• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 14. Система розподілу доходів та джерела їх формування

1 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

2 Функції домогосподарства

3 Доходи домогосподарства, їх формування і розподіл

4 Використання доходів домогосподарства

5 Заощадження домогосподарств та їх роль в економіці

6 Вплив бідності і малозабезпеченості на економічний і соціальний розвиток

ІВизначальною умовою переходу до ринкової економіки є формування суб’єктів ринкових відносин. Надзвичайно важливе місце у ринковій системі належить домашнім господарствам.

Домашнє господарство – економічний суб’єкт, який складається з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет.

Домашні господарства країни – сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

ІІСутність домогосподарства розкривається через функції, які вони виконують в економічному розвитку суспільства:

· Домогосподарства є постачальниками на ринок ресурсів, серед них послуги чинників виробництва.

· Провідною функцією домогосподарств виступає споживання.

· Домогосподарства для того, щоб придбати нові споживчі блага, повинні певну частку отриманих доходів заощаджувати.

Схематично входження домогосподарств в економічний кругообіг у ринковій системі зображено на рис.1.

ІІІВ економічній теорії доходи класифікують за різними критеріями. Згідно цих узгоджених напрямів виокремилися кілька основних критеріїв (рис. 2).

З цієї позиції на особливу увагу заслуговують критерії доходів, які мають економічне підґрунтя. Тобто, джерела формування, напрями отримання, способи і напрями використання так чи інакше стосується економічного середовища, незалежно від характеру або масштабу економічного суб’єкта чи іншого, з наведених вище критеріїв (Рис. 3).

Серед наведених видів доходів переважають доходи, чия природа домогосподарства і підприємства або фірми. Які потім трансформуються через об’єднання у доходи суспільства. Тому важливого значення набувають доходи, які характеризують діяльність підприємства: валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг розраховується наступним чином:

1.1

де TR – валовий дохід, гр.. од.,

P – ціна одиниці виробленого товару (послуги), гр.. од.,

Q – кількість реалізованих товарів (послуг), од.

Таким чином PQ – виручка від реалізації продукції.

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг розраховується наступним чином:

1.2

де АR – середній дохід, гр.. од.,

P – ціна одиниці виробленого товару (послуги), гр.. од.,

Q – кількість реалізованих товарів (послуг), од.

Граничний дохід – приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг розраховується наступним чином:

1.3

де МR – граничний дохід, гр.. од.,

ΔR – приріст валового доходу, гр.. од.,

ΔQ – приріст обсягу реалізованих товарів (послуг), од.

У процесі розподілу дохід домогосподарств набирає форми:

· Заробітна плата.

· Прибуток.

· Відсоток.

· Рента.

· Орендна плата.

У вивчені проблем відносин розподілу виділяють:

1. функціональний.

2. особистий.

ІVЗ’ясовуючи сутність і структуру доходів домогосподарств, слід проаналізувати їх використання або витрати. Згідно з законом Ангеля, зі зростанням доходів домогосподарства частка його витрат на продукти харчування зменшується, частка витрат на придбання непродовольчих товарів та комунальні послуги змінюється мало, а частка витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних благ зростає. Ця зміна витрат породжується тим, що різноманітні життєві блага мають для людей неоднакову цінність.

Дохід, що залишився в розпорядженні домогосподарства після сплати особистого прибуткового податку до бюджету, витрачається на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства – витрати на придбання споживчих благ для задоволення власних потреб. У вартісній формі – сума грошових коштів, яка витрачається домогосподарствами на придбання різноманітних товарів та послуг.

Дослідженнями впливу зміни доходу домогосподарств на споживання встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і дохід. Однак поточне споживання залежить не тільки від рівня доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання – відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала, тобто:

де МРС – гранична схильність до споживання;

ΔС – приріст або зміна обсягу споживання;

ΔΥ – приріст або зміна обсягу доходу.

Згідно з «основним психологічним законом», величина граничної схильності до споживання перебуває між нулем і одиницею.

Якщо МРС дорівнює нулю (МРС=0), то весь приріст доходу буде заощаджуватися, бо заощадження – та частина доходу, яка не споживається. Якщо МРС буде дорівнювати одиниці (МРС=1), то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

VТа частина доходу (Υ), що залишається невикористаною при витратах на поточні споживчі потреби (С), є заощадженнями (S).

