фіксований, у конкретний час обсяг сукупної пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто, пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю.

ІV. Основними напрямами й заходами у відносинах власності та землекористуванні є створення стабільного правового забезпечення процесу розв’язання структурно-динамічних проблем підвищення ефективності використання, відтворення і збереження природно-ресурсного потенціалу АПК, як складової організаційно-економічного механізму потребує прийняття і виконання спеціальних законів, що вирішують такі важливі проблеми розвитку аграрного сектору:

- проведення роботи з розмежування земель державної та комунальної власності;

- запровадження певних обмежень і обтяжень землеволодіння та землекористування;

- удосконалення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення;

- упровадження автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру;

- створення єдиної уніфікованої системи державної реєстрації земельних ділянок і прав на них;

- удосконалення порядку приватизації земель несільськогосподарського призначення;

- запровадження пілотних проектів із кредитування під заставу землі;

- розвиток ринку землі в країні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 14. Система розподілу доходів та джерела їх формування	\|	Тема 18. Підприємство як товаровиробник. Підприємництво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.