• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сучасна парадигма розвитку менеджменту

Серед основних напрямів розвитку сучасної системи менеджменту виділяють наступні:

· управління змінами;

· необхідність реформування соціальної сфери;

· реінжиніринг;

· формування внутрішніх ринків корпорацій;

· інтеграція процесів управління;

· нові показники ефективності управління;

· поділ прав власності й функцій управління;

· утвердження контрактних відносин у всіх формах власності;

· посилення регулюючої ролі держави.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні етапи розвитку систем управління

2. Які основні принципи ефективного управління пропонуються класичною школою менеджменту?

3. Які прнципіальні підходи до управління запропоновані школами людських відносин та організаційної поведінки?

4. Які особливості ефективного управління за принципами математичної школи?

5. Дайте характеристику інтеграційним підходам в управлінні

6. Які основні напрями сучасної парадігми розвитку менеджменту?

Тема 3. Закони і принципи управління

3.1. Сутність і зміст основних законів управління

Категорії «закон» і «закономірність» відносяться до однієї групи. Як і закон, закономірності встановлюють загальні, суттєві і необхідні зв΄язки між досліджуваними явищами, які не залежать від волі і свідомості людей. Відмінність між ними визначається характером і рівнем розвитку науки.

Закономірність - первинна стадія формулювання закону або частковий прояв його дії.

Закони менеджменту мають економічний зміст. Але врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій.

Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів.

До основних законів та закономірностей менеджменту відносять:

1.Єдність (інтеграція) сиситеми управління. Система управління складається з таких компонентів:

- механізм управління;

- об'єкт управління;

- функції управління;

- організаційна структура;

- кадри управління.

Ці елементи неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого — організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління

2. Пропорційність між елементами системи управління, керованої й керуючої підсистем (виробництва й управління).Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи.

На кожному підприємстві має бути забезпечене відповідне співвідношення між основним і допоміжним виробництвом, між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом, їхніми структурами; між чисельністю працівників вищої і середньої кваліфікації та працівників окремих категорій тощо.

3. Оптимальне зіставлення централізації й децентралізації управління.

4. Спеціалізація управління.

5. Демократизація управління.

6. Економія часу в управлінні.

3.2. Поняття й еволюція принципів управління

Принципи визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.

Основоположний принцип менеджменту — забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.

Принципи раціонального управління вперше було сфор­мульовано основоположниками наукового менеджменту — Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем. Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера — знайти їм розумне застосування, а головне — пра­вильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

Теорія і практика менеджменту виділяє цілу низку сучасних принципів ефективного управління:

- децентра­лізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробіт­ництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;

- зростання чисельності працівників, що за­лучаються до вироблення управлінських рішень;

- підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;

- використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами;

- застосування нових спо­собів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивіду­альні, групові, соціальні потреби;

- здійснення програм довгостроко­вого професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;

- опора на систему гнучкого лідерства серед персо­налу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;

- відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загально­людських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробіт­ництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;

- гармоній­на взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі;

- орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.

3.3. Методологічні підходи до вироблення принципів

управління

Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким ви­могам:

· визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів;

· відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

· об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;

· бути визнаними суспільством;

· принципи бізнесу мають бути відомі й зрозумілі членам органі­зації;

· принципи бізнесу мають постійно перевірятися і доводитися практикою, тому що вони мають характер гіпотези, якою оперують щодо постійно змінюваних об'єктів аналізу.

Контрольні запитання

1. Які загальноекономічні закони повинні враховутися в управлінській діяльності?

2. Дайте характеристику основних законів і закономірностей менеджменту.

3. Як змінювались приниципи управління в процесі еволюції менеджменту?

4. Які приницпи ефективного управління пропонуються сучасною теорією менеджменту?

5. Які вимоги пред΄являються до надійних і ефективних принципів бізнесу?

Тема 4.Організація як об΄єкт управління

4.1. Поняття «організація» та її характерні особливості

Поняття "організація" (англ. organization) походить від давньогрецького слова "органон", яке позначає знаряддя або інструмент. Виникла організація із людських потреб в кооперації зусиль для досягнення своїх особистих цілей у зв'язку з наявністю цілого ряду фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень.