Заощадження – економічний процес, пов'язаний із забезпеченням в майбутньому власних потреб домогосподарства.

Основним чинником, що визначає рівень заощаджень – дохід домогосподарства:

Однак заощадження залежить не тільки від доходу домогосподарства, але й від граничної схильності до заощадження (МРS):

де МРS – гранична схильність до заощадження;

ΔS – приріст або зміна обсягу заощадження;

ΔΥ – приріст або зміна обсягу доходу.

Якщо споживання та заощадження в сумі дають величину доходу домогосподарства (С+S=Υ), тоді сума граничної схильності до заощадження та граничної схильності до споживання дорівнює одиниці (МРС+МРS=1). Головним чинником, який впливає на рівень споживання і рівень заощадження, є дохід домогосподарства.

VІПро рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву:

1. фізіологічний мінімум.

2. соціальний мінімум.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму. Найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства, тим нижчий його добробут. Отже, структура витрат домогосподарства є важливим показником економічного розвитку. Прожитковий мінімум розділяє домогосподарства на дві умовних групи – забезпечених і малозабезпечених. Велика частка малозабезпечених у структурі суспільства зумовлює деградацію суспільства, оскільки не задовольняються культурні потреби домогосподарств. «Здичавіле» суспільство не здатне забезпечити економічний розвиток. Проте воно легко кероване і здатне відмовитися від більшості демократичних прав і свобод в обмін на завіряння у покращенні життя «вже завтра». Але досягти покращення життя у суспільстві можливе лише за умови, що знизиться частка малозабезпечених домогосподарств, що не вигідно для тих хто декларує покращення «вже завтра».

Тема 15 .Процес виробництва і нагромадження капіталу

1 Визначення сутності категорії «капітал»

2 Загальна формула руху капіталу.

3 Основний і оборотний капітал. Постійний і змінний капітал.

4 Капітал як економічні відносини.

5 Амортизація. Фізичне і моральне зношування основного капіталу.

І. Різні економічні школи по-різному визначають суть капіталу.

Теоретичне осмислення сутності капіталу

У традиційному політ економічному визначенні капітал (від лат. – capitalis – головний) має такі властивості:

· обмеженість;

· здатність до нагромадження;

· ліквідність;

· здатність до конвертації (постійної зміни форм);

· самозростання.

ІІ. Щоб підприємницька діяльність почала здійснюватися, необхідно мати певну величину капіталу у грошовій формі. Його наявність і цілеспрямований рух повинні забезпечити індивідуальне відтворення на рівні якогось конкретного суб’єкта господарювання. Індивідуальне відтворення – це безперервний процес виробничого поєднання факторів виробництва з метою створення товарів і отримання доходів. Вихідним моментом індивідуального відтворення є кругооборот капіталу. Послідовний рух капіталу, протягом якого він проходить три стадії (обігу, виробництва, обігу), набуває трьох функціональних форм (грошової - придбання елементів виробничого капіталу, виробничої - виробництво товару і додаткової вартості, товарної - реалізація товару і одержання додаткової вартості в грошовій формі) і виконує певні функції, називається кругооборотом капіталу. Схематично він має такий вигляд:

Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

n = 360/О_Б ,

де: n – кількість оборотів за рік;

360 – кількість днів у році;

О_Б – тривалість одного обороту.

ІІІ.Відповідно до способу перенесення вартості на створений продукт капітал у виробничій формі поділяється на основний та оборотний.

З метою визначення джерел додаткової вартості (m) капітал поділяється на постійний і змінний:

К_ав = c + v, де К_ав – капітал авансований.

К_дійсн = К_ОСНі´А_і^/ + К_ОБі´n_і, де n_і – кількість обертів і-го капіталу;

А_і^/ – норма амортизації і-го елементу.

W = c + v + m

Дані види капіталу мають спільну матеріально-речову основу, що розкривається у наведеній схемі 3.

IVУ єдності двох сторін капіталу – його речового змісту і суспільної форми – визначальна роль належить характеристиці суспільної форми, тобто відносинам власності. Тому капітал не річ, а суспільне відношення, притаманне певній суспільно-історичній формації; економічне відношення, яке втілене в речах та надає їм специфічного суспільного характеру.

