• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

За принципом визначення ставки платежів до СДС вона може ґрунтуватися на

За обсягом страхового захисту вона може бути

а) повна

б) обмежена

в) дискреційна.

Якщо СДС ґрунтується на принципі повного страхового захисту депозитів комерційних банків, вона тим самим підвищує довіру клієнтів до банків, стимулює вкладення тимчасово вільних грошових засобів суб'єктів громадського життя на депозитні рахунки та стримує прагнення їх масово вилучати вклади в період кризових ситуацій у банківській системі. Негативною ознакою системи повного захисту є те, що вона стимулює банки займатись надмірно високоризиковою діяльністю, і СДС може зазнати досить суттєвих збитків.

Обмежена відповідальність СДС передбачає повний захист дрібних вкладників, які не можуть та й не повинні знати всіх тонкощів вибору надійності банку, та обмежений захист великих вкладників, які з огляду на своє становище зобов'язані нести відповідальність за вибір банку, котрому вони довіряють досить значні капітали. І в цьому перевага даної системи захисту. Недоліком її є те, що в умовах високого рівня інфляції важко визначити мінімальний рівень повного покриття.

Дискреційна (гнучка) відповідальність СДС може розглядатись як обмежена, але це пов'язано з тим, що в кризові періоди банківської системи база страхової відповідальності СДС розширюється, а в період її стабілізації — звужується. Перевагою цієї системи є гнучкість реагування на зміни економічної ситуації, а недоліком — примусовість страхової відповідальності (адміністративним шляхом), що подекуди порушує інтереси окремих банків.

а) фіксованій

б) диференційованій ставках.

Диференційована ставка може обумовлюватись двома чинниками; фінансовимстаном та ступенем ризиковості операцій;поточною величиною фонду СДС та обсягами необхідних виплат.

При фіксованій ставці платежі до СДС прив'язуються, як правило, до обсягу депозитів, які підлягають страхуванню. Вона приваблива своєю простотою, а вразлива тим, що банки з різним рівнем ризику здійснюваних ними операцій вносять однакові платежі.

Якщо ставка платежу ґрунтується на диференціації платежів за фінансовим станом та ризиковістю, то вона визначається для кожного банку окремо залежно від рівня фінансового стану ліквідності та ризиковості. Перевагою такого варіанта є справедливий підхід до формування фондів СДС. Хто більше ризикує — більше платить, бо має більше шансів потрапити в страхову ситуацію.

Недоліком є труднощі з оцінюванням СДС рівня ризиковості банківської діяльності та контролем за його зміною.

4) За мірою участі держави у фінансовому забезпеченні страхових виплат СДС може створюватись як відкрита кредитна лінія центрального банку (ЦБ) не тільки на основі певних державних гарантій, а й тоді, коли їх немає.

У першому варіанті передбачається наявність відкритої ЦБ кредитної лінії на користь СДС, якою вона може скористатися за умови, що власних поточних засобів не вистачає для виконання її функції. Система страхування депозитів, яка ґрунтується на використанні подібних державних гарантій, приваблива як для банків, так і для СДС, оскільки вона гарантує платоспроможність СДС без додаткового залучення банківських засобів до фонду або без додаткового обмеження відповідальності його перед страхувальниками. Безумовно, це в інтересах банків — членів СДС, а також підвищує довіру до СДС (інтерес депозитної системи страхування). Недоліком є те, що держава покриває збитки, пов'язані з недоліками в діяльності банків чи організації, яка займається страхуванням депозитів, що не стимулює їх дбати про ефективність власного функціонування.

У другому варіанті фінансові можливості СДС обмежені надходженнями від банків-учасників та рівнем ефективності розміщення засобів фонду його управлінським апаратом. Перевагою цього варіанта є здійснення діяльності без інфляційних чинників, а недоліком — загроза витрат з боку страхувальників у результаті низької ефективності роботи керівників СДС.

Досвід країн, які досить тривалий час апробували СДС, показує: не може бути в одному варіанті системи, прийнятої й однаково ефективної на всі часи. Отже, незважаючи на те, на яких засадах ґрунтуватиметься СДС, вона, врешті-решт, має бути гнучкою, здатною пристосовуватись до конкретних економічних умов.

2. В Україні страхування депозитів є відносно новою справою ,але те, що формування її розпочалося, — явище, безумовно, позитивне. З мсетою захисту інтересів фізичних осіб- депозиторів комерційних банків було започатковано обовязкове страхування депозитів фізичних осіб , що регламентувалося Постановою НБУ від 8.05.1996р. №125” Про тимчасовий порядок формуваня комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб”.