Термін «організація» використовується у декількох сенсах:

1) організація — як група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети;

2) організація – як функція (процес) управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками чи їх групами та узгодження їх діяльності;

3) організація – як система, тобто сукупність взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення, яке має властивості, відмінні від властивостей складових елементів

Організації як системи одночасно є:

складними, тому що складаються з безлічі подсистем, елементів (наприклад, різних підрозділів, відділів, служб, рівнів управління) або внутрішніх чинників;

відкритими, оскільки є частинами ще більшої системи - зовнішнього середовища і знаходятся під впливом її чинників;

соціотехнічними, так як в них люди (соціальний компонент) взаємодіють з технікою;

соціально-економічними, так як у своїй діяльності використовують економічні (обмежені) ресурси, їх діяльність будується на принципі економічної ефективності.

Всі організації незалежно від цілей, типу і кінцевого результату мають спільні характеристики:

1. наявність загальної для всіх її членів мети;

2. залежність від зовнішнього середовища;

3. поділ праці;

4. необхідність управління.

4.2. Класифікація організацій

З метою удосконалення системи управління організаціями їх поділяють на види:

1. За характером і видом господарської діяльності:

- промислові,

- торговельні,

- фінансові,

- транспортні,

- будівельні тощо

2. За організаційно-правовою формою діяльності:

- приватні (одноособові, сімейні);

- господарські товариства;

- колективні (акціонерні);

- комунальні;

- державні;

- спільні (змішані);

- іноземні;

- об'єднання.

3. За взаємовідносинами із зовнішнім середовищем і підрозділами:

- механістичні (бюрократичні) – не здатні адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі;

- органічні (адаптивні) – такі, що адаптуються до змін у зовнішньому середовищі за рахунок змніи системи взаємовідносин між підрозділами в організації.

4. За статусом окремих організаційних елементів:

¾ формальна організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

¾ неформальна організація – група людей, яка виникає спонтанно, на підставі задоволення спільних інтересів, і де люди вступають у взаємодію один з одним досить регулярно.

Контрольні запитання

1. У яких сенсах використовується понятт «організація»? Яка етимологія цього терміна?

2. Які спільні характеристики організацій?

3. Якими особливостями характеризується організації як системи?

4. Яким чином класифікуються організації?

5. Чим відрізняються формальні та неформальні організації? Яку роль вони відіграють в суспільстві?

Тема 5. Внутрішнє і зовнішнє середовище організації

5.1. Загальна характеристика внутрішнього і зовнішнього

середовища організації

Ті фактори, які піддаються впливу з боку менеджменту, є умовно контрольованими і називаються внутрішніми.

Ті фактори, які самі є «суб'єктами» управління, тобто задають умови існування організації, називаються зовнішніми.

За ознакою ступеня змінності факторів зовнішнього середовища його можна умовно поділити на „спокійне” і „мінливе”.

Організаційно-економічні умови вробництва у «спокійному» зовнішньому середовищі можна охарактеризувати наступним чином:

- тривалі цикли життя товарів;

- наявність великого часу на розробку нових продуктів (технологій, послуг);

- головна умова в кооперації - ціна;

- збільшення розмірів компаній з пірамідальною структурою — утримання в структурі компанії власних експертних, транспортних, складських, дослідних, обслуговуючих підрозділів;

- масове виробництво;

- ефективність утримання великих складських приміщень для сировини і готової продукції.

Формування «мінливого зовнішнього середовища»почи­на­ється приблизно з кінця 70‑х, початку 80‑х років.

Мінливе (турбулентне) зовнішнє середовище характери­зується підвищеною нестійкістю, непередбачуваністю, а завдання менеджерів ускладнюються через зміну основних організаційно-економічних показників середовища, а саме:

- різке скорочення життєвих циклів товарів;

- зміна вимог до технічної підсистеми організації;

- ускладнення продукції;

- зміна відносин замовник-виробник (якість, надійність – основ­на умова кооперації);

- посилення конкурентної боротьби.

5.2. Характеристика елементів внутрішнього середовища

Загальну структуру елементів внутрішнього середовища організації можна представити наступним чином (рис.4).

Рис. 4. Структура елементів внутрішнього середовища організації

Цілі представляють собою кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому.

Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати наступним вимогам:

- цілі мають бути конкретними та вимірювальними;

- цілі мають бути зорієнтованими в часі;

- цілі мають бути реалістичними, досяжними, такими, що не перевищують можливостей організації;

- цілі мають бути не суперечливими, узгодженими, взаємопов’язаними;

- цілі мають бути сформульовані письмово.

Цілі організації можна класифікувати за кількома критеріями (табл.1). Таблиця 1

Класифікація цілей організації

Місія організації – характеризує погляд на причину, філософію і сенс існування організації з точки зору самої організації та суспільства. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач.

Задачі – це цілі, досягнення яких бажано к певному моменту часу в межах періоду, на який розраховане управління.

Особливості задач:

1. задачі вказують на безпосередні цілі організації, які підлягають кількісній характеристиці;

2. задачу визначають як конкретну роботу, серію робіт;

3. задача призначається не робітнику, а його посаді.

Структура організації – це певні логічні взаємозв'язки рівней управління і функціональних областей, які побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації.

Функціональна область (зона) – це робота, яку виконує певний підрозділ для організації в цілому.

В основі побудови структури організації лежить розподіл праці:

1. Спеціалізований – закріплення певної роботи за окремими спеціалістами.

2. Горизонтальний – групування спеціалістів в межах функціо­нальних областей.

3. Вертикальний – відокремлення робіт з координації від безпосереднього виконання задач.

Ступінь вертикального розподілу праці характеризується сферою контролю – кількістю працівників, які підпорядковуються одному керівникові.

Технологія – це спосіб перетворення ресурсів на «вході» організації у бажану форму на «виході» організації, заснований на поєднанні кваліфікаційних навичок, обладнання, устаткування, інфрастуктури інструментів і відповідних знань.

Класифікація технологій

І. для промислових організацій (за Дж. Вудвортом):

· одиничне, індивідуальне, малосерійне виробництво;

· масове чи крупносерійне виробництво (основа – конвейєрні технології);

· безперервне виробництво (основа – автоматизоване обладнання).

ІІ. для непромислових організацій (за Дж. Томпсоном):

· багатоланкова технологія – характеризується взаємозалеж­ністю задач, які виконуються послідовно (технологія навчання);

· посередниціька технологія – характеризується зустричами груп людей, які є, чи хочуть бути, взаємозалежними. Використовується певний ступінь стандартизації взаємовідносин між людьми (надання кредиту);

· інтенсивна технологія – характеризується використанням спеціальних прийомів, навиків, послуг, для того, щоб здійснити певні перетворення в конкретному матеріалі. який поступає у «виробництво» (технологія лікування).

Персонал. Люди є ключовим елементом внутрішнього середовища будь-якої організації. Виділяють три основні аспекти взаємодії людини і організації:

· поведінка окремої людини;

· поведінка людей в групах;

· характер поведінки керівника.

Серед основних факторів, які визначають успішність діяльності конкретного робітника виділяють: здібності, обдарованість, потреби, очікування, сприйняття, цінності.

Організаційна культура— це система цінностей, переконань, вірувань, уявлень, очікувань, символів, а також ділових принципів, норм поведінки, традицій, ритуалів і т.д., які склалися в організації або її підрозділах за час діяльності та які приймаються більшістю співробітників.

5.3. Характеристика зовнішнього середовища організації

Серед основних факторів середовища прямого впливу виділяються: постачальники, закони і державні органи, споживачі, конкуренти, зацікавлені особи (акціонери, кредитори, прфспілки), трудові ресурси.

Серед зовнішніх факторів непрямого впливу виділяють:

1) стан науково-технологічного розвитку суспільства (регіону);

2) стан економіки: рівень економічного розвитку: темпи зростання ВВП, національного доходу, інфляції, процентної ставки, курсу національної валюти, обсягів інвестицій тощо; купівельна спроможність споживачів; рівень безробіття; середня норма споживання та зберігання.

3) соціокультурні та демографічні фактори.Важливими соціокультурними характеристиками є: життєві цінності, традиції та переконання, характерні для всіх членів суспільства єдині стереотипи поведінки і мислення; географічний розподіл і щільність населення; етнічний склад; рівень освіти; структура домашнього господарства; структура населення за національною та релігійною ознакою; відносини з місцевими органами влади та засобами інформації; етичні норми (наприклад в рекламі). До демографічних факторів відносять: середній вік населення; середня тривалість життя; співвідношення між чоловіками та жінками; темпи зростання населення тощо.