Засоби праці, певні блага не завжди були капіталом, знаряддям експлуатації. Таку роль вони не виконували у первісному, рабовласницькому суспільстві. Його зародки виникли у феодальному суспільстві, де земля, засоби виробництва виконували роль засобу експлуатації лише частково. В умовах цього суспільства розвивається лихварський капітал, коли гроші в руках лихваря стають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника, а також торговельний капітал. Системою виробничих відносин капітал стає лише за капіталізму. Для перетворення грошей у капітал необхідний ряд соціально-економічних та організаційно-технічних передумов. По-перше, наявність розвиненого ринку засобів виробництва та ринку робочої сили, що дає змогу потенційному підприємцю-капіталісту вступити у відносини щодо купівлі факторів виробництва; по-друге, за відсутності або недостатній кількості для організації підприємницької діяльності хоча б одного з цих факторів підприємець має можливість звернутись до послуг таких інститутів ринку, як комерційні банки, трасти, інвестиційні фонди, лізингові компанії, служби зайнятості тощо.

Отже, перетворення грошей на капітал супроводжується виникненням економічних відносин з різними суб’єктами господарювання. Відносини з останніми дають змогу підприємцю-капіталісту отримувати необхідні йому товари у вигляді засобів виробництва, різноманітних послуг, а також робочу силу. Носіями є індивіди, котрі в більшості випадків не є власниками засобів виробництва, отримують кошти для існування не від власної підприємницької діяльності, а від використання їх здатності до праці іншими, через її найом за відповідну плату.

V Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією (від лат. Amort – безсмертний). Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які у кожній країні встановлюють державні органи.

де: А^/ – норма амортизації;

А – річна сума амортизаційних відрахувань;

ПВ_ок – первісна вартість основного капіталу.

З урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного капіталу формула набуває наступного вигляду:

де: ПВ_ок – первісна вартість основного капіталу,

А^/ – норма амортизації,

Р – затрати на ремонт,

Д – затрати на демонтаж

Л – ліквідаційна вартість капіталу,

п – нормативний строк служби капіталу.

Норма амортизації складається з двох частин: норми на реновацію (повне відновлення) і норми на капітальний ремонт.

Сума, яка щорічно переноситься на продукт який виготовляється, називається річною сумою амортизації:

Для характеристики фізичного зношення основних виробничих засобів використовується коефіцієнт зношення (К₃),який визначається діленням суми зношення (А) основних засобів до їх первісної вартості (В):

Коефіцієнт придатності основних засобів у загальній вартості:

Методи амортизації:

І. Звичайні методи

1) виробничий метод

,де - загальний відробіток об’єкта за весь період його експлуатації; Т – загальна кількість років експлуатації об’єкта; А_і – сума амортизації в і-му році; Ф_осн – балансова вартість об’єкта; Л_т – ліквідаційна вартість на останній рік експлуатації об’єкта; П_і – відпрацювання об’єкту в і-му році

2) метод рівномірного прямолінійного списання вартості об’єкта

ІІ. Методи прискореної амортизації

Застосування цього методу дає можливість в перші роки експлуатації об’єкта списувати на амортизацію частину його вартості, яка значно перевищує ту, що є порційною терміну служби.

1) метод суми років: ,

де S – сума простої арифметичної прогресії від одного до загального числа років „життя” даного об’єкта

2) метод подвоєного зменшування залишку

, де - сума нагромадженої амортизації об’єкта на початок і-го звітного року; 2А¢ - подвоєна норма щорічної амортизації, яка визначається за методом рівномірного прямолінійного списання;

3) метод зменшеної вартості – для всіх років окрім 1-го амортизація нараховується по відношенню до зменшеної вартості об’єкта.

Специфічні методи амортизаціївстановлюються в індивідуальному порядку державними органами.

Тема 16 Витрати виробництва і прибуток

1 Витрати виробництва, їх суть та види

2 Собівартість продукції та її структура.

3 Шляхи зниження витрат виробництва

4 Організація оплати праці

5 Прибуток: сутність, види, показники, теорії

І. Витрати виробництва–витрати ресурсів, що прийняли на ринку вартісну форму.

Витрати – грошовий вираз використання виробничих ресурсів в наслідок якого здійснюється виробництво та реалізація продукції

Таблиця 1

Класифікація витрат виробництва

Трансакційні або операційні витрати – витрати у сфері обміну, які пов’язані з передачею прав власності. Категорія трансакційних витрат була введена в економічну науку Рональдом Коузом у 30-і роки і зараз набула широкого розповсюдження. Виділяють кілька форм трансакційних витрат:

1. витрати пошуку інформації.

