Закони організації управління

Життя організації підкоряється певним законам, головним з яких прий-нято вважати закон синергії. Він проголошує, що потенціал і можливості організації як єдиного цілого перевищують суму потенціалів та можливостей її окремих елементів, що обумовлено їх взаємною підтримкою та доповнен-ням. Таким чином, існує реальний виграш від об'єднання в організацію для її членів, який перекриває втрати, пов'язані з обмеженням їх самостійності.

Другий закон організації - закон доповнення внутрішньо-організацій-них процесів і функиій протилежно спрямованими. Наприклад, розподіл доповнюється об'єднанням, спеціалізація -універсалізацією, диференціація - інтеграцією і навпаки. Це дозволяє одночасно використовувати вигоди тих та інших процесів, а відповідно, суттєво збільшити загальний організаційний потенціал.

Третій закон організації потребує збереження пропориійності між нею та її елементами при будь-яких можливих змінах, що дозволяє в максимальній мірі реалізувати їх можливості. Наприклад, при розширених штатах працівники ходять без роботи і заважають одне одному, в той час як при нестачі персоналу організація буває не в змозі виконати навіть поточну роботу. Зрозуміло, що в цьому і в іншому випадку виникають економічні втрати, яких при розумному підході до справи можна було б уникнути.

Четвертий закон організації отримав назву закону композиції. Його суть полягає в тому, що функціонування всіх без винятку організаційних елементів у тій чи іншій мірі підкорюється загальній меті, а індивідуальні цілі кожного з них являють собою її конкретизацію і виступають у відношенні до неї підцілями.

П'ятий закон організації - закон самозбереження. Він передбачає, що будь-яка організація, як і її окремий елемент, намагаються зберегти себе як одне ціле, що потребує дотримання ряду умов. До них можна віднести:

• недопущення серйозних струсів, які можуть призвести до втрати організаційної стійкості, наприклад, конфліктів, перебудов, зміни кордонів, рангів ключових фігур тощо;

• економію та раціональне використання ресурсів;

• розширення сфери діяльності.

Таким чином, самозбереження забезпечується за рахунок поєднання двох протилежних організаційних витоків: стабільності та розвитку. В орга-нізаціях, природним або штучним способом виключених із конкурентного середовища, наприклад, у монополіях, стабільний початок звичайно бере верх, що призводить у кінцевому підсумку до їх застою та бюрократизації.

Шостий закон організації - закон інформованості. Він стверджує, що в організації не може бути більше порядку, ніж її члени мають ін форма-ції про реальне становище, яке дозволяє їм приймати усвідомлені рішення.

Нарешті, сьомий закон організації - закон онтогенезу. Відповідно до нього життя будь-якої організації складається з трьох основних фаз, які послідовно змінюють одна одну:

• становлення;

• розвиток;

• затухання.

Зрозуміло, що завдання керівництва полягає в максимальному скоро-ченні першої фази, продовженні другої та уникненні останньої.

Відповідно до перерахованих законів існують всі види організацій. А якими бувають організації? Відповідь на поставлене запитання може бути тільки одна -найрізноманітнішими. Форм різновидів організацій так багато, що про всі зразу розповісти неможливо, тому зупинимося лише на головних.

Перш за все, можна говорити про статус організації у відношенні до своїх членів; у цьому розумінні організації бувають первинними та вторин-ними. Первинність означає, що організація для людей, які об'єднуються в неї, виступає як деяка зовнішня данина, яка створена та існує незалежно від них. Включаючись в уже діючу організацію, люди визнають її перевагу над собою, неможливість впливати на вирішення принципових питань; підкоря-ються її вимогам; діють відповідно до встановлених нею правил, що і свід-чить про первинність і абсолютну пріоритетність організації над ними. Прикладом первинної організації може служити державна установа, яка як структура виникає на підставі рішення вищестоящих інстанцій, а потім вже заповнюється людьми.