4) політичні фактори.Деякі аспекти політичної обстановки мають для керівників особливе значення: політична стабільність; настрій адміністрації, законодавчих органів і судів у відношенні до бізнесу; ступінь оподатковування доходів корпорації; законодавство щодо захисту споживачів; ступінь контролю за цінами і заробітною платою; лобіювання особливих інтересів певних груп виробників і верств населення.

5) стосунки з місцевим населенням.

6) міжнародне оточення.

7) природне (екологічне) середовище.

Фактори конкурентного середовища. Умови виробництва і реалізації продукції багато в чому визначаються особливостями відповідного типу конкуренції: монополія, олігополія, монополістична конкуренція, досконала конкуренція.

Контрольні запитання

1. Надайте характеристику „спокійного” і „мінливого” зовнішнього середовища організації.

2. З яких основних елементів складаеться внутрішне середолвище організації? Яким чином вони пов’язані між собою?

3. Яким вимогам повинні відповідати цілі організації? Які особливості формулювання її місії?

4. Дайте визнаяення поняттю „технологія”. Які види технологій можуть використовуватися в організаціях виробничого і невиробничого типів?

5. Які особисті характеристики визначають успішність роботи працівника в організації?

6. Що таке організаційна культура? Яким чином вона впливає на діяльність організації? За якими ознаками характеризується?

7. Які фактори зовнішнього середовища організації безпосередньо впливають на її діяльність?

8. Які фактори зовнішнього середовища можуть створювати сприятливі, або, навпаки, несприятливі умови для існування організації?

9. Охарактеризуйте основні відмінності існування організації в різних конкурентних умовах.

Тема 6. Функції управління

6.1. Загальні функції управління

Функція управління - вид діяльності, заснований на поділі і кооперації менеджменту, який характеризується певною однорідністю, складністю і стабільністю впливів на об'єкт з боку суб'єкта управління.

Функції управління і встановлення обсягу робіт з кожної функції є основою для формування структури системи управління та взаємодії її компонентів.

Зміст і набір функцій, здійснюваних в процесі управління, залежать від типу організації (ділова, адміністративна, суспільна, освітня, армійська і так далі), від розмірів організації, від сфери її діяльності (виробництво, торгівля, надання послуг), від рівня в управлінській ієрархії (вище керівництво, управління середнього рівня, нижчий рівень управління), від функціональної сфери (виробництво, фінанси, маркетинг, кадри).

Можна згрупувати всі види управлінської діяльності в п΄ять основних (загальних) функцій:

1. Плануваннявключає встановлення цілей і розробку шляхів їх досягнення.

2. Організація включає визначення особливих дій, ресурсів, необхідних для досягнення визначених цілей, а також ухвалення рішень щодо розподілу повноважень, обов'язків і відповідальності між підрозділами і посадовими особами.

3. Керівництво (координація і регулювання) включає повідом­лення працівникам, в чому полягають їх обов'язки по виконанню плану компанії, з метою координації їх дій.

4. Мотивація включає забезпечення такого організаційного оточення, в якому працівники спонукаються виконувати свої обов'язки найкращим чином.

5. Контрольвключає наглядову і регулюючу діяльність, націлену на забезпечення виконання завдань організації згідно з планами.

Сучасна теорія і практика менеджменту виділяє нові функції:

маркетинг – включає дослідження ринкових умов функціонування фірми з метою виробництва такої продукції, яка б задовольняла потреби споживачів;

інноваційна функція – забезпечення постійного удосконалення виробництва на основі впровадження новітних технологій, продукції, засобів управління тощо.

6.2. Взаємозв'язок функцій і рівнів менеджменту

Ступінь виконання (за ознакою витрачаємого часу) вказаних функцій не однаковий для різних рівнів управління (табл.2).

Таблиця 2

Взаємозв'язок функцій і рівнів менеджменту

6.3. Характеристики конкретних функцій управлінського

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
11. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
12. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту

Переглядів: 1337