• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Народна економіка.

Ця економічна система зорієнто­вана на потреби та інтереси широких верств населення.

Народна економіка — економіка, яка базується на домінуванні трудової колективної власності, принципах самоуправління та всебічного соціального захисту працівників з використанням інших форм власності (в тому числі приватної) та національного і наднаціонального економічного планування.

Таке планування означає використання імперативних планів для державного сектора (частка якого повинна становити 30—35%) та індикативних для недержавного сектора (на трудову колективну власність повинно при­падати до 45—50% сукупної власності, на приватну — 15—20%), що супроводжується складанням цільових комплексних програм пріоритетних напрямів розвитку народного господарства, переважанням економічних ме­тодів регулювання і територіального комплексного управління замість галузевого. Основними засобами реа­лізації національного демократичного економічного пла­нування є науково обґрунтована промислова, структурна, інноваційна, податкова, фінансово-кредитна, регіональ­на, амортизаційна та інші форми політики. Загалом таке планування передбачає раціональне поєднання держав­ного регулювання з ринковими важелями саморегулю­вання за домінування першого.

Пріоритет трудової колективної власності в народній економіці зумовлений переважанням колективного ха­рактеру праці, об'єктивною потребою продуктивних сил у подоланні процесу відчуження найманих працівників від засобів виробництва, а отже від власності, а також перевагою колективних цінностей у сучасному суспільстві. Підтвердженням цього є два висновки, зроблені на між­народній конференції ООН з питань навколишнього сере­довища і майбутнього розвитку цивілізації, що відбулася в червні 1992 р. на рівні глав держав та членів урядів:

1) про неможливість врятування людства у межах ринко­вої системи, рушійною силою якої є приватна власність;

2) про необхідність для людства нової моделі соціально-економічного розвитку, яка повинна спиратися переду­сім на важелі централізованого регулювання на рівні окремої держави і світової співдружності загалом, а лише відтак на ринковий механізм.

Як засвідчує досвід, трудова колективна власність — найефективніша фор-ма власності на сучасному етапі. Так, у США перехід до неї автоматично зумовив зростан­ня продуктивності праці на 10—15%, прибутку — на 50% порівняно із середніми показниками у відповідних галузях. За оцінками спеціалістів, передбачалося, що до 2000 р. у США майже 25% працівників стануть власни­ками тих підприємств, на яких вони працюють. В Італії в кооперативних підприємствах (порівняно з приватними фірмами) продуктивність праці на третину вища, а плин­ність кадрів — у 2,5 раза нижча, прогулів удвічі менше, страйків практично не буває, незначний управлінський персонал. Це свідчить про те, що на себе людина працює краще, ніж на державу чи підприємця. З огляду на це зрозуміло, чому в США при опитуванні 66% працівників виявили бажання працювати у фірмах, які контролюють самі трудящі, й лише 20% — у приватних компаніях. 80% дорослих американців вважають, що робітники — власники більше дбають про фінансовий стан своїх під­приємств, про якість товарів, які вони виробляють, і пос­луг, які надають. Враховуючи всі ці фактори, і республі­канці, і демократи підтримують загальнонаціональне за­конодавство, яке стимулює власність працівників.

Перевага народних підприємств над іншими типами підприємств полягає насамперед у тому, що рушійною силою на них стають інтереси всіх працівників, а на при­ватних підприємствах — інтерес лише приватного влас­ника. Інтереси інших працівників залучаються через ме­ханізм економічного примусу до праці, створення під­приємцем матеріальних і моральних стимулів до праці, а також адміністративних важелів.

Народна економіка передбачає створення стабільної та високоефектив-ної системи стимулів до праці на рівні окремого працівника, підприємства та організації з раціональним поєднанням індивідуальних, колективних і суспі-льних інтересів. На рівні окремого працівника: а) перет­ворення його на особистого власника (власника житла, зе­мельної ділянки й дачі, присадибної ділянки біля індиві­дуального будинку, цінних паперів тощо); б) створення умов праці та її оплати, аналогічних тим, які існують у найрозвинутіших країнах Заходу; в) формування праців­ника як співвласника народного підприємства (через во­лодіння часткою акцій і привласнення на них певної су­ми дивідендів); г) впровадження прогресивних форм орга­нізації праці та заробітної плати (за економію ресурсів, електроенергії, впровадження досягнень науки у вироб­ництво тощо) залежно від кінцевих результатів.

На рівні окремого підприємства — через наявність у трудового колективу: а) власності на засоби виробництва на підприємстві; б) власності на більшу частину створе­ного ними продукту (менша частка вилучається до бюд­жету через механізм оподаткування); в) економічної вла­ди (прийняття рішень про рівень інвестицій, цін на виго­товлену продукцію в процесі узгодження з органами дер­жавної влади, обрання керівництва підприємства тощо), участь в управлінні колективною власністю; г) програми соціального захисту на підприємстві, підготовки кадрів тощо; ґ) створення стимулів до праці у менеджерів на ко­лективних підприємствах. Оптимальне поєднання осо­бистих та колективних стимулів до праці формує нову продуктивну силу, якісно нові стимули до висококваліфі­кованої праці.

Рушійними силами розвитку суспільних інтересів по­винні стати:

а) створення ефективних стимулів до праці у трудівників державного сектора через використання названих методів; б) надання менеджерам державних підприємств права бути їх співвласниками (не більше 0,11% в сукупному капіталі крупних підприємств); в) створення конкурентного середовища між іншими формами власності та підприємницької діяльності; г) впро-вадження акціонерних відносин (право придбання певної суми акцій підприємств інших форм власності за наявності між ними відносин спеціалізації, кооперації тощо); ґ) короткотермінові й довготермінові плани роз­витку державного сектора і право парламентського конт­ролю за їх здійсненням.

Читайте також:

1. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
2. Валютні курси, платіжний баланс і міжнародна система валютних курсів.
3. Глобалізм і національна економіка.
4. Держава й економіка.
5. Економіка.
6. Західно-Українська Народна Республіка
7. Західноукраїнська Народна республіка
8. Західноукраїнська Народна Республіка
9. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
10. Західноукраїнська Народна Республіка і Закарпаття 1918—1919 рр.
11. Західноукраїнська народна республіка.
12. Іваницький А. Українська народна музична творчість, С.80.

Переглядів: 732