Вторинна організація створюється, навпаки, її членами, які надають їй певні права та ресурси, встановлюють «правила гри», яким на певних умовах готові підкорятися. Вони існують у двох формах: корпоративні та асоціатив-ні організації. Розглянемо їх більш докладно.

До корпоративних організацій відносяться ті, члени яких готові для досягнення своїх цілей у певній мірі жертвувати власним суверенітетом. Організація зіставляє ці індивідуальні цілі і сприяє їх досягненню шляхом підкорення загальній меті, яка формально виступає як її мета. Для цього вона повинна мати деяку незалежність від її учасників і часовий пріоритет у відношенні до них.

Прикладом такого роду організації є акціонерне товариство, яке в про-міжку між; зборами учасників диктує їм свою волю, а останні підкоряються його рішенням. У той же час на самих зборах вони визначають долю орга-нізації, стратегію та перспективи її розвитку. Тому пріоритет корпорації є умовним.

Організація асоціативного типу створюється своїми членами для повсякденної координації їх діяльності без втрати ними суверенітету, тому вони не мають навіть умовного пріоритету над учасниками. Рішення тут приймаються за загальною згодою, і діє принцип взаємопов'язаних інтересів, який захищається правом вето з боку меншості. Це забезпечує переважання інтересів членів організації над інтересами самої організації.

Виходячи з особливостей взаємодії окремих елементів, організації поділяють на механістичні та органічні. Перші характеризуються чіткістю меж, перевагою жорстких «вертикальних» зв'язків, офіційним характером відносин, всебічною регламентацією та запрограмованістю діяльності, яка нагадує роботу технічних пристроїв, наприклад, годинника. При вирішенні простих завдань, які постійно повторюються, в умовах стабільного оточення та визначеності перспектив це буває навіть досить корисно.

Такі організації звичайно вимагають від своїх членів безумовної лояльності, обмежують свободу інформації, дій, ігнорують думки самих людей та їх особистість.

Механістичними за своєю суттю є всі державні організації, а також великі та середні комерційні фірми, які функціонують в традиційних галузях економіки, мало піддаються впливу НТР та конкурентної боротьби. Однак таких галузей спокійного існування залишається дедалі менше.

Сьогодні життя характеризується нестабільністю господарської кон'ю-нктури, невизначеністю ситуацій, постійною зміною пріоритетів, зв'язків, орієнтирів. Успіху тут можуть досягти організації, які діють на основі зовсім інших принципів.

Останні характеризуються такими ознаками, як розмитість кордонів, значна самостійність окремих ланок, їх широка спеціалізація, небагаточи-сельність правил та процедур, свобода вибору варіантів діяльності, оцінка результатів на основі реального ринкового ефекту, а не централізовано встановлених показників, переважання неформальних відносин.

Все це надає організаціям більшої гнучкості, маневреності, оператив-ності в роботі, а їх членам - додаткових стимулів до праці. Вони краще від механічних взаємодіють з оточенням та пристосовуються до змін у ньому.

Організації такого типу переважають, як правило, в сферах діяльності, які характеризуються нестабільністю, складністю та невизначеністю цілей та завдань. Найчастіше вони пов'язані з інноваційними процесами - науковими дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками, впровадженням їх результатів у практику.

У той же час вони не позбавлені багатьох недоліків, тому на практиці залежно від характеру виробничої та господарської діяльності, традицій, можливостей колективу та керівництва часто має місце розумне поєднання двох форм.

З точки зору легітимності діяльності, організації можна поділити на офіційні та неофіційні. Офіційні створюються для вирішення конкретних виробничих, господарських та інших завдань, вони є узаконеними, існують у певному правовому просторі, і їх діяльність регулюється відповідними нормативами.

Неофіційні організації складаються стихійно та існують як сукупність юридично не зафіксованих в основному службових контактів між людьми, які переслідують певні особисті цілі, досягнення яких не забезпечує їх член-ство в офіційних організаціях. Виходячи з характеру зв'язків, такі організації найчастіше називають неформальними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством.	\|	Маркетинг в системі управління фірмою.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.