• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічні вчення стародавнього світу.

Кейнсіанство та його еволюція.

Інституціоналізм.

Неолібералізм.

Неокласична економічна теорія.

Основні напрями сучасної економічної теорії.

Історична школа та маржиналізм.

Марксистська політична економія.

Класична політична економія.

Зародження політичної економії

Виникнення й еволюція політичної економії до кінця XIX ст.

Економічні вчення стародавнього світу.

Тема: Основні етапи становлення і розвитку економічної теорії.

Лекція № 2

Навчальна мета:показати еволюційність в історичному процесі і просторі процес становлення і розвитку економічної теорії.

Час:80 хв.

Навчальні питання:

1. 30хв

2. 25хв

3. 20хв

4. Заключна частина – 5 хв.(підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення:першоджерела, таблиці, схеми.

Джерела і література:

1. Економічна теорія: Політекономія. Підручник / за редакцією В.Д.Базиле-вича. 6-те вид., перероб. і допов. – К.: Знання-Прогрес, 2007. – 719с.

2. Корнійчук Л.Я., Титаренко Н.О., Поручник А.М. Історія економічних учень. Підручник. . – К.: КНЕУ, 1999. – 564с.

3. Економіка. Навчальний посібник / за ред. доц.. С.Д.Степаненка. – К.: КНЕУ, 2006. – 246с.

4. Крупка М.І, Островерх П.І., Реверчук С.К.. Основи економічної теорії: Підручник. – К.:Анка. – 2001. – 344с.

5. Кулішов В.В.. Основи економічної теорії: Підручник для студентів ВНЗ 3-те вид. випр. і доп.. – Львів: "Магнолія 2006" 2007. – 516с.

6. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – Київ, "Видавництво центр", "Академія", 2003. – 656с.

7. Основи економічної теорії, (політичний аспект). Київ, "Вища школа", 1999.

8. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. Навч. посіб. – К.: "Знання-Прес", 2000. – 514с

План

Розвиток економічних вчень бере свій початок у глибокій давнині. Уже первісні люди мали якісь зачатки господарських знань, котрі були результатом осмислення виробничого досвіду. З розвитком суспільства виникали ширші уявлення про економічні відносини, з'явилися окремі висловлювання, ідеї економічного характеру. Вони стали складовою архаїчного мислення і дійшли до нас в усній творчості стародавніх народів, релігіях, міфах, легендах та переказах, а пізніше знайшли своє відображення у писемних творах.

З часом окремі мислителі спробували проаналізувати характерні риси господарських явищ. Проте їхні економічні погляди ще не відокремилися в якусь самостійну галузь знань. Певні економічні питання (наприклад, опис виробничого досвіду, поради щодо організації та ведення господарства, ха-рактеристика економічної політики держав та економічного змісту реформ різних правителів тощо) було відображено, головне, у документах норматив-ного характеру, що регламентували господарську діяльність, економічні від-носини між громадянами, а також у творах стародавніх авторів. У процесі іс-торичного розвитку формується економічне мислення, а окремі висловлюва-ння, поодинокі ідеї переростають у систему економічних знань, в економічні вчення. Це започаткувало етап виникнення та становлення економічної науки. Нині досліджено лише ті економічні погляди та ідеї стародавнього світу, які було викладено в писемних джерелах. Тому огляд історії економічної думки починається з характеристики економічних уявлень народів періоду стародавніх цивілізацій.

Економічна думка стародавнього світу відображала стан соціально-економічного та політичного розвитку тогочасних суспільств. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (держави стародав-нього Сходу), інші — суспільствами античного способу виробництва (Стародавня Греція та Стародавній Рим).

Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодно-разово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (почи-наючи з IV тисячоліття до н.е.) були започатковані конкретні економічні науки (статистика, облік та аналіз господарської діяльності, управління і т. ін.), які набули дальшого розвитку в античному періоді (І тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.).

Одні з перших відомих нам пам'яток економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів).