2. витрати ведення переговорів і укладання контрактів.

3. витрати вимірювання..

4. витрати специфікації і захисту прав власності.

5. витрати опортуністичної поведінки.

ІI. Розглянуті зовнішні (наявні) витрати підприємства відбиває такий узагальнюючий показник, як собівартість продукції – грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції. При цьому необхідно розуміти, що витрати окремого підприємства не тотожні витратам суспільства.

ІІІ Собівартість продукції – один з найважливіших показників ефективності діяльності суб’єкта господарювання. Її зниження забезпечує підвищення прибутковості підприємства, а щоб цього досягти, треба визначати напрями зниження собівартості.

Крім того, необхідно чітко усвідомлювати і визначати «слабкі місця» товарно-грошового обігу на підприємстві, аби підвищити стійкість системи виробництва, зберігання, збуту продукції.

IVФункціонування заробітної плати здійснюється шляхом її організації, тобто приведення її складових елементів певну систему.

В економічній системі, що заснована на ринкових відносинах, організація заробітної плати відбувається шляхом:

- державного регулювання;

- тарифно-договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних тарифних угод та колективного договору на рівні підприємства;

- визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо у трудовому колективі із використанням таких елементів, як тарифна система, нормування праці, форми і методи заробітної плати.

Тарифна система являє собою сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється диференціація заробітної плати залежно від складності і умов праці.

Основними елементами тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні довідники, кваліфікаційні довідники посадових керівників, спеціалістів і службовців, тарифні сітки та ставки, схеми посадових окладів.

Розподіл нормування праці повинен здійснюватись за обов’язковим обліком кількості праці, відповідно за безпосередньою участю нормування праці.

Сутність нормування – визначити величину витрат живої праці на виконання певного виду робіт в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій підставі міру праці.

Норми праці можуть бути виражені рядом показників, в тому числі норми часу, виробітку обслуговування, чисельності, керівництва, нормованих завдань.

Функції нормування праці:

а) є основою планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру;

б) вихідна база обліку витрат і результатів виробництва;

в) засіб встановлення рівно напружених норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці;

г) забезпечення оптимізаційного співвідношення між мірою праці та ї оплатою.

V. Основні теорії прибутку:

1. Теорія прибутку меркантилістів.

2. Класична теорія прибутку.

3. Марксова теорія.

4. Сучасні немаркситські теорії

PR=TR-TC

Де TR – загальна виручка;

TC – загальні витрати.

Основні функції прибутку:

1. Прибуток виступає показником оцінки діяльності фірми (облікова);

2. Регулювання розділу ресурсів;

3. Стимулююча.

Підприємця завжди цікавить на стільки абсолютний розмір прибутку, скільки віддача кожної одиниці зроблених витрат. Ця віддача визначається показником норми прибутку:

, або

Прибуток розподіляється за рядом показників:

1. за розрахунком

2. для створення резервного фонду

3. для створення фонду нагромадження

4. для формування фонду споживання

Розрізняють:

Балансовий прибуток.

Чистий.

Розрахунковий.

Економічний.

Нормальний прибуток.

Бухгалтерські витрати + бухгалтерський прибуток = виручка

Наявні витрати + наявний прибуток = виручка

Економічні витрати + економічний прибуток = виручка

Фактори створення, розподілу та використання прибутку:

1. Утворюючий

2. Взаємовпливаючі фактори

3. Фактори розподілу.

4. Фактори використання

Міжгалузева конкуренція вирівнює галузеві норми прибутку в середню норму прибутку.

Середня норма прибутку виражає економічні відносини між підприємствами різних галузей з приводу розподілу сукупної додаткової вартості. Вона визначається відношенням всієї створеної в суспільстві маси додаткової вартості до всього авансованого в даному році капіталу:

В результаті міжгалузевої конкуренції на рівний капітал припадає рівна маса прибутку. Прибуток на авансований капітал, який отримано у відповідності до середньої норми прибутку називається середній прибуток.

Створення середньої норми прибутку призводить до того, що вартість виробленого товару набуває форму ціни виробництва.

Ціна виробництва–це сума витрат виробництва та середнього прибутку на К_АВ.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. I. Доповнення до параграфу про точкову оцінку параметрів розподілу
3. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Узагальнення та систематизація знань
10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
11. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
12. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі

Переглядів: 664