Організаційною структурою, покликаною здійснювати цей вид страхування в Україні, є Міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб.

Запровадження страхового захисту депозиторів — фізичних осіб уже раз спіткнулося об "камінь" неузгодженості його із чинним законодавством. Ця спроба датується лютим 1996 р. І хоч вона завершилась невдало, про цей механізм варто згадати, оскільки він являє певний інтерес, як мінімум, з двох причин. По-перше, навіть негативний досвід дуже цінний для тих країн, які ще не мають СДС. По-друге, важлива логіка процесу становлення механізму страхування депозитів.

У разі порушення цієї вимоги НБУ мав застосувати санкцію у вигляді підвищення норми обов'язкових резервів.

Після першого внеску банки мають робити щоквартальні відрахування в розмірі 0,5% залишків вкладів фізичних осіб. У разі нагромадження такої суми страхових внесків, яка гарантуватиме відшкодування розміру вкладів, перерахування страхових внесків до страхового фонду припиняється і поновлюється у разі зростання розміру залишків вкладів.

У разі банкрутства банку, фізичним особам, котрі мали депозитний рахунок у ньому, сплачується відшкодування в межах фактичних залишків вкладів на дату визнання банку банкрутом або прийняття рішення про його ліквідацію.

Відшкодування здійснюють у безготівковій формі, перераховуючи відповідні суми на рахунок вкладника у зазначений ним у заяві комерційний банк України.

Реалізацію цієї постанови НБУ призупинено з огляду на необхідність врегулювання цілої низки проблем, які виникли у зв'язку із запровадженням обов'язкового страхування депозитів:

1) відрахування банками коштів у страховий Міжбанківський фонд погіршували рівень ліквідності банків;

2) розраховуючи рівень нарахування клієнтам за вкладами, банки не брали до уваги витрат, пов'язаних із формуванням цього фонду;

3) відрахування до страхового фонду має бути віднесено до витрат комерційних банків і не оподатковуватися, але це суперечило б чинному податковому законодавству.

Постанова № 125 правління НБУ свідчить про спробу лібералізувати попередню постанову. В ній пропонується такий механізм страхування депозитів.

Фонд страхування створюється комерційними банками за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі їх на зберігання НБУ.

У разі ліквідації банків НБУ розблоковує державні цінні папери, і кошти від їх реалізації передаються в розпорядження ліквідаційної комісії. Вона здійснює відшкодування фізичним особам, котрі мають депозитні рахунки в банку, який підлягає ліквідації, у безготівковій формі на рахунок банку або готівкою. Передбачається, що фонд страхування депозитів фізичних осіб буде надійним гарантом для вкладників щодо відшкодування їхніх грошових засобів у разі ліквідації або банкрутства банків.

Акумульовані комерційним банком грошові засоби використовують для надання кредиту підприємствам та установам, вони не вивільнені для одноразового викупу на встановлену НБУ суму державних цінних паперів, отже, цей процес може здійснюватись поступово.

Десятого вересня 1998 року Президент України видав указ № 556/98 “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України” ,згідно з яким НБУ мав створити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розробитипорядок перерахування й використання коштів .Фізичній особі в разі недоступності вкладу в комерційному банку гарантувалося відшкодування за вкладом та відсотки в ромірі вкладу , але не більше ніж 500 грн .

У лютому 1999р . була прийнята постанова НБУ № 72 “Про додаткові заходи щодо забезпеченя страхування вкладів фізичних осіб у комерційних банках”.Фактично вона поєднувала в собі дві попередні постанови НБУ . В ній з метою додаткового забезпеченя захисту інтересів вкладників комерційних банків , створення реальних можливостей щодо проведення банками розрахунків за своїми забовязаннями перед вкладниками НБУ забовязав комерційні банки , які мали Ліцензію НБУ на залучення вкладів фізичних осіб , створити спеціальний фонд страхування вкладів фізичних та юридичних осіб у розмірі 10% від суми сформованих вкладів за станом на 01.03.1999 року за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі на зберігання до НБУ . Але ця постанова проіснувала недовго – у липні 1999 року Правління НБУ визнало її такою , що втратила чинність .

Нарешті , в 2001 році Верховна Рада прийняла Закон Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб “ за номером 2740- ІІІ, який набув чинності від 20.09.2001р.

Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Окрім цього, він має статус юридичної особи, володіє відокремленим майном, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку. Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція. Адміністративна рада складається із п’яти членів, які відсилаються КМУ (2), НБУ (2) та АУБ (1) та координує роботу Фонду, затверджує організаційні питання, здійснює контроль і нагляд за його діяльністю, зокрема, видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до її повноважень, які є обов’язковими до виконання банками-учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Учасниками Фонду є всі банки-юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Банки Фонду поділяються на дві категорії: учасників та тимчасових учасників. Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені НБУ економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та в стані виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. Банки, які не виконують економічних нормативів та дія їх ліцензії зупинена, переводяться до категорії тимчасових учасників Фонду. У разі відкликання банківської ліцензії НБУ Фонд виключає банк із числа учасників (тимчасових учасників) Фонду. Залучені банком вклади до дня його виключення з числа учасників або переведення до категорії тимчасових учасників Фонду, відшкодовуються у разі настання їх недоступності. Станом на лютий 2009 року у Фонді знаходиться 183 банки-учасників та 0 банки тимчасові-учасники, а вклади 4 банків відшкодовуються. Деякі автори вважають за неправильне те, що Ощадбанк не є учасником Фонду. Це, по-перше, надає йому конкурентної переваги. По-друге, у разі банкрутства Ощадбанку збитки відшкодовуватимуться за рахунок Державного бюджету, тобто усіх громадян, а не інших банків.

Динаміка зміни розміру суми відшкодування зображено в табл 1.1

Таблиця 1.1 - Динаміка зміни розміру суми відшкодування

Для виконання своїх повноважень Фонд здійснює перевірки банків, в тому числі і шляхом залучення незалежних експертів за рахунок власних коштів. Фонд має також право брати участь у перевірках, які здійснюються НБУ, з питань, що належать до його компетенції. Окрім цього, він уповноважений застосовувати наступні заходи впливу:

1) Переведення банків до категорії тимчасових учасників Фонду, внаслідок чого Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами фізичних осіб, які залучаються цим банком після оголошення останнього тимчасових учасником. Тому по таких вкладах регулярний збір до Фонду не сплачується. Згідно п. 3.1.1. Положення "Про застосування заходів впливу до банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб", підставами для цього заходу можуть бути:

а) невиконання банком економічних нормативів Н1, Н2 та / або Н3 згідно даних НБУ, крім випадків повідомлення НБУ про прийняте рішення щодо капіталізації банку;

б) встановлення будь-яких обмежень на проведення банком банківських операцій з боку НБУ щодо залучення або відкриття і ведення поточних рахунків фізичних осіб;

в) призначення НБУ тимчасової адміністрації банку;

г) порушення банком законодавчих вимог.

В разі переведення банку до категорії тимчасових учасників, Фондом здійснюється інспекційна позапланова перевірка даного банку.

2) Виключення банків із числа учасників (тимчасових учасників), яке здійснюється Фондом в разі відкликання ліцензії НБУ на здійснення банківської діяльності або в разі припинення здійснення банком операції щодо залучення вкладів фізичних осіб. Такий захід не позбавляє вкладників, вклади яких були залучені до дня отримання банком повідомлення про переведення його до категорії тимчасових учасників, права на відшкодування таких вкладів у разі настання їх недоступності відповідно до цього Закону.

3) Фонд зобов’язаний порушити перед НБУ питання про застосування до банку заходів впливу у разі виявлення ним порушення.

4) У разі виявлення порушень, Фонд може направити до банку лист-попередження. У листі-попередженні Фонд визначає строк, протягом якого банк повинен усунути зазначені порушення, а також попереджає банк про застосування заходів впливу у разі неусунення банком протягом визначеного строку хоча б одного із порушень, вказаних у листі. Банк протягом 5 робочих днів з дня отримання від Фонду листа-попередження, зобов’язаний подати до Фонду план заходів, що будуть ужиті банком, із зазначенням строку усунення порушення. Строк виконання зобов’язання банку не повинен перевищувати 90 календарних днів або строк, визначений у листі-попередженні.

3.Основні положення закону “Про фонд нарахування вкладів фізичних осіб

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. III. РИЗИК ТА ПРИБУТКОВІ СТАВКИ
5. Ocнoвнi визначення здоров'я
6. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
7. Алгоритм із застосування річної процентної ставки r.
8. Алгоритм із застосуванням річної облікової ставки d.
9. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
10. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
11. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.

Переглядів: 763