У Стародавньому Єгипті здійснювався ретельний облік трудових та матеріальних ресурсів. Тому періодично проводилися переписи населення з урахуванням вікових і професійних особливостей, складалися земельні када-стри, обліковувалась худоба та інші матеріальні ресурси. Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління держав-ним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських реміс-ників (майстрів) та землеробів — безпосередніх виробників матеріальних благ у староєгипетському суспільстві.

Важливе місце у давньоєгипетській літературі належить повчанням — творам дидактичного характеру, в яких розглядаються питання управління державним господарством на найрізноманітніших Його рівнях. Так, наприк-лад, «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.) дає уявлення про політичні та економічні функції фараона — глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. Автор говорить про необхідність ворожого ставлення до незаможних та придушення натовпу, з одного боку, і возвеличування, нагородження царем своїх вельмож, жерців — з іншого. Тоді вони працюватимуть задля царя як один загін і не буде серед них бунтарів¹. У «Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» (XXI — XVIII ст. до н.е.) не тільки узагальнюється життєвий досвід, а й опи-сується соціальна структура Стародавнього Єгипту. При цьому оспівується та прославляється професія писаря (чиновника), яка давала змогу посісти високе місце в ієрархічній державній системі. Ідеться про привілеї, незалеж-ність, загальне пошанування посади писаря, яку можна було отримати лише після підготовки в спеціальній школі писання.

Заслуговують на увагу такі пам'ятки економічної думки Стародавнього Єгипту, як «Проречення Іпусера» (відома копія початку XVIII ст. до н.е.) та «Пророцтво Неферті». Вони розповідають про соціальний переворот, що стався у XXIII—XXI ст. до н.е., описують розпад централізованої системи управління, розкрадання податко­вих декларацій, знищення сувоїв законів судової палати та ін. Лихо для держави — порушення суворої регламентації господарства, брак контролю за діяльністю виробників та бездіяльність чиновників². У цих творах всіляко обстоюється ідея централізму, єдності давньоєгипетської держави — надійної запоруки порядку в країні та стабі­льних доходів чиновників державного апарату.

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя).На відміну від Стародавнього Єгипту, у державах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини.

Відомою пам'яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони вави-лонського царя Хаммурапі. Текст законів складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Основна мета законів — усебічне зміцнення економічної влади держави. Найбільш цікаві (з економічного погляду) статті, присвячені питан-ням охорони власності вавилонських громадян, питанням оренди, найму, ли-

¹Хрестоматия по истории древнего Востока. — Ч. І. — М, 1980. — С 31.

²Історія економічних вчень Підручник. //Корнійчук Л.Я. Титаренко Н.О. та ін. К: КНЕУ 1999 – с 16

хварства. Розвиток товарно-грошових відносин допускається у тій мірі, яка

не спричинятиме масового зубожіння вільних громадян. Закони Хаммурапі

захищають приватну власність, особливо власність царя, храму, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліпшому ви-падку, продажем винуватця у довічне рабство. В цих Законах також була за-кладена регламентація лихварства й торговельних угод на користь держави. У цілому закони царя Хаммурапі є системою правових норм, спрямованих на регулювайня соціально-екеномічних відносин у Вавилоні XVIII ст. до н.е.

В стародавньої Індії економічна думка, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв'язку зі спробами вирі-шення соціальних та політичних завдань. В основі староіндійських уявлень про суспільство лежала концепція станової (варнової) ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Писемними джерелами середини І тисячо-ліття до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна.

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умо-ву досягнення кінцевого спасіння — нірвани. І хоча воно не заперечує гос-подарської діяльності мирян, подаяниям яких мають жити буддійські монахи, але спеціальної уваги їй не приділяє. Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги.

Велика кількість брахманістських творів грунтується на концепції трьох цілей життя людини — релігійного обов'язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові. Кожній із цих цілей присвячено відповідну літературу. Найвідомішими книжками про обов'язок (дхарму) є «Закони Ману», про вигоду (артху) — «Артхашастра», про кохання (ка-му) — «Камасутра». «Закони Ману» (близько II ст. до н.е. — І ст. н. є.) — це збірка релігійних, моральних, політичних та правових вка­зівок, що приписувалися міфічному родоначальникові людей Ману.

«Артхашастру» (між IV та III ст. до н.е.) присвячено користі, матері-альній вигоді — артхі. Це трактат про мистецтво політики та управління державою. «Артхашастру» — це зведення правил, адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій діяльності. За повнотою та різноманітністю змісту цей твір належить до найбільш глибоких староіндійських джерел. У ньому подано ґрунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави.

«Артхашастра» показує величезну роль держави в господарському житті країни. У трактаті мовиться, в основному, про державні справи та царське господарство. Головною метою економічної політики держави є поповнення скарбниці. Відповідно до цього у «Артхашастрі» викладається вчення про управління та державні доходи.

Основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. В «Артхашастрі» податки розглядаються як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів.

«Артхашастра» торкається також питань торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці. Важливою складовою регламентації торгів-лі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Ринкові наглядачі могли встановлювати «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ці-ну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася - для міс-цевих товарів у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів - 10%.

У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгівлю та лихвар-ство. Багатство давало право на особливу пошану тільки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих праців-ників у сільському господарстві. Суспільним ідеалом був економічно незале-жний господар. Можна сказати, що господарська самостійність розглядалася як одна з головних умов свободи та повноправності людини. Хоч «Закони Ману» ставлять на перше місце релігійний обов'язок (дхарму), але істинним щастям уважають досягнення всіх трьох цілей життя людини. Отож, користь, матеріальна вигода та добробут санкціонуються брахманізмом.

Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економіч-ний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики. А розглянуті економічні проблеми у Трактаті "Артхашастра" сформулюємо наступним чином:

— визначення вартості через кількість відпрацьованих днів;

— різниця між ринковою ціною і вартістю;

— регулювання цін та прибутку;

— обмеження ввезення товарів з-за кордону.

Китай.Відомий мислитель Конфуцій, що жив у V ст. до н. е., звертав увагу на різницю між колективною власністю селянської громади та приват-ною власністю аристократії й рабовласників. І вперше саме Конфуцій заува-жив, що праця — джерело багатства.

В цей же час з'явився і Трактат "Гуань-Цзи", що був наслідком колек-тивної праці групи державних службовців. В цьому Трактаті досліджувалися питання еквівалентності обміну, регулювання цін, кредитів і податків. І впе-рше саме тут золото розглянуто як міра обчислення ресурсів.

Греція. Неоціненний матеріал у галузі економічної думки залишили нам мислителі цієї стародавньої країни. Серед них найбільш відомі такі як Ксенофонт, котрий жив у 4 столітті до нашої ери й усвідомлював вже тоді, що:

— господарча діяльність це процес створення корисних речей;

— між розподілом праці і розмірами ринку є певний зв'язок;

— кожна річ має мінову і корисну (або споживну) вартість;

— гроші — це засіб обігу, а також скарби і капітал.

Платон, котрий жив у 4 столітті до нашої ери, відзначав у своїх працях, що:

— виділення купецтва відбувається внаслідок розподілу праці, розвит-ку торгівлі і використання грошей як засобу обміну;

— нормування цін регулює ринок;

— гроші є засобом обігу.

Арістотель, котрий жив у 4 столітті до нашої ери, особливо глибоко розкрив суть економічних явищ, пов'язаних з товарним обміном. Він поділяв багатство на дві частини:

— економіка — сукупність матеріальних благ, або споживна вартість;

— хрематистика — гроші, або мінова вартість. А грошам ще надав функції посередника в обміні й капіталу.

Рим. Найбільшу увагу питанням економіки серед мислителів Стародав-нього Риму приділяв Марк Порцій Катон Старший, (234-140 до н.е.). Цей вчений вперше:

— започаткував організацію праці й розробив основи управління працею, щоправда тільки за умов рабовласництва;

— виділив прибуток як надлишок над вартістю.

Економічні пам’ятки феодалізму в західній Європі і в Азії.За часів феодалізму ніяких значних подій в галузі економічної науки не відбувалося. Суспільне життя багатьох країн світу знаходилося під тягарем провідних ре-лігій середньовіччя — християнства і мусульманства. В науці панувала схо-ластика, яка ґрунтувалася на церковних догматах. Тому наукові дослідження за часів феодалізму відзначалися абстрактними й безпредметними міркуван-нями. А отримані за їх допомогою знання здебільшого були формальними, відірваними від життя й практики. Проте деякий досвід щодо ставлення й вирішення економічних питань був набраний і за середніх віків.

Західна Європа. Тут економічні питання були врегульовані норма-тивними зведеннями загальної дії. Серед них найбільш відомими є:

— "Салічна Правда", - збірказаконів салічних (північних) франків, яка складалась протягом V-VI ст., в якій однаково захищалися общинна власні-сть вільних селян, а також приватна власність феодалів. "Салічна Правда", складалась в період розпадання общинних господарств салічних франків і зародження нових соціально-економічних відносин;

— "Капітулярій про вілли", "Закон про маєтки", який в IXст. видав ко-роль франків Карл Великий. В ньому розглядалися питання захисту феода-льної приватної власності, тобто визнається монопольне право сеньйорів на землю, і не згадується про общинну власність. Водночас населення Франк-ської держави зобов’язується нести різні повинності і платити натуральний оброк власникові землі. Цей закон визнає натуральне господарство ідеаль-ною формою економічних відносин і рекомендує створювати в феодальному помісті все необхідне, щоб не залежати від ринку.

Певну згадку про себе в економічному світі залишив Хома Аквінський (1225-1274, найвідоміший представник канонічної доктрини, домініканський монах і богослов з Італії Тома Аквінат), в чиїх працях висвітлені певні економічні проблеми:

— справедлива ціна дорівнює витратам праці;

— обмін передбачає рівність корисності речей;

— прибуток, або відсоток — є платою за ризик;

— землевласницька рента — плата за працю відносно керування сіль-ським господарством.

Азія. Поміж інших окремо виділяється всесвітньовідома книга мусуль-ман "Коран " (VI століття), назва якої, якщо перекласти українською мовою, означає "Читання". В цій книзі, поряд з іншими, розглянуті й економічні питання:

— регламентація торгових угод;

— порядок укладання договору;

— класи, з яких утворено суспільство.

Вченим, якого пам'ятають й досі, є Ібн-Хальдун з Аравії (XIV століття). Його внесок в економічну науку достатньо вагомий. Ібн-Хальдун вважав, що:

— обмін продуктів повинен здійснюватися відповідно праці, що місти-ться в них;

— вартість — це праця, яка міститься в товарі;

— золото й срібло є втіленням вартості усього;

— відміни ринкової ціни й вартості мають місце;

— різниця між промисловим й торговельним прибутком безперечно існує.

Київська Русь. Ця держава була однією з наймогутніших в світі протя-гом 10-13 століть. Серед пам'яток соціально-економічної літератури сьогодні можна навести, як приклад, "Руську Правду".

"Руська Правда " (початок XI століття) є першим кодексом законів Да-вньоруської держави, який містить відомості про економічне впорядкування:

— власність — речі, худоба, земля й челядини, непідвладна нікому, крім власника.

— відробіткова рента — прибуток з володіння землею;

— відсоток (або процент) — прибуток з позички, грошової або речової, довго- чи короткочасної;

— карбування золотої й срібної монети є необхідним для створення єдиної грошової системи;

— гривня — як міра вартості, засіб обігу, скарби, а також засіб платежу (позички й заробітна плата).

— "Руська Правда" на кілька сот років випередила аналогічні захід-ноєвропейські кодекси законів.

Московія. Монах Єрмолай Еразм (XVI століття) вважав, що:

— праця селян є джерелом багатства;

— нормальна діяльність держави потребує регулювання повинностей (податків).

Читайте також:

1. Cтатистичне вивчення причин розлучень.
2. II. Мета вивчення курсу.
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
7. V. Вивчення нового матеріалу.
8. V. Економічні цикли.
9. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
10. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
11. Акціонерна власність в економічній системі
12. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду

Переглядів: 1164